Лає мене родинонька

Лає мене родинонька– Лає мене родинонька, щоб я тя не любивъ…
Хіба би я свое житя загубивъ!..
Нехай лає, нехай мучить, хоч би і забила:
Щож я винен, що матуся тебе полюбила?
Полюбила вона тебе і буде кохати;
Прошу сердце, аби вільно було запитати:
Скажи сердце, правду, чи мя кохаешъ,
Чи ти мене, молодого, зводити гадаешъ?
– На шо ж твоє запитанння, чи я тя кохаю;
Чи тобі своеї милості мало знаків даю?
– Правду, сердце, говорить — сам я теє знаю;
Коли ж бо я твоім буду — надії не маю!
Ой боже мій милостивий! чи-то твоя воля?
Ой чи такая наша доля.
Просимъ бога, а бог на нас гляне милостивий:
Ходімо, звінчаймось, будемо счастливі!

Ой загули чорні галинята

Ой загули чорні галинята Ой загули чорні галинята
Та у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Росчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу..,
Виганяв чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
“Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!”
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тіх дорогах,
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку,
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую м’якеньку.
Хто ходить по тіх дорогах,
Стелить постілоньку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її отстояти.
І стукотить, и грумотить,
І за комір вода льется,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька;
В ній вода блищиться:
Не ходили б ми по тіх дорогах,
Як-би було чим оплатиться!..

Ядловець, ядловець, сама ядлівчина

Ядловець, ядловець, сама ядлівчинаЯдловець, ядловець, сама ядлівчина,
Калинівські хлопці — сама кривачина.

Були би з них, були премилени санки,
Пониже валала возити циганки.

Калинівські хлопці таки як і єден,
Войде під решето вісімдесят єден.

Калинівські хлопці такий звичай мають:
Як цигане грають, они посідають.

Закотилось сонечко за зелений гай

Закотилось сонечко за зелений гайЗакотилось сонечко за зелений гай,
Устань, устань, невдашечко, сей сон одгадай!
Як устала невдашенька — не вмивалася,
не втиралася,
Пошла в поле жать.
Дожалася до постаті, покотилася,
По своєму миленькому зажурилася.
— Десь мій милий по риночку ходить
І чужую милую за рученьку водить.
Чужую милую цілує, милує,
А на мене, молодую, нагайку готує.
А я ту нагайку підкину під лавку,
Нехай та нагайка хоть трохи оддише,
А мої шати-рукава вітер поколише.

А в барині за двором

А в барині за дворомА в барині за двором,
А в барині за двором,
Ти Ярина-Марина,
Кучерява Катерина,—
За двором.

Та посіяли дівки льон,
Та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина,
Кучерява Катерина,—
Дівки льон.

А той же льон не зійшов,
А той же льон не зійшов,
Ти Ярина-Марина,
Кучерява Катерина,—
Не зійшов.

Та вродили гірчаки,
Та вродили гірчаки,
Ти Ярина-Марина,
Кучерява Катерина,—
Гірчаки.

А то ільчанські парубки,
А то ільчанські парубки,
Ти Ярина-Марина,
Кучерява Катерина, —
Парубки.

Ой через село перепілка летіла

Ой через село перепілка летілаОй через село перепілка летіла,
Не дала мати, за кого я хотіла.
Ой я хотіла за війтового сина,
Щоб рочків зо два панщини не робила.
Ой не так зо два, ой хоч рочків зо штири,
Ой а щоб ручки з ніжками одпочили.
Розбився горщик з густою лемішкою,
Господь відає, де буду невісткою —
Чи тому пану, що ходить у жупані,
Чи тій гетьмазі, що ходить у серм’язі.
Чи тому пану,— допомогай, боже,
А чи гетьмазі,— не суди, милий боже.
Ой заржи, заржи, сивий коню, на росі,
Кого я люблю, пізнаю по голосі.

Нема в світі доокола, як мій миленький Микола

Нема в світі доокола,  як мій миленький МиколаНема в світі доокола,
Як мій миленький Микола,
Красний з очів, милий з мови,
А до того чорні брови;

Бо на Миколі жовті чоботи,
З ним то до танця, з ним і до роботи.

Красний з очів, милий з мови,
А до того чорні брови,
Не раз мене била мати,
Буду Миколу кохати;

Бо на Миколі жовті чоботи,
З ним то до танця, з ним і до роботи.

Continue reading