Ой да пішов би я та й на Запорожжя

Ой да пішов би я та й на ЗапорожжяОй да пішов би я та й на Запорожжя,
Сам доріженьки не знаю:
Гей, либонь, стану, подивлюся,
Гей, доріженьки розпитаю.
Ой да в чистім полі, при долині,
Там дівчина жито жала,
Гей, вона ж мені, парню молодому,
Гей, доріженьку розказала.
«Ой да оце ж тобі, молодий козаче,
Три доріженьки укупці:
Гей, одна на Дін, а другая у Крим,
А третяя аж на Запорожжя».
Ой да пішов козак, ой да пішов молоденький
Та хустиною має;
Гей, за ним, за ним молода дівчина,
Гей, дрібні сльози проливає.
«Ой да не плач, не плач, молода дівчино,
Гей, та не журися:
Гей, як ти будеш рушники давати,
То давай до мене знати.
Ой да як будеш рушники давати,
То давай до мене знати;
Гей, пиши листи на білій бумазі,
Гей, давай до мене слати».

Не ходи, Грицю, на вечорниці

Не ходи, Грицю, на вечорниціНе ходи, Грицю, на вечорниці,
На вечорницях дівки чаровниці.
Котора дівчина чарів не знала,
Тая Гриценька причарувала.
Що в неділю рано зілля копала,
А в понеділок пополоскала.
А в вівторок зілля варила,
А в середу Гриця отруїла.
Прийшов четвер — Грицько умер,
Прийшла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу Гриця одпоминали,
А в неділю всім заказали,
А в неділю всім заказали,
Щоб того Гриценька не споминали.
Ішли дівчата в луг по калину,
Да й знайшли вони Грицеву могилу:
— Устань же, Гриценьку, славний козаче,
Не одна дівчина за тобой плаче.
А в понеділок мати дочку била:
— Нащо ти, суко, Гриця отруїла?
— Ой мати, мати, жаль зваги не має,
Нехай же Гриценько двох не кохає.
Ой він мене любив, він мене кохав,
А другим дівчатам стрічки купував.
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай же достанеться сирій землі.
Ой мати, мати, жаль же не помалу:
Кохав мене Гриценько, кохав змалу!
Оце тобі, Грицю, такая заплата:
З чотирьох дошок да й темная хата.
Оце тобі, Гриценьку, я так зробила,
Що через тебе да мене мати била.
Ірвіте, жінки, кріп да бутвину,
Поминайте Гриценька — любу дитину.
Ірвіте, жіночки, кріп да петрушку,
Поминайте Гриценька — любую душку.

Єще вчора ізвечора люлька ся курила

Єще вчора ізвечора люлька ся курилаЄще вчора ізвечора люлька ся курила,
Та як впала із припічка — на землю ся збила.
Та пішов я на торг, на торг люльку купувати,
Люлька була дорогая, не міг сторгувати.
А дівчина чорнобрива яйці продавала,
А я єї просив, просив, щоби сторгувала.
Закурив я файку-люльку, пішов на зальоти,
Приходжу я до їдної — замкнені вороти.
Приходжу я до другої, а друга ся дує,
Я голову під шапчину: «Най ти мать мордує».
Прийшов же я до третьої через перелази,
Якийсь дурень мене свиснув щось зо штири рази.
— А ти, дурню, чого бієш, чого не питаєш?
А він мене єще раз: «Чому не втікаєш?»
Та й зачав я утікати без чужі городи,
Замотався в гарбузиння та й наробив шкоди.
Зачали мя позивати, до суду писати,
Та й я мусів штани драти, гарбузи латати.
А я один залатаю, а другий зашию,
А третій вже не змагаю, бо б’ють пани в шию.

Як була я маленька колихала мене ненька

Як була я маленька колихала мене ненькаЯк була я маленька,
Колихала мене ненька.
Ой дуб-дуба, дуба,
Дівчино моя люба.

А як стала підростати,’
Стали хлопці колихати.
Ой дуб-дуба, дуба,
Дівчино моя люба.

Ой дуб-дуба, дуба, дуба,
Дівчино моя люба,
Набрехала на мене,
Що я ходив до тебе,
Фиги-миги дарував,
А витрішки продавав.

Попід тином біжить мати
Свою дочку переймати:
— Вернись, каже, чи не чуєш?
Куди ж це ти чимчикуєш?
— На вулицю, моя мати,
З парубками танцювати!

Танцювала, дріботіла,
Поки сама не схотіла,
Прокинулась — та й по хаті
Давай знову танцювати.
По базару ходила,
Черевички купила.

— Сюди, хлопці, всі до мене,
Чорні бровки у мене!
— Нехай тобі лихо з ними,
Нащо маниш ти нас ними?
— Коли б вас я не любила,
То до вас би не ходила!

Ой у лісі під явором

Ой у лісі під яворомОй у лісі під явором
Стоїть майор із вдовою,
Із вдовою молодою,
Ще й до того чорнявою.
Загадав їй сім загадок:
— Відгадаєш — моя будеш,
Не вгадаєш — дурна будеш.
А що росте без коріння?
А що горить без полум’я?
А що в’ється круг деревця?
А що світить в ясну зорю?
А що біжить без прогону?
А що плаче — сліз немає?
А що жиє на чужині,
Горе йому без родини?
Ще ж бо ти кашу їла,
Як до мене жебоніла,
А ще ж бо ти рачкувала,
Як ся мені сподобала.
— Дурень, дурень, майорський син,
Хоць і маєш великий чин,
Зайшов собі ні з сим, ні з тим.
Дурень, дурень не помалу,
Що загадав — я все знаю:
Камінь росте без коріння,
Золото горить без полум’я,
А хміль в’ється круг деревця,
Місяць світить в ясну зорю,
Вода біжить без прогону,
Сокіл плаче — сліз немає,
Солдат живе на чужині,
Горе ж йому без родини!

Гей, у лісі при долині сталася новина

Гей, у лісі при долині сталася новинаГей, у лісі при долині сталася новина:
Зчарувала Парасуня вдовиного сина.
Як вона го зчарувала, серце ї боліло,
Єї мати як учула, на ногах умліла.
Ой прийшли камраточки та стали в домочку:
— Ой ци жиеш, ци вмираєш, та наш камраточку
— Поставте мя, камраточки, на білу подушку,
Та йдіть і приведіть Парасуню-душку.
— Парасуню, Парасуню, будь мені ласкава,
Ци зіллям, ци корінням мене зчарувала?
— Ані зіллям, ні корінням тебе зчарувала,—
Лишень-єм та на підсіню три яблока дала.
А як-єм ти го дала, сама-м го вкусила,
Якби було що до чого, сама би-м не жила.
У нашої Парасуні музиченьки грають,
А нашого камраточка три ксьондзи ховають.
— Та най мене не ховають ні попи, ні дяки,
Най мене поховають молоді камрати:
Молоді камрати горівки нап’ються,
А попи з дяками над грішма поб’ються.

В Цариграді на риночку (пісня про Байду)

В Цариграді на риночку (пісня про Байду)В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та славнесенькиЙ.
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене та царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой кричить цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки –
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю – там я вцілю,
Де я важу – там я вражу!»
Ой як стрілив – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Отто х тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».