Ой летіла зозуленька через сад, куючи

Ой летіла зозуленька через сад, куючи,
Вийшов козак від дівчини, заплакані очі.
Ой летіла зозуленька та і стала кувати.
— Ой відчини, мати, двері, бо йде син до хати.
Відчинила мати двері, ввійшов син до хати,
Та й сів собі на лавочці, на стіл похилився.
— Ой чого ж ти, мій синочку, тяжко зажурився,
Відай же ти, мій синочку, чарів доходився?
Допоможи мені, боже, неділі дождати,
Та й поїдем, мій синочку, ворожки шукати.
— Не поможе мені, мамо, ворожка руката:
Зчарувала мене, мамо, дівчина багата.
Не поможе мені, мамо, й чотири ворожки,
Лиш поможе сажень землі і чотири дошки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують штучки,
Молодому козакові на білії ручки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують дошки
Молодому козакові на білії ножки.
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину,
Молодому козакові та й на домовину.

Ой летіла стріла з-за синього моря

Ой летіла стріла з-за синього моря.
Ой де ж вона впала? — На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила? — Вдовиного сина.
Немає нікого плакати по ньому.
Летять три зозуленьки і всі три рябенькі:
Одна прилетіла — в головоньках сіла;
Друга прилетіла — край серденька сіла;
Третя прилетіла — та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла — то матінка рідна;
Сіла край серденька — то його миленька;
А в ніженьках сіла — то його сестриця.
Де матінка плаче, там Дунай розлився;
Де плаче сестриця, там слізок криниця;
Де плаче миленька, там земля сухенька.
Ой матінка плаче, поки жити буде,
А сестриця плаче, поки не забуде,
А миленька плаче, поки його бачить.
В суботу сваталась, в неділю вінчалась,
А у понеділок нагайка шуміла,
Нагайка шуміла коло її тіла.

Чорна хмара наступає

Чорна хмара наступає,
Дрібен дощик накрапає,
Мати сина научає:
— Слухай, сину, мого слова,
Не йди гулять, ночуй дома.
А на тій і вечорниці,
Да дівки чаровниці,
Стоять чари в удовиці
В новім горшку на полиці.
Дівка парня сподобала,
Медом-вином напувала,
Чароньками годувала
І додому виряжала:
— Іди, парень, ти додому,
Да не роби поговору,
Надо мною молодою.
Ой став парень поступати,
Стало його з ніг валяти,
Ой став матусю прохати:
— Шукай, мати, питай, мати,
А в старенького діда,
Сталась мені од дівчини
Превеликая біда.
Шукай, мати, питай, мати,
Справедливой ворожки,
Бо вже ж мені не топтати
І до дівчини дорожки.
Шукай, мати, питай, мати,
А старенької баби,
Бо же ж мені да не буде
От дівчини поради.
Шукай, мати, питай, мати,
Молодой молодиці,
Бо вже ж мені не ходити
А на тії вечерниці.

Мати сина оженила

Мати сина оженила,
Невістоньки не злюбила.

Посилає сина у дорогу,
А невістоньку в поле брати льону.

Як приїхав син з дороги,
Поклонився неньці в ноги.

Посадила мати сина кінець стола,
А невістоньку у порога.

Дала сину меду-вина пити,
А невістоньці чемериці пити.

— Не пий, мила, цілої чарки,
Вип’ємо, мила, по половинці.

То ти умреш увечері,
А я умру завтра вранці.

Ой я умру завтра вранці, —
Поховають в одній ямці.

Вмерла мила увечері,
Милий умер у неділю вранці.

Милий умер у неділю вранці, —
Не сховали в одній ямці.

Поховали сина на цвинтарі,
А невістку за цвинтарем.

Що по синові отець-мати плаче,
По невістоньці чорний ворон кряче.

Над сином зріє яворонько,
Над невісткою — червона калина.

Гілля з гіллям сплітається,
Лист із листом стрічається.

Лист із листом стрічається,
Матері серце скипається.

— Ой що ж бо я наробила, —
Діток своїх отруїла.

Дівчата та вояки (14); коломийки

Руто моя зелененька, рутяний листочок,
Прийде милий із рекрутів, буде на віночок.

Нима мого миленького, пішов у рекрути,
Лишив мині на признаку два корчики рути.
Два корчики лишив рути, а корчик розмаю,
Тай кого я, мій миленький, полюбити маю ?
Тай полюби, моя мила, товариша мого,
То так ти сі ме здавати, що мене самого.

Ой на тобі коралики, на мені коралі,
Тебе люблять офіцири, а мене капралі.

Ой на тобі пацьорита, на мині француські,
Тебе люблять офіцири, мене хлопці руські.

Ой ввійду я до покою, тупну я ногою:
Вийди, пане капітане, гуляти зо мною.

Там на ставі, на ставочку, качіта в рідочку,
Чого я си догуляла з тобом, жовнярочку?

Гей на ставі, на ставочку, трава на пеньочку,
Ой то ям ся догуляла з тобов, жовнярочку!
Ей то ям ся догуляла, горівки напила,
Ей то ям си молоденька стиду наробила.

Я на ставу хусти прала, втонула мі дошка:
Не мине ті перша куля, мовила ворожка.

Ей хлопчики, плеканчики, ей хлопчики думці,
Погинете на війноньцї, як тютюн у люльці.

Ой кримінна дороженька, кримінна, кримінна,
Десь мій любко на війнонці в крові по коліна.

Ой плакала дівчинойка, як я йшов на війну,
Не плач, не плач, дівчинойко, мене куля мине.
Ще до войни не дійшов я, уже кулю достав,
Пиши листи через гори, калікою зостав.

Тобі шабля зготована, цісару служити,
Мені труно зготоване, в сирій землі гнити.

На моїй загороді часнички ся плетуть

На моїй загороді часнички ся плетуть,
Які файні дві панійки за ручки ся ведуть!
Як они ідуть, за ручки ся ведуть
Та й малейке на ручках несуть.
Ідуть они, ідуть темними лісами,
А малейке плаче ревними сльозами.
— Не плач, дитя, не плач та підеш із мамков —
Най вона перейде високую лавку.
Лавочко тонейка, би-сь ся не пригнула,
Паннойко молода, би-сь ся не минула.
Лавочко тонейка, би-сь ся не вломила,
Паннойко молода, би-сь ся не втопила.
Іде панна лавков, лавочка ся гонить,
А її сестриця білі ручки ломить.
Лавочка тонейка вже ся уломила,
Паннойка молода вже ся утопила.
Як она поплила тихими водами,
Сестриця єй плаче ревними сльозами.
— Не плач, сестро, не плач, я ще не погину,
Я на тя лишаю та свою дитину.

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки ніколи йому.
Стала пригода, з Криму ідучи:
Заболіла голівонька, воли пасучи.
Болить голова, та ще й не сама,
Та вже ж мою голівоньку журба обняла.
Ой прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його.
— Отамане мій, не жалуй мене,
Бери мої воли й вози, поховай мене.
— Нащо ж мені, козаченьку, твої воли брать,
Єсть у мене гроші свої, буде поховать.
Ой ішов чумак через Крим-базар,
Червоною хустиною головку зв’язав.
Ой скинув чумак із себе жупан:
— Воли ж мої половії, хто ж вам буде пан?
Ой скинув чумак із себе кожух,
Припадає к сирій землі, чи зводиться дух.
Ой ревуть воли у новім возі,
Поховали чумака в степу в дорозі.
Ой ревуть воли у новім ярмі,
Поховали чумака в степу в стороні.
Що ударили у великий дзвін,
Та вже ж тому чумаченьку не ходить на Дін.