Жнися, загонець вузенький

Жнися, загонець вузенький,
Орав тебе ратайчик молоденький.
Орали водики половії,
Поганяли ратаї молодії.
Жнися, загонець, широкий,
Орав тебе ратайчик кривобокий.
Орали волами, коровами,
Поганяли з чорними бровами.

У нашого війта рябії онучі

У нашого війта
Рябії онучі,—
Заплакала челядонька
З панщини ідучи.
В нашого окомуна
Волосяні волоки,—
Ідуть люди з панщини,
Беруться під боки.
А в того гицлиська
Все рябії хуста,
Не єдному господарю
Він поробив пусто.

У неділю поранесенько

У неділю поранесенько
Найняв женців Ковалесенько,
Найняв женців та добірнії:
Хлопці та дівчата молодії.
Молодиченьки — всі вдовиченьки.
Завів їх на нивоньку,
На яру пшениченьку.
— Жніть, женчики, не вгинайтеся,
Назад себе не оглядайтеся.
Я піду додому переобідаю,
Своїх дрібних діток перевідаю.
Не за довгий час, за годиноньку
Ведуть Коваленка у неволеньку.
Йому білі ноги позаковані,
А білії руки назад зв’язані,
А чорнії очі позасклеплені.
— Повій, вітроньку, та й опівночі,
Розкрий мені мої чорні очі.
Хай же я на світ подивлюся
І з своїми женцями та й наговорюся.
Повій, вітре, та й упіл дороги,
Розкуй мені мої білі ноги.

Говорила нивка

Говорила нивка,
Щоб не боліла спинка.
Ні спина, ні голова,
Щоб була ціле літо здорова.
Ой жнися, загоне, жнися,
На мене не дивися,
Бо я женчик маленький,
А в мене серпик тупенький.

Там на горойці

Там на горойці
Три паненойці
Ячмінь жнуть.
Гей милий боже,
Хто ж їм допоможе?
Не вижнуть!
Соненько низько,
Вечерейко близько,
Не вижнуть!

Пташеньки літають,
Снопойки зношають,
Не знесуть!
Гей милий боже,
Хто ж їм допоможе?
Не знесуть!
Соненько низько,
Вечерейко близько,
Не знесуть!

Сивий соколейко
Копойки складає,
Не зложить!
Гей милий боже,
Хто ж му допоможе?
Не зложить!
Соненько низько,
Вечерейко близько,
Не зложить!

Зозулька кує,
Копойки рахує,
Не злічить!
Гей милий боже,
Хто ж їй допоможе?
Не злічить!
Соненько низько,
Вечерейко близько.
Не злічить!

Закотилось сонечко за зелений гай

Закотилось сонечко за зелений гайЗакотилось сонечко за зелений гай,
Устань, устань, невдашечко, сей сон одгадай!
Як устала невдашенька — не вмивалася,
не втиралася,
Пошла в поле жать.
Дожалася до постаті, покотилася,
По своєму миленькому зажурилася.
— Десь мій милий по риночку ходить
І чужую милую за рученьку водить.
Чужую милую цілує, милує,
А на мене, молодую, нагайку готує.
А я ту нагайку підкину під лавку,
Нехай та нагайка хоть трохи оддише,
А мої шати-рукава вітер поколише.