Ой я знаю, ой я знаю, чого мила красна

Ой я знаю, ой я знаю, чого мила красна:
Перед нею й поза нею впала зоря ясна.
Ой упала зоря з неба та й розсипалася:
Мила зорю позбирала та й затикалася.

Ой летіла зозуленька через сад, куючи

Ой летіла зозуленька через сад, куючи,
Вийшов козак від дівчини, заплакані очі.
Ой летіла зозуленька та і стала кувати.
— Ой відчини, мати, двері, бо йде син до хати.
Відчинила мати двері, ввійшов син до хати,
Та й сів собі на лавочці, на стіл похилився.
— Ой чого ж ти, мій синочку, тяжко зажурився,
Відай же ти, мій синочку, чарів доходився?
Допоможи мені, боже, неділі дождати,
Та й поїдем, мій синочку, ворожки шукати.
— Не поможе мені, мамо, ворожка руката:
Зчарувала мене, мамо, дівчина багата.
Не поможе мені, мамо, й чотири ворожки,
Лиш поможе сажень землі і чотири дошки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують штучки,
Молодому козакові на білії ручки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують дошки
Молодому козакові на білії ножки.
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину,
Молодому козакові та й на домовину.

А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
З Лубен у Прилуки,
За ним іде дівчинонька,
Здіймаючи руки.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним іде дівчинонька:
— Вернися, соколе.
— Не вернуся, забарюся,
Гордуєш ти мною,
Буде твоє гордування
Все перед тобою.

Да сватав мене попів син

Да сватав мене попів син,
Да давав мені волів сім.
Дурна була не брала,
Шестьма була б орала,
А сьомого продала,
Погонича найняла:
— Погоничу молодий,
Гони воли до води,
Не до води — до браги,
Щоб не було зневаги;
Не до браги — до пива,
Щоб дівчина любила,
Покіль воли напоїш,
З дівчиною постоїш;
Покіль воли напасеш,
Дівчиноньку потрясеш.

Ой у лузі, в лузі, гей!

Ой у лузі, в лузі, гей!
Стоять воли в плузі,
Та нікому волів поганяти.

Ой вийшла дівчина, гей!
3 чорними очима
Козакові воли поганяти.

Вийшла її мати, гей!
Із нової хати:
– Не подоба волів поганяти.

– Позволь, позволь, мати, гей!
Хоть раз обігнати,
А щоб було борозенку знати.

– Рубайте тополю, гей!
Становіть комору,
Замикайте мене, чорноброву.

Широка кушуля, шита горі крайом

Широка кушуля, шита горі крайом,
Шила ї миленька під зеленим гайом.

Шила й ушивала, весело співала.
Коли ї давала — жалісно плакала.

«А що ти, мій милий, по кошулі буде.
Кой підеш на войну, хто ї носить буде?»

«Як піду на войну, візьму із собою,
Буду ся з нев тішить, як, мила, з тобою.

Аж мене поранять — буде ми на рани,
Аж мене й убиють — буде ми до ями».

Через ставки хибкії кладочки

Через ставки хибкії кладочки,
А я, молоденька, йшла стихенька.
Щоб кладочки не схибнути, не схибнути,
Щоб ключами не брязнути, не брязнути.
Щоб ключами не брязнути, не брязнути,
Щоб свекора не збудити, не збудити.
Ой нехай спить, доки схоче, доки схоче,
Нехай мої голови не морочить.