Люлька моя червоная, з вечора курилася

Люлька моя червоная, з вечора курилася;
Як положив на полицю, впала да й розбилася.
Якъ узяв я ходити, як узявъ нудити:
Люлько моя червоная! де тебе купити?
Як пішов я до Києва люльки купувати;
Найшов люльку чорвоную — ні з ким торгувати.
Ой і там дівчина пшоно продавала;
Вона ж мені, молодому, люльку сторговала.
Як пішов я до дівчини люлечки курити;
Як ішов я черезъ тік, да й оглянувся:
Як ударив мужик ціпомъ, аж я усміхнувся.
Ой я ж думав, що забив — не могу і встати;
Коли б устать, зволоктися, піду позивати!
Як ішов я до дівчини через три городи —
Витоптав я гарбузи — наробив я шкоди!
Не так тії гарбузи, як те гарбузиня:
— «Я ж думала кавалір, аж то чортовиння!»

Я в середу родилася, горе мені, горе

Я в середу родилася, горе мені, гореЯ в середу родилася, горе мені, горе,
Не піду я за старого: бородою коле.

А в старого борода, як сніпок у стрісі,
Моє ж личко рум’яне, як калина в лісі.

Бо в старого борода — комин затикати,
Моє ж личко рум’янеє — хлопцям цілувати.

А я свому миленькому виполю барвінок

А я свому миленькому виполю барвінок,
А він мене поцілуй рано в понеділок.

А я свому миленькому зроблю робіт сорок,
А він мене поцілує раненько в вівторок.

А я свому миленькому ой пасу череду,
А він мене поцілує раненько в середу.

А тепер же, мій миленький, а тепер, а тепер
Цілував-єс мні в середу, цілуй же і в четвер.

А я свому миленькому виполю пшеницю,
Цілував-єс мене в четвер, цілуй ще й в п’ятницю.

А я свому миленькому пороблю роботу,
А він мене поцілує раненько в суботу.

Тепер же я, мій миленький, маю привілію,
Цілував-єс цілий тиждень, цілуй ще в неділю.

Ой заїхав козак та й з Україноньки

Ой заїхав козак та й з УкраїнонькиОй заїхав козак та й з Україноньки,
Одмовив дівчину та й од родиноньки

— Ой поїдь, дівчино, ой поїдь із нами,
Ліпше ж тобі буде, як у твеї мами.

У мами ходила в подраній свитині,—
В нас будеш ходити в чорній кармазині.

Ой дурна дівчина, дурна послухала,
Сіла з козаченьком, сіла, поїхала.

Ой завіз дівчину під густий лісочок:
— Ой скидай, дівчино, з головки віночок!

Ой плаче дівчина, плаче-умліває,
З головки віночок, з головки скидає.

Ой завіз дівчину на жовті пісочки:
— Ой іскидай, дівко, з голови биндочки!

Ой плаче дівчина, плаче-умїїіває,
З головки биндочки, з головки скидає.

Ой узяв дівчину під білії боки
Та й кинув дівчину у Дунай глибокий.

Ой плаче дівчина, плаче-умліває,
За берег ручками, за берег хватає.

Ой то козаченько шабельку виймає,
Та й по лікоть ручки дівчині втинає.

Як забачив братик з високого муру,
Спустився до сестри на шовковім шнуру.

— Ой десь ти, сестро, розкоші не мала,
Що ти гайдамаці на підмову стала.

— Ой мала ж бо я розкоші доволі,
Тільки ж я не знала, що то в світі горе!

Ішов козак дорогою

Ішов козак дорогою, (2 )
Дорогою широкою.
Зострів дівку-семилітку, (2)
Загадав їй сім загадок:
— Ой дівчино моя, Галю! (2)
Що-сь я тебе запитаю:
Що то росте без коріння? (2)
Що плететься вверх деревця?
Що то грає — голос має? (2)
Що то плаче — сліз немає?
Що то світить круту гору? (2)
Що то біжить без прогону? (2)
Що то цвіте без колосу? (2)
Що то січе русу косу?
Одгадаєш — моя будеш, (2)
Ні ’дгадаєш — дурна будеш.
— Хіба б справді дурна була, (2 )
Щоб я цього не ’дгадала:
Камінь росте без корінця, (2)
Хміль плететься вверх деревця,
Скрипка грає — голос має, (2)
Сокіл квилить — сліз немає,
Місяць світе круту гору, (2)
Вода біжить без прогону,
Трава цвіте без колосу, (2)
Журба січе русу косу.

Вітер віє, сонце гріє, дощик накрапає

Вітер віє, сонце гріє, дощик накрапаєВітер віє, сонце гріє, дощик накрапає,
А мій милий чорнобривий поліг обертає.

А я поліг обертаю, поліг зелененький,
Як молодий поцілує — як мед солоденький.

А я поліг обертаю, поліг вітер сушить,
А як старий поцілує — як гадина вкусить.

А як мене поцілує хлопець молоденький,
А так мені на серденьку, як мід солоденький.

А як мене поцілує варгатий Микита,
То так мені на серденьку, як півкорця жита.

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився— «Ой, боже ж мій, милий,
Який я вродився!
Кінь вороний,
Сам молодий,
Іще не женився.
Продай, тату, коня,
Коня вороного;
Ой одружи, одружи
Мене молодого!»

— «Шкода, синку, коня,
Шкода продавати:
Пишуть чорне по білому,
Хотять тебе взяти!»
— «Нехай вони пишуть:
Я їх не боюся;
Кінь вороний,
Сам молодий—
Іще вислужуся!»

Нащо мені той баняк, що тече з водою

Нащо мені той баняк, що тече з водоюНащо мені той баняк, що тече з водою,
Нащо мене піп звінчав з такою бідою?
Ой піду я до попа, поговорю стиха,
Нехай мене розвінчає од такого лиха.
Ой пішла я до попа, впала йому в ноги:
— Ой батюшко, батюшко, горе мені, горе!
А він мене не рятує, а кропе водою:
— Привикай, привикай з горем та бідою.

Погнівався мі мій наймиленьший

Погнівався мі мій наймиленьшийПогнівався мі мій наймиленьший
Без причини на мене,
Осідлав собі коня вороного,
Гет поїхав від мене.
Осідлав собі коня вороного,
Гет поїхав від мене.

Засвіт мі сонце, засвіт мі місяць,
Як млиньске колесо,
Вийди, дівчино, вийди єдина,
Промов до ня словечко.
Вийди, дівчино, вийди єдина,
Промов до ня словечко.

Як я маю гей, як я до тебе
Словечко промовити,
Кой люде радят, кой люде судят,
Же я тя хцу любити.
Кой люде радят, кой люде судят,
Же я тя хцу любити.

Ней они радят, ней они судят
Ей по цілім світу,
А я тя любив і любити буду,
Ти мій предрагий квіту.
А я тя любив і любити буду,
Ти мій предрагий квіту.

У Марусі хата на помості

У Марусі хата на помостіУ Марусі хата на помості,
Приїхали три козаки в гості.

Один каже: я Марусю люблю,
Другий каже: я за себе візьму.

Третій каже: що хочеш, достану,
А з тобою до шлюбоньку стану.

— Ой хто мені трійзілля достане,
То той мені дружиною стане.

Пішов козак трійзілля копати,
Стала йому зозуля кувати:

— Кидай, козак, трійзілля копати,
Та йди свеї Марусі вінчати.

Іде козак з-за моря із зіллям,
А Маруся із церкви з весіллям.

В правій руці Маруся танцює,
В лівій руці шабельку готує.

Як у полі маківка бриніла,
Так Марусі головка злетіла.