Хома та Ярема

Хома та Ярема —
Та ріднії браття,
Що на Хомі й на Яремі
Однакові плаття:
Що на Хомі жупанок,
А на Яремі каптанок,
Що на Хомі кобеняк,
На Яремі чортма й так,
Що на Хомі безрукавий,
А на Яремі так подраний.
Що Хома обідрався,
А Ярема обшарпався.
Що Хома да Ярема
День вони були у бога,
Вони були у бога
Да ласо вживали:
Вживав Хома редьку,
А Ярема часничок,
Узяло Хому зверху,
А Ярему за висок.
«Яремушка, брат рідной,
Тільки матки не одной!
Не то, брате, наше діло
Отак проживать!

Continue reading

Пішла Гандзя по буряки

Пішла Гандзя по буряки,
А за нею два козаки.
А попович попереду:
— Чекай, Гандзю, куплю меду!
— Вина-меду я не п’ю,
Поповича не люблю;
А я люблю Степана,
Що похожий на пана.
Ой кивну я карим оком,
Степан ходить поза током.
Підіть мені приведіть,
Коло мене посадіть.
І свиточка білесенька,
Пригортає злегесенька!
Там-то хлопець, там-то жвавий,
Як виросте — буде бравий!
Як виросте, ожениться
І розуму набереться!
— Там-то Гандзя, там-то гожа,
Пристойная і пригожа.

Їхав ляшок морквяний

Їхав ляшок морквяний,
Коник буряковий,
На нім шапка з пастернаку,
Жупан лопуховий,
Кожушина оріхова,
Пояс з кукурудзи,
А чоботи із редьки,
Пов’язки з гарбуза,
А сіделце капустяне,
Стремена з берези.
Як нап’ється лепетухи —
Стане нетверезий.
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з пастернаку,
А піхва з квасолі.
Іде ляшок з-під Варшави,
Під ним коник пляше.
Надибали його свині:
«Злізай, вражий ляше!»
Він вихватив пістолета,
Став свині стріляти,
Свині кулі похватали —
Нічим воювати!
Вихватив він шабельку,
Став свині рубати,
Свині шаблю ізгризли —
Нічим воюватиі
Під ним коник розгулявся,
Став хвостом вертіти,
Бачить ляшок, що не жарти,
Та й став їх просити.
Стягли ляшка свині з коня,
Стали тузувати,
Прийшла ляшку, прийшла нужда —
Треба пропадати.
Ідуть люди, ідуть люди.
Ідуть край дороги:
Зовсім ляшка з’їли свині,
Тільки видно ноги.

За що би нас пан біг карав?

За що би нас пан біг карав? —
Маєм жінок по дві пари:
Одна пара в Тарногроді,
Друга — вдома на вигоді.
Гопа моя, моя жона,
Ту маю сім, восьма вдома,
А дев’ята морков скробе,
А десята сидить собе,
Однайцята клюски гнете,
Дванайцята хату мете,
Тринайцята коров доїть,
Штирнайцята над нев стоїть,
П’ятнайцята кужіль пряде,
Шістнайцята мотать буде,
Сімнайцята хусти пере,
Осьмнайцята мене вбере,
Дев’ятнайцята ліжко стелить,
А двайцята на постелі.
І ще би ся єдна знайшла,
Щоби за мнов файку несла.
І ще би ся єдна здала,
Щоби спадні затягала.

Щиголь (Пташине весілля)

Щиголь тугу має,
Рано уставає,
По саду літає:
Сам не хоче мешкати —
Женитись гадає
Вибрав собі галку
За рідную матку;
Вона його пораджає,
Кого йому брати:
«Бери, сину, синицю,
Горобйову сестрицю
Раннюю, ужасную, прекрасную.
Поштивую, опитнюю птицю!»
Щиголь тугу має,
Рано уставає,
По саду літає,
Громаду збирає —
Соловейка з снігирями
В бояри саджає,
А староста — орел,
Підстароста — журавель,
Сокол — дружко,
Лебедь — піддруж,
А кобець — хорунжий,
А ворона — свашка,
Сорока — світилка.
Гусак грає в джоломію* —
Возбранний музика,
А ворони — старі жони —
Пішли танцювати,
А журавель, підтикавшись,
Пішов переймати;
А хрущий — возниця
(Бо і то, бачте, птиця,
Бо то ж йому тітка
Молода синиця!)
А синиця так же думає-гадае,
Да рано уставає.
По саду літає,
Пранцюватих** кропив’янок
В дружечки саджає;
Старий кажанище
Туди ж, приємчише,—
Носять, сиплять бражищу,
А він, сидя, хлище.
Павук думає, шо хавтури***,
Да пре у торбу мантули****,—
Не кидає, скурвий син,
Польської натури.
Як послали шуляка
Із калачем манити,
А він думав, що курчата,
Став поїзд давити.
Як послали кобця
3 києм одбивати,
А він думав, що курчата,
Став лучче хватати.
Нещасливий щиголь
З весіллям зносився,—
Того часу шуляк курчат
Хапати навчився.
Десь узявся рябець,
Привіз двоє глабець*****:
Польові! коники, як бики,
Да й привезли щиглеві
Синицю навіки.
Щиголь тугу має,
Рано уставав,
По саду літає,
Солов’я питає:
«Чи не бачив, пане-брате.
Чи тут їх немає?
Оженився, утратився,
Да й жінки чортмає!»
Сюр-р-р-р-р!

* – “джоломія” – сопілка.
** – “пранцюватих” – сифілітичних.
*** – “хавтур” – хабар.
**** – “мантули” – ласощі, солодощі.
***** – “глабці” – санки або возики.

Молодице молодая, маєш чоловіка

— Молодице молодая, маєш чоловіка,
Кажеш мені приходити, збавиш мені віка.
— Ой не бійся, гультяєнку, мого чоловіка,
Доки в саду барвіночку, доти в нього віка.
Ой кивала молодиця пальчиком до мене:
— Покинь, покинь ціп на току та ходи до мене.
Покинь, покинь ціп на току, а шапку на стозі,
Та поверни ти до мене, коли по дорозі.

Прийди, прийди увечері, я рибку варила

— Прийди, прийди увечері, я рибку варила.
Не прийшов же увечері, а прийшов уранці.
— Підбирай же, скурвий сину, кісточки на лавці.
А вже ж мені докучило миленького ждучи…
Ой з-за гори та з-за кручі риплять вози йдучи,
Риплять вози та бряжчать ярма, воли ремиґають,
Попереду козаченько в сопілочку грає.
А сопілочка з барвіночка, горіхове денце —
Прийди, прийди, козаченько, потіш моє серце!