На городі квітки в’ються

На городі квітки в’ються,
А за мене хлопці б’ються.

Не бийтеся, нема за що,
Хоч я гарна, но ледащо.

Коли б же я була знала,
Не йшла б заміж та гуляла.

Тепер треба мені знати,
Головоньку клопотати.

Хату мести, сіни мести,
Ще й до плуга обід нести.

А мій милий хату замітає,
А я рада, що той помагає,

А мій милий діжку місить,
А він мене і тим тішить.

А мій милий тісто дробить,
А я рада, що й то робить.

Помагай біг вам

«Помагай біг вам,
Чи раді ви нам?
Ой чи раді, чи не раді,
Помагай біг вам!»

«Бодай здоров, свату!
Замкни, жінко, хату,
Подай держак од лопати
Свата привітати».

Жінка поспішає,
Хату замикає,
А пірвавши за коцюбу,
Сватонька вітає.

А сват за чуприну:
«Вітай, вражий енну!»
«Пусти, свату, не жартуй,
Бо ти в руках згину!»

«Не жартуй же, свату,
Бо зломиш лопату!
Волиш горілоньки дати,
Свата привітати!»

Сват того не чує,
Охоче трактує,
То кулаком по губах,
То держаком по зубах,

«Що тобі ся стало?
Чи тебе напало?
А я твої жінки сват,
А наймита твого брат!»

«Най тя чорт не носить,
Де тя хто не просить!
Де тя просять — не вчащай.
Де не просять — не бувай!»

Ой там, на товчку, на базарі

Ой там, на товчку, на базарі,
Жінки чоловіків продавали.
Як прийдеться до ладу,
То я свого поведу та й продам.

Із лик мотузок ізсукала,
Взяла свого милого залигала
Та й повела на базар,
До терниці прив’язала.

Як наїхало торгувальниць,
Як наїхало купувальниць,
Стали думать і гадать,
Що за цього мужа дать.

А за цього мужа треба дати,
А за цьго мужа треба дати:
Сорок коней вороних
Ще й сто рублів золотих.

Ой стала я, подумала:
З кіньми треба возиться,
А з грошима треба носиться,
А мій милий, чорнобривий,
До роботи не лінивий,
Він для мене знадобиться.

Він насіє, наоре,
Ні для кого, для мене;
Ти, мій милий, серденько,
Пожалію я тебе.

А в нашого прикажчика

А в нашого прикажчика
Рябая корова.
А в нашого прикажчика
Жінка чорноброва.

А в нашого прикажчика
Та й новая скриня.
А в нашого прикажчика
Жінка-господиня.

А в нашого прикажчика
Рудая телиця.
А в ‘нашого прикажчика
Жінка-безспідниця.

А в нашого прикажчика
Та й новая хата.
А в нашого прикажчика
Жінка пелехата*.

А в нашого прикажчика
Нема штанів ні клаптика.
Були якісь сині,
Та й ті з’їли свині.

* – пелехата: розпатлана, кудлата.

Пониже Залужа

Пониже Залужа
Там зацвіла ружа;
Най і єдна не чекать
Із фраїра мужа.

Бо фраїр милує
Та в личко цілує,
Варуй го ся, дівчино,
Най тя не зчалує.

Я ся варовала,
Як потя на гнізді,
А моє варовання
Лежить у колисці.

Піду я до церкви,
Стану на коліна,
Поникаю раз на попа,
Сім раз на фраїра.

Фраїру, фраїру,
Увижу ти віру,
Ци будеш ня так любити,
Як ся постарію.

Стукнуло, грянуло в лісі!

Стукнуло, грянуло в лісі!
Комар з дуба звалився,
Трафив на коренище,
Збив собі голінь, плечище.

Почули мухи-горухи,
Принесли йому кожухи:
«Наш комарю, сподарю,
Жаль тя нам непомалу.

Не чом ти в нас не буваєш,
Аж ти ся зле маваєш!»

«Поховайте ви мене в полі
При зеленій дубраві;
Коли я буду вмирати,
Кажіть мою дружину зібрати.

А хрущ буде нести,
А овод буде густи,
А журавель буде співати,
А муха буде плакати.

Обгородіте ж ви мене
Дрібненькими стрілоньками,
Положіте ж ви на мні
Мій тугесенький лучок.

Коли будуть козаки їхати,
Мене будуть споминати:
«Тут лежить комарище.
Славний наш козачище!»