Ой у лузі, при березі калинонька зацвіла

Ой у лузі, при березі калинонька зацвіла,
Ой у той час у годину мати сина родила,
А вродивши того сина, до розуму довела,
А до розуму довівши, у некрути оддала.
Да вийшла мати на жовтесенький пісок,
Да провела по синові тонесенький голосок:
«Прибудь, прибудь, мій синочку, а до мене на часок!»
«Ой як мені, моя мати, к тобі прибувать,
Було мене, моя мати, у некрути не давать,
Лучче було мене, мати, в сиру землю прикопать,
Як тепер мені, мати, по кватиркам стоять».

Дівчата та вояки (9); коломийки

Ішов милий у рекрути, мені наказував:
Щоби твоє біле личко ніхто не цілував.
Я гадала, мій миленький, що ся не забавиш,
Ніхто личко не цілував, лишень твій товариш.

Оден ваґон червоненький, а другий біленький,
А там сидит тай поїде любко солоденький.

Ой у Відні зазоріло, у Львові світає,
В Станіславі сонце сходит, там мій любко ходит.

Ой у горах сніги впали, потоки сі здули,
А вже мого миленького в черевики вбули.

Кличут мене вечеряти, кличут мене саму,
Уже моя вечеронька в Самборі в касарні.

Яка тота курка красна, що курята водит,
То десь моя білявина по касарні ходит.

Ой кувала зазуленька над виром, над виром,
О десь моєсолодетко вививає ґвером.

Ой зацвіла черемшина тай зацвіли вишні,
Тай узяли миленького аж до Перемишлі.
Ой бодай сі той Перемишль завалив, завалив,
Та він мого миленького кучариків збавив.

А всі кури на сідалі, когут па порозі,
Всі жовніри на кватирі, мій милий в дорозі.

Ой як будеш, мій миленький, йа в Відні на варті,
Напиши ми чорні очі на біленькі карті.
Напиши ми чорні очи тай сам підпиши си,
Таки мені молоденькій з низенька вклони си.

А як я си погадаю, як я си помислю,
Стоїт моє закохані в місті Перемишлю.

Ой я в своїм городочку посадила вишні,
А мій милий на кватирі аж у Перемишлі.

Ой на льоні конопельки, на льоні, на льоні,
Ой маю я миленького в першім батальоні.

Дівчата та вояки (8); коломийки

Широкий лист на калині, широкий тай довгий,
Ци я така нищіслива, що мій любко жовнір.

Ци я така нищіслива, ци моя родина,
Ой ци я сї в нищісливу годину вродила?
Ци я така нищіслива, ци в запасці півка,
Що я така молоденька жовнярова дівка.
Ци я така нищіслива, ци в запасці комнір,
Що я така молоденька, а мій любко жомнір.

Я на тебе, Онуфрію, мала всю надію,
Тебе взяли за жовняра, деж я ся подію?

Ни диви си, дівчинонько, жовнярови в вочи,
Жовняр сяде тай поїде темненької ночі.

Як поїдеш з кіньми на ніч, заграй на фуяру,
Я тя буду пізнавала, чи то ти, жовняру.

Ой жовняре, жовнярику, жовте ти волосі,
Не йди в село без шабельки, бо ти не яло сі.

ІІо садочку похожаю, по садочку тужу,
На жовняра поглядаю, мало си не знуджу.

Як жовніра не любити, коли жовнір красний,
А в жовняра сиві очка, як у соколочка.

Ой добрали миленького я з першої кляси,
Піде милий на три роки, то не малі часи.

Ой кувала зазуленька на буковім листі,
Піде милий та до войська аж у Чеснім Христі.

Ішов любко у рекрути, я морков полола,
А він махнув правов руков: будь, мила, здорова.
Ішов милий у рекрути, а я морков полю,
Не моглам ся подивити з великого жалю.

Казав єсь ми, мій миленький, що мене не лишиш,
А як підеш до цісара, білий лист напишиш.
Ой напишу, моя любко, напишу, напишу,
Коби-м таке личко застав, як теперка лишу.

Дівчата та вояки (7); коломийки

Ой приймили Іваночка та за жовнярочка,
Заплакала чорні очи люба дівчиночка.

Ой приймили Іваночка тай за жовніронька,
Не заплаче отец, мати, але дівчинонька.
Не заплаче отец, мати, що го породила,
Лиш заплаче дівчинонька, що го полюбила.

Ненько моя старенькая, жура мні сі взєла,
Записали за жовніра, кого я любила.
Записали за жовніра, тай за жовнірочка,
Не так за ним ненька плаче, як я дівчиночка.
Не так за ним ненька плаче, що го породила,
Як я плачу дівчиночка, що-м вірне любила.

Ой остригли парубочка тай за жовнярочка,
Не так плаче отец, мати, як та Вірмяночка.
Не так плаче отец, мати, що го породила,
Та як тая Вірмяночка, що го полюбила.

Ой згоріла стирта сіна, друга догаряє,
Взяли хлопця за жовніра, дівчина вмліває.

А тепер я, а тепер я признати сі мушу,
Полюбила-м жовніронька цілим серцем, душов.

Чи ви, пани, подуріли, чи ви сі попили,
Що ви мого миленького за рекрута взіли?

Чи ви, пани, подуріли, чи ви ся попили,
Що ви мого миленького за жовняра взіли?
Ми не пили горілоньки, но мід солоденький,
Ми не знали, дівчинонько, що то твій миленький.

Ой піду ж я до Бережан, куплю атраменту,
Тай напишу білу карту аж до реґементу:
Ци ви пани зварювали, ци ви ся попили,
Що ви мого миленького, на жовняра взєли?
Ми нічого не видали, лиш мід солоденький,
Ми не знали, дївчинонько, що то твій миленький.

Дівчата та вояки (6); коломийки

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.

Дівчата та вояки (5); коломийки

Ой пішлаб я до коршмоньки, та ми заказано,
Бо віддали мого любка у вівторок рано.
Не піду я до коршмоньки, шкода мого труду,
Бо мій любко нє танцює, тай я вже не буду.

Ой піду я та на данец, седу собі з краю,
Ой всі дівки з миленькими, лишень я не маю.
Усі дівки з миленькими, усі п’ют, гуляют,
Лишень мого миленького сльози обливают.
Усі дівки з миленькими гуляют, данцуют,
Лишень мого миленького капралі муштруют.

Ти дівчино чорнобрива, перепеличенько,
Ой пне вважай на жовніра й на його личенько.
Бо в жовніра таке личко, як рожа зацвіла,
А він всяди тай поїде, та будиш тужила.

Там на горі на високі вовес колисав ся,
Там мій милий чорнобривий на жомяра вдав ся.

Ой віддали миленького, віддали, віддали,
Лишила си кресанина тай золоті пави.

Взяли мого миленького тай му дали сподні,
Кому ж я дам писаночку в свята Великодні?

Ой купи ми, мій миленький, червоненьку стончку,
Ой щоби я не тужила, як будеш при войску.

Зашуміла, загуділа зелена ліщина,
Заплакала за жовняром молода дівчина.

Ой як мені не плакати, самі сльози ллют ся,
Взяли любка на жовняра, а з мене сміют ся.

Ой волоська орішниця, волоська, волоська,
Нема мого милєйкого, поїхав до войська.

Ой волоска капустицє, волоска, волоска,
Ни вилики закохане, тай взєли до войска.
Ой волоска капустицє, я тє підрубаю,
Служи, служи жомняроньку, я тє зачикаю.

Налетіли гуси

Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
Бодай тії гуси з пір’ячком пропали,
Що нас молоденьких в москалі забрали.
Гей, і шкода, шкода біленького цвіту,
Що розвіяв вітер та й по всьому світу;
Гей, і шкода, шкода хлопця молодого,
Що пішов служити осударю й богу.
Там треба служити, вірно працювати,
За отця й за мати треба забувати;
За отця й за мати, за рідну хатину,
За сестру, за брата, за любу дівчину.