Старий муж іде

Старий муж іде
І нагайку несе.
Тут була, тут була перепілка,
Тут була, тут була ясна зірка.

Молодий муж іде,
Черевички несе.
Топчи сії, топчи сії,
Бо вже другі несе.
Перепілко, ясна зірка, обернися,
На хорошу дівчину подивися.

Переходом в чистім полі заквітли волошки

«Переходом в чистім полі заквітли волошки,
А я ж тебе полюбив, що рум’яна трошки».

«Ой перестань, перестань до мене ходити,
Мене, молоденькую, з розуму зводити!»

«Я ж не перестану, покіль не достану
Рум’яного личка, хорошого стану.

Як я маю перестати, що я люблю тебе,
А ти мене, серце моє, упусти до себе».

«Як я маю упустити, мати ключі має,
І великим замком двері замикає».

«Украдь ключі у матері, коли ляже спати,
А свойого миленького упусти до хати».

Вкрала ключі у матері, мати не почула,
А свойого миленького до себе кликнула.

«Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу,
Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу».

Ой діду мій, Пархоме мій!

— Ой діду мій, Пархоме мій!
Чим я буду тих діток годувать?
— Сухарцями, бабко, сухарцями, любімо,
Сухарцями, Пархомихо, сивая голубко!
— Ой діду мій, Пархоме мій!
А де ж тих сухарців узять?
— Поміж людьми, бабко, поміж людьми, любко,
Поміж людьми, Пархомихо, сивая голубко!

Сидить дід на печі, на печі

Сидить дід на печі, на печі,
А бабця на припічку, не обідаючи.
— Ой бабцю моя, щебетушечко,
Чом не обідаєш, моя душечко?
— Ой біс тебе бери із обідечком,
Бив ти мене ще й поліночком.
Ой бив ти мене, молотив ти мене,
Серце-дідусеньку, не навчив ти мене.

Сидить дід на печі, на печі,
А бабця на припічку, не полуднуючи.
— Ой бабцю моя, щебетушечко,
Чом не полуднуєш, моя душечко?
— Ой біс тебе бери ще й з полудничком,
Бив ти мене ще й полудрабочком.
Ой бив ти мене, молотив ти мене,
Серце-дідусеньку, не навчив ти мене.

Сидить дід на печі, на печі,
А бабця на припічку, не вечеряючи.
— Ой бабцю моя, щебетушечко,
Чом не вечеряєш, моя душечко?
— Ой біс тебе бери ще й з вечерею,
Бив ти мене ще й кочергою.
Ой бив ти мене, молотив ти мене,
Серце-дідусеньку, не навчив ти мене.

Ой у лісі хатка

Ой у лісі хатка,
Хатка стоїть.

А у тій хатці
Бабка сидить.

Виорала бабка
Поля день.

Засіяла бабка.
Конопель, конопель.

Конопель-пель-пель,
Конопель, конопель.

Занадилась птиця,
Птиця-журавлиця.

Птиця журавлиця,
Журавель, журавель.

Журавель-вель-вель,
Журавель, журавель.

Та витолочила
Бабин конопель.

Конопель-пель-пель,
Конопель, конопель.

А я тому журавлю
Руки й ноги поломлю.

Руки й ноги поломлю,
Поломлю, поломлю.

Ой мати, мати, єсть дяк у хаті

«Ой мати, мати, єсть дяк у хаті.
Співає, жартує, не дає спати!
І єще, мати, грає зо мною!»
«Бий єго, доненько, хоч кочергою!»

«Боюся, мати, щоб не вкаляти,
Волю я дяченька поцілувати.
Жупан новенький, дяк молоденький,
Не буду бити, бо хорошенький.

Ба, єще, мати, буду прохати
У постілоньку до себе спати».
«Ой доню, доню, буде з бідою,
Коли дяк ляже спати з тобою!»

«Ой мати, мати, буду тривати,
Хоч мене буде дяк зачіпати».
«Хоч дяк жартує, але не пустує,
Нехай же, доненько, переночує».

Поти ся грали, поки не спали,
Заки-м ся з собою не обізнали.
Обізнавшися, почне дяк спати,
А дівчинонька почне плакати.

Дівчинонька дрімле, а дяк співає.
Погляда в віконце, чи вже світає.
«Ой єще, дяче, барзо раненько,
Присунься до мене, моє серденько».

Проспавшися, дяк почне співати,
А дівчинонька почне плакати:
«Ой дяче, дяче білого лиця,
Подобно з мене юж молодиця!»

Ой прийшла мати доньки питати:
«Чи гаразд було, доненько, спати?»
«Ох, спала-м, спала, ледве-м устала,
Тоже-м ся, мати, страху набрала!»
«Ой доню, доню, жарту не знаєш,
Що ся так барзо дяка лякаєш!»

Ой ви, хлопці безштаньки

— Ой ви, хлопці безштаньки,
Заспівайте веснянки!
Зиму зимували,
Штанів не напряли!
— А ми — дівочки отцевські,
Гулять не гуляли.
Полотна напряли!