Ой на горі два явори, оба зелененькі

Ой на горі два явори, оба зелененькіОй на горі два явори, оба зелененькі,
Межи ними помирає вояк молоденький.
Ішли туди вівчарики з білими вівцями,
Найшли вони вояченька межи яворами.
Вівчарики молоденькі дали в село знати:
Та най вийдуть отець, мати сина поховати.
Вийшли, вийшли отець, мати, зачали плакати:
— Ой сине наш золотенький, де тя поховати?
— Та ви мене поховайте на зелену межу,
Аби усі люди знали, де я, вояк, лежу.
Та^іай мене не ховають ні попи, ні дяки,
Та най мене поховають мої камарати.
Та ви мене поховайте без попів, без дзвонів,
Най лиш браття-вояченьки стрілять із канонів.
Та там мене поховайте, де-м, вояк, погинув,
Та дайте ми посадити на гробі калину.
Бде зозулька прилітати, жалісно кукати,
Будуть дівки молоденькі мене споминати.

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився— «Ой, боже ж мій, милий,
Який я вродився!
Кінь вороний,
Сам молодий,
Іще не женився.
Продай, тату, коня,
Коня вороного;
Ой одружи, одружи
Мене молодого!»

— «Шкода, синку, коня,
Шкода продавати:
Пишуть чорне по білому,
Хотять тебе взяти!»
— «Нехай вони пишуть:
Я їх не боюся;
Кінь вороний,
Сам молодий—
Іще вислужуся!»

Туман з моря, вітер з поля

Туман з моря, вітер з поляТуман з моря, вітер з поля,
Кругом море почорніло,
Закипіла в морі піна,—
Буде вітру переміна.
Зип за зипом часто ходе,
А наш, братці, караб тоне;
Зип за зипом поспішає,
Караб море заливає.
Капитан стоїть на лоті,
А матроси всі в роботі.
Капитан стоїть на реї,
Кричить: «Братці, поскореє!»
Реї тріщать, мачти гнуться,
А в матросів сльози ллються,
Та ніхто цього не знає, —
Як матрос в морі страждає.

Зелена дібровонька

Зелена дібровонькаЗелена дібровонька в три ряди посаджена,
І доріжка показана.
На доріжці солдат лежить,
В правій ручці саблю держить,
У ліву воду бере, на серденько поливає.
«Серце моє щирящеє,
Тіло моє трудящеє!
Доведеться помирати,
Та нікому поховати.
Поховають добрі люде,
Як у мене за що буде.
Поховає і ледащо,
Як у мене буде за що.
Закуйте, зозуленьки,
Защебечіть, соловейки,
Бо в мене нема неньки;
Закуйте мені тоненько,
То буде жалібненько».

Бідна вдова та чотири сини

Бідна вдова та чотири синиБула собі бідна вдова,
Мала в себе чотири сина;
Сіла вона да й подумала
Чорни очі да й зарюмала;
Котрого тут да в салдати оддавати?
У першого да дітки друбненьки,
У другого да жінка молода,
А третього да женити пора;
Четвертого да в салдати оддала.
— «Ой где-сь ти в мене да не мати була,
А що ти мене з чотирох вибрала;
На що ж ти мене да в салдати оддала».

Ой у полі два явори, третій зелененький

Ой у полі два явори, третій зелененькийОй у полі два явори, третій зелененький;
Пішов, пішов у некрути мій синок рідненький!
Ой тихенька єго мова, золотая зброя,
Лишив мене, старенькую, головонько ж моя!
«Ой заплачеш, отець, мати, заплалеш, заплачеш,
Як ти моє господарство на плечах зобачиш!..»
Ой у горах сніги впали, річеньки прибули:
Ой вже ж мого рідного сина в черевики вбули!
В черевиченьки вбули, кучері обтяли,
А вже ж мому рідну сину карабінок дали!..
«Карабіне, карабіне, засмутив єсь ми душу,
Кілько-м ся я вистерігав, носити тя мушу!
Бодай тії карабіни в огні погоріли,
Щоби мене молодого плечі не боліли!..»
А у Львові в крайнім дому вдарено з гармати:
Ой заплакав рідний отець, рідненькая мати!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в тугуі
Збудовали твому сину кидровую трунву.
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайсь в ворожки,
Ой забито твого сина та покрай дорожки!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в ліки!
Ой пропав же твій синонько, та пропав навіки!

У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили

У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонилиУ неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили,
Молодого парубочка на рекрута ізловили.
Як вони го ізловили, назад руки ізв’езали,
Посадили на возочок, їде рекрут, як паночок.
Ф’єрман коні наганяє, на рекрута поглядає,
Би дороги не змилити, би рекрута не згубити.
Привезли го до циркулу й обтєли му всю голову;
Як кучарі обтинали, єго сльози обливали.
Привели го до комнати: отут, рекрут, присєгати,
Отут, рекрут, присєгати, би додому не втікати.
Привели го на кватиру, на біленькую перину:
«Лєгай, рекрут, висипляй сі, на зицирку вибирай сі!»
Ой став рекрут дуже рано: ані тата, ані мами;
«Бідна ж моя головонька, та чужая сторононька!»