Дівчата та вояки (11); коломийки

Ой до того Станіслава дорожечка гладка,
Ой бо туди пішла моя розмова та й гадка.

Й-оберни ся, Самборику, до гори коріньом,
Най увиджу миленького, ци файний жовніром.

Сопілочко, скосівочко, горіхове денце,
Коли тобі рочок вийде, Іваночку серце ?
Ой тай мені рочок вийде у святу неділю,
Ой ци мати, ци не мати на тебе надію?
Ой мала я, леґінику, на тебе надію,
Тебе взяли на жовняра, деж я сі подію?
Тебе взяли на жовняра тай на жовняронька,
Ой де ж я сі тай подію, бідна ж головонька.

А по польски кватироньки, а по руски вікна,
Не диви ся на жовніра, на пустого вітра.

Ой жовнярю молоденький, жовнярю, жовнярю,
Тілько-с прийшов до домоньку, що-с наробив жалю.

Ой жовнярю молоденький, жовнярю, жовнярю,
Коби-с ниніне виходив, меньче було б жалю.

На Загірю зазоріло, либонь буде день, день,
Ходит жовнір попід вікна, острогами дзень, дзень.
На Загірю зазоріло, либонь деньок буде,
Ставай, ставай, мій миленький, бо вже ходят люде.

Я сиділа на порозї, вишивала стирку,
Нима мого миленького, пішов на зицирку.
Я сиділа на порозі, гафтувала ковнір,
Ото з мого миленького найладнійшнй жовнір.

Спускали сі жовнярики із гори поволі,
Насамперед мій миленький на воронім коні.

Отвору я кватирочку, подивлю ся в поли,
Чи не їди мій миленький на воронім кони.
Ой вже їди, ой вже їди, ручкою махає,
З червоної камізельки ябка витягає.

Ой випила дівчинонька склєнку атраменту,
Вандрувала за жовняром аж до реґіменту.
Напила сі дівчинонька водиці з керниці,
Вандрувала за жовняром аж до Зарваниці.

Дівчата та вояки (10); коломийки

Ой кувала зазуленька в городі на льоні,
Пізнала бим миленького в третім батальоні.

Я гадала, що мій милий пасе горі коні,
А мій милий йа в цісарі в третім батальоні.
Я гадала, що мій милий горі з кониками,
А мій милий йа в цісарі з чорними очками.

Ой кувала зазуленька тай на фудаменті,
Ой вписали миленького в першім реґіменті.

А мій милий чорнобривий в першім реґіменті,
А він носит і двигає карабін тяженький.

Кобим мала злоте пюро, трошка атраменту,
Писала-бим за миленьким аж до реґіменту.

Тужит ми се, мамуненько, тужит ми се, тужит,
Нима мого миленького, десь в цісара служит.
Служи, служи, мій миленький, заслужи си ласку,
Через плечі білий пояс, а на чолі бляшку.
Ой піду я до Товстого, куплю атраменту,
Напишу я білу карту аж до реґіменту.

Ой я любка закосичу самим діяментом,
Щоби-м його пізнавала межи реґіментом.
Кладіт його в середину, або кладіт з краю,
Та я свого миленького здалека пізнаю.

Коби ти знав, мій миленький, який жаль тяженький,
Вискочив би-с з риґіменту, як голуб сивенький.
Кобис знала, моя мила, а як мині нудно,
А як мині з риґіменту вискочити трудно.

Ой не видко того села, ой но видко дуби,
Куда ходит, машерує, моє серце любе.
Ой не видко того села, не видко, не видко,
Куда ходит, машерує, моє солодєтко.

Ой у лузі, при березі калинонька зацвіла

Ой у лузі, при березі калинонька зацвіла,
Ой у той час у годину мати сина родила,
А вродивши того сина, до розуму довела,
А до розуму довівши, у некрути оддала.
Да вийшла мати на жовтесенький пісок,
Да провела по синові тонесенький голосок:
«Прибудь, прибудь, мій синочку, а до мене на часок!»
«Ой як мені, моя мати, к тобі прибувать,
Було мене, моя мати, у некрути не давать,
Лучче було мене, мати, в сиру землю прикопать,
Як тепер мені, мати, по кватиркам стоять».

Дівчата та вояки (9); коломийки

Ішов милий у рекрути, мені наказував:
Щоби твоє біле личко ніхто не цілував.
Я гадала, мій миленький, що ся не забавиш,
Ніхто личко не цілував, лишень твій товариш.

Оден ваґон червоненький, а другий біленький,
А там сидит тай поїде любко солоденький.

Ой у Відні зазоріло, у Львові світає,
В Станіславі сонце сходит, там мій любко ходит.

Ой у горах сніги впали, потоки сі здули,
А вже мого миленького в черевики вбули.

Кличут мене вечеряти, кличут мене саму,
Уже моя вечеронька в Самборі в касарні.

Яка тота курка красна, що курята водит,
То десь моя білявина по касарні ходит.

Ой кувала зазуленька над виром, над виром,
О десь моєсолодетко вививає ґвером.

Ой зацвіла черемшина тай зацвіли вишні,
Тай узяли миленького аж до Перемишлі.
Ой бодай сі той Перемишль завалив, завалив,
Та він мого миленького кучариків збавив.

А всі кури на сідалі, когут па порозі,
Всі жовніри на кватирі, мій милий в дорозі.

Ой як будеш, мій миленький, йа в Відні на варті,
Напиши ми чорні очі на біленькі карті.
Напиши ми чорні очи тай сам підпиши си,
Таки мені молоденькій з низенька вклони си.

А як я си погадаю, як я си помислю,
Стоїт моє закохані в місті Перемишлю.

Ой я в своїм городочку посадила вишні,
А мій милий на кватирі аж у Перемишлі.

Ой на льоні конопельки, на льоні, на льоні,
Ой маю я миленького в першім батальоні.

Дівчата та вояки (8); коломийки

Широкий лист на калині, широкий тай довгий,
Ци я така нищіслива, що мій любко жовнір.

Ци я така нищіслива, ци моя родина,
Ой ци я сї в нищісливу годину вродила?
Ци я така нищіслива, ци в запасці півка,
Що я така молоденька жовнярова дівка.
Ци я така нищіслива, ци в запасці комнір,
Що я така молоденька, а мій любко жомнір.

Я на тебе, Онуфрію, мала всю надію,
Тебе взяли за жовняра, деж я ся подію?

Ни диви си, дівчинонько, жовнярови в вочи,
Жовняр сяде тай поїде темненької ночі.

Як поїдеш з кіньми на ніч, заграй на фуяру,
Я тя буду пізнавала, чи то ти, жовняру.

Ой жовняре, жовнярику, жовте ти волосі,
Не йди в село без шабельки, бо ти не яло сі.

ІІо садочку похожаю, по садочку тужу,
На жовняра поглядаю, мало си не знуджу.

Як жовніра не любити, коли жовнір красний,
А в жовняра сиві очка, як у соколочка.

Ой добрали миленького я з першої кляси,
Піде милий на три роки, то не малі часи.

Ой кувала зазуленька на буковім листі,
Піде милий та до войська аж у Чеснім Христі.

Ішов любко у рекрути, я морков полола,
А він махнув правов руков: будь, мила, здорова.
Ішов милий у рекрути, а я морков полю,
Не моглам ся подивити з великого жалю.

Казав єсь ми, мій миленький, що мене не лишиш,
А як підеш до цісара, білий лист напишиш.
Ой напишу, моя любко, напишу, напишу,
Коби-м таке личко застав, як теперка лишу.

Дівчата та вояки (7); коломийки

Ой приймили Іваночка та за жовнярочка,
Заплакала чорні очи люба дівчиночка.

Ой приймили Іваночка тай за жовніронька,
Не заплаче отец, мати, але дівчинонька.
Не заплаче отец, мати, що го породила,
Лиш заплаче дівчинонька, що го полюбила.

Ненько моя старенькая, жура мні сі взєла,
Записали за жовніра, кого я любила.
Записали за жовніра, тай за жовнірочка,
Не так за ним ненька плаче, як я дівчиночка.
Не так за ним ненька плаче, що го породила,
Як я плачу дівчиночка, що-м вірне любила.

Ой остригли парубочка тай за жовнярочка,
Не так плаче отец, мати, як та Вірмяночка.
Не так плаче отец, мати, що го породила,
Та як тая Вірмяночка, що го полюбила.

Ой згоріла стирта сіна, друга догаряє,
Взяли хлопця за жовніра, дівчина вмліває.

А тепер я, а тепер я признати сі мушу,
Полюбила-м жовніронька цілим серцем, душов.

Чи ви, пани, подуріли, чи ви сі попили,
Що ви мого миленького за рекрута взіли?

Чи ви, пани, подуріли, чи ви ся попили,
Що ви мого миленького за жовняра взіли?
Ми не пили горілоньки, но мід солоденький,
Ми не знали, дівчинонько, що то твій миленький.

Ой піду ж я до Бережан, куплю атраменту,
Тай напишу білу карту аж до реґементу:
Ци ви пани зварювали, ци ви ся попили,
Що ви мого миленького, на жовняра взєли?
Ми нічого не видали, лиш мід солоденький,
Ми не знали, дївчинонько, що то твій миленький.

Дівчата та вояки (6); коломийки

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.