Нарвали-сме бервінку

Нарвали-сме бервінку
На поповім зарінку.

А нащо тот бервінок?
Молодиці на вінок.

Ой весела хижечка,
Заки є в ній дівочка.

А як буде невіста,
То наплачеться доста.

– Ой Маріко, ра-ра-ра,
Нараю ти фраєра.

Нараю ти сам себе,
Ци підеш ти за мене?

Ой Маріко, чичири,
Розчеши ми кучері!

– Я бим тобі чесала,
Кедь би мамка не знала.

Мати буде дивити,
Я ся буду ганьбити.

Казала мені мати

Казала мені мати
Зелений ячмінь жати:
— Жни, жни, моя доненько,
Жни, жни, моє серденько!

Я ячменю не жала,
В борозенці лежала.
— Лежи, лежи, моя доненько,
Лежи, лежи, моє серденько!

Сніпочок-єм нажала,
До себе притуляла.
— Тули, тули, моя доненько,
Тули, тули, моє серденько!

Ячміннеє зернонько
Закололо в серденько.
— Терпи, терпи, моя доненько,
Терпи, терпи, моє серденько!

Ой та я терпіла,
Поки-м не зомліла.
— Млій, млій, моя доненько,
Млій, млій, моє серденько!

Щоб серце улічити,
Тра козака любити.
— Люби, люби, моя доненько,
Люби, люби, моє серденько!

Та ще б, моя мати,
З козаком погуляти!
— Гуляй, гуляй, моя доненько,
Гуляй, гуляй, моє серденько!

Ой він хоче, мати,
Щоб му ручку дати!
— Давай, давай, моя доненько,
Давай, давай, моє серденько!

Ой чи будеш, мила, за мною тужити

— Ой чи будеш, мила, за мною тужити,
Як я сяду та й поїду у військо служити?
Як заїхав милий за нові ворота,
Ой не бере дівчиноньку ні сон, ні робота.
Як заїхав милий за зелені лози,
Полилися в дівчиноньки дрібненькії сльози.
Як заїхав милий за жовтії піски,
Оглянеться назад себе — біжить братик пішки.
— Ой вернися, брате, батько умирає!
— Не вернуся, забарюся, нехай бог приймає!
— Ой вернися, брате, дівчина вмирає!
— Буду бити, коня гнати, щоб живу застати!
Як уїхав милий в свою оселину —
Малярчики, столярчики роблять домовину.
— Робіте широку, робіте глибоку,
Вона ляже всередині, а я ляжу збоку!
— Ой не плач же, милий, я не умираю,
Ой я з тебе, мій миленький, ума вивідаю!

Ой вишенько-черешенько, чом вишень не родиш

— Ой вишенько-черешенько, чом вишень не родиш,
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
— Ой як же я родить буду за високим тином,
Ой як же я гулять буду за вдовиним сином.
Під’їхав він під віконце: — Добрий вечір, серце!
Вона стала й одказала: — Забий жінку перше.
Заріж жінку ще й дитину, положи на лавці,
А сам піди ізвечора, а я прийду вранці.
— А як же я заріжу їх? Жінка молоденька,
Подивлюся в колисочку — дитина маленька.
— Біжи, Роман, до коршомки, напийся горілки,
А як прийдеш додомоньку, учепись до жінки.
Пішов Роман до коршомки, напився горілки,
А як прийшов додомоньку, учепивсь до жінки.
Вдарив її раз в лице ще й ножем у груди,
Полилася кров червона з молодої груді.
Чекай, милий чорнобривий, хоч одну годину,
Нехай же я погодую малую дитину!
Чекай, милий чорнобривий, хоч один часочок,
Нехай дитя погодую хоч один разочок!
— Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я буду у Дунаї ножа полоскати.
Дали люди, дали люди та й матері знати:
— А йди, біжи свою доньку на смерть наряджати.
Біжить ненька, біжить стара, через поріг впала:
— Доню моя ріднесенька, навіки пропала!

Ей гаїк, гаїк, гаїчок

Ей гаїк, гаїк, гаїчок,
Урізала-м пальчик, пальчичок;
Ей болить, болить, болить ме,
Центерйовий листку, загой ме!

— Ей дівча, дівча, чия ти,
Ей подь же з нами гуляти.
— Ей не питайся, чия я,
Ей де ти підеш, там і я.

Переходом в чистім полі заквітли волошки

«Переходом в чистім полі заквітли волошки,
А я ж тебе полюбив, що рум’яна трошки».

«Ой перестань, перестань до мене ходити,
Мене, молоденькую, з розуму зводити!»

«Я ж не перестану, покіль не достану
Рум’яного личка, хорошого стану.

Як я маю перестати, що я люблю тебе,
А ти мене, серце моє, упусти до себе».

«Як я маю упустити, мати ключі має,
І великим замком двері замикає».

«Украдь ключі у матері, коли ляже спати,
А свойого миленького упусти до хати».

Вкрала ключі у матері, мати не почула,
А свойого миленького до себе кликнула.

«Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу,
Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу».

Світи, зоре, світи, зоре, світи, не ховайся

Світи, зоре, світи, зоре, світи, не ховайся:
Як поїдеш, муй миленький, та й хутко вертайся!
Всюди гори, всюди гори — нігде води пити,
Пішли хлопці за границю — нікого любити.
Пішли хлопці за границю, що ми їх кохали;
Тілько тії баламути сами ся зостали,
Пливе човен, пливе човен, пливе і весельце;
Чом ти мене так не любиш, як я тебе, серце!
Єден милий на Волині, другий на Вкраїні:
Розірвали моє серце на дві половини.
Ой я того на Волині людям подарую:
А за тим, що на Вкраїні, сама помандрую.
Скрипливі ворітечки — не могу заперти;
Кого люблю — не забуду до самої смерти.