Ой я, молода, на базар ходила

Ой я, молода, на базар ходилаОй я, молода, на базар ходила,
Ой я, молода, на базар ходила,
На базар, на базар, на базар ходила я.

Ой я, молода, окуня купила,
Ой я, молода, окуня купила,
Окуня, окуня, окуня купила я.

Ой я, молода, юшки наварила,
Ой я, молода, юшки наварила,
Юшки я, юшки я, юшки наварила я.

Ой я, молода, хлопця запросила,
Ой я, молода, хлопця запросила,
Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила я.

Він носа дере, скоса поглядає,
Він носа дере, скоса поглядає,
Не цілує, не цілує і не пригортає.

На полиці млинці — він на них моргає,
На полиці млинці — він на них моргає,
Він на них, він на них, він на них моргає.

Ой горе мені із таким коханням,
Ой горе мені із таким коханням:
Без гарячих млинців нема женихання.

Калиноньку ломлю, ломлю

Калиноньку ломлю, ломлю– Калиноньку ломлю, ломлю,
А ви, віти, одхилітеся.
Удовоньку люблю, люблю,
А ви діти, розійдітеся.

– Коли ломишь калиноньку,
То ломай її віти;
Коли любишь удовоньку,
То люби її діти.

Не журися, мій миленький,
Та моїми діточками:
Ой ти підешь з косоньками
Вони підуть з грабельками!

– Бодай же ти, моя мила,
Того не дождала,
Щоб ти мене, молодого,
Із косою висилала!

З сиром пироги

З сиром пирогиБув собі гарний хлопець,
Мав років двадцять три,
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.

Ой чули, чули, чули,
Чи чули, чули ви,
Любив козак дівчину
І з сиром пироги.

Чи теплі, чи студені,
Чи з білої муки;
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.

Ой чули, чули, чули,
Чи чули, чули ви,
Дівчина хлопця любить,
А він їсть пироги.

Із гори високої
Напали вороги.
Козак лишив дівчину
І вхопив пироги.

Ой чули, чули, чули,
Чи чули, чули ви,
Козак лишив дівчину
І вхопив пироги.

Козак мав довгі ноги,
Скакав через степи
Дівчину рятувати,
Бо вже з’їв пироги.

Ой чули, чули, чули,
Чи чули, чули ви,
Дівчину рятувати,
Бо вже з’їв пироги.

Ой у полі на роздольї

Ой у полі на роздольїОй у полі на роздольї —
Там козак недуж лежить;
А його дівчина вірно доглядала,
Що матуся не знала.
Везуть козака, везуть молодого
Та сивими волами;
Плаче дівчина, плаче молодая
Та дрібними сльозами.
— «Ой не плачь, дівчино, ой не плачь, рибчино,
Та не вдавайся в тугу;
Як я жив буду — тебе не забуду;
Я в-осені в тебе буду!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Та до осені ждати;
Як схоче моя стара мати
Та за іншого оддати!..»
— «Як, схоче твоя мати
Та за іншого оддати,—
Пиши дрібні листи на білій бумазі,
Та давай мені знати!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Дрібні листи писати…
Треба рано встати, треба подумати,
Черезъ кого переслати!»
— «Перешли, дівчино, перешли, рибчино,
Черезъ чорную галку;
Буду шановати, буду поважати
Як рідную матку!»

З’їло би ся, з’їло, коли б в рот летіло

З'їло би ся, з'їло, коли б в рот летілоЗ’їло би ся, з’їло,
Коли б в рот летіло:
Чи варене, чи печене,
То ж то з’їв би і смажене.

Пив би я водицю
З чистої криниці
Чи з горняти, чи з баняти,
Щоб лиш хто приніс до хати.

Добра річ сакмана,
Коби дарована
Та ще синя-зеленява,
То ж ходив би в ній, як пава.

Шумить мені як у млині в моїй головоньці

Шумить мені як у млині в моїй головоньціШумить мені як у млині в моїй головоньці;
Десь мій милий чорнобривий в чужій сторононьці.
Повій, вітре буйнесенький, з глибокого яру;
Прибудь, прибудь, мій миленький, з далекого краю!
— «Як же мені повівати, коли яр глибокий;
Як же мені прибувати, коли край далекий!»
Хилітеся, густі лози, звідки вітер віє,
Дивітеся, чорні очі, звідки милий іде.
Хилилися густі лози, та й вже перестали;
Дивилися чорні очі та й плакати стали!
Ой ссучу я яру свічку, та й пущу на річку;
Не поможе, милий боже; розливсь Дунай-річка!
Нема льоду, нема броду, нема й переходу:
Пливи, милий, до милої через бистру воду!
Не світи, місяченьку, не світи нікому,
Оно мому миленькому, як іде додому!

З Береслава до Перекопу

З Береслава до ПерекопуЗ Береслава до Перекопу
Все мальовані версти:
Заслаб чумак, заслаб молоденький,
Та либонь хоче вмерти.
Помер чумак, помер молоденький
В мальованім возі; —
Поховали чумака молодого
При зеленій діброві.
“Ой їдну пару сірих волів
Даймо старому попові,
Другу — дякові,
Що поховали чумака молодого
При зеленій діброві;
Третю пару — пану-орендару;
Четверту — орендарці,
Що готували чумацьку приправу —
На людську славу!”
Ой ревнули сірі воли,
Під круту гору йдучи….
Чи не здихне наша хазяюшка,
Дома пшениченьку жнучи?!

Ой знати, знати, хто кого любить

Ой знати, знати, хто кого любитьОй знати, знати, хто кого любить —
Близько сідає і приголубить.
Ой знати, знати, хто з кого кпиться —
Здалека сідає, скоса дивиться.

Ой знати, знати, хто нежонатий —
Личенько рівнеє, сам як панято.
Ой знати, знати, хто оженився —
Личенько змарніло, сам зажурився.

Ой горе тому, хто має жону —
Втоптана стеженька до його дому.
Ой гірше тому, хто єй не має —
Поночі ходить, та й сь розшибає.

Ой біда тому та й жонатому,
Як тому горшкові та й щербатому —
Зісподу кипить, зверху збігає.
Куди ся оберне — щастя не має.

Пішов я раз на улицю

Пішов я раз на улицюПішов я раз на улицю та й тепера каюсь;
Улюбився у дівчину, що й восні жахаюсь!
Сердце мое замирає — хоч не рад, та плачу,
Як своєі миленької хоч деньок не бачу.
Молодиці і дівчата стали говорити,
Що так часто на улицю я зачав ходити.
Уся челядь догадалась, чого я вздихаю—
И тепера всі вже знають, кого я кохаю;
Не втаїться те кохання як у мішку шило:
Зараз з боку всі зобачуть, що для кого мило!
Очи карі, брови чорні — любо подивиться,
Личко повне як калина — чому не влюбиться?
Личко біле, стан тоненький, голос солов’їний:
Чому ж такой не любити, боже мій єдиний!
Що хороша, то як рожа—хто не гляне, ахне!
Пішовъ би я еї сватать — гарбузою пахне.
Коли б бог дав, щоб, я з нею шлюбом обручився:
Під шкло б її в рамки вправив, сів би та й дивився.

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до Лугу

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до ЛугуСидить пугач на могилі,
Та все: пугу, пугу!
Збирайтеся, славні чумаченьки,
Зимовати до Лугу.
Которі умні-розумні,
До Лугу припирали,
А которі не розумні —
В Кримськім степу пропадали.
Лежить чумак межи возами,
На важницю схилився.
Рученькою лиш правенькою
За серденько вхопився:
“Коли б же я знав, що тут мені помирати,
Свому роду б уклонився, —
Вийшов на той битий шляшок,
Слізоньками б облився!”
Ой ви чумаченьки, славні бурлаченьки,
Ви хлопці вгожі,
Робіть тому чумакові
Домовину з рогожі —
В субітоньку, проти неділеньки,
Цілу нічку не спали:
Через той Лиман-річеньку
Переправу й мали,—
Переправляли вози з волами,
Ще й казьонні гармати…
Біжить Вингородський козак
Гренадера рятувати.
Йшли чумаки, славні бурлаки,
Та дивилися в воду:
“Коли б нам побачити
Гренадера на вроду!”
Йшли чумаченьки, славні бурлаченьки,
На них жупани сині, —
Поки приставали до вармії,
Нічого не осталось на спині.
Лежить чумак межи возами
Та все думає та гадає;
Дере поли, дере рукава.
Та все поли латає.