Три нагороди за гостинність

Три нагороди за гостинністьБув собі в одному селі чоловік-удівець. Не такий, щоб дуже заможний, проте як побачить подорожнього, неодмінно запросить до свого дому та почастує. Якось повз його двір дванадцятеро людей ішло. Вибіг той чоловік з хати, запросив їх до себе:
— Заходьте, добрі люди. Що Бог послав, тим і почастую.
А то були Христос і дванадцять апостолів.
Відпочили вони у того чоловіка, та й пішли собі далі. Як минули останню хату, каже Христос:
— Ходи, Петре, до того чоловіка й запитай, щоб він хотів від мене за гостину?
Повернувся Петро, каже чоловіку:
— Були оце ми в тебе — Христос та апостоли. Гарно ти нас почастував, щиро прийняв.
Запитує Господь:
— Що ти хочеш за свої гостини?
— Щоб ви повернулися до мене.
— Ні, — відповідає святий Петро, — назад ми повернутися не можемо, треба далі йти…
– Є в мене у саду груша, яка добре родить. Тільки їх ще зеленими хлопці обносять… Ото я бажаю, щоб хто вилізе на грушу, не міг злізти, поки я не скажу.
— Гаразд, — каже святий Петро. — Так воно і буде.
Відійшов він трохи, коли це чує, наздоганяє його той чоловік. Зупинився апостол, підбіг до нього чоловік, та й каже:
— А ще хочу — як сяде ворог на мою лавку, щоб так і прикипів і не міг встати, поки я йому не скажу.
— Гаразд, — каже святий Петро. — Так воно і буде.
Та й пішов собі далі.
Не встиг зробити й кілька кроків, як знов його наздоганяє чоловік і просить:
— А ще прошу Спасителя, щоб дав мені такі карти, щоб ними я завжди вигравав.
— Гаразд, — каже апостол. — Матимеш такі карти.
Приходить святий Петро до Ісуса та й каже:
— Три дурнички попросив той чоловік: щоб, як залізе хто на його грушу, — не міг злізти, поки він сам не дозволить, як ворог сяде на його лаву, щоб не міг підвестися, поки він не дозволить, а ще попрохав такі карти, щоб ними він завжди вигравав.
Минув якийсь час, виходить чоловік у двір, а на його груші сидять хлопці з повними пазухами грушок. І сваряться між собою.
— Чого ти мене тримаєш? — запитує один.
— Хіба ж я тебе тримаю? Це ти мені злізти не даєш.
Довго вони так сварилися, поки чоловік не дозволив їм злізти.
Жив той чоловік, щось років зі сто, але настав час і вмирати. Прийшла по нього Смерть.
— Час тобі вже й на той світ, — каже чоловіку.
— Бачу, що треба вмирати, — відповідає чоловік. — Тільки дуже вже хочеться мені хоч одненьку грушечку скуштувати. Вилізти на дерево уже не здужаю, може, ти пособиш?
— Добре, — відповідає Смерть, — зірву тобі грушечку.
Стриб на дерево, а злізти не може. Довго так сиділа, поки не зрозуміла, як не дозволить господар, їй і до другого пришестя не злізти. І так просила його і сяк — не відпускає.
— Як не даси мені ще сто літ життя, то сидітимеш на дереві вічно.
Що мала робити Смерть? Відпустила йому ще сто років життя.
Жив він собі ще дев’яносто дев’ять років, а як настав сотий — знову прийшла Смерть. Дивиться, а чоловік якогось листа пише.
— Зачекай трошки, — каже Смерті. — Посидь на лаві, погрійся, поки я листа допишу, а потім піду з тобою.
Сіла Смерть, а чоловік встає, запалює люльку й нумо по хаті походжати. Каже йому Смерть:
— Як дописав листа, то ходімо. Скінчився час.
— Може, й так, — відповідає чоловік. — Тільки сидіти тобі на цій лаві, поки не відпущу.
Сіпнулася Смерть раз, удруге, втретє… Наче прикипіла до лави. Бачить, вікувати їй у цій хаті. Почала вона знову благати чоловіка, щоб відпустив.
— Відпущу, як набавиш мені ще сто років.
Як не комизилася Смерть, а мусила-таки пристати до тих слів.
Прожив чоловік ще дев’яносто дев’ять років, а на сотий знову стала перед ним Смерть. Цього разу застала його в полі.
— Отепер я вже тебе заберу з собою. Нема тут ні лави, ні груші. Ходімо, нажився на цьому світі.
Йдуть вони, йдуть, і каже Смерть:
— За те, що ти наді мною так двічі позбиткувався, пошлю я тебе до пекла.
Не хочеться чоловіку до пекла.
— Хіба ж я заслужив у смолі кипіти? Ось давай зіграємо в карти. Як ти виграєш — піду я в пекло, а як виграю я — то віддаси мені одну грішну душу з пекла.
— А чому ж, — каже Смерть. — Можна й розважитися.
Як почали грати в карти, то виграв чоловік одинадцять душ, а сам був дванадцятим. Розлютилася Смерть:
— Не гратиму більше з тобою у карти, бо так усі душі з пекла витягнеш. Ідіть собі до раю, щоб вашої ноги тут не було.
Пішов той чоловік із визволеними душами до раю, коли це зустрічає їх Христос ізі святим Петром.
— Бачиш того чоловіка, який нас колись на обід запросив, а я йому за те три нагороди дав, — каже Господь. — Ти казав, що він собі три дурнички просив. А він зараз до мого царства йде і одинадцять душ веде…

Comments are closed.