Журилася попадя своєю бідою

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна ж моя головонька, що піп з бородою!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоцяй ся він убере в хорошії шати.
Що погляну на него, а він бородатий!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоч я піду до церкви богу ся молити.
Що погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити.
Як погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
— Чи не можна б, добродію, бороду голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Ой не можу, попаде, того учинити;
Дізнається владика, буде мене бити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок, до владики піду!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой піду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та й забрала попадя гуси і індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Вийшов владика із своей палати:
— Что желаєш, невісто, нехай буду знати? —
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити.
Як позволиш нашим попам бороди голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Не могу я, попаде, того учинити.
Бо так каждий довжен з нас бороду носити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Піди, попаде, до моєй кімнати,
Подивися, шо там попів, а всі бородаті!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту,
Хіба піду утоплюся з високого мосту!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та пішов владика до своєй кімнати:
— Треба твому попові карту написати.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Писав карту владика дрібними словами.
Заллялася попадя гіркими сльозами:
— Ах, мені тяжко, ах. мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно!

Як не схоче попадя попонька любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой, як зачне попонько попадю любити,
Аж упала і зачала попонька просити:
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно.
Що з бородатим жити мені трудно!

Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала.
— Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило!

Comments are closed.