Штири милі до Кракова

Штири милі до Кракова віддалася сестра мояШтири милі до Кракова
Віддалася сестра моя.
Віддалася за вояка,
За старшого розбишака.

А він вдома не ночує,
Лиш по лісі все вандрує.
Приніс він хустину білу
Всюю кров’ю обкипілу.

— Ой на, жоно, випери ми
І на сонці висуши ми.
Жінка прала і плакала,
Бо хустину пізнавала.

— Ця хустина — брата мого
Вчора вечір забитого.
— Тихо, жінко, не виражуй,
Темно було,— я не вважав.

Темно було, дощик росив,
Я го рубав, він ся просив.
Темно було, дощик капав,
Я го рубав, а він плакав.

Головонька — начетверо,
А серденько — навосьмеро
Білі пальці — на ковальці,
Білі руки — на три штуки.

Северин, Северин, Севериночку

Северин, Северин, Севериночку— Северин, Северин, Севериночку!
— Чого?
— Посватай та у нас ти дівчиночкуі
— На врага?
— А в дівчиноньки карі оченьки!
— Як морква!
— Гуляй вона до півноченьки.
— Бо така чесна!
— З досвіток йшла, утомилася.
— Бо дуже спішила!
— Додому прийшла та й звалилася.
— Бо п’яна була!
— Се ж та дівчина так процвітає.
— Як макуха під лавкою!
— Коли ж сеє, плюнь на дівчину.
— Пху! пху! пху!
— І побий її, як злу личину!
— Нехай її біс поб’є!

Темна нічка, темная, да

Темна нічка, темная, даТемна нічка, темная, да
Гей, темна нічка, темная
Та й з вечора до рання.

З ким я буду цю ніч спать, да
Гей, з ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Ой сяду я край стола, да
Гей, ой сяду я край стола,
Повечеряю сама.

А мій милий на Дону, да
Гей, а мій милий на Дону,
Я й до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да
Гей, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да
Гей, тільки знайшла долину,
В тій долині могилу.

До могили припала, да
Гей, до могили припала,
Тяжко-важко ридала:

— Устань, милий, не лежи, да
Гей, устань, милий, не лежи
Путь-дорожку покажи.

— Ой не встану, не встану, да
Гей, ой не встану, не встану,
Болить в мене голова.

Болить в мене голова, да
Гей, болить в мене голова,
Тяжко-важко ранена.

З ким ти, мила, сюди йшла, да
Гей, з ким ти, мила, сюди йшла,
Що ти мене тут найшла?

Ой кум із кумою в корчмі забавився

Ой кум із кумою в корчмі забавивсяОй кум із кумою в корчмі забавився,
Ой кум із кумою горілки напився.
«Ей, чорт парив красу твою,
Кілько-м чекав на тя, не знаю,
А ти мене зводиш,
Сама не приходиш!

Не раз же я і не два по окопах лазив,
За чужії жінки своє життя важив!
Не раз, не два псами чвали
«Гутю, гутю», викрикали,—
Коби були імили,
То тож були б били!

А я, молоденький, на тоє не зважу —
Скоро по вечері, та ше ся відважу!
Іду собі дорогою,
Несу бучок під пахвою,
Іду, потерпаю.
Бо жінки не маю.

Ой, прийду я під віконце та стану думати,
Та чи йти до хати, чи в вікно пукати?
І як на рожні трясуся,
Бо чоловіка боюся,
Щоб ся не вихопив
Та за лоб не вхопив!»

Бугай

БугайЩо первая слава на Бугая стала,—
Що Мелашка да Марусю в коморі застала.
А Бугай утікає,
Штани підтягає,
А Мелашка да Марусю
За коси тягає.
Тягає-тягає,
Тягаючи, сварить,
Кочергою парить.
Десь узявся Веремій
Та й Мелашку побранив:
«Ти, Мелашко, глупувата!
Не Маруся винувата:
То твій Бугай провинив,
Що в комору заманив!»
Сидить Бугай на припічку, тяженько зітхає;
Іде його Марусенька, сльози утирає.
Сидить Бугай на припічку, підперся рукою,
Не буде на Марусеньку
 і тут упокою!
А другая слава
 у спасівку стала.
Що Маруся Бугаєві
 узвару прислала.
Бугай ізлякався,
В леваду сховався.
Осавула йшов,
Бугая знайшов:
«Бугаю, Бугаю! Чого ти боїшся?
Чого хоронишся?
Не іти тобі, Бугаю, не йти у леваду,
Велять тобі, Бугаю, іти у громаду!
Ой на тобі, Бугаю, спіленької диньки,
Да просила Марусенька
 к собі на родинки».
Прийшов Бугай
 до Марусі рано-пораненьку:
«Будь здорова з животом, моя Марусенько!
Порадь мене, Марусенько, об сюю пораду:
Куди мені тарганиться,
 старому, по бабу?
Старі люди говіють,
а молоді не сміють».
«Барилиха дома, бабою готова;
Кунпанець гуляє, той кумом думає;
А Шевчиха дома, бо кумов готова,
По коморі ходить, горщик меду носить,
Ходить, никає,
На крижмо* шукає:
Чом до мене Бугая
 з буханцем немає?»
Оце ж теє самеє:
Прийнявсь Бугай поля, до поля, болота, —
Стидно, бридко Бугаєві
 вийти за ворота
Що Микита та Андрій
Усю пашню погноїв,
Поки пісню ізложив.
А Маруся повозила —
То отецька дитина.
А у бабушки — цимбалушки,
А у дівушки — сокирушки,
Як чук, так чук, та в дірочку,
Коли не хлопчик, так дівочку.
Ой чук дасть, як не збреше!

*крижмо – полотно, в яке загортають дитину при хрестинах

Кароль, Кароль, що ти зробив

Кароль, Кароль, що ти зробив— Кароль, Кароль, що ти зробив,
Ой, йой, йой!
Що-сь си руки покровавив?
— Ой забив я Вуляночку,
Власну свою коханочку.
Йа в неділю дуже зрана
Йа Кароля вже злапано.
Привели го до темниці,
За ним плаче три дівиці:
Єдна мовить: «То мій брат бив».
Друга мовить: «Він мі любив».
Третя каже: «Серце моє,
Не було нас, іно двоє!»
А в неділю дуже зрана
Панове ся поз’їжджали,
Єму декрет прочитали.
Вивезли го в чисте поле:
— Глянь, Каролю, все є твоє.
— Щоби був знав, що то моє,
Казав бим сі змалювати:
Одну страну дукатами,
Другу страну талярами.
А на горі злоті ганки,
Трачу житє з-за коханки.
Нехай сеє кождий знає,
Що з кохання смерть буває.

Та поїхав мій миленький до млина, до млина

Та поїхав мій миленький до млина, до млинаТа поїхав мій миленький до млина, до млина.
А я собі прудивуса привела, привела.
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся.

Як же мені прудивуса не любити, не любити.
Обіцяв ми черевички та купити, та купити.
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся.

Та приїхав мій миленький та вночі, та вночі,
А я собі з прудивусом на печі, на печі!
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся!