Дума про козацьке життя

Не один козак сам собі шкоду шкодив,
Що від молодої жінки у військо ходив,
Його жінка кляла-проклинала:
«Бодай тебе, козаче-сіромахо,
Побило в чистому полі
Три недолі:
Перша недоля — щоб під тобою добрий кінь пристав;
Друга недоля — щоб ти козаків не догнав,
Третя недоля — щоб тебе козаки незлюбили
І в курінь не пустили!»
А козак добре дбає,
На жінку не потурає,
Жінці віри не діймає,
Коневі частенько зеленого сіна підкладає,
Жовтого вівса підсипає.
Холодною криничною водою напуває,
У поход виступає.
Господь йому дав.
Що під ним добрий кінь не пристав,
Він козаків доганяв;
Що його козаки злюбили,
До себе в курінь пустили.
Ще й отаманом настановили.
Тоді козак у війську пробував,
Свою новину козакам оповідає:
«Слухайте, панове-молодці,
Як то жіноцька клятьба дурно йде,
Так, як мимо сухе дерево вітер гуде;
Жіноцькі сльози — дурні, як вода тече!»
Жінка в корчмі пила та гуляла,
Та домівки не знала,
Мов її хата к нечистій матері пусткою завоняла.
Скоро стала козака з походу сподіватись,
Стала до домівки приходжати,
Стала в печі розтопляти,
Стала той борщ кислий.
Оскомистий, чорт зна колишній
Із-під лави виставляти,
Стала до печі приставляти,
Отим борщем хотіла козака привітати.
Скоро став козак з походу прибувати,
Став до нових воріт, до ламаних, доїжджати;
Він з коня не вставає,
Келепом нові-ламані ворота відчиняє,
Козацьким голосом гукає.
Скоро стала козачка козацький голос зачувати,
То вона не стала против нього дверми виходжати.
Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати.
Тоді козак добре дбає,
Хорошенько її келепом по плечах привітає,
Кербачем по спині затинає.
Тоді козачка у хату вбігала,
Буцім нехотя той борщ поліном штиркнула:
«Ну його к нечистій матерії»
У піч обертала,
Новий борщ унов варити зачинала;
До скрині тягла,
Не простого, лляного полотна тридцять локтів узяла,
До шинкарки тягла;
Три кварти не простої горілки — оковити узяла,
З медом та з перцем розогрівала,
Отим козака частувала та вітала.
Ото вийшла козачка на другий день за ворота,
Аж сидить жінок превеликая рота.
А сказано — жінки, як сороки:
Одна на одну зглядали
Та й козачку осуждали,
Та й козачці не казали.
Одна-таки старушка не втерпіла
І козачці сказала:
«Гей, козачко, козачко!
Десь твій козак нерано з походу прибував,
Що попід очима добрі гостинці подавав».
То козачка добре дбала,
По-свойому козака покривала:
«Чи ви ж то, жіночки-голубочки, не знаєте,
Що мій козак нерано з походу прибував,
Заставив мене в печі потопити,
Вечеряти варити,
А я пішла по дрова,
Та не втрапила по дрова,
А втрапила по лучину,
Попідбивала собі очі на ключину.
Роблю ж я таки те ремество-синило,
Так воно мені добре взнаки далося:
Як я його мішала, так воно мені за очі взялося».
А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає,
Корчму сохваляє:
«Гей, корчмо, корчмо-княгине!
Чом-то в тобі козацького добра багато гине?
І сама єси неошатно ходиш,
І нас, козаків-нетяг,
Під случай без свиток водиш.
Знати, знати козацьку хату
Скрізь десяту:
Вона соломою не покрита,
Приспою не осипана,
Коло двора нечиста-ма і кола,
На дровітні дров ні поліна,
Сидить в ній козацька жінка — околіла.
Знати, знати козацьку жінку,
Що всю зиму боса ходить,
Горшком воду носить,
Полоником діти напуває!»

Добривечір, дівчино, куди йдеш?

— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?

— Ото ж моя хаточка край води
З високого дерева — з лободи.

Ото ж мої сінечки при кутку
З високого дерева — з лопуху.

— Ой чия ти, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти?

— Не питай же, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю — вийду я.

Ой на горі два дубки, два дубки

Ой на горі два дубки, два дубки,
Схилилися докупки, докупки,
Схилилися докупки.

Вітер ними хитає, хитає,
Козак дівча питає, питає,
Козак дівча питає:

— Ой дівчино, чия ти, чия ти,
Чи вийдеш ти гуляти, гуляти,
Чи вийдеш ти гуляти?

— Не питай ти, чия я, чия я,
Як вийдеш ти — вийду я, вийду я,
Як вийдеш ти — вийду я.

Ой не є я попова, попова,—
До гуляння готова, готова,
До гуляння готова.

Ой ти, старий діду, чому си не жениш

Ой ти, старий діду, чому си не жениш,
Гай ду, рудайду, чому си не жениш?
Старої не хочу, молода не піде,
Гай ду, рудайду, молода не піде.
Хоть молода піде, їсточки не зварить,
Гай ду, рудайду, їсточки не зварить.
Ой як зварить їсти, та не схоче сісти,
Гай ду, рудайду, та не схоче сісти.
А хоть сяде їсти, та не подивиться,
Гай ду, рудайду, та не подивиться.
А хоть подивиться, постіль не постелить,
Гай ду, рудайду, постіль не постелить.
А хоть і постелить, спатоньки не ляже,
Гай ду, рудайду, спатоньки не ляже.
Хоть спатоньки ляже, то не обернеться,
Гай ду, рудайду, то не обернеться.
А хоть обернеться, то не поцілує,
Гай ду, рудайду, то не поцілує.
А хоть поцілує, то на землю плюне,
Гай ду, рудайду, то на землю плюне.

Нюхнув раз, два, три табаки

Нюхнув раз, два, три табаки,
Щоб забути жалі всякі.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
Прийшов чумак до шинкарки:
— Всип, шинкарко, зо дві чарки.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
Не став чарку-кватирочку,
Постав мені цілу бочку.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
А в чересі сто червоних
Для молодих, чорнобрових.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!

Ой не ходи, Сабадашу, на юлицю нашу

Ой не ходи, Сабадашу, на юлицю нашу:
Через тебе, Сабадашу, припалила кашу!..
Каша пріла — не допріла, а хліб недопечен.
Ой той мені не женишок, що на один вечір!
Ой той мені хліб допечен, що високо сходить.
Ой той мені женишенько, що три годи ходить.

Пониже Залужа

Пониже Залужа
Там зацвіла ружа;
Най і єдна не чекать
Із фраїра мужа.

Бо фраїр милує
Та в личко цілує,
Варуй го ся, дівчино,
Най тя не зчалує.

Я ся варовала,
Як потя на гнізді,
А моє варовання
Лежить у колисці.

Піду я до церкви,
Стану на коліна,
Поникаю раз на попа,
Сім раз на фраїра.

Фраїру, фраїру,
Увижу ти віру,
Ци будеш ня так любити,
Як ся постарію.