Ой там у лісі під дубиною,
Там сидів голуб з голубиною.
Сиділи вони, вигрівалися,
І одним крильцем накривалися.
Налетів сокіл з чорної хмари,
Розбив, розлучив голубку з пари.
Голуба забив, голубку зранив,
За тихий Дунай її провадив.
Привів додому, сипле пшениці:
— Їж, пий, голубко, бо ти вдовиця!
— Не хочу їсти, нема з ким жити.
Не хочу їсти, не хочу пити,
Який світ красний,— нема з ким жити.
— У мене вдома сім пар голубів, —
Вибирай собі, котрий твій любий.
— Та я ходила і вибирала, —
Нема такого, що я кохала.
Бо мій миленький чорнобривенький,
Личко румяне, крильце чорняве.

Ой за дуби, за дуби

Ой за дуби, за дуби,
За дубами сивії голуби,
Вони мені головоньку нагули,
Вони мені спатоньки не дали.
Вони мені спатоньки не дали,
Вони мене з пароньки розвели.
Ой за млинок кладочка плавала,
Там Голяна рученьку давала:
— Ой на тобі, Митруню, цю ручку,
А я тебе другою обійму.
А я тебе другою обійму,
А я тобі правдоньку розкажу,
Через що я на вулицю не хожу.
Не ходила на вулицю й не піду,
Не любила більше хлопців — не буду.

Коломийки про козаків (V)

Ой зродила черешенька ягідки, ягідки
Полюбилам козаченька, та не знаю звідки.

Я козака полюбила, за козака піду,
Бо в козака сивий коник, я на нім поїду.

Ой на дубю кора груба, на дубю, на дубю,
Не знаєш ти, козаченьку, як я тебе любю.
Не знаєш ти, козаченьку, як я тя кохаю,
Через тебе в день роботи, в ночі сну не маю.

Похилив ся дуб на дуба, явір на калину,
Ти гадаєш, козаченьку, що за тобов гину.

Ой на горі на високій орел воду носить,
А дівчина козаченька на вечерю просить.
Прийди, прийди, козаченьку, на ту вечероньку,
Зарізала стара мати білу лебедоньку.
Як не прийдеш вечеряти, прийди хліба з’їсти,
Аби тобі нудно було із іншою сісти.

Ой козаче, козаченьку, яка в тебе думка?
Як я тебе не любила, булам як галунка.
Як я тебе, козаченьку, зачала любити,
Зачала ми до серденька туга доходити.

Погадай но, козаченьку, як то було зразу,
Мила була розмовонька коло перелазу.
Погадай но, козаченьку, як то було торік,
Мила була розмовонька коло моїх воріт.
Погадай но козаченьку, як ми ся любили,
Оріховим зеренцем, а ми ся ділили.

Ой сиділа дівчинонька під новим острішком,
Годувала козаченька волоським орішком.
Як сиділи, так сиділи, так си говорили :
Кажи, кажи, козаченьку, щоб тебе женили.
Кажи, кажи, дівчинонько, щоб тебе віддали,
Щоби мене молодого за зятя прийняли.

Чия, чия коровонька по полю літає,
Чи то того козаченька, що жінки не має?
Ожени ся, козаченьку, будеш жінку мати,
Буде вона коровоньки тобі заганяти.

А у Губчі серед села

А у Губчі серед села,
Там стояло дівок сорок.

Межи ними, молодими,
Іванко-хлопець конем грає.

Іванко-хлопець конем грає,
До скрипочки примовляє:

— Скрипко моя дубовая,
Струни мої шовковії.

Й а порвітесь усі разом,
Бо моя нелюба в танку ходить.

Бо моя нелюба в танку ходить,
Всім дівчатам в перешкоді.

На її віночок з глухої кропиви,
Щоб вона його не зносила.

Щоб вона його не зносила,
Сонцем та вітром ізсушила.

Сонцем та вітром ізсушила,
Нас на весілля не просила.

А у Губчі серед села,
Там стояло дівок сорок.

Межи ними, молодими,
Іванко-хлопець конем грає.

Іванко-хлопець конем грає,
До скрипочки примовляє:

— Скрипко моя дубовая,
Струни мої золотії.

Й а заграйте усі разом,
Бо моя миленька в танку ходить,

Бо моя миленька в танку ходить,
Всім дівонькам танок водить.

На її віночок з зеленого барвінку,
Щоб вона його ізносила.

Щоб вона його ізносила,
Сонцем та вітром не зсушила.

Сонцем та вітром не зсушила,
Нас на весілля всіх просила!

Ой пійду ж я в ліс по калину

Ой пійду ж я в ліс по калину.
Калино, малино, ягодо червоно!
Ой я за квіточку, змія — за ручочку.
Калино, малино, ягодо червоно!
— Ходи, батеньку, з мене змія здійми.
— Hex той тобі здійме, хто тебе пійме.
Ой пійду ж я в ліс по калину.
Калино, малино, ягодо червоно!
Ой я за квіточку, змія — за ручочку.
Калино, малино, ягодо червоно!
— Ходи, матенько, з мене змія здійми.
— Hex той тобі здійме, хто тебе пійме.
Ой пійду ж я в ліс по калину.
Калино, малино, ягодо червоно!
Ой я за квіточку, змія — за ручочку.
Калино, малино, ягодо червоно!
— Ходи, миленький, з мене змія здійми.
Миленький прийшов, з мене змія зняв.
Калино, малино, ягодо червоно!

Коло млина — кременина

Коло млина — кременина,
Там ходила дівчина,
Та ромен-зілля зривала,
Вона його не знала.
Вона його не знала,
Та понесла до ради,
Чоловічої громади.
Та вони ж його не знали,
Та вони ж його не знали,
У рученьки не брали.
Понесли його до ради,
До жіночої громади.
Та вони ж його не знали,
У рученьки не брали.
Понесли його до ради,
До дівочої громади.
Та вони ж зіллі пізнали
Та й у рученьки забрали.

Молодице молодая, маєш чоловіка

— Молодице молодая, маєш чоловіка,
Кажеш мені приходити, збавиш мені віка.
— Ой не бійся, гультяєнку, мого чоловіка,
Доки в саду барвіночку, доти в нього віка.
Ой кивала молодиця пальчиком до мене:
— Покинь, покинь ціп на току та ходи до мене.
Покинь, покинь ціп на току, а шапку на стозі,
Та поверни ти до мене, коли по дорозі.