Налетіли гуси

Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
Бодай тії гуси з пір’ячком пропали,
Що нас молоденьких в москалі забрали.
Гей, і шкода, шкода біленького цвіту,
Що розвіяв вітер та й по всьому світу;
Гей, і шкода, шкода хлопця молодого,
Що пішов служити осударю й богу.
Там треба служити, вірно працювати,
За отця й за мати треба забувати;
За отця й за мати, за рідну хатину,
За сестру, за брата, за любу дівчину.

Дівчата та вояки (4); коломийки

Ой плакала дівчинонька, он плакала, мліла,
Що віддали, записали, її кавалїра.

Жебим знала, парубочку, що ти мій суджений,
То я бим ті розчесала, хоть ти острижений.

А ти казав, що мі возьмиш, я тобі ни віру,
Бо по теби карта прийди, молодий жовніру.
А по теби карта прийди, я ті ни заступю,
Тілько гроший я ни маю та ті ни викупю.

Який явір зелененький від сонця розпав ся,
Який хлопец молоденький на жовніра здав ся.

Який ячмінь молоденький та по стерни зійшов,
Який хлопец молоденький на жовнїра війшов.

Подивлю сї на Станіслав, а Станіслав довгий,
Подивлю сї на милого, а з милого жовнір.

Ой добрий я розум маю тай добру натуру,
Взяли любка за жовняра, а я си не журу.

Стоїт явір над водою, тай розколисав ся,
Пішов милий до Самбора, на жовніра здав ся.
На жовніра, на жовніра, та на жовнірейка,
Не так за ним мати тужит, як я молодейка.

Ой всі хлопці в браку були, жадного не взяли,
Ой но мому миленькому кучарики втяли.
Кучарики втяли, втяли, в мундурец го вбрали,
Посадили на коника, як намалювали.
Посадили на коника, вивели на ґанок:
Подивися, дівчинонько, який з мене панок.

Ой косили бузьки сіно, в копиці складали,
Ой гонили миленького, покине віддали.

Ни жури си, парубочку, ци майиш сорочку,
Ой у Стрию на затилю висит на кілочку.

У середу не робити, бо в середу свято,
Бо в середу миленького на жовняра взято.

Дівчата та вояки (3); коломийки

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Дівчата та вояки (2); коломийки

Та як собі засьпіваю в зелені дубині,
Піди голос по під колос аж до Коломиї.
В Коломиї загриміло, в Калашківцих трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, кучірики втєли,
Та вже мого миленького водицев відлєли.

Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.

Насіли се комісарі, насіли се пани,
Та возили миленького, доки не віддали.
Посадили миленького на крісельце стричи,
А мені сє причувае, що він мене кличи.

Не маю я родинойки, лиш едного брата,
Ой як пани наважили, взєли за вояка.

Ой згоріла стирта сіна самого дрібного,
Ой віддали за жовняра хлопця молодого.

А в Калуши на ратуши гуси ґеґотали,
То ся мому милейкому пани врадували.

Ей Тирнопіль, пане брате, Тирнопіль зелений,
Як погляну на милого — милий пострижений.

Ой на горі жито, жито, на долі колосі,
А то мому милейкому вобтели волосі.

Ой не видко Коломиї, лишень видко сіни,
То там мого миленького кучері посіли.

Ой у Стрию на затилю яблока запахли,
Ой там мому миленькому кучері потахли.

Дівчата та вояки (1); коломийки

Рутко моя зелененька, тобов ся замаю,
Мій ся милий реклямуе, а я го чекаю.

Казали ми вороженьки, казали ми люде,
Та що з мого миленького добрий жовняр буде.

Ой у мого миленького вишивані дуди,
Ой то з мого миленького файний жовнір буди.

Вишила я сорочечку, ни вишила ковнір,
З мого любка нема ґазди, лише добрий жовнір.

Ой сиділам на порозі, стебувалам комєр,
Ой то з мого миленького буде файний жомєр.

Ой шила я сороченьку, вишивала комнєр,
Ой із мого миленького буде файний жомнєр.

Посію я у городі жита яренького,
Кажут люди, добрий жовняр буде з миленького.

В Коломиї загриміло, в Городенцї трісло,
А вже мого миленького посадили в крісло.

Ой в Корничи загриміло, а в Ценеві трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Як же його посадили, білу барву дали,
Кучерики попідстригли та ще й розчесали.

В Станіславі загриміло, а у Львові трісло,
Уже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, тай зачили стричи,
Файна любка забігає, до дому го кличи.
Ой не піду, файна любко, не піду, не піду,
Упав сніжок на обліжок, та нароблю сліду.
Упав сніжок на обліжок, вчинив сє водою,
Чи тужиш ти так за мною, як я за тобою?

.

Жовнір на урльопі

Та як я ся нагадаю, як я був при воську,
То я нє раз поцюлюляв дївчину волоську.

А я хлопец молоденький без вусів, без вусів,
Мене взєли тай приймили, я служити мусів.

Ой я служив у цїсарі, червоні паролі,
В штирнайцетім регіментї, в третім батальоні.

Ой служив я рік у хлопа, а два роки в пана,
А три роки я в цїсара, що ми за догана?

Ой служив я у цїсаря, тепер буду в пана,
Зачекай мі до осени, дівчино кохана.

Ой служив я у цїсара три літа, три літа,
Нїчогом си ни заслужив, йном пробачив сьвіта.

А я служив у цисаря, заслужив єм ласку:
Через плечі ремінь білий, а на чолї бляшку.

Бодай пани панували, здоровенькі били,
Що ми мого миленького додому пустили

А я в виру воду беру, коромисло гне сє,
Ой нє люби урльопніка, нехай заріже сє.

Ой знала ти, дівчинонько, що я жовнїронько,
Було собі вибирати, котро парубойко.
Ой знала ти, дївчинонько, що я вурльопнїчок,
Не тра було ходитоньки спати на засічок.

Ти видїла дівчинонько, що я урльопиїчок,
Було спати ни лїгати на білий припічок.
Було спати ни лїгати, мине ни вбіймати,
Ти видїла, що я жовняр, піду воювати.
Ти видїла, що я жовняр, що я ни ґімайний,
Було мине ни любити, коли я ни файний.

Жовнірські коломийки – II

А ти дубе кучеривий, без пліт похилив се,
Упав ем сє на негідну, молодий вженив се.
Та маю се женитоньки, негідницю брати,
Волю взєти ґвер на плечі тай маширувати.

Ой жениш ся, пане брате, береш білявочку,
А я беру ґвер на плечі та йду на війночку.

А я хлопец молоденький не доріс, не доріс,
А зі Львова до Кракова карабін не доніс.

А я хлопец молодейкий доросту, доросту,
Я цїсарским карабіном положу до мосту.

Карабине, карабине та карабинойку,
Коби тебе положити хоть на годинойку.

Карабіне, карабіне, тай карабіноньку,
Через тебем, карабіне, втратив дївчиноньку.

Карабіне, карабіне тай карабіночку,
Як бим тебе нє носив, мав би я жіночку.

Ой не вмілас, дівчинонько, Божейка просити,
Шо я пішов цїсареви карабін носити.

А як мене відобрали та ми дали ґвер, ґвер,
А я ни знав, що за біда, та в болото вер, вер.

Як ми дали ґвер на плечі, як тота машина,
Вісїмнацїт фунтів важит, нещасна година.

Карабіни, карабіни, який ти тяженький,
Я до теби, карабіни, хлопиц молоденький.

Ой я мислив, що підросту і буду косити,
Мене взєли тай віддали карабін носити.

А я гадав, пане брате, що піду косити,
Прийшла карта від цїсара карабін носити.