Відьма

Розметена – це урочище і дві невеличкі гірки за кілька кілометрів від села. Поруч перехрестя двох лісових доріг. Саме на цьому місці, на перехресті, за давньою сільською легендою, похована чи, точніше, закопана відьма. Трапилося це в другій половині XIX століття, за іншою версією – ще у XVIII столітті. Про найвідомішу згоранську відьму якось розповіла бабуся, дещо – інша односельчанка старшого віку.
Жила в селі родина, про яку ходила недобра слава. І в цій родині, в сім’ї Марка й Ганни, народилася дівчина Гафія – Гапка. Про її бабусю Варку казали, що теж відьма. Що вміє і вроки наводити, і молоко забирати від корів, і на зіллі ворожити, зробити так, аби дівчина заміж не вийшла, або навпаки – помогти вийти заміж за хлопця, котрий подобається. На неї, як у нас кажуть, люди мали око, якось невідомий уночі сильно побив бабу. Тико й остерігалися, бо побоювалися старої.
– А Гапка мала волосся чорне, як вороняче, очі темні якісь, – казала бабуся.
Ну й ще гордячкою «відьма» була. На вечорниці чогось не ходила, до хлопців ніби байдужа. То й поговір пуйшов – відьма. А то пропала корова, в того овечка, то ніби молока в хазяйських корів поменшало. У когось дитина захворіла. А потому селом мор пушов, хвороба якась, то їден чоловік умре, то другий, діток почала забирати моровиця.
Люди й рішили, що то відьма винна. Розказували геть про неї всяке, про тую Гапку: і як приворожувати вміє хлопцив, а потому над ними сміється, і як дівчат од парубків одвиртає. І як знаки відьомські на хатах та на дворах находили.
От і зібралися, хату оточели, дівку за коси виволокли. Признавайся, кричєть, що відьма. Вона спершу одпиралася, а потому тихо так сказала: «Я відьма», а тоді закричєла, що вона відьма, що всю ту шкоду в селі робела, що й мор вона наслала.
Ну й люде закричєли, що тре’ кілок їй осиковий у серце забети та поховати на перехресті доріг. Як те сказали, то відьма закричєла, що хай Митро заб’є їй кілка, бо як хтось гинчий, то вона й з могили вилізе й ще ни їдну шкоду зробить, ни їдну смерть приведе.
А Митро то був такий хлопець з багацької родини. Ну, дали йому в руки кулка й сокиру. Він було пудступив, хоть і весь тремтів. Та раптом як закричєв ни своїм голосом і беркицьнувся прямо до ніг відьми-Гапки. В запаморок упав, тико людям спершу здалося, що ниживий. Ще більше розізлилися, на відьму накинулися, хтось сокирою по голові, а тоді й кулка забили. Ну й одвезли на Розметену й там на перехресті закопали.
То вже потому чутка пушла, що тая Гапка в Митра залюблена була, а він ни одважився на ній женитися. Навіть гуляти ни одважувався. Бо ж відьма.
Все ж, додам від себе, відьма так, кажуть, там і лежить. Хоча існує легенда, що все ж встає по ночах у сприятливий для неї час, виходить і перетворюється то в лисицю, то у вовчицю, а потім назад мусить у могилу вертатися. Деякі мої земляки досі бояться того місця.

Comments are closed.