Мавпа і її діти

Мавпа і її дітиЯка школярська наука?
Трафилося раз, що мала мавпа п’ятеро молодих, збирала їм по лісі їду і носила. Раз під осінь не стало вже ніяких овочів у лісі. Питали діти матері, що вони будуть відтепер їсти? Мати сказала їм, що тепер нема вже нічого, лиш горіхи; то найсолодший на теперішній час овоч.
Зібралися вони всі п’ятеро одного рана, вилізли з дупла і пішли до лісу шукати горіхів, бо мати говорила їм, що вже нема тепер другого овочу. Знайшли горіхи, але в лупи — ні. Почали гризти, але то було гірке. Кажуть:
— Та наша мати хіба божевільна, коли говорить, що нема солодшого понад горіхи!? А то таке гірке!
Прийшли вечір до дупла і кажуть матері, що знайшли горіхи, але їх не можна їсти, бо дуже гіркі. Мати відповіла їм на те, що вони не їли горіхів, бо горіхи солодкі. Каже їм:
— Поведете мене рано туди, де ви їли горіхи.
Відвели вони рано матір під горіх. Мати взяла горіх, розкусила, виймила зерно і дала їм, та питає, чи гірке. Вони кажуть, що це солодке, а те, що перше розкушували, було гірке. Та й зачали говорити, що їх мати мудра, бо дала їм їсти зерно, а не лупину.
Так і школярська наука: така спочатку гірка, як на горісі лупина, але як вивчаться і здобудуть собі хліб, тоді заїдають зерно з горіха.
Така то приповідка.

Сус Христос і Петро

Сус Христос і ПетроРаз Сус Христос ішли з Петром та й прийшли на місце, де затоплені Содома і Гомора. Св. Петро питає:
— Господи! Чо ти через кілька винних душ усі люде там затопив?
Сус Христос йому на то нічо ни казав, та й пішли далі. Але прийшли над море і пішли морем і не потопали. Надлетів рій бджіл і сів Петрові на руку а одна бджола вкусила Петра в руку. Петро бацнув руков у море тай всі бджоли затопив. А Сус Христос питаєт:
— А ти чо затопив всі бджоли?
— Ай, Господи, так мене вкусила одна бджола, шосме не міг усїм стерпіти!
— А видиш, — каже Христос, — так, як ти одній бджолї не міг стерпіти, тай єс усі бджоли затопив, так Бог не міг більше терпіти і усі в тих містах люде витопив.

Лисиця, що мала мішок хитрощів, і кіт

Лисиця, що мала мішок хитрощів, і кітЯкось у лісі здибалися лисиця з котом. Кіт уклонився їй низенько й мовив:
— Добридень, лисичко-сестричко. Як ся маєш у тяжкі часи?
Лисиця подивилася на котика згорда й не знала, як варто йому відповідати. Вона крикнула:
— Як ти смієш, дурню, про таке мене питати?! Котюга нещасний! Ти вчений хоч трохи?
— Та вчений, лисичко…
— Хто тебе вчив?
— А біда, лисичко.
— Що вмієш робити?
— Ну, скочити на дерево і врятуватися від псів, коли вони женуться за мною.
— Все то є дурниці… Я, ади, добре вивчена. А опріч того, маю мішок хитрощів. У тебе їх немає і ніколи не буде. Ходи зі мною й дечого навчишся…
Раптом показався мисливець із псами.
Кіт скочив до дерева, видряпався по стовбуру і сховався між гіллям. Лисичка-сестричка попала псам у зуби. Кіт гукнув із дерева:
— Пані лисице, розв’яжіть мішок із хитрощами!
Лисичка не озвалася, бо вже не було як: язик задубів, очі посоловіли.

Як святий Миколай звірів поживою наділяв

Як святий Миколай звірів поживою наділявОдин чоловік, що звався Проць, їхав лісом і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його.
«Що за дивовижа!» — думає собі чоловік.
А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить на престолі поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха.
І каже святий до медведя:
— Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола. Ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти. Ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу.
І так далі, кожному звірові назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже:
— А ти маєш нині досвіта з’їсти Процевого лисого коня, він пасеться на сіножаті під лісом.
А той Проць, як зачув наказ святого Миколая вовкові, то задумав обдурити вовка, а тим самим і святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до святого Миколая і здають перед ним справу, що хто весь день робив. А Проць уже сидів на дереві і підслуховував. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк:
— Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було.
— То з’їж самого Проця, — каже святий Миколай, — бо він тебе обдурив!
Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева. Та й бачить, що рятунку не буде, і став проситися:
— Святий Миколаю, пробач, що я втрутився у твою волю. Накажи вовкові, нехай цеї ночі прийде по мого коня, а наді мною змилуйся.
— Добре, — погодився святий Миколай, — але запам’ятай: кожна звірина має призначену свою поживу. І від долі своєї ніхто не втече, ні людина, ні звір.
З тими словами відпустив він Проця додому, і жоден звір не рушився до нього.

Лев і комарі

Лев і комаріОдного разу лев, лежачи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі: «Спасибі Богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як-он ті нікчемні комарі; всякий його роздаве, і вони всіх бояться». Комарям досадно стало, що він їх ні в що станове. Один з них каже: «Не думай, що ти як здоровий, так тебе ніхто не здоліє. Ми хоч і малі, а як захочем, так іще тобі носа втрем». Лев сердито гаркнув: «Мовчи, сволото! Чиє б гарчало, а твоє краще б мовчало. Я вас однією лапою всіх подавлю». Старший комар каже: «Ану, братці, возьмімся за його, буде тямить до нових віників, як глузувать з нашого брата!»
Як сипонули комарі на лева, як почали його жигать! Уже він і хвостом махав, і лапами то одною, то другою по землі шльопав і всіма доразу лапами дриґав і зубами клацав; нічого не помог-лось. Хоч чимало й подушив комарів, а їх ніже не вменшалось; як з мішка сипались на лева. Уже він і підплигував сажень на п’ять вгору і навкруги куща бігав, а комарі одно жигали. Лев баче, що з комарями трудно справиться, почав прохать їх: «Будьте ласкаві, перестаньте, одчепіться од мене. Я з вами пошуткував, а ви думаєте, що я вправду з вас глузую. Змилуйтесь, ради Бога, бросьте».
Комарі бросили лева, піднялись вгору стовпом і кажуть: «Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою…»

Куликове болото

Куликове болотоЯк настала холодна осінь, журавель збирався в інший край та й каже куликові:
— Ось ну лишень, куличе, рушай і ти! Коли б ти знав, які хороші сторони є на світі! Тепло там та гарно, та всячина росте й плодиться!..
— Дарма, — каже кулик. — Мені й тут добре! Нема у світі над моє болото! Не бійсь, і тобі закортить вернутися до його.

Ластівка і воробець

Ластівка і воробецьРаз навесні літали на полі ластівка і воробець. Ластівка ловила комахи і хробачки, а лінивий воробець видзьобував з ріллі свіжопосіяну яру пшеничку. Надзьобавшись досита, спитав воробець ластівки:
— Чуєш, сусідо, чому то вас, ластівок, всі люди люблять і шанують, а нас, воробців, гонять та навіть і убивають?
На те сказала мудра ластівка так:
— Бо ми, ластівки, виїдаємо тисяч комах, хробаків, гусениць, котрі то шкідники, винищили би людям сади, огороди, поля і ліси; а ви, воробці, замість робити те саме, що ми, викрадаєте чуже, готове зерно з комори господаря. Чи ж за те мають вас люди іще любити? Поправтесь, робіть добре, а уникайте злого, тогди і вас будуть люди любити.
Тільки той достоїн любові й пошанування, хто є добрий і пожиточний.

Як множат си брехні

Як множат си брехніСперечало си двох, шо в кожній брехні є трішки правди.
Оден каже:
— Є!
А тот каже:
— Нема!
Тай каже тот:
— Жди; я му знати з чого брехні походять!
Отже сказав своїй жінці:
— Жінко, я би тобі щось сказав, коби ти нікому не сказала!
А вона каже до нього:
— А деж би я сказала!
Він каже:
— Я сеї ночи вродив сороку!
А вона пішла до сусіди тай каже:
— Я би тобі щось сказала, коби ти не сказала нікому, аби лиш ми дві знали. З мого чоловіка сеї ночи вілетіла сорока!
А та сусіда найшла си з другов, тай тій сказала:
— Тут із одного чоловіка вілетіло дві сороці!
А тот чоловік пішов у вечір шукати тої брехні, тай найшов из одної сороки у вечір десіть. За одну днину так си брехня розмножила.

Заєць і жаба

Заєць і жабаДумає одноrо разу собі заєць: “Я безсиліший за всіх на світі: всього боюся; пташка злетить я й тієї жахаюся… Піду ліпше втоплюся!” Ось іде він до болота, йде берегом і шукає, де б краще кинутися у воду. Коли раптом жаба шубовсь у воду! “Еге! –  дyмає заєць. – Не стану ж я топитися, бо виявляється, є й таке на світі, що мене боїться!”

Корова, кінь і пес

Корова, кінь і песКорова, кінь і пес повадилися між собою, кого із них ґазда більше любить.
— Звичайно, мене, — говорить кінь, — я йому плуг і борону тягаю, дрова із лісу вожу, сам він на мені в город ходить; пропав би він без мене.
— Ні, ґазда любить більше мене, — говорить корова, — я все його сімейство молоком годую.
— Ні, ґазда мене ліпше любить, — гарчить пес, — я його хижу і маєток стережу.
Вислухав ґазда сей спір і говорить:
— Перестаньте вадитися, всі ви мені нужні, і кождий із вас добрий на своєму місці. Та сам себе ніхто не хвалить!