Мене попи сповідали, гейя-гой

Мене попи сповідали, гейя-гойМене попи сповідали, гейя-гой,
І покути не давали, боже мой.
Ой мене сповідали попи молодії
І покути не давали, бо й самі такії.

Один гріх я затаїла, гейя-гой,
Що-м Василя полюбила, боже мой.
Я Василя не любила, лише цілувала —
Чого ж би я, молоденька, попові казала?

Мені Василь цукру носив, гейя-гой,
Цілувати личко просив, боже мой.
А піп казав не давати, файна дрина-дрина,
Бо й сам хотів цілувати, шіда-річка, дина.

Ой кину я куделицю на полицю

Ой кину я куделицю на полицюОй кину я куделицю
На полицю,
Сама піду до сусіда,
До Мусія.

Три неділі й у сусіда
На бесіді,
На весіллі погуляла
Й у Мусія.

На четвертую неділю —
В понеділок
Темнесенько, ранесенько
Й уставала.

Та до свеї господоньки
Поспішала,
Та за свою куделицю
Щиро бралась.

По три ниточки в деньочок
Виводила,
Три мозолі, як цибулі,
Надавила.

Тепер тобі моя мила, чорнобрива,
Гріх і стидно:
Тонко пряла рідко ткала —
Тіло видно.

Пішов би-м ся сповідати, та ми не підходить

Пішов би-м ся сповідати, та ми не підходитьПішов би-м ся сповідати, та ми не підходить:
Піп за гріхи звідується — сам до дівок ходить.

Ой на горі дві каплиці — там я сповідався,
Звідував ня піп за гріхи — а я не признався.

Коли мене піп сповідав, я му гріхи казав,
Що я любив його доньку, через вікно лазав.

Коли мене піп сповідав, та так мене звідав:
— Научи ня, як ходити до жони сусіда.

Ой то мене сповідали попи молодії,
Покуту ми не давали, бо самі такії.

Коли мене піп сповідав, та так мені казав:
Як не маю фраїрочки, вби-м собі поглядав,

Ходив-ем ся сповідати самому владиці,
А він мені дав покуту: люби молодиці!

Коли мене піп сповідав та так ми говорив:
— Аби-сь, хлопче молоденький, за дівками ходив«

Людські жони до сповіді, людські жони на храм,
А я свою не пускаю, бо сповідаю сам.

Узяв від ня вовк баранів, такі були файні,
Та не знаю, як їм буде, бо не сповідані.

Ой у мене біда була, як здохла кобила,
Журив-имся, нудив-имся: в сповіді не була,

Сиділа на колодці, кивала на молодців

Сиділа на колодці, кивала на молодцівСиділа на колодці,
Кивала на молодців:
— Гаю, хлопці, гаю!
Чорнії брови маю!
— Кат тебе бери з ними!
Ти давно маниш ними!
Якби ж не манила,
То була б моя мила,
Милая, миленькая,
Як голубка сивенькая.
— Та прибав, боже, ночі
На мої карі очі!
Зменши, боже, денька,
Що я молоденька!
Та молода, як ягода,
Та зелена, як яблуня.
Ей злетів на загату
Півень сокотати.
— Та бодай же ти, півень,
Півень, одубів ти!
Як ти мене рано,
Рано і збудив ти,
Рано-ранесенько,
Як голубку сивесеньку.

Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті

Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті— Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті
Шаліє, дуріє, не дає спати!

— Ой доню, ой доню, бий коцюбою,
Виженем ляшенька та й головньою.

— Ой та як, ой та як, як го виганяти,
Волю, волю ляшенька поцілувати,

Бо лях любенький та хорошенький,
Люблю ляшенька, бо молоденький.

Послав мене мій миленький фасольку садити

Послав мене мій миленький фасольку садитиПослав мене мій миленький фасольку садити,
А сгім пішов до корчмоньки із кумою пити.

Посадила я фасольку швидкою ходою,
Прибігаю додомоньку — п’є милий з кумою.

— Кумцю ж моя, рибцю ж моя, солоденькі писки,
Дала б тобі, кумцю, їсти, та й не маю миски.

Кумцю ж моя, рибцю ж моя, солодкий медочок,
Дала б тобі, кумцю, їсти — розбивсь черепочок.

А я свого миленького положила спати,
Взяла куму за рученьку та й вивела з хати.

Взяла куму за рученьку та й вивела з хати,
Надрочила лютих псів кумасю кусати.

— Гуджа, гуджа, люті пси, на ту заволоку!
Вона мому миленькому вчепилась до боку.

Гуджа, гуджа, люті пси, на ту ледащицю!
Як вибігли на вулицю, порвали спідницю.

Чи я-ж в мужа не жона

Чи я-ж в мужа не жонаЧи я-ж в мужа не жона,
Чи не господиня:
Сім день хати не мела ,
Сміття не носила!
За що-ж мене, мужу, б’єш,
За якії вчинки:
Чи я-ж тобі не напряла
За рік три починки?
Один пряла до Різдва ,
Другий до Миколи,
А як третій почала —
Буде до Покрови!
Та не сама я пряла,
Кума помагала;
Кумі дала миску пшона
Й три куски сала.
Та не сама я пряла,
Були помічниці —
То за хліб, то за соль ,
То за паляниці.
Ой ти п’єш, мене б’єш!
Може-б я робила:
Накупив веретен —
Нема мотовила.
В печі дрова не горять,
Так я підпалила;
Таки тобі недовірку .
Борщу наварила!
Де я зросла, де ти зріс —
До-купи нас лихий зніс;
А ні я, а ні ти
Не вміємо робити!
Ой ти п’єш, мене б’еш
Розпитаймось за що :
Ох і я, ох і ти —
Обоє лєдащо!

Казала мені мати зелене жито жати

Казала мені мати зелене жито жатиКазала мені мати
Зелене жито жати,
А я жита не жала,
В борозеньці лежала.

Хлопці з поля йшли,
Мя’в борозні найшли,
Принесли мя додому,
Положили в комору.

Я з комори та в контору —
До писаря молодого.
Писар пише і малює,
Обернеся і цілує.

— Писарчику, любче!
Цілуй мене.лучче,
Цілуй мене, як сам хоч,
Головоньки не мороч!

Ось бач, яка я

Ось бач, яка яЯ весела й жартівлива,
Дівка шустра, не спесива,
Де не йду, то все співаю,
Хто не йде — всіх зачіпаю.
Ось бач, яка я —
Та жартівливая!

Де зберуться парубки
Або зійдуться дівки —
Там я зараз де й взялась,
Зараз гульня піднялась.
Ось бач, яка я —
Та шкідливая!

Парубки до мене липнуть,
Срібло, злото мені сиплють,
А я схочу — поцілую,
А не схочу — подратую.
Ось бач, яка я —
Вередливая!

Спить Хома у млині, Хомі в млині сниться

Спить Хома у млині, Хомі в млині снитьсяСпить Хома у млині, Хомі в млині сниться:
Мабуть, мабуть., мій сусід із жінкою жениться.
Біжить Хома із млина, мало не сказиться,
Прибігає він додому, у вікно дивиться.
— Що ж то, жінко, за гуляння, горілочку бачу?
— Сама ж бо я горілку п’ю, про тебе, муж, плачу.
— Цить, жінко, не бреши, а хто в тебе й у печі,
Чи кум, чи сусіда, хто в тебе й у печі?
А взяв Хома макогін, зачав жінку бити,
Лежить кум й у печі, не зна, що робити.
Лежить кум у печі, а весь в сажец вбрався,
А як вискочив із печі, аж Хома злякався.