Орел поле ізорав

Орел поле ізорав,
Пшеницею засіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібний дощик примочив.
Щоб косарі скосили,
Молодиці згребали,
А дівчата зв’язали,
На коровай держали.

Ой весно, весно, весняночко

— Ой весно, весно, весняночко,
Де ж твоя дочка-паняночка?
— Десь у садочку шиє сорочку.
Десь у садочку шиє сорочку,
Шовком та біллю вишиває,
Свойому миленькому пересилає:
— Надівай її щонеділеньки,
Згадуй мене щогодиноньки,
Шовком я шила, біллю рубила
Для свого милого, що любила.

Ой ти, веснонько, веснися

— Ой ти, веснонько, веснися,
А ти, дівчино, краснися.
А ти, козаче, не будь пан,
Сховай дівчину під жупан.
— А я жупана не маю,
Хіба під свиту сховаю.
Як не під свиту, то під кожух,
В мене, дівчино, молодий дух!

Хвалилася тая березонька

Хвалилася тая березонька.
Хилю, похилю, тая березонька*:
«На мені кора, як біль, біла.
Хилю, похилю, як біль, біла
Ой на мені листя широченьке.
Ой на мені гілля високе.
В мене корінь глибоко».
Обізвався зелений дубочок:
«Не ти свою кору вибілила.
Не ти своє листя широчила.
Не ти своє гілля височила».
Ой як обізветься прекраснеє сонце:
«Широчив листя буйний вітер.
Височив гілля дрібний дощик.
Вибілило кору яснеє сонце».
Обізвався буйний вітер:
«Не хвалися, березо,
Що я схочу, те й зроблю.
Як я, буйний, новію.
То й з кореня виважу.
Твоє листя обіб’ю.
А верхи я обломлю.
Кора твоя зчорніє».
Хвалилася дівчина:
«В мене коса до пояса.
В мене личко, як яблучко.
В мене очки, як терночок.
В мене брівки, як шнурочок».
Обізвався парубочок:
«Не хвалися, дівчино.
Бо я тебе сам возьму.
Хилю, похилю, сам возьму».

* – «Хилю, похилю» повторюється з другою частиною кожного рядка.

Весняночко-паняночко

— Весняночко-паняночко,
Де ти зимувала?
— У садочку на пеньочку
Пряла на сорочку.
А ворони оснують,
А сороки витчуть,
А білії лебеді
Ще побілять на воді,
А лугові пташки
Пошиють рубашки.

Усі зорі укупочці

Усі зорі укупочці,
Одна зоря різно.
Збирайтеся, парубочки,
Хоч рано, хоч пізно.
Збирайтеся, збирайтеся
Та й поговорімо,
На чужую сторононьку
Журбу рознесімо.