Дівчата та вояки (7); коломийки

Ой приймили Іваночка та за жовнярочка,
Заплакала чорні очи люба дівчиночка.

Ой приймили Іваночка тай за жовніронька,
Не заплаче отец, мати, але дівчинонька.
Не заплаче отец, мати, що го породила,
Лиш заплаче дівчинонька, що го полюбила.

Ненько моя старенькая, жура мні сі взєла,
Записали за жовніра, кого я любила.
Записали за жовніра, тай за жовнірочка,
Не так за ним ненька плаче, як я дівчиночка.
Не так за ним ненька плаче, що го породила,
Як я плачу дівчиночка, що-м вірне любила.

Ой остригли парубочка тай за жовнярочка,
Не так плаче отец, мати, як та Вірмяночка.
Не так плаче отец, мати, що го породила,
Та як тая Вірмяночка, що го полюбила.

Ой згоріла стирта сіна, друга догаряє,
Взяли хлопця за жовніра, дівчина вмліває.

А тепер я, а тепер я признати сі мушу,
Полюбила-м жовніронька цілим серцем, душов.

Чи ви, пани, подуріли, чи ви сі попили,
Що ви мого миленького за рекрута взіли?

Чи ви, пани, подуріли, чи ви ся попили,
Що ви мого миленького за жовняра взіли?
Ми не пили горілоньки, но мід солоденький,
Ми не знали, дівчинонько, що то твій миленький.

Ой піду ж я до Бережан, куплю атраменту,
Тай напишу білу карту аж до реґементу:
Ци ви пани зварювали, ци ви ся попили,
Що ви мого миленького, на жовняра взєли?
Ми нічого не видали, лиш мід солоденький,
Ми не знали, дївчинонько, що то твій миленький.

Дівчата та вояки (6); коломийки

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.

Дівчата та вояки (5); коломийки

Ой пішлаб я до коршмоньки, та ми заказано,
Бо віддали мого любка у вівторок рано.
Не піду я до коршмоньки, шкода мого труду,
Бо мій любко нє танцює, тай я вже не буду.

Ой піду я та на данец, седу собі з краю,
Ой всі дівки з миленькими, лишень я не маю.
Усі дівки з миленькими, усі п’ют, гуляют,
Лишень мого миленького сльози обливают.
Усі дівки з миленькими гуляют, данцуют,
Лишень мого миленького капралі муштруют.

Ти дівчино чорнобрива, перепеличенько,
Ой пне вважай на жовніра й на його личенько.
Бо в жовніра таке личко, як рожа зацвіла,
А він всяди тай поїде, та будиш тужила.

Там на горі на високі вовес колисав ся,
Там мій милий чорнобривий на жомяра вдав ся.

Ой віддали миленького, віддали, віддали,
Лишила си кресанина тай золоті пави.

Взяли мого миленького тай му дали сподні,
Кому ж я дам писаночку в свята Великодні?

Ой купи ми, мій миленький, червоненьку стончку,
Ой щоби я не тужила, як будеш при войску.

Зашуміла, загуділа зелена ліщина,
Заплакала за жовняром молода дівчина.

Ой як мені не плакати, самі сльози ллют ся,
Взяли любка на жовняра, а з мене сміют ся.

Ой волоська орішниця, волоська, волоська,
Нема мого милєйкого, поїхав до войська.

Ой волоска капустицє, волоска, волоска,
Ни вилики закохане, тай взєли до войска.
Ой волоска капустицє, я тє підрубаю,
Служи, служи жомняроньку, я тє зачикаю.

Налетіли гуси

Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
Бодай тії гуси з пір’ячком пропали,
Що нас молоденьких в москалі забрали.
Гей, і шкода, шкода біленького цвіту,
Що розвіяв вітер та й по всьому світу;
Гей, і шкода, шкода хлопця молодого,
Що пішов служити осударю й богу.
Там треба служити, вірно працювати,
За отця й за мати треба забувати;
За отця й за мати, за рідну хатину,
За сестру, за брата, за любу дівчину.

Дівчата та вояки (4); коломийки

Ой плакала дівчинонька, он плакала, мліла,
Що віддали, записали, її кавалїра.

Жебим знала, парубочку, що ти мій суджений,
То я бим ті розчесала, хоть ти острижений.

А ти казав, що мі возьмиш, я тобі ни віру,
Бо по теби карта прийди, молодий жовніру.
А по теби карта прийди, я ті ни заступю,
Тілько гроший я ни маю та ті ни викупю.

Який явір зелененький від сонця розпав ся,
Який хлопец молоденький на жовніра здав ся.

Який ячмінь молоденький та по стерни зійшов,
Який хлопец молоденький на жовнїра війшов.

Подивлю сї на Станіслав, а Станіслав довгий,
Подивлю сї на милого, а з милого жовнір.

Ой добрий я розум маю тай добру натуру,
Взяли любка за жовняра, а я си не журу.

Стоїт явір над водою, тай розколисав ся,
Пішов милий до Самбора, на жовніра здав ся.
На жовніра, на жовніра, та на жовнірейка,
Не так за ним мати тужит, як я молодейка.

Ой всі хлопці в браку були, жадного не взяли,
Ой но мому миленькому кучарики втяли.
Кучарики втяли, втяли, в мундурец го вбрали,
Посадили на коника, як намалювали.
Посадили на коника, вивели на ґанок:
Подивися, дівчинонько, який з мене панок.

Ой косили бузьки сіно, в копиці складали,
Ой гонили миленького, покине віддали.

Ни жури си, парубочку, ци майиш сорочку,
Ой у Стрию на затилю висит на кілочку.

У середу не робити, бо в середу свято,
Бо в середу миленького на жовняра взято.

Дівчата та вояки (3); коломийки

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Дівчата та вояки (2); коломийки

Та як собі засьпіваю в зелені дубині,
Піди голос по під колос аж до Коломиї.
В Коломиї загриміло, в Калашківцих трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, кучірики втєли,
Та вже мого миленького водицев відлєли.

Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.

Насіли се комісарі, насіли се пани,
Та возили миленького, доки не віддали.
Посадили миленького на крісельце стричи,
А мені сє причувае, що він мене кличи.

Не маю я родинойки, лиш едного брата,
Ой як пани наважили, взєли за вояка.

Ой згоріла стирта сіна самого дрібного,
Ой віддали за жовняра хлопця молодого.

А в Калуши на ратуши гуси ґеґотали,
То ся мому милейкому пани врадували.

Ей Тирнопіль, пане брате, Тирнопіль зелений,
Як погляну на милого — милий пострижений.

Ой на горі жито, жито, на долі колосі,
А то мому милейкому вобтели волосі.

Ой не видко Коломиї, лишень видко сіни,
То там мого миленького кучері посіли.

Ой у Стрию на затилю яблока запахли,
Ой там мому миленькому кучері потахли.