Куди йдеш, куди йдеш, куди шкандибаєш

— Куди йдеш, куди йдеш,
Куди шкандибаєш?
— До куми, до куми,
Хіба ж ти не знаєш?

— Ой не йди, ой не йди,
Бо кума не дівка.
— Ой піду, ой піду,
Бо в куми горівка.

А прийшов до куми —
Кума моркву струже.
— Ой кумко, моя любко,
Люблю тебе дуже.

Ой на горі, ненько

Ой на горі, ненько,
Зацвіло синенько,
Ніхто ж мене так не любить,
Як той коваленко.

Коваленко грає,
Дівчина гуляє,
Бо хто її займе,
Біду собі знайде.

Бо хто її займе,
Біду собі знайде,
Руки й ноги поломлю,
Додому не зайде.

Кисіль

Ой мій милий заболів,
Киселичку захотів, —
А як я-то, молода,
Не лінивая була —
О, як пішла по селу
Добувати киселю!

Не добула киселю.
Да купила овса:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя!
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

I забрала овес
У запаску увесь:
«Цить, милий, не вмирай!
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Та принесла той овес
Та додому увесь:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай.
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Ой посипала овес
На холодній печі:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Ох і сох той овес
Руський місяць увесь:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

І забрала той овес
У запаску увесь:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай.
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Та пішла по селу
Добувати жорнів, —
Не добула кам’яних,
Та й добула луб’яних:
«Цить, милий, не вмирай!
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Ізмолола той овес
На мучицю увесь:
Ой рано-ранесенько,
На мучицю увесь:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя!
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Учинила кисіль
На шістнадцять неділь,
Ой рано-ранесенько,
На шістнадцять неділь:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Учинила кисіль
У безодній діжі,
Ой рано-ранесенько.
У безодній діжі:
«Цить, милий, не вмирай.
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай.
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Уже кисіль кисне,
А з милого дух тисне:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай.
Радість дорога моя!»

Ой як пішла по селу
Добувати сита,
Ой рано-ранесенько,
Добувати сита:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Не добула сита,
Та добула борони,
Ой рано-ранесенько
Та добула борони:
«Цить, милий, не вмирай!
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Процідила вранці
На чотири пальці,
Ой рано-ранесенько
На чотири пальці:
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Приставила до печі,
Уже милий без речі!
Ой рано-ранесенько,
Уже милий без речі.
«Цить, милий, не вмирай,
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай.
Радість дорога моя!»

А вже кисіль клекотить,
З милого дух виходить.
«Цить, милий, не вмирай!
Киселичку дожидай!
Не вмирай, не вмирай,
Ти надьожа моя,
Дожидай, дожидай,
Радість дорога моя!»

Поки кисіль іскипів,
Уже милий одубів.
«Якби дома була,
То б я вмерти не дала.
Я казала зранку:
«Бери, милий, дранку!»
Тебе чорт же напер,
Та й у добрі — умер.
Якби була знала,
То б я й тую зняла».

Ой сад-виноград, кучерява вишня

Ой сад-виноград, кучерява вишня,
Стоїть хлопець під вікном, щоб дівчина вийшла.
Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я,
Рува, рува, рува-я, люба милая моя.

А дівчина не виходить, хатину вбирає,
Стоїть хлопець під вікном та з жалю вмліває.
Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я,
Рува, рува, рува-я, люба милая моя.

— Ой не стій під вікном, не тупай ногою,
Бо не вийду та не стану говорить з тобою.
Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я,
Рува, рува, рува-я, люба милая моя.

Ой не стій під вікном, не махай рукавом,
Бо не вийду говорити із таким чудаком.
Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я,
Рува, рува, рува-я, люба милая моя.

Не ходи по саду, не топчи травиці,
Як не люблять тебе дівки, то йди до вдовиці.
Ой рув, рува-я, ой рув, рува-я,
Рува, рува, рува-я, люба милая моя.

Пішла кума до куми

Пішла кума до куми
В суботу, в суботу,
Розказала кума кумі
Скорботу, скорботу:
— Ой кумонько, голубонько,
Скорбота, скорбота:
Десь пропала моя курка
Чубата, чубата.
Чорна курка, білі п’юрка
Ще й червоний гребішок,
Чи не впала моя курка
В твій горшок, в твій горшок?
Заглядає кума кумі
У горшки, у горшки,
З її курки-чубатурки
Лиш лапки, лиш лапки.
— Ой кумонько, голубонько,
Не кажи нікому,
Давай вип’єм горілочки
Да й підем додому.

Ой ци я був не легінь?

Ой ци я був не легінь?
Гріх було казати,
До півночі за дівками,
До полудня спати.

Така у ня Марічина,
Як кой фіялочка,
Варто із нев постояти
Коло паланочка.

Коли собі заспіваю,
А далі поплачу,
Літа мої молоденькі,
То вас дармо трачу.

Ой біла файна рибко,
Ти солодкий меде,
Та й уже ми надоїло
Ходити до тебе.

Та я собі заспіваю
А ще собі дубну
Цімборові на укору,
Що му дівку люблю.

Ой сяду на коника —
Біста, кониченьку!
Де ворота мальовані,
Світи, місяченьку!

І я коли заспіваю,
Чудуються люди;
Ой хто тоді заспіває,
Як мене не буде!

Била жінка мужика

Била жінка мужика,
Пішла позивати,
Присудили мужику
Ще жінки прохати.

Сидить жінка на припічку,
Ніжки підібгавши,
Стоїть мужик у порога,
Шапочку ізнявши:

«Прости, мене, моя мила,
Що ти мене била;
Куплю тобі гарнець меду.
Коновочку пива».

«Ой од пива болить спина,
Од меду голова;
Купи мені горілочки,
Щоб була здорова.

Да ще, мужичище,
Вчини мою волю:
Поскачи ти гайдука
Да передо мною!»

Кричить мужичище,
Взявшись за бочище:
«Гойя, гойя, моя мила,
От і гайдучище!»

Не дивіться, панове,
Що жінка вчинила,—
Що свойого мужика
Гайдука навчила!

Бо вже така пора прийшла,
Що ще й не бувало:
Який дідько не поб’є,
То й пиши — пропало!