У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили

У неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонилиУ неділю пораненько й а в всі дзвони задзвонили,
Молодого парубочка на рекрута ізловили.
Як вони го ізловили, назад руки ізв’езали,
Посадили на возочок, їде рекрут, як паночок.
Ф’єрман коні наганяє, на рекрута поглядає,
Би дороги не змилити, би рекрута не згубити.
Привезли го до циркулу й обтєли му всю голову;
Як кучарі обтинали, єго сльози обливали.
Привели го до комнати: отут, рекрут, присєгати,
Отут, рекрут, присєгати, би додому не втікати.
Привели го на кватиру, на біленькую перину:
«Лєгай, рекрут, висипляй сі, на зицирку вибирай сі!»
Ой став рекрут дуже рано: ані тата, ані мами;
«Бідна ж моя головонька, та чужая сторононька!»

Ой служив я у цісаря, заслужив на ласку

Ой служив я у цісаря, заслужив на ласкуОй служив я у цісаря,
Заслужив на ласку:
Білий ремінь через плечі,
А на челі бляшку.

«Ой цісарю, цісареньку,
Нашо нас вербуєш?
Ти не сієш, ані жнеш,
Чим нас вигодуєш?»

«Не бійтеся, парібочки,
Ви богаті сини,
Ой маю я за кордоном
Чтири магазини:

Єдин сіна, єдин сіна,
А другій полови,
Третій вівса, третій вівса,
Четвертий соломи.

Буду я вас годувати
Сіном та половов,
А буду вас висилати
Цісарськов дорогов».

«Як ми будем, цісароньку,
Ту полову їсти,
То ми будем на війноньку,
Як ті жаби, лізти».

Війна, війна — світ палає

Війна, війна — світ палаєВійна, війна — світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано —
Всім рекрутам заказано..
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша — зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
«Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси — буйним вітром,
Через поля — дрібним дощем!»
«Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде,—
Тоді твій брат з війни прийде».
Сестра брата послухала,
Взяла піску — посіяла…
Нема з піску того сходу —
Нема брата із походу;
Нема з піску того цвіту —
Нема брата — і ні слуху…
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
«Два солдати поранено».
Ой у полі при долині,
Там лежало два воєнних,
Два солдати молоденькі —
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ох братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала— рубаную,
Мені дала — стріляную:
З рубаної кров ізійде,
А стріляна— к серцю дійде»«
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
«Ой братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати?»
Одізвався в полі ворон:
«Я вам буду товаришем,
Я вам буду доглядати —
Живцем очі добувати».