Жовнірські коломийки – IX

Ой тай мене відобрали хлопцї молодого,
Дали менї пуцувати коньи вороного.
Ой ти коню вороненький, білий, копитистий,
Перебриди бистру річку, камінь каменистий.

Віддали ня за жомніра, хлопця молодого,
Казали ми пуцувати коня вороного.
А я коня випуцував, шабельку пристрою,
Як приїде пан капітан, я го ся не бою.

А як мене відобрали хлопця молодого,
То дали ми пуцувати коня вороного.
А я коня випуцую, а я коня гоя.
Де кватира підхилена, там дівчина моя.
Де кватира підхилена, де двері підперті,
Ото ми сі сподобала дівчина теперкі.

Ой я коня випуцую, припну до драбини,
А шабельку припинаю, йду до білявини.

А як мене молодого асентирували,
Посадили на коника, як намалювали.

А шабельку уціпили, білий ремінь дали,
Посадили на коника, як відмалювали.

А як мене відобрали до коня білого,
А я хлопець молоденький придав ся до нього.

Ой як мене відобрали до коня сивого,
Кінь вороний, я молодий придав сі до нього.
Ой як мене відобрали з четвертої кляси,
Дали мені білий ремінь, червоні кутаси.

А я сяду на коника, нагайки не маю,
Цісарскими острогами коня потискаю.

А я сяду на коника, острогами стисну,
Штири милі до милої, за годину свисну.

А як сяду на коника потисну шпорнами,
Перебирай, сивий коню, кривими ногами.

А я коня випуцував, кабат забружений,
Стоїт капраль наді мною, а я засмучений.

Жовнірські коломийки – VIII

А вишеньки, черешеньки з під споду гладенькі,
Чому ви сі ее женили, хлопці молоденькі?
Всі сі хлопці поженили, но сі їден зістав,
А він буде в Бережинах на конику свистав.

Всі ся хлопці поженили, тілько я ся зістав,
А хто буде на цісарськім кониченьку свистав?

Ходилисмо, пане брате, ходили, ходили,
Тепер будем пуцувати цісарскі кобили.

Мене взяли, тай віддали до коня, до коня,
Ой що буде робитоньки дівчинонька моя?

Не диви ся, дівчинонько, на мене, на мене,
Ведут коня з Тарноноля під мене, під мене.
Ведут коня з Тарноноля, коня вороного,
Гей під мене легіника, хлопця молодого.

Стара нене, стара нене, не свари на мене,
Ведут коня з Тернополя, либонь то під мене.
Ведут коня з Тернополя, коня вороного,
Ой здає ся, що під мене, хлопця молодого.

Ведут коня з Тернополя під мене, під мене,
А шабелька коло боку на чорнім ремені.

А як мене відобрали до коня, до коня,
Виплакала сиві очі білявина моя.

Ой як мене востригли до коня, до коня,
Ніхто за мнов не заплаче, но дівчина моя.

Ой заплачеш, моя мила, заплачеш, заплачеш,
Як ти мене на воронім конику зобачиш.
Тогди будеш, моя мила, за мною тужити,
Як я сяду і поїду цісару служити.

Ой кувала зозулечка, як я їхав возом;
Ой заплачеш, дівчиночко, на свій дурний розум.
Ой заплачеш, дівчиночко, заплачеш, заплачеш,
Та як мене па цісарськім конику побачиш.

А я піду до цісаря тай буду служити,
Дасть мі цісар кониченька, буду сі возити.

Як єсте мі відобрали, я си сів на ґанку,
Далисти мі кониченька, дайти мі коханку.

Ой як мене відобрали у місті на ринку:
Колисти ми коня дали, дайте ми Маринку.

Ой усі сі поженили, лише я сі зістав,
Ой дав мі цісар коня, щоб на нього свистав.

Задзвонили в монастирі йа в дванаціть дзвонів,
Та вивели жовнярика з мальованих дворів.
Та вивели, та вивели тай стали гадати:
Ці подобен молод жовнір на коня сідати ?
Ці подобен, не подобен, на коня сідати,
За ним дівча вірміночка зачала вмлівати.

Взяли мене за жовніра, хлопця молодого,
Дали мені муштрувати коня вороного.

Жовнірські коломийки – VII (Кавалерія)

Ой в Марії чорні очі, в Марії, в Марії,
Мене взяли тай приймили до кавалерії.
Мене взяли тай приймили до кавалерії,
Зрана коня випуцую, в вечер до Марії.

Ой то я си файний хлопець від кавалерії,
Ой сідаю на коника, їду до Марії.

Ой що мені біда вдіє при кавалерії?
Коника си випуцую, а сам до Марії.
Ой піду я до Марійки: Марійко, Марійко,
Ой то мені упадає через тебе гірко.

Ей що мені біда вдіє при кавалерії?
Я си коня випуцую, сам йду до Марії.
Я си коня висїдлаю, сам на него седу,
Таки моя дівчинонька, як си напосєду.

А щож мині біда вдіє при каваліврії?
Коника си випуцую, я йду до Марії.
А щож мені біда вдіє, я буду служити,
Даст мі цісар кониченька, буду си возити.

В зеленім гаєчку пташечки співають

В зеленім гаєчку
Пташечки співають,
А мого милого
На войну волають.

Волають, волають,
Коника сідлають.
На кого ня лишиш,
Мій милий чугаю?

Лишаю тя тому,
Хто не йде на войну,
За два, за три рочки
Вернуся додому.

Два рочки минають —
Хлопці з войни ідуть,
З-під мого милого
Лиш коника ведуть.

Ведуть його, ведуть —
Начорно й укритий,
Навірно мій милий
На войні й убитий.

Не плач, не плач, мила,
Не жалуй ти його,
Іде нас сто тисяч —
Вибирай єдного.

Аби вас тут було,
Як піску морського,
Не було й не буде,
Як мого милого.

Жовнірські коломийки – VI (Гусари, гренадери, піонери)

Ей я гусар молодий гусарочку любю,
Ей я свої гусарочцї чиривички купю.
Купю я ї чиривички з жовтими пришвами.
Най ни ходит по морозї білими ніжками.

А я гусар молодий мижи гусарами,
Басамкуям тиримтети, я поїду з вами.
А гусарі, комісарі, добрі коні майти,
А я з вами повандрую, їдного ми дайти.

Та не одна мамка плаче та не одна тужит,
Не одної мамки синок у гусарий служит.

Зайшло сонце за віконце, місець за кватиру,
Та де ти се забавлеєш, любий ґранатиру?

Чомуж ти мя, мамцю моя, тогди не збудила,
Коли перша кумпапїя з села виходила?
Ой я тебе, дитинко ма, тому не збудила,
Полюбилас ґранадира, була бис тужила.
Ой Дидівска полонина, Дидівска, Дидівска,
Взяли мого милейкого в жовнїри до війська.

Жовнірські коломийки – V (Інфантерія)

Ой як мене відобрали та й до фантерії,
Заплакали дівчатонька великі й малії.

Мого любка відобрали ів першої кляси,
Дали йому синій кафтан, червоні кутаси.

А як мене відобрали із першої кляси,
Дали мені синій кабат, червоні кутаси.
Синій кабат, синій кабат, червоні вилоги,
Ой не знаєш, стара мати, як то болять ноги.
Ой болять мі руки, ноги, болять мі, болять мі,
Кличут мене до Самбора, дівчино, порадь мі.

Як я собі полюбила жовняра піхоту,
Ані мама не зборонит, бо маю охоту.

Не бійте сі, фантирісти, улана на полі,
Як патрони вистріляєш, байнетом го сколеш.

Ой ти курко чубатенька, позич мені чубка,
Фантирісти-резирвісти не боят сі турка.

Ой ніхто так не бідує, як тая резерва,
Ще не зробив форвиц-байґен, штанка сє роздерла.

А як мене відобрали до тої резерви,
То так мені дупy збили, аж штани подерли!

Бідна моя головонька

Бідна моя головонька,
Що чужая сторононька,
Що ні отця, ні матусі,
Ні брата, ні сестриці,
Ні жони молодої,
Ні дитини малої.
Коли б отець та матінка,
Вони б мене викупили;
Коли б брат та сестриця,
Вони б мене визволили;
Коли б жона молодая,
Вона б мене випрохала;
Коли б дитина малая,
Вона б мене виплакала.
Уловили його у садочку;
Сами сіли у задочку,
А його посадили в передочку.
Привезли на кватерю,
Положили на постелю:
«Ти, молодчик, висипайсь,
За головоньку не хапайсь!»
Молодчик не всипався,
За головоньку хапався:
«Бідна моя головонька,
Що чужая сторононька!»