Полюбила дівчина…

Полюбила дівчина Дениса,
За Денисом сорочина одвисла.
Оглянулась сюда-туда,— одвисла,
А вже ж мені не потрібно Дениса.

Полюбила дівчина Тихона,
За Тихоном сорочина червона,
Оглянулась сюда-туда, червона:
А вже ж мені не потрібно Тихона.

Полюбила дівка Андрія,
За Андрієм сорочинар рябіє.
Оглянулась сюда-туда,— рябіє,
А вже ж мені не потрібно Андрія.

Полюбила дівчина Омелька,
За Омельком сорочина тоненька,
Оглянулась сюди-туди,— тоненька,
Оце ж бо я полюбила Омелька.

Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину

Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину,
Та й надибав молоду дівчину, молоду дівчину,
Та й надибав молоду дівчину.

— Ти дівчино, личка рум’яного, личка рум’яного,
Переночуй мене, молодого, мене, молодого,
Переночуй мене, молодого!

— Я би тебе переночувала, переночувала,
Коли б зради я ся не бояла, я ся не бояла,
Коли б зради я ся не бояла!

— Ти, дівчино, не бійся нічого, не бійся нічого:
Не зрадив я на світі нікого, на світі нікого,
Не зрадив я на світі нікого!

Запросила у хату тепленьку, у хату тепленьку,
Перебув він ніченьку темненьку, ніченьку темненьку.
Перебув він ніченьку темненьку.

А уранці крикнув до дівчини, крикнув до дівчини:
— Ой спасибі за любу гостину, за любу гостину,
Ой спасибі за любу гостину!

Ой спасибі від козака того, від козака того,
Що, крім тебе, не зрадив нікого, не зрадив нікого,
Що, крім тебе, не зрадив нікого!

Ой морозе, морозику, добрий чоловіче

Ой морозе, морозику, добрий чоловіче;
Зморозь того когутика, нех не кукуріче;
Зморозь того качурика — нехай качка кваче:
Засватав я вбогу дівку — нех богачка плаче.
Ач богачка вража дочка не хоче робити,
Начіпляє кораликів, щоб її любити;
Начіпляє кораликів на білую шию:
«Люби мене, ти, Семене, або ти, Василю!»
— Пливе човен, пливе човен, пливе і весельце;
Чом ти мене так не любиш, як я тебе, сердце!
Пливе човен, пливе човен, коли б не пролився:
Десь мій милий у дорозі, коли б не барився.
Приізджає мій миленький в неділю раненько;
Зліз з коника, привітався: — «День добрий, серденько!
Ой день добрий, моя мила, як ся ти маєш?
Ой чув же я через люде — іншого кохаєш?»
— «Присягаю перед богом — іншого не маю,
Оно тебе, сердце моє, на віки кохаю».

Про Параску Рубюк

Сумна осінь наступила, ще й сумненька днина,
Що з любові пішла в землю молода дівчина.
Лягла спати в сиру землю з туги і з розпуки,
Що не дали їй з миленьким та зв’язати руки.
В Березові серед села сталася новина,
Бо заснула на сон вічний молода дівчина.
Лягла спати в сиру землю через маму й тата,
Що не дали заміж вийти за первого брата.
Як дістала дрібний листок з міста Станіслава,—
Молодого жовнярика, що з ним ся кохала.
Взяла листок в праву ручку, сіла на кріселце,
Прочитала, із розпуки заболіло серце.
Рідний батько, рідна мати не хотіли знати,
Щоб їх дочка з таким другом могла слюб узяти.
— Позволь, батьку, позволь, мати, дай з миленьким жити,
Хай не йду я, молоденька, в сиру землю гнити.
Рідний батько, рідна мати на те не зважали:
— Знаєш добре, що так буде, як ми розказали.
Знаєш добре, що так буде, як будем казати,
Що не може з таким другом дочка слюб узяти.
Дочка ще ’ден листок пише та й кладе на груди.
«Як миленький прочитає, мене вже не буде.
Як миленький прочитає у ту хмурну днинку,
Тоді мене, молоденьку, зложать в домовинку.
Будь, миленький, здоровенький, бо вже темна нічка,
Бо вже зараз догорає мого життя свічка.
Як ти будеш, мій миленький, листочок читати,
То я буду, молоденька, з світом ся прощати».
Як настала та субота, нещасна година,
То понесла лист на пошту молода дівчина.
Як кинула лист на пошті, затряслися руки,
Заболіло їй серденько з жалю і з розпуки.
Вернулася додомочку, а мати й не знала,
Що від хати недалеко дочка вже сконала.
А вечером рідна мати руки заломила,
Як уздріла мертву дочку: «Та й що я зробила?
Та й що ж мені з того поля, що багатство гарне,
Що я мала одну дочку, та й та пішла марне?!»
Як побачить мати в дочки уста в синій крові,
Дух загримів, як грім з неба: «Бувайте здорові».
— Вже до смерті не залічу тяжку рану свою,
Дочко моя найдорожча, умру я з тобою!
— Ой ні, мати, — дух ся каже, — ти ще жий щасливо,
А за мене хай співають, гарну, чорнобриву.
Хай співають сестри, други, товаришки милі,
Бо я марно вже з любові лежу у могилі.
Ох, родичі, схаменіться, через кусок поля
Не гризіть ви дітей своїх, бо тяжка їх доля,
Бо не будеш у багатстві десять віків жити,
Нині жиєш, завтра ідеш в сиру землю гнити.
Бог небесний видить з неба та й тяжко карає,
Як ся люблять вірно, щиро, а хтось розлучає.

Та вербице, пора тобі, вербице, розвиться

Та вербице,
Пора тобі, вербице, розвиться,
Та розвиться.
Розпустила гіллячко додолу,
Та додолу,
Та й на зеленій діброві,
На діброві,
Там де соловейко гніздо в’є,
Та гніздо в’є,
А сивая зозуля переб’є,
Та переб’є.
Перебила зозуленька, перебила,
Перебила.
Із маленьким соловейком говорила.
Говорила.
Соловей, соловейко — Іванько,
Та Іванько.
А сивая зозуля — Марійка,
Та Марійка.
І кликала Іванька з собою,
Та з собою.
Іди, іди, Іванько, за мною,
Та за мною.
А позбирай золото з водою,
Та з водою.
Та на золотую голочку,
Та голочку.
На шовкову ниточку,
На ниточку.
Золотая голочка не гнеться,
Та не гнеться.
Шовковая ниточка не рветься,
Та не рветься.
Іванько до Марійки прийшлеться.
Ой у двору
Та становив Іванько комору,
Та комору.
До його Марійка ходила,
Та ходила.
До його словечко говорила,
Говорила.
Роби, роби, Іваньку, комору,
Та комору.
Та прорубай віконце з причілку,
Та з причілку.
Щоб до мене соловейки літали,
Та літали.
Вони тебе молодого пробужають,
Пробужають.
Устань, устань, Іваньку, пробудися,
Пробудися
Та й на мене молодую подивися.

Під вишнею-черешнею я з милим стояла

Під вишнею-черешнею
Я з милим стояла,
І з тих пір я сумна стала,
Як з милим розсталась, гей!

Тече річка невеличка
Понад слободою,
Взяла дівка нові відра
Пішла за водою, гей!

Ой чи брала, чи не брала,
Стала, подумала,
За миленьким зажурилась
Та й у воду впала, гей!

Біжить батько, біжить мати
Та й кричать: — Рятуйте!
А дівчина отвічає:
— За мной не жалкуйте, гей!

Не сама я в воду впала,
А з тоски та з горя:
Мене милий покидає —
Така моя доля, гей!

Ой на горі під вербою стояв колодязь з водою

Ой на горі під вербою
Стояв колодязь з водою.
Там дівчинонька воду брала,
До місяця промовляла:
— Мій місяченьку, мій батеньку!
Скажи ж мені всю правдоньку!
Чи я піду за нелюба,
Чи я піду за милого?
Ой як я піду за нелюба,
Крайте рушнички з рядниночки,
А утірочки з кропивочки.
Чи я піду за милого?
Крайте рушнички з китаечки,
Сучіть втірочки з білого шовку.