Десь ти, сину, свою милу любиш

— «Десь ти, сину, свою милу любиш,
Що ти її раненько не будиш?»
— «Ти, мати, порадниця в хаті!
Порадь, мати, як милу карати!»
— «Озьми, сину, дротянії віжки:
Зв’яжи милій рученьки й ніжки;
Озьми, синку, нагайку—дротянку,
А спиши милу, як чорну китайку.»
А з вечора комора шуміла,
А до світа вже мила зомліла.
Пішла свекруха невістку будити,
А за кров’ю не можна ступити!
— «Мати, мати, порадниця в хаті,
Порадила-єсь як милу карати,
Порадь, мати, як милу сховати!»
— «Озьми, сину, сивую конину:
Втікай, втікай, сину, з лиха на Вкраїну!»
— «Не можна, мати, з лиха утікати:
Що наробив — треба одбувати!»
На милую домовину тешуть,
А милого розоньками сечуть.
Уже милую до гробу впускають,
А милому головку стинають!

За що би нас пан біг карав?

За що би нас пан біг карав? —
Маєм жінок по дві пари:
Одна пара в Тарногроді,
Друга — вдома на вигоді.
Гопа моя, моя жона,
Ту маю сім, восьма вдома,
А дев’ята морков скробе,
А десята сидить собе,
Однайцята клюски гнете,
Дванайцята хату мете,
Тринайцята коров доїть,
Штирнайцята над нев стоїть,
П’ятнайцята кужіль пряде,
Шістнайцята мотать буде,
Сімнайцята хусти пере,
Осьмнайцята мене вбере,
Дев’ятнайцята ліжко стелить,
А двайцята на постелі.
І ще би ся єдна знайшла,
Щоби за мнов файку несла.
І ще би ся єдна здала,
Щоби спадні затягала.

Як приїхав пан Каньовський

Як приїхав пан Каньовський
Та став говорити:
«Ідіть, ідіть, бідні люди,
Панщину робити!»
Зібралися бідні люди
На панщину жати,
Як нажали штири копи,
Сіли полуднати.
Десь взялася дукочка,
Дала пану знати:
«Ходи, ходи, мій паночку,
Ниви оглядати,
Бо вже твої бідні люди
Сіли полуднати».
Як приїхав пан Каньовський,
Став людей карати.
Зібралися бідні люди
Від пана тікати.
«Годі, годі, паничу,
Нас уже карати,
Бо ми чули недоленьку,—
Панщину кидати».
«Єсть у мене нагаєчка,
З кінця дротом шита.
Буду бити, буду вчити
Панщину робити».

Прийди, прийди увечері, я рибку варила

— Прийди, прийди увечері, я рибку варила.
Не прийшов же увечері, а прийшов уранці.
— Підбирай же, скурвий сину, кісточки на лавці.
А вже ж мені докучило миленького ждучи…
Ой з-за гори та з-за кручі риплять вози йдучи,
Риплять вози та бряжчать ярма, воли ремиґають,
Попереду козаченько в сопілочку грає.
А сопілочка з барвіночка, горіхове денце —
Прийди, прийди, козаченько, потіш моє серце!

Любел я ангела

— Любел я ангела,
Чорта сом вжал!
— Мой милий мужочку,
Ша ти то знал,
Кед ши ме брал,
Же место ангела,
Чорта ши вжал.

— Любил сом дзивочку,
Паню сом вжал!
— Мой люби мужочку,
Ша ти то знал,
Кед ши ме брал,
Же паню додому,
Нє служку брал.

Жена у карчмочки,
Ти, мужу, плач!
— Гея, гоя, гоя,
Яка то честь
Пре мужа єсть,
Кед муси за жену
Папучи* несть.

* – “папучи” – капці.

Бувайте здорові, соснові пороги

Бувайте здорові, соснові пороги,
А де походжали мої білі ноги.

Бувайте, бувайте, та не забувайте,
Мене молодого щораз споминайте.

Споминайте мене хоч раз на деньочок,
А я вас спом’яну, сім раз на часочок.

Спом’яніть ви мене у неділю вранці,
А я вас спом’яну в полатаній дранці.

Спом’яніть ви мене хоч коло обіду,
А я вас спом’яну, як у поход піду.

Спом’яніть ви мене хоть коло вечері,
А я вас спом’яну в Херсонській губерні.

Ой зима, зима, зима лютая

Ой зима, зима, зима лютая,
Ой просю ж тебе, не зморозь мене.
Не зморозь мене ще й мого мужа,
Бо мого мужа жінка подужа.
Жінка подужа — не любить мужа.
Як полюбила — приголубила,
Взяла гострий меч та й зарізала.
Взяла на платок, понесла в садок,
В вишневім саду та й повішала.
В вишневім саду на сухім дубу,
На сухім дубу та й на яворі.
Прийшла додому, пішла в комору,
Вточила вина півтора відра.
Сіла за столом з чужим соколом,
Стала вино пить, стала сльози лить:
— Ой горе, горе з таким мужем жить,
А ще й горше, що й нема його.
Піду я у сад, відчеплю назад.
Вранці раненько прийшла до миленького:
— Вставай, миленький, вже день біленький,
Вже нависівся, вже й нагойдався,
Всяких пташечок вже й наслухався,
Винних яблучок вже й нанюхався.