Їхав писар дорогою та хтів кочувати

Їхав писар дорогою та хтів кочувати:
— Ой їдемо до Борщева, будем попасати.
Приїхали до Борщева, ще місяць не сходит,
Жидівочка-коршмарочка попід сіни ходит.
Ходит вона, ходит, жидів намовляє:
— Ой забиймо писарину, писар гроші має.
Ой посікли, порубали на дрібний кусочок,
Ой вложили писарину в желізний возочок.
Ой вложили писарину в желізний возочок,
Ой завезли писарину а в темний лісочок.
Ой йшов вівчар молоденький з білими вівцями
Та надибав писарину та меже корчами.
Ой вівчаре, вівчароньку, дай до батька знати,
Нехай їде отец, мати писаря ховати.
Задзвонили у всі дзвони, а всі голоснії,
Ой заплакав отец, мати та й братя ріднії.
Задзвонили у всі дзвони, а всі голосненькі,
Ой заплакав отец, мати та сестри рідненькі.
А на нашім писарині сорочка-мережка,
Куди везли писарину — кервавая стежка.
Ой на нашім писарині жовті чобіточки,
Куди везли писарину — керваві слідочки.

Comments are closed.