Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста

Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста,
Я не їла й не їстиму гречаного тіста!

Ой ти знав, нащо брав мене невеличку,
Мене мати годувала, як перепеличку!

Ой ти знав, нащо брав, мене недорослу,
Мене мати годувала, як свиню поросну!

Ой ти знав, нащо брав, — я не вмію жати,
Напни мені холодочок, я буду лежати!

Ой ти знав, нащо брав, — не вмію й косити:
Як не стане свого хліба, мусим попросити!

У неділю п’ю, п’ю

У неділю п’ю, п’ю,
В понеділок п’ю, п’ю,
А в вівторок снопів сорок
Пшениченьки жну, жну.

В середу возила,
В четвер молотила,
В п’ ятницю віяла,
А в суботу міряла.

А в неділю продала,
З хлопцями пропила.
Слава тобі, господи,
Що до пуття довела.

І до діла – не я,
Й до роботи – не я,
А з хлопцями погуляти
То охота моя.

Ой били попа, били

Ой били попа, били
Двома палицями:
Та не ходи, пане попе,
За молодицями.

Закукала зазулиця,
Закукала біла.
Я би-м твого, пайташечко,
Любка не хотіла.

Я би-м його не хотіла,
Можеш му казати,
Бо не варто на улиці
Із ним постояти.

Ай коли гуселочки
Почую, почую,
По три ночи, по чотири
Дома не ночую.

Як почую гуселочки
Та почую банду,
То полишу білявину
Аж би яку файну.

На погибель прийде тому, хто веде біду додому

На погибель прийде тому,
Хто веде біду додому —
В жінці зарібку шукає,
За калитку серце дає.

Она зараз скаже йому:
«Ти-сь не милий серцю мому,
Ти-сь убогий, я багата.
Моя правда, моя хата».

Гіркі йому ті розкоші,
Сушать мозок її гроші,
Та до вечора від рана
Мучить мужа опентана*.

Нім піде замуж дівиця,
Уложиться, як лисиця.
Скоро жінкою зістане —
Чоловік біса дістане.

І вдовиці не чіпляйся,
Лучче людей розпитайся.
Они скажуть: «Красна перла,
Ліпший обід, ніж вечеря».

Улакомився на вербку,
Мій сусід взяв богатерку.
Напитав собі роботи —
Щомісяць жовті чоботи,

Нові бекеші, літники,
Коралі і заушники;
В свято, в неділю — музика,
Зовсім згубить чоловіка.

Що він, бідняка, придбає,
То она все прогуляє,
Гурмой хлопці з нею ходять,
Від корчми до корчми водять.

Та й ще як прийде до хати —
Не сміє і полаяти,
Єно життя проклинає,
Що за гроші клопіт має.

Я хоць взяв жінку убогу,
Щаслив з нею, слава богу.
Єй праця і труд хороший
Стане за найбільші гроші.

З нею кусок хліба милий,
Що єй руки вимісили;
З нею піду в поле жати —
Лучче разом працювати.

Хоць часом праця докучить,
Чоловік ся в день намучить, —
Ввечір милу уцілує,
Нову силу в собі чує.

Уважайте ж, хлопці жваві,
Що то обичай лукавий:
Волю свою запродати,
Цілий вік недолю мати.

На посаг не уважайте,
Но добрих жінок шукайте.
3 доброй ролі, кажуть люди,
Ори плугом, а хліб буде.

* – опентана – навіжена, скажена.

Била жінка мужика, за чуприну взявши

Била жінка мужика, за чуприну взявши,
Що він їй не поклонився, ще й шапочку знявши,
Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й шапочку знявши.

Била жінка мужика, пішла позивати,
Присудили мужику ще й жінку прохати,
Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й жінку прохати.

Сидить жінка на припічку, ноги підібгавши,
Стоїть мужик у порога, ще й шапочку знявши,
Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й шапочку знявши.

— Прости ж мене, моя мила, що ти мене била,
Куплю тобі корець меду, коновочку пива,
Ще й, ще й, ще й, ще й, ще й коновочку пива.

— Ой від пива болить спина, а від меду голова;
Купи мені горілочки, щоб весела я була,
Щоб, щоб, щоб, щоб, щоб весела я була.

Чорна курочка, чорна

Чорна курочка, чорна
Ще й до того чупорна,
Як взяла кукотати,
Не дала вночі спати.

Бодай сі когут знудив,
Що мене рано збудив.
— Причини, боже, ночі,
На мої чорні очі.

Причини, боже, днини,
На мої чорні бриви,
Причини і другую
На мене молодую.

Сиділа на колодці
Моргала на молодців:
— З гаю, молодці, з гаю,
Чорні я очі маю.

— Біс тебе бери з ними,
Давно ж ти дуриш ними.
— Ой якби-с не дурила,
Давно би-с людьми била.

Казала Солоха

Казала Солоха: «Прийди, щось дам!»
Казала небога: «Прийди, щось дам!
Щось дам, щось дам, прийди, щось дам!»
Казала Солоха: «Прийди, щось дам!»

Ой прийшов же я у понеділок —
Нема Солохи, поле барвінок.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у вівторок —
Бо Нема Солохи вже неділь сорок.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у середу —
Нема Солохи, пасе череду.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у четвер —
Нема Солохи, пішла десь тепер.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у п’ятницю —
Нема Солохи, поле пшеницю.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у суботу —
Нема Солохи, кінчить роботу.
Нема, нема Солохи вдома,
Нема, нема небоги вдома.

Ой прийшов же я та й у неділю —
Дала Солоха сорочку білу.
Дала, дала, сорочку дала
Та ще й до того поцілувала!