Діду мій, світе мій

Діду мій, світе мій,
Шовковая борода, золотії уста!
Цілувала, милувала, не знала, де діти,
Да запрягла в борону, стала волочити.
Ой випрягла з борони да вкинула в ярмо:
— Соб, соб, старий діду, не їж хліба дармо!
Муки мені намели, пшона мені натовчи,
Дров мені нарубай, горілочки розідбай,
Сядь собі на покуті да й ніженьки підібгай.
А я ж буду частувать да по повній випивать,
А ти, старий дідуга, хіба тільки куштувать!

Ой ніхто не винен, тільки я

Ой ніхто не винен, тільки я,
Тільки я, тільки я,
Що полюбила гультяя,
гультяя, гультяя.

Гультяй, мамцю, щодня п’є,
Щодня п’є, щодня п’є,
А як прийде додому, мене б’є,
Мене б’є, мене б’є.

А я на теє не дбаю,
Не дбаю, не дбаю,
Піду до сусіди, гуляю,
гуляю, гуляю.

А в сусіди бравий син,
Бравий син, бравий син,
Сподобався мені, вражий син,
Вражий син, вражий син!

Заріж, мамко, каченятко

Заріж, мамко, каченятко,
Най качечка рапче;
Подь, убога дівко, йграти,
Най багацька дівка плаче.

Багацька ся файно вбрала
Та й навперед стала,
А ми, хлопці, зговорімся,
Вби ся вона ізустала.

На високій полонині
Камінь мармуровий;
На тім, на тім каменику
Стоїть любко змальований.

Стоїть любко змальований
Та й думку думає,
Який ото жаль великий,
Кой ся із ким полишає.

Поможи ми, пане боже,
Тото дівча взяти:
Аж худоби не діждуся,
Хоч хороше уженюся.

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде

І шумить, і гуде, дрібний дощик іде,
А хто ж мене, молодую, додомоньку заведе?

Обізвався козак на солодкім меду:
«Гуляй, гуляй, чорнобрива, я тя додом заведу!»

«Не веди ж ти мене, ой прошу ж я тебе,
Бо я злого мужа маю, буде бити мене!

Набік, хлопці, набік, хлопці, бо чорт мужа несе,
Як обачить мене з вами, його трясця затрясе!

Нехай трясе, нехай трясе, як вітер лугами,
А я собі, молодая, погуляю з вами!»

І шумить, і гуде, скрипка грає, бас реве,
Козак мовчить, а все знає, козак додом поведе.

Ей за садом, садом, садом зелененьким

Ей за садом, садом, садом зелененьким,
Ей там жона мужа та вговарювала:
— Ей ти, муж, ти мій муж, ей законненький!
Та не бий, та не лай, ей рано звечора,
Ей побий та полай мене з півночі,
Як сусіди твої рано спати лягли,
А малим діточкам щоб не чути було.
Вранці діти встають, батька спрашувають:
— Ей ти, батеньку наш, ей де ж наша мати?
— Ей що ваша мати пішла в шинк гуляти.
— Ей ти, батеньку наш, не обманюй ти нас,
Наша мати на горі й у сирой й у землі.
— Ей ви, діточки, мовчіть і нікому не кажіть:
Ей построю ж я вам та хату високу,
Ей озьму ж та я вам мачуху хорошу.
— Завались, завались, ти хата висока!
Ти й умри, пропади, мачуха хороша!

Ой була в мене жінка, да була в мене любка

Ой була в мене жінка,
Да була в мене любка,
Та й послала вона мене
У ліс по дрова.

Та дала мені сокиру,
Та дала мені тупую,
Щоб я утомився,
В лісі забарився.

Бог мене погодив:
Я сокиру поломив,
Я не утомився,
В лісі не барився.

Та дала мені кобилу,
Та дала мені сліпую,
Щоб я заблудився,
В лісі забарився.

Бог мене погодив:
Вовк кобилу задавив,
Я не заблудився,
В лісі не барився.

Та дала мені хліба,
Та дала мені сухого,
Щоб я подавився,
В лісі забарився.

Бог мене погодив:
Хліб собака ухопив,
Я не подавився,
В лісі не барився.

— Ой ти, жінко моя,
Ой ти, любко моя,
Дай же мені вечеряти,
Коли ласка твоя.

— Стоїть миска під лавою
Із доброю поправою:
Що собаці-брехачу,
То і тобі, орачу.

Ой повіяв буйний вітер з-за гори

Ой повіяв буйний вітер з-за гори,
3віяв, звіяв чорну шляпу з голови.

– Ой ти, мила, чорнобрива ти моя!
Подай, подай чорну шляпу на меня.

– Ой подала б, та не хочеться,
Бо мій милий гіркий п’яниця.

Йде до коршми, напивається,
Іде з коршми, то валяється.

Іде з коршми, то валяється,
А прийде додому, б’є та лається.

– Ой ти, мила, чорнобрива ти моя!
Роззуй, роззуй, розпережи ти меня.

– Я б роззула, та не хочеться,
Бо мій милий гіркий п’яниця.

Йде до ‘коршми, напивається,
Іде з коршми, то валяється.

Іде з коршми, то валяється,
А прийде додому, б’є та лається.