Їде козак дорогою, підковками креше

Їде козак дорогою, підковками крешеЇде козак дорогою, підковками креше;
За ним, за ним дівчинонька русу косу чеше.
— «Ой перестань, козаченьку, підковки кресати;
Нехай же я перестану косоньки чесати».
Ой на воді два лебеді, обидва біленьки;
А в дівчини два козака — обидва миленькі.
Єден білий, єденъ білий, а другий біліший;
Єден козак любий-милий, а другий миліший.
Ой на воді два лебеді крилечками бьються;
До дівчини два козаки через люде шлються.
— «Хочь ви шліться, хочь не шліться, не ваша я буду;
З едним стану на ручничку, о другім забуду».
Ой на воді два лебеді серед ставу стали;
Вовів козак дівчиноньку в велику неславу.
— «Сама ж бо ти, дівчинонько, в неславоньку входишь:
Що пізненько, не раненько по улонці ходишь»

Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться

Ой на горі льон цвіте, по долині стелитьсяОй на горі льон цвіте, по долині стелиться,
Поїхав милий на друге село, певно, там ожениться.
— Запрягай, ненько, коня, коня вороненького,
Та й поїдем у друге село в гості до миленького.
Приїхали в те село, а в селі невесело,
Приїхали в те подвір’ячко — в милого весіллячко.
Стали вони на той двір, зайшли собі до хати,
Не знають, чи сідати їм, не знають, чи стояти.
— Ой милий мій, миленький, що це за родинонька:
Чи сестра, чи дівчина, чи перша дружинонька?
— Ой Ганусю-серденько, ой то не родинонька,
Ні сестра, ні дівчина, а перша дружинонька.
Ой на горі льон росте, на нім синій цвіт цвіте.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе жінка є?
Ой на горі льон цвіте і синіють квіточки.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе діточки?
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина, що два рази жениться.

На Подолю білий камінь

На Подолю білий каміньНа Подолю білий камінь,
Подолянка сидить на нім,
Сидить, сидить, вінці віє
З дрібной ружі-розмарії.
Прийшов до нєй подолянець:
— Подолянко, дай мі вінець!
— Не дам, не дам ані цвітка,
Бо ся бою свого братка.
— Отруй, отруй брата свого,
Будеш мати мя, млодого.
— А чим же я го отрую:
Чи сирове, чи зготую?
— Іди до гаю зеленого,
З’імай гада отрутного.
Посіч єго до скляниці
І винеси до пивниці.
Завини го до пирога
І погостиш брата свого.
Йшла до гаю зеленого,
Ймала гада отрутного.
Посікла го до скляниці
І винесла до пивниці.
Завинула до пирога
Й жде на братика свойого.
Прийшов братик до вечері,
Деннов працею стомлений.
— Сестро моя, люба, мила,
Що ж ти мені зготовила?
— Їж , мій брате укоханий,
Пиріг з м ’ясом капустяний.

Дівчинонько чорнобровая

Дівчинонько чорнобровая— Дівчинонько чорнобровая!
Чого в тебе брова кривая?

— На козака дивилася
Да й брівонька скривилася:

І кивала, і моргала,
Да й брівоньку ізламала!

— Ой ти, дівчино, нелінивая,
Доганяла козаченька коло Києва:

І кивала, і моргала,
Да й брівоньку ізламала!

Ой на горі корчма, під корчмою жито

Ой на горі корчма, під корчмою житоОй на горі корчма, під корчмою жито,
А в тій корчмі край дороги козаченька вбито.
Ой убито, вбито, затягнуто в жито,
Червоною китайкою личенько прикрито.
Прилетіла мила, голубонька сива,
Як підняла китаєчку та й заголосила:
— Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився?
Чи ти з другою спізнався, мене відцурався!
— Я ж, мила, не впився, й з коника не вбився,—
За тобою, молодою, дуже зажурився.
— Оце ж тобі, серце, такая розплата:
Було б тобі, козаченьку,
Нас двох не кохати!

Посію я руту-круту у новім городі

Посію я руту-круту у новім городі

Посію я руту-круту у новім городі, Гей, гей у новім городі. Ой сплету я з рути-крути аж два віночки, Гей, гей аж два віночки. Ой пущу я тоті вінки на тихий Дунай. Гей, гей на тихий Дунай. Єдним боком, край … Читати далі

Ой у полі криниченька

Ой у полі криниченькаОй у полі криниченька —
Холодная водиченька,
Там дівчина воду брала,
З сербиною розмовляла:
— Сватай мене, сербиночко!
— Люблю, серце-дівчиночко,
Ой рад би я тебе сватать,
Да боюся твого брата.
— Хочу брата отруїти,
Да не знаю, що робити?
— Ой у полі калиночка,
На калині гадиночка;
На калину сонце пече,
А з гадини трута тече:
Подстав, дівко, чариночку
Під гадючу голівочку.
Іще брата нема дома,
Уже й трутенька готова.
Став братичок доїжджати,
Стала сестра привітати:
— Випий, брате, чарку вина!
— Ой пий, сестро, вперед сама.
— Що я, брате, пила, їла,
Се для тебе оставила.
Став братичок випивати,
Стало з ніжечок валяти.
Вже на брата труну тешуть,
А сестрицю кати чешуть.
Уже брата ховать несуть,
А сестрицю в острог ведуть.

Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш або Стефан-воєвода

Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш— Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш?
— Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить.
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
В турецькі ми роті шаблями шермують,
В татарські ми роті стрілками стріляють,
В волоські ми роті Стефан-воєвода.
В Стефанові роті та дівонька плачеть,
Та дівонька плачеть плачучи повідат:
— Стефане, Стефане, Стефан-воєвода,
Альбо мене пуйми, альбо мене лиши!
А што ми одречет Стефан-воєвода?
— Красна дівонице, пуймил би я тебе,
Пуймил би я тебе, неровная ми єс.
Што рекла дівонька? «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.
Ах, хто мня достанет, то єго я буду».
Не хто мя доплинул, красную дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода.
І узяв дівоньку за білую руку:
— Дівонько, душенько, миленька ми будеш.

Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті

Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті— Ой мати, ой мати, ляшенько в хаті
Шаліє, дуріє, не дає спати!

— Ой доню, ой доню, бий коцюбою,
Виженем ляшенька та й головньою.

— Ой та як, ой та як, як го виганяти,
Волю, волю ляшенька поцілувати,

Бо лях любенький та хорошенький,
Люблю ляшенька, бо молоденький.

Там, де Дунай глибокий

Там, де Дунай глибокийТам, де Дунай глибокий,
Стоїть терем високий.
А із того терема
Вийшла вдова молода.

Вийшла вдова молода
Та й сплодила два сина.
Китайкою сповила
Та й на Дунай пустила.

— А ти, тихенький Дунай,
Моїх діток не займай.
А ти, холодна вода,
Гляди моїх два сина!

У двадцятому году
Пішла вдова по воду.
Стала води набирать,—
Став корабель припливать.

А на тому кораблі —
Два дончики молоді.
Один шапку здіймає
Та удову питає:

— Ой ти, вдово молода,
Чи підеш ти за донця?
— А я за донця піду,
За другого дам дочку!

Ой вже нічка минає,
А брат сестри питає:
— Скажи ж мені всю правду,
Ой якого ж ти роду?

— А я з роду Карпівна,
А на ім’я Олена.
— А я на ім’я Василь,
На прізвище — Карпів син.

— Бодай мати пропала:
Сестру з братом звінчала!
Ходім, брате, в чорний ліс,
Нехай же нас звір поїсть!

— Ходім, сестро, по полю,
Розсіймося травою:
А ти будеш синій цвіт,
А я буду жовтий цвіт,
Буде слава на весь світ.