Нарву хмелю в’ялого

Нарву хмелю в’ялого,
Напою мужа старого,
Положу спать на погребі,
Накрию соломкою,
Соломкою гречаною.
Запалю вогнем-полум’ям,
Сама піду по двору
Та й крикну я голосно:
— Ой боже мій, боже мій,
Мого мужа гром побив,
Мене бог помилував:
На долівку звалилася,
Соломкою накрилася.

Маю мужа в Америці

Маю мужа в Америці,
Десять літ минає,
Він до мене, ні до дітей
Ніч ся не признає.

Ой мужу мій солоденький,
Що ся тобі стало,
А чи тобі в Америці
Папера не стало?

Мама хату збудувала,
Рідненький наш тату,
Ходи, ходи додомоньку,
Будемо вітати.

Кажуть люди, маєм тата,
Ми тата не маєм.
Як він прийде з Америки,
Ми го не спізнаєм.

Горілице-мученице

Горілице-мученице, зрадлива-сь небого!
Ой зрадила-сь тн на світі уже не одного!

Хто ся тебе напиває, той смутку забуде,
Він то мовить, розуміє наде всії люди!

Не боїться ані пана, ні круля самого,
Тільки кричить на шинкарку: «Дай горілки много!»

Іде з корчми додомоньку, путає ногами,
Опирає-сь не раз в землю носом і руками.

А прийшовши додомоньку, падне серед хати,
Жінка лає, діти плачуть: «Давай, тату, спати!»

Обудився завтра рано, знає, що то біда,
Іде просто позичати хліба до сусіда.

Сусід каже: «Знай ти о тім, що ти маєш діти!
Було в корчмі не сидіти, хліба заробити!»

Коб не тая горілиця, не та оковита!
Позбавила вона мене зо стодоли жита.

Коб не тая горілиця, не тая мокруха,
Не були б мя остатнього збавили кожуха!

Налетіли журавлі

Налетіли журавлі,
Сіли-впали на ріллі.
Де журавка ходила,—
Там пшениця вродила:
Де журавель походив,—
То там кукіль уродив.
Лучче жінка первая,
А ніж тая другая:
Що з первою дітей мав,
А з другою розігнав…
Ходить батько по лану,
Кличе дітей додому:
— Ідіть, діти, додому,
Не буде вам розгону.
— Живи, тату, тепер сам,
Як молоду жінку взяв;
А ми будем служити,
Чужим батькам годити.
А ми будем зароблять
Та матінку поминать.

Ой зійду я, зійду на гору крутую

Ой зійду я, зійду на гору крутую:
Чи не їде, чи не йде, чи не перечую.

Ось їде, ось їде, ступає дрібненько,
Чом не парень чорнобривий, дивітеся, ненько.

Ненька віри не йняла, за нелюба віддала,
Та ще мені приказала, щоб нелюба шанувала.

А я його шаную, як собаку рудую:
До прикорня припинала, сім день їсти не давала.

Од прикорня до стола, а він зуби вискаля.
— Скаль, скаль, сучий сину, поки знайду хворостину.

Хворостину знайшла та й одсердилася,
Та на свого дурака змилосердилася.

Журилася попадя своєю бідою

Журилася попадя своєю бідою:
— Бідна ж моя головонька, що піп з бородою!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоцяй ся він убере в хорошії шати.
Що погляну на него, а він бородатий!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Хоч я піду до церкви богу ся молити.
Що погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на хрестини — просять мене сісти,
Що погляну на бороду, то не можу їсти!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Піду ж бо я на весілля — просять мене пити.
Як погляну на бороду, то не можу жити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та, прийшовши додомоньку, зачала просити:
— Чи не можна б, добродію, бороду голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Ой не можу, попаде, того учинити;
Дізнається владика, буде мене бити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Доки буду терпіти таковую біду?
Впрягай, хлопче, коні в возок, до владики піду!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой піду я до владики, буду го просити,
Щоб позволив мому попу бороду голити!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та й забрала попадя гуси і індики,
Убралася хорошенько, качай до владики!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Приїхавши до владики, стала при порозі,
Склонилася низенько, цілувала нозі.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Вийшов владика із своей палати:
— Что желаєш, невісто, нехай буду знати? —
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Прошу тебе, святителю, змилуйся над нами!
Най не ходять наші попи з тими бородами!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Скажи, скажи, святителю, що маєм платити.
Як позволиш нашим попам бороди голити?
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Не могу я, попаде, того учинити.
Бо так каждий довжен з нас бороду носити.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— А видиш ти, попаде, хоцяй я владика,
Яка в мене борода чесна і велика?
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

— Піди, попаде, до моєй кімнати,
Подивися, шо там попів, а всі бородаті!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Шкода ж моєй уродоньки, шкода мого зросту,
Хіба піду утоплюся з високого мосту!
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Та пішов владика до своєй кімнати:
— Треба твому попові карту написати.
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Писав карту владика дрібними словами.
Заллялася попадя гіркими сльозами:
— Ах, мені тяжко, ах. мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно!

Як не схоче попадя попонька любити,
То треба єй в сім плетень воду освятити!
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Ой, як зачне попонько попадю любити,
Аж упала і зачала попонька просити:
— Ах, мені тяжко, ах, мені нудно.
Що з бородатим жити мені трудно!

Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило.
Ах, мені тяжко, ах, мені нудно,
Що з бородатим жити мені трудно.

Упадала, приклякала, на пальцях ставала,
Взяла попа за бороду і поцілувала.
— Тепер мені уже легше, і любо, і мило,
Бо попове кропило любити навчило!

В кого мати рідна — воленька гуляти

В кого мати рідна — воленька гуляти,
В мене ж молодої — ще й мачуха люта.
Посилає мене до броду по воду,
До броду по воду ще й по холодну.
Та ще й приказала, щоб повненькі брала,
Щоб повненькі брала, ні з ким не стояла.
Щоб повненькі брала, ні з ким не стояла,
Ні з ким не стояла, та й не розмовляла.
З-за крутої горки де взялись три вовки
Та взяли дівчину під білії боки.
Та взяли дівчину під білії боки,
Повели дівчину на яри глибокі.
Ой що первий каже: — Мої білі руки!
А другий же каже: — Мої білі груди!
Ох, а другий каже: — Мої білі груди!
А третій же каже: — Уся моя буде!
З-за крутої горки, з-під чорної хмарки,
Відтіль вилітає пара голубоньків.
Ой ви, голубоньки, летіть додомоньку,
Ой да накажіте батькові рідному —
Нехай мені батько волів не кохає,
Нехай мені мати рушників не дбає;
Нехай мені мати рушників не дбає,
Мене молодої на світі немає,
Тільки руса коса по полю літає.