Сніжок іде, метіль мете а з ясної зірки

Сніжок іде, метіль мете а з ясної зірки…
Сидить дячок-неборачок а в чужої жінки.

Пішов мужик, пішов мужик а на двір до коней,
Вносить бо він на дяченька бучок ясеновий.

— Святий боже, святий кріпкий, а ти, дяче, відки,
Що ти сидиш кінець стола коло мої жінки?

Сніжок іде, метіль мете а з ясної зірки…
Тікав дячок голий, босий від чужої жінки.

Ой кумася, любася

Ой кумася, любася,
Із кумчиком напилася,
Із кумчиком напилася
Та й додому погналася.
— Ой ти кумчику-чику,
Ти голубчику-чику,
Ти почаще ходи,
Ти побільше носи
Та нікому не кажи.

Дума про тещу

Приготувався зятенько для свей тещеньки на честь, на бенкет.
Накупив хмелю
З сім кіп жменю,
Намочив ячний колос,
Учинив великий солод.
Наварив пива.
Начинив зятенько з тещею дива!
Убив чмеля, наситив меду,
Зазвавши тещеньку к собі на беседу.
Убив синицю
На бужаницю.
Поїхав же зятенько на уловання,
Для своей тещеньки на спомагання —
Звірці імати,
Свою тещеньку та годувати.
Убив же комара,
Насолив бочку того масла.
Убив воробця,
Навішав полтів
Начинив ковбас.
Все то не для нас, —
Для своєї тещеньки, для ласкавої, добротливої, зичливої.
Зарізав муху
Для тещі в юху.
Надавив комашок,
Наварив галушок.
Все то для свей тещеньки ласкавої, для зичливої!
Убив же вош
Для тещеньки в борщ.
Сала, солонини.
Убив же блоху.
Наварив гороху.
Приїхав зятенько,
Приїхав батенько
До свої тещеньки просити на честь, на бенкет:
«Тещенько,
Жінчина матінко,
Прошу ж я тебе
На честь для себе!»
Стала тещенька одмагати,
Стала тещенька ся прохати:
«Не піду, зятеньку,
Не піду, батеньку!
Не маю і з ким,
Не маю і з чим,
Не маю і на чім.
Муж в громаді,
Кобила в стаді.
Хомут на дубі,
А гужки в стрісі.
Черевички у шевця,
Сукенки у кравця,
Кошуля у прачки,
Чепчик у швачки,
Серпанки у ткахи!»
«Тещенько,
Жінчина матінко,
Хоть у людей ти добудься,
А таки к мені на честь прибудь же!»
Побігла ж тещенька од дворця до дворця,
Все того позичаючи,
Все того ж прохаючи.
Зобігла тещенька своє село з кінця до кінця,
Не минула тещенька жадного дворця,
Не позичила ні того чепця!
Жадна їй сусіда докорила
На раді, не позичила:
«Було тобі, бабонько, змолоду робити,
Щоб було на старість в чім ходити!»
Побігла тещенька в вишневий садочок,
Урвала собі три лопушини,
Пошила собі дві хвартушини.
Хмелиною помережила,
Павутиною пообрубила.
Тещенька ззаду рясна,
А спереду красна,
Ззаду груба,
А спереду люба.
«Прийди ж ти, тещенько, не обаряйся,
Я ж бо для тебе приготувався!
Прийди ж ти, тещенько хоч на світання!
Наготував я тобі добре снідання!»
Не могла ж тещенька як од свого зятенька та одмовиться,
Лиш таки к зятьові поволоктися!
Достала тещенька коня вороного,
Возка мальованого
Поїхати на честь, на бенкет до свого зятенька, до коханого.
Поїхала тещенька до свого зятенька на честь, на бенкет, на халазію!
На которий день та на неділю.
Як узяв зятенько свою тещеньку та під плечиці,
Повів же зять тещу та до світлиці.
Посадив же зятенько свою тещеньку к столу плечима,
К стіні очима,
Щоб же тещенька у свого зятенька по стіні блохи і мухи лічила!
Треба тещеньці горілочки,
Аквавіточки,
Дротованих гужечок,
Солодкого меду,
Дубового кия,
П’яного пивця,
Голоблі кінця!
«Мої милі служки,
Подайте мні дротованії гужки
Зв’язати тещеньці ручки та ножки!»
Частував зятенько свою тещеньку горілкою,
Аквавітою,
Дротованими гужками,
Щоб не брикала теша ніжками.
Солодким медом,
Дубовим кийом,
П’яним пивцем,
Голоблі кінцем!
Побігла тещенька з зятнього двора,
Не минула жадною кола,
Підпивши, з скоком,
Із одним оком!
Одчинила тешенька двері боком,
Не трапила тещенька у двері рукою,
Трапила вона в ушат головою;
Не трапила тещенька, куди люди ходять,
Трапила тещенька, куди гуси лазять!
Голова вилізла,
Гузиця зав’язла!
«Мої милі візниці,
Хватайте тепер мої дупиці,
Рятуйте мої гузиці!
Моя гузиця —
Старому дідові вона згодиться!»
Не здала тещенька тої дупиці.
Вирятувала сама гузиці!
Перед війтом, перед бурмистром
Закрила тещенька шелемендик листом.
Побігла тещенька хильцем
Попід тинцем,
Попід вербами,
Щоби о тім люди з села не знали,
Щоби ся за це не насмівали.
Прибігла тещенька
До свого дідонька:
«Вара, діду, з печі,
Нехай я попідпарю плечі!
Зятьнее пиво в плечі вступило,
Кістки поломило,
Солодок-медок голівку клонить,
Аквавіта-горілка лядвиці ломить,
Зятьнії пиріжки боки заклали!
Упилася пива,
Не знаю, дідоньку, чи буду живаї
По боках коле,
В плечицях болить,
У вухах дзвенить,
В голові шумить!»
«Добре тобі, бабонько, на честі бувши,
А мні яково, старому, дома сидівши!»
Що сучка брехне —
Баба з печі од діда порхне:
«Глядіте, дітоньки, чи не зятенько іде?»
Скочила з печі,
Одбила плечі,
Упала з полу,
Зломила ногу.
Приїхав зятенько до свої тещеньки,
У три неділі навіджаючи,
Ще на бенкет її взиваючи.
«Не піду, зятеньку,
Не піду, батеньку!
Дався мені добре твій бенкет знати.
Ледве я утекла з твоєї хати!
Уже ж мої плечиці, як гній,
А ти, зятеньку, по-старому мій!»

Як поїхав Саврадим у поле орати

Як поїхав Саврадим у поле орати,
Його жінка, Саврадимка, у шинок гуляти.

Гуляла, гуляла, трохи проспалася,
Наварила борщу, каші, в поле подалася.

Ходила, блудила, милого шукала:
— Подивись, Саврадим, яка біла стала!

Як приїхав Саврадим із степу додому
Та й поставив свою жінку на житню солому.

Годував, годував, повів напувати,
Запрягає жінку в плуг та й їде орати.

Випрягає з плуга, запрягає в рало:
— Гей, цоб, моя мила, ще додому рано!

А коло порога дощова калюжа,
Та й розсердилася та й жінка на мужа.

Як розсердилася та жінка на мужа,
Та й полізла на піч, мов би то недужа.

— Ой уставай, мила, я приніс горілки.
— Цур тобі, пек тобі, шукай собі жінки!

— Ой уставай, мила, я приніс дубину,
Не тонку, не товсту, та на твою спину!

А мила устала, так, як й не лежала,
Ще й обняла Саврадима та й поцілувала.

Три дні печі не топила, сім день хати не мела

Три дні печі не топила, сім день хати не мела,
Вся бригада в поле вийшла, а я спати лягла.

Ой приїхав бригадир та й на сивому коні:
— Іди, іди, ланкова, заробляти трудодні!

Ой приїхав бригадир та й до мене поморгав,
Я ще й копи не нажала — він чотири записав.

Я спитала бригадира, де його чекати,
А він сказав: «Увечері коло твої хати».

Ой не встигла ланкова з бригадиром стати,
Якась баба сказилася, дала жінці знати.

Ой біжить же його жінка та й з великим патиком:
— Іди, іди, чоловіче, викликає виконком.

А я в тому виконкомі та й не можу бути,
Я за тую ланковую не можу забути.

Ой він ходить по горі, а я по долині,
В нього болить голова, в мене всередині.

Прийшов кум до куми

Прийшов кум до куми,
Кума ложки миє.
— Покинь, кумо, ложки,
Пожартуєм трошки.

Прийшов кум до куми,
Кума ріже зілля.
— Покинь, кумо, зілля,
Підем на весілля.

Прийшов кум до куми,
Кума мете хату.
— Покинь, кумо, хату,
Підем у загату.

За горою жито жала

За горою жито жала,
Снопів не в’язала,
Молодому козакові
Правди не казала.
Тоді буду снопи в’язать,
Як місячко зійде,
Тоді буду правду казать,
Як він мене візьме.