Селянин з селянкою в полі жито жали

Селянин з селянкою в полі жито жалиСелянин з селянкою в полі жито жали,
В полі жито жали, вони розмовляли.
Де не взялися та два розбойнички —
Взяли селяночку за білую ручку,
А селянина та за шиєчку.
Повели селянку у нову світлицю,
А селянина у темну темницю.
Перед селянкою все мед та горілка,
Перед селянином — нагаєчка гірка.
Перед селянкою все музики грають,
А селянина сльози обливають.
— Оце тобі, селянине, за хорошу жінку,
За хорошу жінку, за білу постільку!
Ой не держи, селянине, хорошої жінки,
Держи собі, селянине, коня вороного.
На воронім коню можна утікати,
За хорошу жінку треба погибати!

Пожену я воли в поле, товар на долину

Пожену я воли в поле, товар на долинуПожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!

Ой дівчина кріпко жне

Ой дівчина кріпко жнеОй дівчина кріпко жне –
Серпа в руку не бере,
А за нею густий сніп:
Штири дяки, п’ятий піп.

Ой гоню його, ма!
Не має дяк сорома:
Куди іде — не мине,
Поцілує, обійме.

Ой на горі стояла
Та на дяка кивала:
— Прийди, дяче, прийди
Не вчиню тобі кривди!

Одну козу мала,
А другу продала,
А третього цапа мала
Та смерть іспрятала.

А третього цапа мала,
Та смерть іспрятала,
Щоби дяк мовчав
Та на мене не ворчав!

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон— Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон,
Що з-під лівого рукавечка вилетів сокол.
— То ж не сокіл, то ж не сокіл, то правда твоя, твоя:
Твоя жена Марусина сина вродила.
Твоя жена Марусина сина вродила,
До дванадцять часов ночі жизнь покончила.
— Командире, ти ж мій брате, пусти мня домой, домой,
Щось-то сталось в моїм домі з моєю женой.
— Відпустю тебе, козаче, та ще й не самого,—
Звелю тобі з стайні взяти коня вороного.
Їде, їде той Ванюша попід ту гору, гору,
Ніде світла не видати, лиш у мому двору,
Їде, їде той Ванюша попід ворота,
Він не знає, що є в нього бідна сирота.
Уїжджає той Ванюша в своє подвір’я,—
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець.
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець:
— Здрастуй, здрастуй, мій синочок, ти вже й удовець.
Входи’ Ваня, входи’ Ваня у свою світлицю,
Взяв синочка на рученьки та й сам обімлів!
— Ти, синочку, мій синочку, бодай же ти прожив, прожив,
Нащо ж ти нас, таких молодих, з пари розлучив?

Ой у полі два явори, третій зелененький

Ой у полі два явори, третій зелененькийОй у полі два явори, третій зелененький;
Пішов, пішов у некрути мій синок рідненький!
Ой тихенька єго мова, золотая зброя,
Лишив мене, старенькую, головонько ж моя!
«Ой заплачеш, отець, мати, заплалеш, заплачеш,
Як ти моє господарство на плечах зобачиш!..»
Ой у горах сніги впали, річеньки прибули:
Ой вже ж мого рідного сина в черевики вбули!
В черевиченьки вбули, кучері обтяли,
А вже ж мому рідну сину карабінок дали!..
«Карабіне, карабіне, засмутив єсь ми душу,
Кілько-м ся я вистерігав, носити тя мушу!
Бодай тії карабіни в огні погоріли,
Щоби мене молодого плечі не боліли!..»
А у Львові в крайнім дому вдарено з гармати:
Ой заплакав рідний отець, рідненькая мати!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в тугуі
Збудовали твому сину кидровую трунву.
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайсь в ворожки,
Ой забито твого сина та покрай дорожки!
Не плач, не плач, стара нене, не вдавайся в ліки!
Ой пропав же твій синонько, та пропав навіки!

Ой послала мене мати золотеє жито жати

Ой послала мене мати золотеє жито жатиОй послала мене мати
Золотеє жито жати.
А я жита не жала,
В борозеньці лежала.
Борозенька узенька —
Не помістимося.
Літня нічка маленька –
Не натішимося.
А я дня укорочу
Да й до нічки приточу.
А я заступа маю,
Борозеньку розкопаю.

Ой да пішов би я та й на Запорожжя

Ой да пішов би я та й на ЗапорожжяОй да пішов би я та й на Запорожжя,
Сам доріженьки не знаю:
Гей, либонь, стану, подивлюся,
Гей, доріженьки розпитаю.
Ой да в чистім полі, при долині,
Там дівчина жито жала,
Гей, вона ж мені, парню молодому,
Гей, доріженьку розказала.
«Ой да оце ж тобі, молодий козаче,
Три доріженьки укупці:
Гей, одна на Дін, а другая у Крим,
А третяя аж на Запорожжя».
Ой да пішов козак, ой да пішов молоденький
Та хустиною має;
Гей, за ним, за ним молода дівчина,
Гей, дрібні сльози проливає.
«Ой да не плач, не плач, молода дівчино,
Гей, та не журися:
Гей, як ти будеш рушники давати,
То давай до мене знати.
Ой да як будеш рушники давати,
То давай до мене знати;
Гей, пиши листи на білій бумазі,
Гей, давай до мене слати».

Не ходи, Грицю, на вечорниці

Не ходи, Грицю, на вечорниціНе ходи, Грицю, на вечорниці,
На вечорницях дівки чаровниці.
Котора дівчина чарів не знала,
Тая Гриценька причарувала.
Що в неділю рано зілля копала,
А в понеділок пополоскала.
А в вівторок зілля варила,
А в середу Гриця отруїла.
Прийшов четвер — Грицько умер,
Прийшла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу Гриця одпоминали,
А в неділю всім заказали,
А в неділю всім заказали,
Щоб того Гриценька не споминали.
Ішли дівчата в луг по калину,
Да й знайшли вони Грицеву могилу:
— Устань же, Гриценьку, славний козаче,
Не одна дівчина за тобой плаче.
А в понеділок мати дочку била:
— Нащо ти, суко, Гриця отруїла?
— Ой мати, мати, жаль зваги не має,
Нехай же Гриценько двох не кохає.
Ой він мене любив, він мене кохав,
А другим дівчатам стрічки купував.
Нехай же не буде ні тій, ні мені,
Нехай же достанеться сирій землі.
Ой мати, мати, жаль же не помалу:
Кохав мене Гриценько, кохав змалу!
Оце тобі, Грицю, такая заплата:
З чотирьох дошок да й темная хата.
Оце тобі, Гриценьку, я так зробила,
Що через тебе да мене мати била.
Ірвіте, жінки, кріп да бутвину,
Поминайте Гриценька — любу дитину.
Ірвіте, жіночки, кріп да петрушку,
Поминайте Гриценька — любую душку.

Єще вчора ізвечора люлька ся курила

Єще вчора ізвечора люлька ся курилаЄще вчора ізвечора люлька ся курила,
Та як впала із припічка — на землю ся збила.
Та пішов я на торг, на торг люльку купувати,
Люлька була дорогая, не міг сторгувати.
А дівчина чорнобрива яйці продавала,
А я єї просив, просив, щоби сторгувала.
Закурив я файку-люльку, пішов на зальоти,
Приходжу я до їдної — замкнені вороти.
Приходжу я до другої, а друга ся дує,
Я голову під шапчину: «Най ти мать мордує».
Прийшов же я до третьої через перелази,
Якийсь дурень мене свиснув щось зо штири рази.
— А ти, дурню, чого бієш, чого не питаєш?
А він мене єще раз: «Чому не втікаєш?»
Та й зачав я утікати без чужі городи,
Замотався в гарбузиння та й наробив шкоди.
Зачали мя позивати, до суду писати,
Та й я мусів штани драти, гарбузи латати.
А я один залатаю, а другий зашию,
А третій вже не змагаю, бо б’ють пани в шию.

Як була я маленька колихала мене ненька

Як була я маленька колихала мене ненькаЯк була я маленька,
Колихала мене ненька.
Ой дуб-дуба, дуба,
Дівчино моя люба.

А як стала підростати,’
Стали хлопці колихати.
Ой дуб-дуба, дуба,
Дівчино моя люба.

Ой дуб-дуба, дуба, дуба,
Дівчино моя люба,
Набрехала на мене,
Що я ходив до тебе,
Фиги-миги дарував,
А витрішки продавав.

Попід тином біжить мати
Свою дочку переймати:
— Вернись, каже, чи не чуєш?
Куди ж це ти чимчикуєш?
— На вулицю, моя мати,
З парубками танцювати!

Танцювала, дріботіла,
Поки сама не схотіла,
Прокинулась — та й по хаті
Давай знову танцювати.
По базару ходила,
Черевички купила.

— Сюди, хлопці, всі до мене,
Чорні бровки у мене!
— Нехай тобі лихо з ними,
Нащо маниш ти нас ними?
— Коли б вас я не любила,
То до вас би не ходила!