З’їло би ся, з’їло, коли б в рот летіло

З'їло би ся, з'їло, коли б в рот летілоЗ’їло би ся, з’їло,
Коли б в рот летіло:
Чи варене, чи печене,
То ж то з’їв би і смажене.

Пив би я водицю
З чистої криниці
Чи з горняти, чи з баняти,
Щоб лиш хто приніс до хати.

Добра річ сакмана,
Коби дарована
Та ще синя-зеленява,
То ж ходив би в ній, як пава.

Шумить мені як у млині в моїй головоньці

Шумить мені як у млині в моїй головоньціШумить мені як у млині в моїй головоньці;
Десь мій милий чорнобривий в чужій сторононьці.
Повій, вітре буйнесенький, з глибокого яру;
Прибудь, прибудь, мій миленький, з далекого краю!
— «Як же мені повівати, коли яр глибокий;
Як же мені прибувати, коли край далекий!»
Хилітеся, густі лози, звідки вітер віє,
Дивітеся, чорні очі, звідки милий іде.
Хилилися густі лози, та й вже перестали;
Дивилися чорні очі та й плакати стали!
Ой ссучу я яру свічку, та й пущу на річку;
Не поможе, милий боже; розливсь Дунай-річка!
Нема льоду, нема броду, нема й переходу:
Пливи, милий, до милої через бистру воду!
Не світи, місяченьку, не світи нікому,
Оно мому миленькому, як іде додому!

З Береслава до Перекопу

З Береслава до ПерекопуЗ Береслава до Перекопу
Все мальовані версти:
Заслаб чумак, заслаб молоденький,
Та либонь хоче вмерти.
Помер чумак, помер молоденький
В мальованім возі; —
Поховали чумака молодого
При зеленій діброві.
“Ой їдну пару сірих волів
Даймо старому попові,
Другу — дякові,
Що поховали чумака молодого
При зеленій діброві;
Третю пару — пану-орендару;
Четверту — орендарці,
Що готували чумацьку приправу —
На людську славу!”
Ой ревнули сірі воли,
Під круту гору йдучи….
Чи не здихне наша хазяюшка,
Дома пшениченьку жнучи?!

Ой знати, знати, хто кого любить

Ой знати, знати, хто кого любитьОй знати, знати, хто кого любить —
Близько сідає і приголубить.
Ой знати, знати, хто з кого кпиться —
Здалека сідає, скоса дивиться.

Ой знати, знати, хто нежонатий —
Личенько рівнеє, сам як панято.
Ой знати, знати, хто оженився —
Личенько змарніло, сам зажурився.

Ой горе тому, хто має жону —
Втоптана стеженька до його дому.
Ой гірше тому, хто єй не має —
Поночі ходить, та й сь розшибає.

Ой біда тому та й жонатому,
Як тому горшкові та й щербатому —
Зісподу кипить, зверху збігає.
Куди ся оберне — щастя не має.

Пішов я раз на улицю

Пішов я раз на улицюПішов я раз на улицю та й тепера каюсь;
Улюбився у дівчину, що й восні жахаюсь!
Сердце мое замирає — хоч не рад, та плачу,
Як своєі миленької хоч деньок не бачу.
Молодиці і дівчата стали говорити,
Що так часто на улицю я зачав ходити.
Уся челядь догадалась, чого я вздихаю—
И тепера всі вже знають, кого я кохаю;
Не втаїться те кохання як у мішку шило:
Зараз з боку всі зобачуть, що для кого мило!
Очи карі, брови чорні — любо подивиться,
Личко повне як калина — чому не влюбиться?
Личко біле, стан тоненький, голос солов’їний:
Чому ж такой не любити, боже мій єдиний!
Що хороша, то як рожа—хто не гляне, ахне!
Пішовъ би я еї сватать — гарбузою пахне.
Коли б бог дав, щоб, я з нею шлюбом обручився:
Під шкло б її в рамки вправив, сів би та й дивився.

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до Лугу

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до ЛугуСидить пугач на могилі,
Та все: пугу, пугу!
Збирайтеся, славні чумаченьки,
Зимовати до Лугу.
Которі умні-розумні,
До Лугу припирали,
А которі не розумні —
В Кримськім степу пропадали.
Лежить чумак межи возами,
На важницю схилився.
Рученькою лиш правенькою
За серденько вхопився:
“Коли б же я знав, що тут мені помирати,
Свому роду б уклонився, —
Вийшов на той битий шляшок,
Слізоньками б облився!”
Ой ви чумаченьки, славні бурлаченьки,
Ви хлопці вгожі,
Робіть тому чумакові
Домовину з рогожі —
В субітоньку, проти неділеньки,
Цілу нічку не спали:
Через той Лиман-річеньку
Переправу й мали,—
Переправляли вози з волами,
Ще й казьонні гармати…
Біжить Вингородський козак
Гренадера рятувати.
Йшли чумаки, славні бурлаки,
Та дивилися в воду:
“Коли б нам побачити
Гренадера на вроду!”
Йшли чумаченьки, славні бурлаченьки,
На них жупани сині, —
Поки приставали до вармії,
Нічого не осталось на спині.
Лежить чумак межи возами
Та все думає та гадає;
Дере поли, дере рукава.
Та все поли латає.

Не ходи і не люби, коли толку нема!

Не ходи і не люби, коли толку немаОй густий очерет
Да й лепехуватий —
Чи ти мене не пізнав,
Пришелепуватий?

Ти думаєш, дурню,
Що я тебе люблю,—
А я тебе, дурню,
Словами голублю!

Ти думаєш, дурню,
Що я женихаться,—
А я з тебе, дурню,
Аби посміяться!

У городі бузина
Перерубленая,—
Одступися, препоганий,
Я полюбленая!

У городі бузина,
На їй листу нема,—
Не ходи і не люби,
Коли толку нема!

Лає мене родинонька

Лає мене родинонька– Лає мене родинонька, щоб я тя не любивъ…
Хіба би я свое житя загубивъ!..
Нехай лає, нехай мучить, хоч би і забила:
Щож я винен, що матуся тебе полюбила?
Полюбила вона тебе і буде кохати;
Прошу сердце, аби вільно було запитати:
Скажи сердце, правду, чи мя кохаешъ,
Чи ти мене, молодого, зводити гадаешъ?
– На шо ж твоє запитанння, чи я тя кохаю;
Чи тобі своеї милості мало знаків даю?
– Правду, сердце, говорить — сам я теє знаю;
Коли ж бо я твоім буду — надії не маю!
Ой боже мій милостивий! чи-то твоя воля?
Ой чи такая наша доля.
Просимъ бога, а бог на нас гляне милостивий:
Ходімо, звінчаймось, будемо счастливі!

Ой загули чорні галинята

Ой загули чорні галинята Ой загули чорні галинята
Та у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Росчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу..,
Виганяв чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
“Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!”
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тіх дорогах,
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку,
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую м’якеньку.
Хто ходить по тіх дорогах,
Стелить постілоньку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її отстояти.
І стукотить, и грумотить,
І за комір вода льется,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька;
В ній вода блищиться:
Не ходили б ми по тіх дорогах,
Як-би було чим оплатиться!..

Ядловець, ядловець, сама ядлівчина

Ядловець, ядловець, сама ядлівчинаЯдловець, ядловець, сама ядлівчина,
Калинівські хлопці — сама кривачина.

Були би з них, були премилени санки,
Пониже валала возити циганки.

Калинівські хлопці таки як і єден,
Войде під решето вісімдесят єден.

Калинівські хлопці такий звичай мають:
Як цигане грають, они посідають.