Що за слава в світі стала, у божому світі

Що за слава в світі стала, у божому світі:
Любив Пилип Яриноньку, Ярина Пилипа.
Заказали отець-ненька Яриноньки брати,
Бо Ярина єсть убога, а Пилип — багатий.
— Візьми собі, мій синоньку, із кіньми, з волами,
Но не бери Яриноньки, що світить плечами.
Візьми собі, мій синоньку, та по своїй рівні,
Но не бери, мій синоньку, та тії Ярини!
Коло млина-крем’янина та бистрі лотоки,
Ой там стояв Пилипонько й Ярина молоді.
Серце к серцю приложили, а ручки зчепили,
У лотоках, в бистрій воді обоє втопились.
Ой ви, отці, ой ви, неньки, на те не вважайте,
Яку господь пару дає, то й не розлучайте!

Закотилось сонечко за виноградний сад

Закотилось сонечко
За виноградний сад.
Цілується, милується,
Та хто кому рад!
Ой Маруся із Іваном
Цілувалась, милувалась
І рученьку дала:
— Оце тобі, Івасеньку,
Рученька моя!
Ой як діждеш до осені, —
Буду я твоя.

Ходив козак до молодиці

Ходив козак до молодиці,
Носив він їй гроші в саквиці.

Молодице моя, чорнобривая!
Чого ти мені така милая?

Ой кумо моя, ой любо моя!
Скажи мені, де хата твоя?

Моя хата сніпками вшита.
Прийди, козаченьку, хоть буду бита.

Хоть буду бита, знаю за Koro,
За козаченька молоденького.

Ой ци я був не легінь?

Ой ци я був не легінь?
Гріх було казати,
До півночі за дівками,
До полудня спати.

Така у ня Марічина,
Як кой фіялочка,
Варто із нев постояти
Коло паланочка.

Коли собі заспіваю,
А далі поплачу,
Літа мої молоденькі,
То вас дармо трачу.

Ой біла файна рибко,
Ти солодкий меде,
Та й уже ми надоїло
Ходити до тебе.

Та я собі заспіваю
А ще собі дубну
Цімборові на укору,
Що му дівку люблю.

Ой сяду на коника —
Біста, кониченьку!
Де ворота мальовані,
Світи, місяченьку!

І я коли заспіваю,
Чудуються люди;
Ой хто тоді заспіває,
Як мене не буде!

У Києві на Подолі сталася новина

У Києві на Подолі сталася новина,
Зчарувала багатушка вдовиного сина.
Ой як вона чарувала, просила до хати:
— Прийди, прийди, козаченьку, щось маю сказати.
Як увійшов він до хати, вона просить сісти,
Дала йому на тарілці два яблука з’їсти;
Два яблучка з’їсти ще й стаканчик рому:
— Випий, випий, козаченьку, й не кажи нікому.
Як прийшов він додому, на стіл похилився,
Питається його мати: «Чого зажурився?»
— Ой вже, моя мамо рідна, чарів доходився.
Поший мені, моя мамо, хоч на смерть сорочку,
Та не проклинай, мамо рідна, багатирську дочку.
— Буду бити ще й лаяти, буду проклинати,
Нехай знає багатушка, як чарів давати.
У неділю рано-вранці усі дзвони дзвонять,
Це ж по тому козакові, що з чарів хоронять.
Іде мати ззаду плаче, плаче ще й ридає,
Попереду багатирка рученьки ламає.
Не зламала білих ручок, а зламала пальця,
Ввесь світ зійшла, та не знайшла такого хлопця.

Ой перепеличка мала, невеличка

Ой перепеличка мала, невеличка,
Ой да люлі, мала, невеличка.
По полю літає, траву прогортає,
Ой да люлі, траву прогортає.
Траву розгортає, сокола шукає,
Ой да люлі, сокола шукає.
Соколоньку ясний, який ти прекрасний,
Ой да люлі, який ти прекрасний!
Соколе мій ясний, друже мій прекрасний,
Ой да люлі, друже мій прекрасний!
Будем говорити, як з тобою жити,
Ой да люлі, як з тобою жити.
Туман долиною, вітер дорогою,
Ой да люлі, вітер дорогою.
Вітер дорогою, мороз калиною,
Ой да люлі, мороз калиною.
Мороз калиною, козак дівчиною,
Ой да люлі, козак дівчиною.

Ой зійшов місяць ще учора звечора

Ой зійшов місяць ще учора звечора,
Ще й ясна зоря.
Ой закликала молода дівчина
Парня до себя:
— Ой зайди, зайди, розудалий молодче,
В гості до меня,
Ой та вип’ємо, розудалий молодче,
По чарці вина.
— Ой випий, випий, молода дівчино,
Попереду сама,
Щоб ти мені, парню молодому,
Чарів не дала,
Ой а звечора удалий молодчик
І пив, і гуляв,
А до ранку розудалий молодчик
І душу оддав.
А в неділю рано-поранесенько
Всі дзвони ревуть,
А вже того парня молодого
До гробу ведуть.
— Ой було б тобі, розудалий молодчик,
Оцих чарів не пить,
Ой було б тобі, розудалий молодчик,
Нас трьох не любить.
Ой було б тобі, розудалий молодчик,
Нас трьох не кохать,
Ой було б тобі, розудалий молодчик,
З нас трьох одну знать.