Бугай

БугайЩо первая слава на Бугая стала,—
Що Мелашка да Марусю в коморі застала.
А Бугай утікає,
Штани підтягає,
А Мелашка да Марусю
За коси тягає.
Тягає-тягає,
Тягаючи, сварить,
Кочергою парить.
Десь узявся Веремій
Та й Мелашку побранив:
«Ти, Мелашко, глупувата!
Не Маруся винувата:
То твій Бугай провинив,
Що в комору заманив!»
Сидить Бугай на припічку, тяженько зітхає;
Іде його Марусенька, сльози утирає.
Сидить Бугай на припічку, підперся рукою,
Не буде на Марусеньку
 і тут упокою!
А другая слава
 у спасівку стала.
Що Маруся Бугаєві
 узвару прислала.
Бугай ізлякався,
В леваду сховався.
Осавула йшов,
Бугая знайшов:
«Бугаю, Бугаю! Чого ти боїшся?
Чого хоронишся?
Не іти тобі, Бугаю, не йти у леваду,
Велять тобі, Бугаю, іти у громаду!
Ой на тобі, Бугаю, спіленької диньки,
Да просила Марусенька
 к собі на родинки».
Прийшов Бугай
 до Марусі рано-пораненьку:
«Будь здорова з животом, моя Марусенько!
Порадь мене, Марусенько, об сюю пораду:
Куди мені тарганиться,
 старому, по бабу?
Старі люди говіють,
а молоді не сміють».
«Барилиха дома, бабою готова;
Кунпанець гуляє, той кумом думає;
А Шевчиха дома, бо кумов готова,
По коморі ходить, горщик меду носить,
Ходить, никає,
На крижмо* шукає:
Чом до мене Бугая
 з буханцем немає?»
Оце ж теє самеє:
Прийнявсь Бугай поля, до поля, болота, —
Стидно, бридко Бугаєві
 вийти за ворота
Що Микита та Андрій
Усю пашню погноїв,
Поки пісню ізложив.
А Маруся повозила —
То отецька дитина.
А у бабушки — цимбалушки,
А у дівушки — сокирушки,
Як чук, так чук, та в дірочку,
Коли не хлопчик, так дівочку.
Ой чук дасть, як не збреше!

*крижмо – полотно, в яке загортають дитину при хрестинах

Кароль, Кароль, що ти зробив

Кароль, Кароль, що ти зробив— Кароль, Кароль, що ти зробив,
Ой, йой, йой!
Що-сь си руки покровавив?
— Ой забив я Вуляночку,
Власну свою коханочку.
Йа в неділю дуже зрана
Йа Кароля вже злапано.
Привели го до темниці,
За ним плаче три дівиці:
Єдна мовить: «То мій брат бив».
Друга мовить: «Він мі любив».
Третя каже: «Серце моє,
Не було нас, іно двоє!»
А в неділю дуже зрана
Панове ся поз’їжджали,
Єму декрет прочитали.
Вивезли го в чисте поле:
— Глянь, Каролю, все є твоє.
— Щоби був знав, що то моє,
Казав бим сі змалювати:
Одну страну дукатами,
Другу страну талярами.
А на горі злоті ганки,
Трачу житє з-за коханки.
Нехай сеє кождий знає,
Що з кохання смерть буває.

Та поїхав мій миленький до млина, до млина

Та поїхав мій миленький до млина, до млинаТа поїхав мій миленький до млина, до млина.
А я собі прудивуса привела, привела.
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся.

Як же мені прудивуса не любити, не любити.
Обіцяв ми черевички та купити, та купити.
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся.

Та приїхав мій миленький та вночі, та вночі,
А я собі з прудивусом на печі, на печі!
Чорт тобі, прудивусе, біс тобі, прудивусе!
Сама собі дивуюся, з прудивусом цілуюся!

На тім боці при толоці сивий бичок риче

На тім боці при толоці сивий бичок ричеНа тім боці при толоці сивий бичок риче.
— Вийди, вийди, дівчинонько, леґінь тебе кличе.

Ой не вийшла дівчинонька, вийшла її мати:
— Кому треба дівчиноньки, най іде до хати.

А я ввійшов та до хати, не завстиг я сісти,
А вони мні — гандибурку нелуплену їсти.

А я тоту гандибурку гірко заїдаю,
Перед печі — пироженьки, я си позираю.

Перед печі — пироженьки, а на кухні — масло.
— Дідько тебе,— каже,— бери а з твоїм багатством!

— Ой багаче, багачику, чим ся гоноруєш,
Чому дівку не віддаєш, на чорта годуєш?

— Я ще буду годувати та й штири неділі,
Відтак буду посилати в високе Підгір’я.

А Підгір’ю хліб по кілю, калачі по платі,
Багацької дівчиноньки нема на роботі.

А багацька дівчинонька не хоче робити,
А черево по коліна, не годна ходити.

А черево по коліна, а ротик по вуха,
Оченята, як горнята, ще й до того глуха.

І любила, і кохала, покіль Одеса сприяла

І любила, і кохала, покіль Одеса сприялаІ любила, і кохала,
Покіль Одеса сприяла;
Тепер любить багатаго.
Мене мина нещасного.
Ой Одеса моя мила,
Що ти мені наробила!
З хазяїна — п’яницею,
Гулякою, бурлакою…
Або піду утоплюся,
Або де до хур наймуся:
Буду чужі воли гнати,
Бо хочу чумаковати!
I біс біду перебуде,
Одна згине, десять буде!..
Бодай пани тиї жили,
Що гуральні построїли:
Як-би не тая сивуха,
Давно б згинув, як та муха!
Потиль буду її нити,
Поки на світі буду жити.

Поїхав Івась на полюваннячко

Поїхав Івась на полюваннячкоПоїхав Івась на полюваннячко,
Покинув Ганнусю на горюваннячко.
— «Матусю, матусю! гляди тут Ганнусю:
Давай їй істи калачі біленькі,
Давай їй пити мед-вино повненько,
Клади їі спати на білих подушках»
Матуся не слухала, того не зробила;
Дала їй їсти — сирий качан гризти;
Дала їй пити гіркої гірчиці,
Клала їі спати з свинями в барлозі.
Приїхав Івась із полюваннячка:
— «Ганнусю, Ганнусю, одчини ворота!»
— «Івасю, Івасю, лядаща Ганнуся:
Калачі поїла, та і покришила,
Мед-вино випила, та шклянки побила»
— «Матусю, матусю, яку кару дати?»
— «Озьми за рученьку, виведи за гороньку,
Зніми головоньку.»
Узяв за рученьку, вивівъ за гороньку
І зняв головоньку.
Пішов у світлоньку — калачі ціленькі,
Калачі ціленькі, мед-вино повненьке.
Пішов до ліженька — постілька біленька,
А на тій постільці дитинка маленька.
— «Матусю, матусю! три гріхи на душу:
Єдин грішочок — вона молоденька;
Другий грішочок — дитина маленька,
Третій грішочок — я сам молоденький!»

Ой вискочив у коноплі та й взявся у боки

Ой вискочив у коноплі та й взявся у бокиОй вискочив у коноплі та й взявся у боки:
Подивися, старий дурню, який я високий.

Прийшли дівки, прийшли дівки конопельок брати,
Взяли мене за рученьку, привели до хати.

Як привели аж у хату, кажуть мені сісти,
Дають мені бараболі невбирані їсти.

Ой я тії бараболі по столі качаю,
На полиці вареники — скоса поглядаю.

Загасили ясну свічку, полягали спати,
Я за тії вареники та й утік із хати.

Ой сів і з’їв, ой сів і з’їв тії варениці,
Перевернув макітрину в сінях на полиці.

Ой ішов я з вечорниць через три городи,
Заплутався в гарбузиння, наробив я шкоди.

Ой прийшов я до корчми: «Добривечір, люди!
Виплутайте з гарбузиння, вам шкоди не буде».

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по ДонуОй ходив чумак
Сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки
Ніколи йому.
Ой їхав чумак
3 Криму до-дому,
Сталась йому пригодонька
За всю дорогу..
Сталась йому пригодонька
Не в день, а в ночі —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
При широкій доріженьці
Воли пасучи.
Ой ішов чумак.
В Самар на базар,
Червоною китайкою
Головку зв’язав.
Ой упав чумак,
Упав, та й лежить, —
Ніхто його не спитав,
Що в його болить…
Ой болить в його
Серце й голова, —
Помирав чумаченько,
А роду нема!
Прийшов до його
Отаман його,
Бере його за рученьку.
Жалує його…
«Отамане мій!
Жалуєш мене,
Скидай кожух з мене,
Та укрий мене;
Бери мої воли, вози —
Поховай мене;
Бери мое срібло, злото —
Поминай мене!»
Ой скинув чумак
Свиту і кожух,
Припадав к сирій земл! —
Теплий зводе дух…
Ой скинув чумак
Із себе й каптан:
«Воли мої половії,
Хто ваш буде пан?»
Та вдарили зразу
У великий дзвін:
Це ж по тому чумаков!,
Що ходив на Дін!
Та вдарили зразу
В дзвони у во всі:
Це ж по тому чумакові,
Що ходив по сіль!
Ой ішли воли
Та в вісьмерику:
Задзвоиили в усі дзвони
По тім чумаку!
Ревнули воли
У новім ярмі:
Поховали чумаченька
В чужій стороні;
Ревнули воли,
Степом ідучи:
Поховали чумаченька
Із Криму йдучи.

Бурлаки на Дону

Бурлаки на ДонуОй чом, соловей, ранше не щебече? — Голосу не має;
Ой чому, бурлак, да не женишься? — Бо долі не має.
Потеряв соловей голос через ячний колос;
Та потеряв бурлак долю через свою волю:
Остається дівчинонька при панському двору!
Ой по морю да по синьому щука лина носить…
Отамане ти товарищу! вволи мою волю:
Та й роспусти бурлаченьків із Дону до-дому.
Ой пождіте, моі бурлаченьки, хочъ до неділоньки,
Да роспущу вас, моі бурлаченьки, на три неділонки.
Ой далеко, пане отамане, до неділоньки ждати,
Та вже нас ожидаютъ отець и мати!

Був у мене сивий кінь, а сідельце маю

Був у мене сивий кінь, а сідельце маюБув у мене сивий кінь, а сідельце маю,
Поїхав я за границю, там дівчину знаю.

Приїхав я за границю, кажуть мені сісти,
Дають мені бараболю полуплену їсти.

А я ж тої бараболі та й не поїдаю,
На полиці вареники — на них поглядаю!

Стала скалка догорати, стала й потухати,
А я за ті вареники да й шмигнув із хати!

Поїв я ті вареники, поїв варениці,
Перевернув макітерку в сінях на полиці.

На добраніч усім на ніч та ще й тобі, Настя,
Щоб на мене, молодого, не було напасті!