Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба

Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба,
Було ж мене не сватати, коли я не люба.
Ой не люба, ой не мила, зроду не любила,
Пусти ж мене, мій миленький, у вишневий садочок.
Не буду я в саду рвати твоїх ягодочок,
Тільки зірву з рожі квітку да й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітка, рівно з берегами,
Да й припливи, з рожі квітка, аж до моєї мами.
Пливла, пливла з рожі квітка, да й на воді ізв’яла.
Вийшла мати воду брати, да й квітку спіймала:
— Ой чого ця з рожі квітка на воді зів’яла, —
Видно да моя донечка в недузі лежала.
— Не лежала я, мамочко, ні дня, ні години,
Збила мене лиха доля да і без причини.

Налетіли гуси

Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
Бодай тії гуси з пір’ячком пропали,
Що нас молоденьких в москалі забрали.
Гей, і шкода, шкода біленького цвіту,
Що розвіяв вітер та й по всьому світу;
Гей, і шкода, шкода хлопця молодого,
Що пішов служити осударю й богу.
Там треба служити, вірно працювати,
За отця й за мати треба забувати;
За отця й за мати, за рідну хатину,
За сестру, за брата, за любу дівчину.

Чорна курочка, чорна

Чорна курочка, чорна
Ще й до того чупорна,
Як взяла кукотати,
Не дала вночі спати.

Бодай сі когут знудив,
Що мене рано збудив.
— Причини, боже, ночі,
На мої чорні очі.

Причини, боже, днини,
На мої чорні бриви,
Причини і другую
На мене молодую.

Сиділа на колодці
Моргала на молодців:
— З гаю, молодці, з гаю,
Чорні я очі маю.

— Біс тебе бери з ними,
Давно ж ти дуриш ними.
— Ой якби-с не дурила,
Давно би-с людьми била.

Ой ви, хлопці, славні запорожці

Ой ви, хлопці, славні запорожці,
Та по великому жалю.
Та не знали, кому покоритись
Та якому царю.

Поклонімся тому турасові*,
А що і під ним добре жити.
Тільки за те дуже гірко,
Що брат брата вбито.

Летять бомби аж від москаля
Та й посеред Січі впали.
Кругом церкви січової
Та й караули стали.

Кругом церкви січової
Та й караули стали,
Священику отцю Владимиру
Служити не дали.

* – “турас” – турок.

Нарвали-сме бервінку

Нарвали-сме бервінку
На поповім зарінку.

А нащо тот бервінок?
Молодиці на вінок.

Ой весела хижечка,
Заки є в ній дівочка.

А як буде невіста,
То наплачеться доста.

– Ой Маріко, ра-ра-ра,
Нараю ти фраєра.

Нараю ти сам себе,
Ци підеш ти за мене?

Ой Маріко, чичири,
Розчеши ми кучері!

– Я бим тобі чесала,
Кедь би мамка не знала.

Мати буде дивити,
Я ся буду ганьбити.

Про замерзлих подорожніх

Чи чули ви, люди добрі, що ся у нас стало:
Троє людей в заметелі під снігом пропало.
Ішли з міста муж і жена і дочка їх рідна
І не знали, що та днина уже їх послідна.
Балувались меж снігами, ноги їм пов’яли.
«Посідаєм відпочити», — так собі гадали.
А тим часом заверуха снігом їх прикрила,
І всі троє лютая смерть там їх поглотила.
І були би там у снігу до весни лежали,
Люди вздріли, що над ними ворони кракали.
Видобули люди з снігу вже закостенілих,
Вже без очей, від морозу, як полотно білих.
Лишилося двоє дітей — малі сиротята,
Поховали на цвинтарі сестру, маму, тата.
Тоті люди — не пияки, но їх блуд чепився,
Та через то в заметелі живот їх скінчився.

Задумали чумаки в дорогу

Задумали чумаки в дорогу,
Покупили собі нові вози,
Поробили ярма кленові,
Поробили занози дубові,
Покупили воли половії.
Покупивши, да й попаровали,
Попаровавши, да й повиїжджали.
Приїхали да й до перевозу —
До Марусі шинкарки.
Один каже: «Марусю-шинкарко,
Сип кварту горілки!»
А Маруся каже: «Нема тобі мірки».