Як чоловік хотів повіситись

Один раз у сараї дядько захотів повіситься. Бо щось він ходив цілий рік і йому все була невдача, всі його ображали і йому сумно було цілий рік. Ну він і захотів повіситься. Думає: «Ну, повішусь, да й квит!»
Пішов. Він був товстий такий, повний. І взяв не мотузку, а з коня пряжку, вуздечку. І причепив. І каже:
— Господи, поможи, щоб мені довго не висіть і бистро кончиться тут.
А в утлі сидів чорт. Ну й він, чорт цей, почув цеє, що він попросив Господа Бога. І він (чоловік) тільки зашморгнув мотузку на шию, і тута тая вуздечка лопається, і він обривається, падає додолу. І цей чорт устає й йому говорить:
— Оце так. Якби ти не споминув Господа Бога, то я б тебе на волосині повісив.

Про передставлення блаженного Варлаама

А блаженний Варлаам, син болярина Івана, ігумен монастиря святого Дмитра, що його учинив христолюбний князь Ізяслав, відійшов у святий город Єрусалим, пройшовши святі місця, і повернувся до свого монастиря. І знову по якомусь часі пішов у Костянтинград, обходивши й тут усі монастирі і скупивши що [треба] на потребу своєму монастиреві, подався відтак у свою країну. А йшовши в дорозі, вже будучи в своїх краях, запав у люту недугу, а коли дійшов до города Володимира і зайшов до монастиря, що там був поблизу города, якого звуть Свята Гора, заснув тут із миром у Господі, дійшовши кінця свого життя. Заповів тим, що були при ньому, щоб доправили його до монастиря блаженного Теодосія і там поклали його, а все те, що купив у Костянтинграді, ікони та інше все на потребу, повелів віддати блаженному. Вони ж учинили, як заповів їм, і допровадивши тіло його, поклали в монастирі блаженного Теодосія на правому боці в церкві, де й донині є гріб його, а все доручене їм віддали до рук преподобному.

Про зведення монастиря Печерського

Тоді-ото великий цей Теодосій знайшов чисте місце, що було неподалік печери, і побачив, що його досить є, щоб огородити монастиря, і, розбагатівши Божою благодаттю й огородившись вірою та упованням, наповнившись Духом Святим, почав дбати, щоб те місце населити. А що Бог йому допомагав, в малому часі звів церкву на тому місці в ім’я святої і преславної Богородиці й завжди Діви Марії й, огородивши, поставив численні келії, а тоді переселився від печери з братією на те місце в літо 6570 [1062]. І відтоді, за Божою благодаттю, виросло те місце, і став славний монастир, що й донині є, за назвою Печерський, який був поставлений од святого отця нашого Теодосія. По тому послав з братії блаженний у Костянтинград до Єфрема Скопця, щоб приніс увесь устав Студійського монастиря, переписавши, і послав до нього. І його прийняв отець наш Теодосій, повелів прочитати перед братією, і відтоді почав усе чинити в своєму монастирі за уставом святої обителі Студійської, як і досі учні його чинять. Жодному, що хоче бути чорноризцем і приходить до нього, не відмовляв: ані убогому, ані багатому, а всіх приймав із усіляким дбанням, бо й сам у скусі тій був, як вище було сказано, коли прийшов зі свого города, бажаючи стати ченцем і коли відтак обходив, усі монастирі і не хотіли його прийняти: Бог-бо так учинив для спитування йому. Все це пригадував преподобний, яка скорбота може бути чоловіку, котрий хоче постригтися, але його негують; через те всіх, що приходили, з радістю приймав. Але не тоді ж постригав його, але велів йому в своїй одежі ходити, доки не звикне до всього монастирського ладу, по тому й одягав у чернечу одежу, а тоді знову в усіх службах спитував його, а вже тоді стриг, одягаючи його в мантію, доки більше чернець ставав управний у чистому житті, і тоді сподобляв його приймати великого ангельського образа і покладав на нього куколь. В усі ж літа, в дні святих м’ясопустів, отець наш Теодосій відходив до печери, де чесне його тіло буде покладено, тут зачинявся сам до вербної неділі. І в п’ятницю тієї неділі, в час вечірні, приходив до братії і, ставши у церковних дверях, навчав усіх і втішав їх у подвизі задля їхнього посту, себе ж недостойним чинив, адже жодної принаймні неділі не міг дорівнятися до їхнього труду.

Про постановления на ігуменство святого Теодосія

… блаженний Варлаам, ігумен цієї братії, що в печері, за княжим повелінням виведений був у монастир святого мученика Дмитра і там був поставлений ігуменом. Тоді братія, що жила в печері, зібравшись, за спільним зволенням звістила преподобному Антонію, назвавши собі ігуменом блаженного отця Теодосія, щоб чернече життя справляв, бо добре знав чернечі заповіді. Отець же наш Теодосій, хоча й прийняв старійшинство, не змінив свого смирення та правил, маючи в пам’яті Господа, що сказав: «Хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам». Тому-то, смиряючись, чинив себе меншим за інших і, всім служачи, собою образа всім подавав, і на діло поперед усіх виходив, і стояв у чині святої літургії. Від того процвіло й примножилося те місце через молитву праведника. «Праведник-бо, — віститься, — мов фенікс процвіте, і як кедр, котрий на Ливані,
примножиться». Примножилася відтоді братія і процвіло те місце добрими справами й молитвами їхніми та й іншим доброчестям. І багато вельмож приходило до нього задля благословення і від маєтків своїх віддавали їм якусь малу частку. Преподобний же наш отець, що воістину був земним ангелом та небесним чоловіком, Теодосій, бачачи, що місце є скорботне й тісне, а ще й убогим при всьому, та й братія множилася, церкви ж малі були, щоб зібратися їм, ніколи від того не потрапляв у печаль, ані скорботу, але щодня братію свою втішав, навчаючи ніколи не дбати про плотське і Господній голос їм пригадував, віщаючи: «Не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти чи що будемо пити, або у що зодягнемося?.. Знає Отець ваш небесний, що всього того нам непотрібно. Шукайте найперше царства Божого і правдивого, а все це вам додасться. Так мислив блаженний, Бог же на потребу невисякно подавав йому.

Про явлення численних святих ангелів

Чоловік, який жив тут поблизу [Київо-Печерської Лаври], оповів згодом те всій, що була тоді, братії.
Однієї ночі почув він незчисленні співочі голоси. Отож ті, що чули ті голоси, встали із лож своїх і вийшли із своїх хоромин і, на високому місці ставши, дивилися туди, де був той спів. Сяяло й велике світло над монастирем блаженного і таке побачили: багато іноків виходили від старої церкви й ішли на назване місце, несучи ікону святої Богородиці. Всі вони вервечкою йшли, співаючи, і всі в руках мали запалені свічі, а перед ними простував преподобний отець їхній і наставник Теодосій. І коли дійшли до того місця, то тут вчинили співання та молитву і повернулися назад, відтак видно стало, що знову ввійшли, співаючи, до старої церкви. Це не один, ані два виділи, але багато людей, а уздрівши таке, оповідали потім. Це треба розуміти, що то ангели являлися, бо цього з братії жоден не чув — Бог так зволив і сховав ту таїну. А коли згодом почули, то прославили Бога, котрий творить великі чудеса й прославляє те місце, й освячує його молитвами преподобного отця нашого Теодосія.
Отож добре це для нас, братіє, оповівши про те, подати й іншу оповідь на похвалу блаженному, бо в цьому достойне є, розказавши з правдешнім пориванням до Господа нашого Ісуса Христа.

Вибір віросповідання

У 987 році скликав Володимир своїх бояр і городських старшин та сказав їм:
– Ось приходили до мене болгари й казали: прийми нашу віру. Потому прийшли німці й вони хвалили свою віру. По них прийшли жиди. Нарешті прийшли греки, що гудили всі віри, а вихваляли свою, і багато говорили, розповідаючи від початку світу, а вміють гарно оповідати, говорять, що є і другий світ, і дивно стає їх слухати. Як же хто, кажуть вони, прийме нашу віру, то знову воскресне після смерті й не вмре ніколи, а як прийме іншу віру, то на тому світі горітиме навіки. Яку ж раду подасте? Що відповісте?
І сказали бояри і старшини:
– Знаєш, князю, що ніхто не гудить свого, тільки хвалить. Якщо хочеш добре розвідатись, то маєш своїх мужів, пошли їх і розвідайсь про службу кожного, як він служить Богові.
Подобалась князеві ця рада, а також усім людям. Вони вибрали мужів добрих і розумних, числом десять, і сказали їм:
– Ідіть наперед до болгар, дослідіть їх віру й відправу!
Вони ж пішли і, прийшовши, бачили, як вони моляться у мечеті, б’ють поклони в чужовірній святині, і прийшли у свою землю.
І сказав їм Володимир:
– Ідіть знову до німців і розгляньтесь так само, а звідти йдіть до греків.
Вони ж прийшли до німців, оглянули церкву й відправу їхню. І прийшли до Царгорода й зайшли до царя. А цар спитав їх про причину їхнього приходу. Вони ж розповіли все, як було. Почувши це, цар зрадів і приготував їм велику честь у той день. А на другий день послав до патріарха, ось що кажучи:
– Прийшла Русь до нас розпитатись про нашу віру; отже, прибери церкву та клирос, і сам нарядись в єпископські ризи, нехай бачать славу нашого Бога.
Почувши це, патріарх звелів скликати ввесь клирос і за звичаєм влаштував свято, і запалили кадила, і склали співецькі хори. І пішов цар із ними до церкви, і помістили їх на просторому місці, показуючи церковну красу та співи, і відправу архієрейську, діяння дияконів, оповідаючи їм про службу своєму Богові. А вони захопились і дивувались, і похвалили їх богослужіння. І прикликавши їх, царі Василь і Костянтин сказали їм:
– Ідіть у вашу землю!
І відпустили їх з великими дарунками й почестю.
А вони прийшли в свою землю. І скликав князь своїх бояр і старшину. І сказав Володимир:
– Ось прийшли послані нами мужі. Вислухаймо від них, що було.
І сказав їм:
– Розповідайте перед дружиною!
А вони сказали, що:
– Ходили ми насамперед до болгарів і ми дивились, як вони кланяються в хоромі, тобто в чужовірній святині, стоячи без пояса, і поклонившись, сяде та споглядає сюди й туди, як божевільний, і нема в них веселості, тільки смуток – не добра їхня віра. І прийшли ми до німців і бачили, як вони відправляють службу… І прийшли ми до греків, і вони повели нас туди, де служать своєму Богові, і не знаємо, чи ми були в небі, чи на землі. Нема-бо на землі такого видовища, ані такої краси; ми не вміємо-бо сказати, тільки знаємо те, що все-таки Бог перебуває з людьми, і відправа їхня найкраща з усіх країв. Ми-бо не можемо забути тієї краси; бо всяка людина, що перше вкусить солодкого, не може потому прийняти гіркості, так і ми тут так не житимемо.
А у відповідь на це бояри сказали:
– Якби грецька віра була лиха, то не була б прийняла хрещення твоя бабка Ольга, що була мудріша з усіх людей.
А Володимир у відповідь сказав:
– То де приймемо хрещення?
А вони сказали:
– Де тобі любо.
І так рік проминув.

Про святих блаженних перших чорноризців печерських, що в домі пречистої Божої матері просяяли в божественних добродійностях у пості та неспанні при пророцтві дару в святому Печерському монастирі

Воістину можна було бачити предивне чудо, братіє: з’єднав-бо Господь
чорноризців ув обителі своєї Матері. Сяяли у Руській землі, як пресвітлі світила: одні були пісники, інші — на неспання, ще інші — на уклякання, деякі на пощення через день чи через два дні; були такі, що їли хліб із водою, декотрі варене зілля, а які й сире. І всі в любові перебували, менші корилися старшим, не сміючи перед ними говорити, але все з покорою та великим послушаниям. Також і старші мали любов до менших, навчаючи їх і втішаючи, мов улюблених своїх дітей. А коли котрийсь брат упадав у якесь зогрішення, втішали й такого і епітемію, на нього накладену, розділяли на трьох чи чотирьох із великої любові. Така була божественна приязнь у тієї
святої братії, повстримність та смирення. А коли котрийсь брат відходив із монастиря, вся братія через нього мала печаль і посилала по нього, закликаючи брата, аби повернувся. І коли приходив брат і йшов до ігумена, кланялися за брата й умовляли ігумена, щоб прийняв із радістю брата до монастиря. Такі-ото були чорноризці пістники й повстримники. З них назву деяких чудових мужів.
Перший Даміян-презвитер. Був аж такий пістник, що крім хліба й води нічого не їв до дня своєї смерті. А коли бувало: приносив хтось хвору дитину, що була пойнята якимсь недугом, то приносили її до монастиря преподобного Теодосія. Той же доручав творити молитву над болящим оцьому Даміяну і діставали зцілення ті, що до них приходили.
Якось розболівся цей блаженний Даміян і вже хотів приймати свою кончину. Лежав він у немочі, і прийшов до нього ангел ув образі Теодосія, обіцяючи йому царство небесне за його труд. По тому надійшов до нього й великий Теодосій з братією та й сіли біля нього, котрий уже знемагав.
Поглянувши ж на ігумена, сказав:
— Не забувай, отче, що мені обіцяв цієї ночі.
Збагнув великий Теодосій, що той бачив видіння, і мовив до нього:
— Брате Даміяне, що тобі обіцяв, так воно й буде.
Він же, стуливши очі свої, віддав духа в Божі руки.
Ігумен же й уся братія чесно поховали його тіло.
Такий був і другий брат, Єремія на ймення, котрий пам’ятав хрещення Руської землі. І цьому дано дар від Бога: провидів те, що мало бути. А коли кого бачив у помислі, то викривав його таємно й наказував берегтися від диявола. Коли ж брат замислював іти з монастиря, він тим більше приходив до нього, викриваючи його помисла і втішаючи брата, а коли комусь казав про щось добре чи зле, то збувалося старче слово.
Інший старець на ім’я Маттій був прозорливий. Якось стояв у церкві на своєму місці, звів очі свої й провів по братії, що стояла пообидвабіч, і співала. І побачив біса в поставі ляха, що обходив їх, носячи в приполці квіти, що звуться ліпки; брав одну з тих квіток і кидав на будь-кого. А до кого із братії, що стояла, приліплювалась квітка, той, трохи постоявши, розслаблювався розумом і, вигадавши собі якусь причину, виходив із церкви, ішов спати і не повертався на співи. Коли ж кидав біс на інших із тих, що стояли, і не приліплювалася до нього квітка, кріпко стояли у своєму співі, доки відспівали утреню, — і тоді йшли до своєї келії. Мав звичай той старець: після відспівання утренні, коли братія відходила до своїх келій, цей блаженний старець
останній виходив із церкви.
Якось ішов він й сів під клепалом, бажаючи спочити, була-бо його келія подалі від церкви. І побачив він, що йде від воріт велика юрба. Звів очі й уздрів одного біса, що сидів на свині й величався, а довкола нього інших безліч. І мовив до них старець:
— Куди йдете?
Відповів біс, котрий сидів на свині:
— По Михайля, по Тобольковича.
Старець ознаймив себе хрестом і пішов до своєї келії. А коли засвітало на день, збагнув старець видіння і мовив своєму учневі:
— Ходи й запитайся: чи є Михаль у келії?
І повів йому учень:
— Щойно вийшов по заутрені за монастирську загорожу.
Старець же оповів видіння ігумену і старійшій братії, що бачив, і прикликав ігумен брата й утвердив його.
По цьому преподобному Маттії блаженний ігумен Теодосій помер, і став Стефан ігуменом натомість. А по ньому — Никін, а цей старець ще живий був. І інші численні видіння бачив, і почив старець у Господі в доброму сповіданні у святому Печерському монастирі.