Журилася попадя своєю бідою

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна ж моя головонька, що піп з бородою!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоцяй ся він убере в хорошії шати.
Що погляну на него, а він бородатий!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоч я піду до церкви богу ся молити.
Що погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити.
Як погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
— Чи не можна б, добродію, бороду голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Ой не можу, попаде, того учинити;
Дізнається владика, буде мене бити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок, до владики піду!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой піду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та й забрала попадя гуси і індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Вийшов владика із своей палати:
— Что желаєш, невісто, нехай буду знати? —
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити.
Як позволиш нашим попам бороди голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Не могу я, попаде, того учинити.
Бо так каждий довжен з нас бороду носити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Піди, попаде, до моєй кімнати,
Подивися, шо там попів, а всі бородаті!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту,
Хіба піду утоплюся з високого мосту!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та пішов владика до своєй кімнати:
— Треба твому попові карту написати.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Писав карту владика дрібними словами.
Заллялася попадя гіркими сльозами:
— Ах, мені тяжко, ах. мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно!

Як не схоче попадя попонька любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой, як зачне попонько попадю любити,
Аж упала і зачала попонька просити:
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно.
Що з бородатим жити мені трудно!

Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала.
— Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило!

А хто бачив, а хто чув,а хто в мене сей ноч був?

А хто бачив, а хто чув,
А хто в мене сей ноч був?
Соловія, соловія, чудо-чуд,
Канарі оченька, ох, ох, ох!

Був у мене попів син,
Давав мені волів сім.
Соловія, соловія, чудо-чуд,
Канарі оченька, ох, ох, ох!

А я дурна не брала,
Билам шестьма орала.
Соловія, соловія, чудо-чуд,
Канарі оченька, ох, ох, ох!

А семого продала,
Погонича найняла.
Соловія, соловія, чудо-чуд,
Канарі оченька, ох, ох, ох!

Ой у місті-кам’яниці п’ють шевці-ремесниці

Ой у місті-кам’яниці
П’ють шевці-ремесниці.
«Годі, годі, челядь, пити,
Час додому йти робити!»
«Зараз, зараз ми підемо,
Най келішечків доп’ємо!»
Вже келішків допивали,
А все дома не бували!

Ой мав же я жіночку

Ой мав же я жіночку,
Ой мав же я любочку,
Та послала мене в ліс,
Щоби я їй дров приніс.

Та дала мені сокиру,
Та дала мені тупую,
Щоби я втомився,
В лісі залишився.

Мені господь погодив:
Я сокиру загубив,
Та й я не втомився,
В лісі не лишився.

Ой мав же я жіночку,
Ой мав же я любочку,
Та послала мене в ліс,
Щоби я їй дров приніс.

Та дала мні коника,
Та дала мні сліпого,
Щоби-м зачепився,
В лісі залишився.

Мені господь погодив:
Вовчик коня ухопив,
Я не зачепився,
В лісі не лишився.

Ой мав же я жіночку,
Ой мав же я любочку,
Та послала мене в ліс,
Щоби я їй дров приніс,

Та дала мні хлібця,
Та дала мні черствого,
Щоби-м удавився,
В лісі залишився.

Мені господь погодив;
Дощик хлібець розмочи
Я не удавився,
В лісі не лишився.

Гей, внадився кіт на чужеє сало

Гей, внадився кіт на чужеє сало,
Доти його носив, доки його стало.
Господар ся приглядає.
Що му сала убуває:
8 «Чом сала немного?»
Чатує на нього.

Стиха засідає, аби го спіймати:
«Хто ту шкоду робить, хочу о тім знати?»
Кіт ся стиха закрадає,
Господар ся підсуває,—
Злапав кота в руки
Та й зв’язав на муки.

— А чи ти то, коте, ходиш, що дві нозі маєш?
Чи ти то до мого сала часто прибуваєш?
Ти то ходиш по затилку,
Підмовляєш мою жінку?
Що тепер думаєш,
Що в руках зостаєш?

— Пусти мене, пане, пусти мя, гетьмане,
Буду тя превозносити, поки мене стане!
На моли буду давати,
В твоєй жінки не бувати,
Пусти ж мя додому,
Не чини сорому!

— Чом же ти перед тім к молитві не брався,
Та нім ти з моєю жоною пізнався?
Тепер тебе та спіймали,
Назад руки ти зв’язали,
Будеш коло впасти,
Що-сь ходив до Насті!

— Та ще ж бо за теє ніде не карали,
Ані по улицях шнуром не лапали.
Буває то у припадку,
Що полюбить гладкий гладку.
Не судять на горло,
Всюди то довольно.

— Перестерігаю більше не бувати,
Щоб тя не піймати, щоб шкірки не зняти!
Буде тебе жалувати
Рідний отець, рідна мати!
Не ходи поночі,
Не шукай немочі!

— Коли-сь мене пустив, не боюся того!
Вшкодив-есь мя мало або і нічого!
Добре твоя жінка знає,
Що мене дуже кохає!
Прийду я потому,
Як не будеш в дому!

Ой пий, да не лий

Ой пий, да не лий,
Люби жінку, да не бий.

Не пожену волів пасти
Хотять хлопці жінку вкрасти.

Буду пить, буду лить,
Буду любить, буду й бить.

Буду дома сидіть,
Буду жінку глядіть!

Шевче, серце

«Шевче, серце,
Добрий ремесничку,
Заший, серце, розпорочку
В мому черевичку!»

«Зашию, зашию,
І ще й замалюю,
Прийди, серце, увечері,
Сім раз поцілую!»