Ой у Львові на риночку сталася новина

Ой у Львові на риночку сталася новина,
Чарувала бідна вдова багацького сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
— Ходи, ходи, Івасеньку, щось ти маю дати.
Дала йому склянку пива ще й дає другої:
— Не дай мені, моя мила, трутини якої.
— Ой щоби я дурна була, розуму не мала,
Щоб я свому миленькому трутини давала.
Прийшов Івась додомоньку, сів си кінець стола,
Питається його мати: «Де був, сину, вчора?»
— Ой був же я, мамусенько, та в вдовиній хаті,
Дала мені склянку пива, що мушу вмирати.
Не прошу я, моя мамо, білої сорочки,
Тільки прошу, моя мамо, — не позивай дочки.
Бо як будеш позивати, буде проклинати,
Не дасть мені, молодому, в гробі спочивати.

* – виділене курсивом повторюється двічі.

Ей за садом, садом, садом зелененьким

Ей за садом, садом, садом зелененьким,
Ей там жона мужа та вговарювала:
— Ей ти, муж, ти мій муж, ей законненький!
Та не бий, та не лай, ей рано звечора,
Ей побий та полай мене з півночі,
Як сусіди твої рано спати лягли,
А малим діточкам щоб не чути було.
Вранці діти встають, батька спрашувають:
— Ей ти, батеньку наш, ей де ж наша мати?
— Ей що ваша мати пішла в шинк гуляти.
— Ей ти, батеньку наш, не обманюй ти нас,
Наша мати на горі й у сирой й у землі.
— Ей ви, діточки, мовчіть і нікому не кажіть:
Ей построю ж я вам та хату високу,
Ей озьму ж та я вам мачуху хорошу.
— Завались, завались, ти хата висока!
Ти й умри, пропади, мачуха хороша!

В зеленім гаєчку пташечки співають

В зеленім гаєчку
Пташечки співають,
А мого милого
На войну волають.

Волають, волають,
Коника сідлають.
На кого ня лишиш,
Мій милий чугаю?

Лишаю тя тому,
Хто не йде на войну,
За два, за три рочки
Вернуся додому.

Два рочки минають —
Хлопці з войни ідуть,
З-під мого милого
Лиш коника ведуть.

Ведуть його, ведуть —
Начорно й укритий,
Навірно мій милий
На войні й убитий.

Не плач, не плач, мила,
Не жалуй ти його,
Іде нас сто тисяч —
Вибирай єдного.

Аби вас тут було,
Як піску морського,
Не було й не буде,
Як мого милого.

Да ходила красная дівка в зеленом садочку

Да ходила красная дівка
В зеленом садочку,
Да шукала красная дівка
Да собі зіллєйка,
Накопала красная дівка
Да злого корінейка,
Перемила красная дівка
Да на бистрой річечці,
Натопила красная дівка
Да на постоялочки,
Дала, дала красная дівка
Молодцу напиться.
Напивсь, напивсь біленький молодчик
Да з коня убився.
Коня ведуть, тіло його везуть,
Коник уклоняється,
Услід ідуть отець його, мати,
Плачуть, розливаються,
Ув воротях стоїть красная дівка,
Стоїть усміхається:
— Не хотів же біленький молодчик
Мене сиротку взяти,
Захотів да біленький молодчик
І в сирой і земельки лежати.

Ой поїхав Олександро у поле орати

Ой поїхав Олександро у поле орати,
За ним сусідочки услід доганяти:
— Вернись, Олександро, вернися додому,
Бо вже твою жінку давно нарядили,
На дубовій лавці уже положили.
Олександро дума, що зозулі кують,
Що зозулі кують, солов’ї щебечуть,
А то його дочки по матері плачуть.
— Ой не плачте, дочки, сиві голубочки,
Куплю я вам, дочки, два теремочки,
Два злотих намиста, молодую матір.
— Нехай тобі, тату, терем загориться,
Золоте намисто докупи зіллється,
Молодая матір у гріб уженеться,
А рідная ненька назад завернеться.
Тобі буде, тату, головонька змита,
А нам буде, тату, вона щодня бита.
Тобі буде, тату, білу постіль слати,
А нас буде, тату, з хати виганяти.
Тобі буде, тату, їсти-пить давати,
А нас буде, тату, вона проклинати.

Ой летіла зозуленька через сад, куючи

Ой летіла зозуленька через сад, куючи,
Вийшов козак від дівчини, заплакані очі.
Ой летіла зозуленька та і стала кувати.
— Ой відчини, мати, двері, бо йде син до хати.
Відчинила мати двері, ввійшов син до хати,
Та й сів собі на лавочці, на стіл похилився.
— Ой чого ж ти, мій синочку, тяжко зажурився,
Відай же ти, мій синочку, чарів доходився?
Допоможи мені, боже, неділі дождати,
Та й поїдем, мій синочку, ворожки шукати.
— Не поможе мені, мамо, ворожка руката:
Зчарувала мене, мамо, дівчина багата.
Не поможе мені, мамо, й чотири ворожки,
Лиш поможе сажень землі і чотири дошки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують штучки,
Молодому козакові на білії ручки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують дошки
Молодому козакові на білії ножки.
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину,
Молодому козакові та й на домовину.

Ой летіла стріла з-за синього моря

Ой летіла стріла з-за синього моря.
Ой де ж вона впала? — На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила? — Вдовиного сина.
Немає нікого плакати по ньому.
Летять три зозуленьки і всі три рябенькі:
Одна прилетіла — в головоньках сіла;
Друга прилетіла — край серденька сіла;
Третя прилетіла — та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла — то матінка рідна;
Сіла край серденька — то його миленька;
А в ніженьках сіла — то його сестриця.
Де матінка плаче, там Дунай розлився;
Де плаче сестриця, там слізок криниця;
Де плаче миленька, там земля сухенька.
Ой матінка плаче, поки жити буде,
А сестриця плаче, поки не забуде,
А миленька плаче, поки його бачить.
В суботу сваталась, в неділю вінчалась,
А у понеділок нагайка шуміла,
Нагайка шуміла коло її тіла.