Ой, боже ж мій, милий, який я вродився

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився— «Ой, боже ж мій, милий,
Який я вродився!
Кінь вороний,
Сам молодий,
Іще не женився.
Продай, тату, коня,
Коня вороного;
Ой одружи, одружи
Мене молодого!»

— «Шкода, синку, коня,
Шкода продавати:
Пишуть чорне по білому,
Хотять тебе взяти!»
— «Нехай вони пишуть:
Я їх не боюся;
Кінь вороний,
Сам молодий—
Іще вислужуся!»

Туман з моря, вітер з поля

Туман з моря, вітер з поляТуман з моря, вітер з поля,
Кругом море почорніло,
Закипіла в морі піна,—
Буде вітру переміна.
Зип за зипом часто ходе,
А наш, братці, караб тоне;
Зип за зипом поспішає,
Караб море заливає.
Капитан стоїть на лоті,
А матроси всі в роботі.
Капитан стоїть на реї,
Кричить: «Братці, поскореє!»
Реї тріщать, мачти гнуться,
А в матросів сльози ллються,
Та ніхто цього не знає, —
Як матрос в морі страждає.

Зелена дібровонька

Зелена дібровонькаЗелена дібровонька в три ряди посаджена,
І доріжка показана.
На доріжці солдат лежить,
В правій ручці саблю держить,
У ліву воду бере, на серденько поливає.
«Серце моє щирящеє,
Тіло моє трудящеє!
Доведеться помирати,
Та нікому поховати.
Поховають добрі люде,
Як у мене за що буде.
Поховає і ледащо,
Як у мене буде за що.
Закуйте, зозуленьки,
Защебечіть, соловейки,
Бо в мене нема неньки;
Закуйте мені тоненько,
То буде жалібненько».

Бідна вдова та чотири сини

Бідна вдова та чотири синиБула собі бідна вдова,
Мала в себе чотири сина;
Сіла вона да й подумала
Чорни очі да й зарюмала;
Котрого тут да в салдати оддавати?
У першого да дітки друбненьки,
У другого да жінка молода,
А третього да женити пора;
Четвертого да в салдати оддала.
— «Ой где-сь ти в мене да не мати була,
А що ти мене з чотирох вибрала;
На що ж ти мене да в салдати оддала».

Ой у полі два явори, третій зелененький

Ой у полі два явори, третій зелененькийОй у полі два явори, третій зелененький;
Пішов, пішов у некрути мій синок рідненький!
Ой тихенька єго мова, золотая зброя,
Лишив мене, старенькую, головонько ж моя!
«Ой заплачеш, отець, мати, заплалеш, заплачеш,
Як ти моє господарство на плечах зобачиш!..»
Ой у горах сніги впали, річеньки прибули:
Ой вже ж мого рідного сина в черевики вбули!
В черевиченьки вбули, кучері обтяли,
А вже ж мому рідну сину карабінок дали!..
«Карабіне, карабіне, засмутив єсь ми душу,
Кілько-м ся я вистерігав, носити тя мушу!
Бодай тії карабіни в огні погоріли,
Щоби мене молодого плечі не боліли!..»
А у Львові в крайнім дому вдарено з гармати:
Ой заплакав рідний отець, рідненькая мати!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в тугуі
Збудовали твому сину кидровую трунву.
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайсь в ворожки,
Ой забито твого сина та покрай дорожки!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в ліки!
Ой пропав же твій синонько, та пропав навіки!

У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили

У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонилиУ неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили,
Молодого парубочка на рекрута ізловили.
Як вони го ізловили, назад руки ізв’езали,
Посадили на возочок, їде рекрут, як паночок.
Ф’єрман коні наганяє, на рекрута поглядає,
Би дороги не змилити, би рекрута не згубити.
Привезли го до циркулу й обтєли му всю голову;
Як кучарі обтинали, єго сльози обливали.
Привели го до комнати: отут, рекрут, присєгати,
Отут, рекрут, присєгати, би додому не втікати.
Привели го на кватиру, на біленькую перину:
«Лєгай, рекрут, висипляй сі, на зицирку вибирай сі!»
Ой став рекрут дуже рано: ані тата, ані мами;
«Бідна ж моя головонька, та чужая сторононька!»

Ой служив я у цісаря, заслужив на ласку

Ой служив я у цісаря, заслужив на ласкуОй служив я у цісаря,
Заслужив на ласку:
Білий ремінь через плечі,
А на челі бляшку.

«Ой цісарю, цісареньку,
Нашо нас вербуєш?
Ти не сієш, ані жнеш,
Чим нас вигодуєш?»

«Не бійтеся, парібочки,
Ви богаті сини,
Ой маю я за кордоном
Чтири магазини:

Єдин сіна, єдин сіна,
А другій полови,
Третій вівса, третій вівса,
Четвертий соломи.

Буду я вас годувати
Сіном та половов,
А буду вас висилати
Цісарськов дорогов».

«Як ми будем, цісароньку,
Ту полову їсти,
То ми будем на війноньку,
Як ті жаби, лізти».

Війна, війна — світ палає

Війна, війна — світ палаєВійна, війна — світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано —
Всім рекрутам заказано..
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша — зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
«Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси — буйним вітром,
Через поля — дрібним дощем!»
«Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде,—
Тоді твій брат з війни прийде».
Сестра брата послухала,
Взяла піску — посіяла…
Нема з піску того сходу —
Нема брата із походу;
Нема з піску того цвіту —
Нема брата — і ні слуху…
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
«Два солдати поранено».
Ой у полі при долині,
Там лежало два воєнних,
Два солдати молоденькі —
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ох братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала— рубаную,
Мені дала — стріляную:
З рубаної кров ізійде,
А стріляна— к серцю дійде»«
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ой братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати?»
Одізвався в полі ворон:
«Я вам буду товаришем,
Я вам буду доглядати —
Живцем очі добувати».