Калиноньку ломлю, ломлю

Калиноньку ломлю, ломлю– Калиноньку ломлю, ломлю,
А ви, віти, одхилітеся.
Удовоньку люблю, люблю,
А ви діти, розійдітеся.

– Коли ломишь калиноньку,
То ломай її віти;
Коли любишь удовоньку,
То люби її діти.

Не журися, мій миленький,
Та моїми діточками:
Ой ти підешь з косоньками
Вони підуть з грабельками!

– Бодай же ти, моя мила,
Того не дождала,
Щоб ти мене, молодого,
Із косою висилала!

Ой у полі на роздольї

Ой у полі на роздольїОй у полі на роздольї —
Там козак недуж лежить;
А його дівчина вірно доглядала,
Що матуся не знала.
Везуть козака, везуть молодого
Та сивими волами;
Плаче дівчина, плаче молодая
Та дрібними сльозами.
— «Ой не плачь, дівчино, ой не плачь, рибчино,
Та не вдавайся в тугу;
Як я жив буду — тебе не забуду;
Я в-осені в тебе буду!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Та до осені ждати;
Як схоче моя стара мати
Та за іншого оддати!..»
— «Як, схоче твоя мати
Та за іншого оддати,—
Пиши дрібні листи на білій бумазі,
Та давай мені знати!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Дрібні листи писати…
Треба рано встати, треба подумати,
Черезъ кого переслати!»
— «Перешли, дівчино, перешли, рибчино,
Черезъ чорную галку;
Буду шановати, буду поважати
Як рідную матку!»

Шумить мені як у млині в моїй головоньці

Шумить мені як у млині в моїй головоньціШумить мені як у млині в моїй головоньці;
Десь мій милий чорнобривий в чужій сторононьці.
Повій, вітре буйнесенький, з глибокого яру;
Прибудь, прибудь, мій миленький, з далекого краю!
— «Як же мені повівати, коли яр глибокий;
Як же мені прибувати, коли край далекий!»
Хилітеся, густі лози, звідки вітер віє,
Дивітеся, чорні очі, звідки милий іде.
Хилилися густі лози, та й вже перестали;
Дивилися чорні очі та й плакати стали!
Ой ссучу я яру свічку, та й пущу на річку;
Не поможе, милий боже; розливсь Дунай-річка!
Нема льоду, нема броду, нема й переходу:
Пливи, милий, до милої через бистру воду!
Не світи, місяченьку, не світи нікому,
Оно мому миленькому, як іде додому!

Ой знати, знати, хто кого любить

Ой знати, знати, хто кого любитьОй знати, знати, хто кого любить —
Близько сідає і приголубить.
Ой знати, знати, хто з кого кпиться —
Здалека сідає, скоса дивиться.

Ой знати, знати, хто нежонатий —
Личенько рівнеє, сам як панято.
Ой знати, знати, хто оженився —
Личенько змарніло, сам зажурився.

Ой горе тому, хто має жону —
Втоптана стеженька до його дому.
Ой гірше тому, хто єй не має —
Поночі ходить, та й сь розшибає.

Ой біда тому та й жонатому,
Як тому горшкові та й щербатому —
Зісподу кипить, зверху збігає.
Куди ся оберне — щастя не має.

Пішов я раз на улицю

Пішов я раз на улицюПішов я раз на улицю та й тепера каюсь;
Улюбився у дівчину, що й восні жахаюсь!
Сердце мое замирає — хоч не рад, та плачу,
Як своєі миленької хоч деньок не бачу.
Молодиці і дівчата стали говорити,
Що так часто на улицю я зачав ходити.
Уся челядь догадалась, чого я вздихаю—
И тепера всі вже знають, кого я кохаю;
Не втаїться те кохання як у мішку шило:
Зараз з боку всі зобачуть, що для кого мило!
Очи карі, брови чорні — любо подивиться,
Личко повне як калина — чому не влюбиться?
Личко біле, стан тоненький, голос солов’їний:
Чому ж такой не любити, боже мій єдиний!
Що хороша, то як рожа—хто не гляне, ахне!
Пішовъ би я еї сватать — гарбузою пахне.
Коли б бог дав, щоб, я з нею шлюбом обручився:
Під шкло б її в рамки вправив, сів би та й дивився.

Лає мене родинонька

Лає мене родинонька– Лає мене родинонька, щоб я тя не любивъ…
Хіба би я свое житя загубивъ!..
Нехай лає, нехай мучить, хоч би і забила:
Щож я винен, що матуся тебе полюбила?
Полюбила вона тебе і буде кохати;
Прошу сердце, аби вільно було запитати:
Скажи сердце, правду, чи мя кохаешъ,
Чи ти мене, молодого, зводити гадаешъ?
– На шо ж твоє запитанння, чи я тя кохаю;
Чи тобі своеї милості мало знаків даю?
– Правду, сердце, говорить — сам я теє знаю;
Коли ж бо я твоім буду — надії не маю!
Ой боже мій милостивий! чи-то твоя воля?
Ой чи такая наша доля.
Просимъ бога, а бог на нас гляне милостивий:
Ходімо, звінчаймось, будемо счастливі!

Закотилось сонечко за зелений гай

Закотилось сонечко за зелений гайЗакотилось сонечко за зелений гай,
Устань, устань, невдашечко, сей сон одгадай!
Як устала невдашенька — не вмивалася,
не втиралася,
Пошла в поле жать.
Дожалася до постаті, покотилася,
По своєму миленькому зажурилася.
— Десь мій милий по риночку ходить
І чужую милую за рученьку водить.
Чужую милую цілує, милує,
А на мене, молодую, нагайку готує.
А я ту нагайку підкину під лавку,
Нехай та нагайка хоть трохи оддише,
А мої шати-рукава вітер поколише.

Нема в світі доокола, як мій миленький Микола

Нема в світі доокола,  як мій миленький МиколаНема в світі доокола,
Як мій миленький Микола,
Красний з очів, милий з мови,
А до того чорні брови;

Бо на Миколі жовті чоботи,
З ним то до танця, з ним і до роботи.

Красний з очів, милий з мови,
А до того чорні брови,
Не раз мене била мати,
Буду Миколу кохати;

Бо на Миколі жовті чоботи,
З ним то до танця, з ним і до роботи.

Читати далі

Ой не стой под окном

Ой не стой под окномОй не стой под окном,
Не кивай колпаком,

Колпачонка не внесеш,
Сам молодий не втечеш.

Сюди виль, туди виль,
До милої дев’ять миль,

Десятая дорога —
До самого порога.

Засвіти лучину,
Осмотри дівчину:

Ой у кого си вдала,
Чи у попа, чи в дяка.

Чи у попа, чи в дяка,
Чи в доброго юнака?

Не вдалася ні в попа,
ні в дяка,
Тільки в доброго юнака!

Попід терном стежечка

Попід терном стежечкаПопід терном стежечка
Битая була.

А стежкою дівчина
По водицю йшла.

По водицю вона йшла,
Відерце несла.

А в дівчини брівоньки,
А в дівчини чорнії —
Матуся дала.

А хто її знатиме,
А хто цілуватиме?
Хлопійко-душа!

А коли це станеться?
Прийде та пора!