Ой на горі сокіл пролітає, А на морі козак проїжджає

Ой на горі сокіл пролітає,
А на морі козак проїжджає .
— Не топись, козаче, бо загинеш,
Кого вірно любиш, то покинеш.
Кого вірно любиш, то цілуєш,
Сам на Україну помандруєш.
Ой як став козак конем грати,
Свою миленькую виглядати.
Ой приїхав козак під ворота:
— Вийди, вийди, мила, краща злота.
Ой не вийшла мила, вийшла мати:
— Годі, годі, козак, конем грати,
Бо я свою дочку нарядила,
На тесовій лавці положила.
Чорним оксамитом ручки вкрила,
В вишневім садочку схоронила,
Білим каменем приложила
Ще й кленовим листком пристелила;
Ще й кленовим листком пристелила,
І червоную калину посадила.
Ой поїхав козак до могили
Та вв’язав коника до калини,
Сам припав серденьком до могили:
— Червона калино, відхилися,
Ти, кленовий листе, розлетися,
Ти, білий каменю, відкотися,
Ти, чорная труно, відчинися.
Ти, моя миленькая, підведися,
На правую ручку підіприся;
На правую ручку підіприся,
Чорними очима подивися.
Ой чи мені, мила, женитися,
Ой чи за тобою журитися?
Ой чи за тобою журитися,
Позволь мені, мила, женитися.
— Не журися, милий, не журися,
Поїдь на Вкраїну, оженися.
Лиш не бери вдови з діточками,
А бери дівочку з биндочками.
Возьми в вдови дочку Мар’яночку,
А що в голубому жупаночку.
А що в голубому жупаночку,
А що у рутяному віночку.
Не женися, милий, у суботу,
Та не бери вдови на сухоту,—
Оженися, милий, у неділю,
Возьми собі жінку при барвінку;
Возьми собі при барвінку,
А щоб згадувала першу жінку.

Ой в городі да на риночку — там орел воду носить

Ой в городі да на риночку — там орел воду носить,
А молоденький козаченько пана полковника просить:
— Ой пусти ж мене, пане полковнику, з кордону додому,
Маю собі молоду дівчину, да не вручив нікому.
Ой переслав же я тій дівчиноньці коня вороного,
Вона ж мені шиту хусточку да з золота самого.
Ой уже ж мені тої хусточки біля боку не носити,
Тільки для слави, слави козацької сідельце укрити.
Ой їхав козак да через мосток, мосток завалився,
Стала на козака пригодонька, що й козак утопився.
Ой утопився да козаченько, тілько хусточка плавле,
Ходить дівчинонька біля бережка, білі руки ламле.
Ой ламле, ламле білії ручки до мизинного пальця:
— Ой витягніть да козаченька, да козака, мого коханця.

Літав пташок попод оконечко

Літав пташок попод оконечко:
— А ци ти спіш, моя фраїречко?
А ци ти спіш, ци ти чуєш?

— Не спім, не спім, бо я добре чуєм,
Але я ті ‘отвориць не пуйдзем,
Бо муй мілий є ве войні.

Як они ся сполу догваряли,
Так они ся по річи познали,
Обидвоє заплакали.

— Вітай, міли, з далекой країни,
Оповіж мі деякі новини,
Як ся ті там в войні вело?

— Вело мі ся, але не барз добре,
Порубане моє серце во мні,
Порубане, посікане.

Їдь, Ганечко, до той апотики,
А принесь мі вшеліякі ліки,
Вшеліякі медицини.

Ніж Ганічка з апотики пришла,
Юж з Янічка драга душа вишла,
Юж ще Янчік вивойовал.

— Їдь же, Ганцю, а ку фарерові,
Най ознайміт а і гробарові,
Най викоплет тот гріб новий.

Пішов копац, копал до полудня,
Стої над нім Ганічка надобна,
Ей, Ганічка то надобна.

— Ганцю, Ганцю, що сі така бляда,
Ци сі хора, ци сі любіш рада,
Ой ци ти сі любіш рада?

— Не хора я, ні любім се рада,
Стоїт на ме превеліка здрада,
Ой то превеліка здрада.

Єден тисяч дев’ятсотого року

Єден тисяч дев’ятсотого року
Що ся стало недалеко Нью-Йорку:
Шварне дівча під машину скочило — 
Через любов живот свой утратило.

А як тоє її милий увидав,
Прежалосно на гейпеса закликав:
— Пане гейпес, та най стане машина, 
Там під нев моя миленька спочила.

Машиністер машиницю заставив,
Хлопець милу з-під машини витягнув.
Ллється кровця, як водиця з ярочку, 
Плаче бетяр за своєв фраєрочков.

Та написав дрібний листок матері,
Що їй дівча лежить у сирій землі.
— Читай, мамко, сесь смертельний листок,
Через любов утратила-м животок.

Безперестанно я о том думаю

Безперестанно я о том думаю,
Чи будешь ти моя, я о тім не знаю;
Йдуть мої літа
Марне з сього світа!
Піду в край пустий, де птах…
І буду волати: горе ж мені, горе!
Йдуть мої літа
Марне з сього світа!
Де сльози падають на камінь який,
Хоч би найтвержий, то пороблять знаки;
Йдуть мої літа
Марне з сього світа!
Тужу ж я, тужу, сам не знаю чого:
Бо котру я люблю — не знаю для кого;
Йдуть мої літа
Марне з сього світа!
Тужу ж я, тужу, щодень, щогодина,
Бо котру люблю — теї тілько нема;
Йдуть моі літа
Марне з сього світа!

Чи будеш ти, дівчинонько, за мною тужити

— Чи будеш ти, дівчинонько, за мною тужити,
Як я сяду та поїду у військо служити?
— Ой не буду, козаченьку, далебі, не буду,
Як заїдеш ти за гору, я тебе забуду.
Ой виїхав козаченько за нові ворота,
Да узяла дівчиноньку велика скорбота.
Ой заїхав козаченько за тисові хати,
Та винесли дівчиноньку на вітер махати.
Як заїхав козаченько за густії лози,
Ой облили матусеньку дрібненькії сльози.
Не виїхав козаченько на жовтії піски,
Не взялася матусенька ні пити, ні їсти.
Ой виїхав козаченько на білії піски,
Оглянеться назад себе — біжить братик пішки:
— Вернись, вернись, мій братику, матуся вмирає.
— Не вернуся, зостануся, нехай бог приймає.
Ой заїхав козаченько за білії піски,
Оглянеться назад себе — біжить шурин пішки:
— Вернись, вернись, товаришу, дівчина вмирає.
— Хоч би мав коня загнати, аби дівчину застати.
Голуб сивий, голуб сивий, голубка сивіша,
Батько милий, мати мила, дівчина миліша.
Не доїхав козаченько до крутої гори,
Задзвонили по дівчині до тисовой хати,
Уже стали дівчиноньку земльой закидати.

Ой по горі, по горі вівчар вівці зганяє

Ой по горі, по горі вівчар вівці зганяє,
Ох-ох, охо-хо, вівчар вівці зганяє.
Вівчар вівці зганяє, на молодців гукає:
— Ой ви, донці-молодці, накажіте дівоньці,
Накажіте дівоньці, що в черчатій плахотці,
Нехай вона мене не жде, хай вона заміж іде,
Бо я козак у тузі, сім пар волів у плузі,
А восьмая й дев’ята у Крим по сіль послата,
Бо я козак нетяга — в мене овець ватага.
Прийшла дівка до хати, стала дуже кричати:
— Ой матінко-лелечко, болить моє сердечко, .
Болить серце і душа, що не любить Ванюша.
А що будем робити, що не хотять любити?
— Біжи, доню, до гаю, копай зілля розмаю!
Ще до гаю не дійшла, розмай-зілля ізнайшла,
Полоскала у броду, а варила у меду.
— Ой дівчино-сердечко, яке вариш зіллячко?
— Таке варю, як знаєш, що з іншими гуляєш,
Таке варю, як чуєш, що з іншими ночуєш.