Да під вишнею, під черешнею

Да під вишнею,
Під черешнею,
Стоїть старий з молодою,
Як з ягодою.
Да просилася,
Да молилася:
«Пусти ж мене, мій старенький,
Як до батоньки!»
«Не пущу ж я тебе,
Бо зрадиш мене,
Хочеш мене, старенького,
Да покинути!»
«Ой умри, умри,
Ти, старі кості,
Зжалься боже, зжалься боже.
Моїй молодості!
А не вмирає,
Не пропадає,
Тільки мене, молоденьку.
Да не забавляє!»

Ходжу, блуджу по над берег, тяженько здихаю

Ходжу, блуджу по над берег, тяженько здихаю:
Бідна ж моя головонька, що долі не має.
Було ж мене, моя мати, в ріці утопити,
Нежли таку нещасливу на сей світ пустити.
Ой як тяжко каменеві під воду плинути,
А ще тяжче сиротоньці на чужині бути.
Журилася мати мною як риба водою,
Дала мене межи люде — жалує за мною.
Ох, боже ти мій єдиний! ти моя потіха!
Потіш мене нещасную — вибав з того лиха.

Зібралися господарі

Зібралися господарі
Та у корчму пити,
Найшли собі таку раду —
Наймитів судити:
«Ой мій наймит — ледащиця,
Не хоче робити,
Узяв кожух наопашки,
Пішов в корчму пити».
Іде наймит, іде наймит
Із поля, з орання,
Господиня з господарем—
Із корчми, з гуляння.
Іде наймит, іде наймит,
У дудочку грає;
Господиня із трьох мисок
В четверту зливає:
«Оце тобі, наймитоньку,
Вечеря з обідом;
Не доїси тим борщиком,
То доїдай хлібом».
Ой оступивсь наймитонько
Та й став у порозі:
«Поб’ють тебе, господине,
Наймитськії сльози!»
«Ой не руш же, наймитоньку,
Та хліба цілого,
Ой там лежить на полиці
Кавалок цвілого».
«Ой щоб тобі, господине,
Хоріти, боліти,
Виробив я свою силу
Та на твої діти!»

У неділю рано во всі дзвони били

У неділю рано во всі дзвони били;
Тоді брат з сестрою гарно говорили:
— «Сестро ж моя, сестро! час тя заміж дати!»
— «Оддай мене, брате, не за селянина;
Оддай мене, брате, да за міщанина:
У міщанина новая деревня,
Новая деревня, великая сім’я:
По новій деревні люблю походжати,
В великій сім’ї люблю розмовляти!»

Ой брязнули ключі в стайні на помості;
Ой приїхав братець до сестриці в гості:
«Добривечір, сестро! чи дужа, здорова?»
— «Не питайся, брате, чи дужа, здорова;
Запитайся, брате: яка моя доля?!
Нагайка-дротянка кров’ю обкипіла;
Шовковая хусточка в ручках зотліла;
А вже ж мої очі не доспали ночі;
А вже ж мої руки да й дознали муки;
А вже ж мої ноги зазнали дороги».
— «Ото ж тобі, сестро, новая деревня,
Новая деревня, великая сім’я;
В новій деревні любить походжати;
В великій сім’ї любить розмовляти!»

Запряжу я воли рогатії

Запряжу я воли рогатії,
Та виорю ниву сестрі багатії,
Та посію хмелю широкого,
Та нароблю пива солодкого.

Та наварю пива солодкого,
Та запросю роду далекого:
По багату сестру кіньми пішлю,
По бідну небогу пішком піду.

Багатая сестра конем їде,
Й а бідна небога пішком іде;
Багатая сестра вітається,
Й а бідна небога питається.

Багатая сестра конець стола,
А бідна небога край порога;
Багатая сестра — з попами,
Й а бідна небога — з старцями;

Багатая сестра книші крає,
А бідна небога слізьми лляє;
Багатій сестрі — печіночки,
А бідній небозі — ізливочки.

Ой йде брат до комори —
Уступайся, сестро, із дороги!
«Чи ти мене, брате, не пізнав-єсь,
Що ти мене із дороги ізганяєш?

Ой їдна нас мати породила,
Лиш не їдним щастьом поділила:
Тобі дала щастя — панувати,
Мені дала щастя — бідувати!»

Долом, долом, долиною мандруй, дівчино зо мною

Долом, долом, долиною
Мандруй, мандруй, дівчино зо мною.
Мандруй, мандруй, не оглядайся,
На погоню не сподівайся.
А вже погоня єї доганяла:
— «Ой вернися, дівчино, до дому:
Плаче отець — мати за тобою».
— «Нехай плаче, нехай омліває:
Нехай за п’яницю заміж не дає.
Я п’яниці рада не рада:
Веде з корчми його вся громада».
Скоро милий з корчми ступає:
Вона окном як дверми втікає.
— «Десь ти, мила, і жартів не знаєш;
Я на порог — ти окном втікаєш?»
— «Ой я твої жарти знаю:
Не раз, не два в ручках омліваю».
Ой ожино, ой ти зелененька:
Пропала ж я тепер, молоденька.
Ой ожино, ой ти білий цвіту!
Зав’язаний ти мій милий світу!»

Тече річка невеличка

Тече річка невеличка
З-під синього моря,
Хто не служив в багатого,
Той не знає горя.
А я служив в багатого,
Все горенько знаю:
Пізно ляжу, рано встану
Та все не гуляю.
Запрягаю сірі воли,
Іду в поле орати.
Та орав наймит, орав бідний
До темної ночі…
Іде наймит, їде бідний,
В сопілочку свище.
«Приймай, жінко, вареники,
Бо йде наймитище,
Зсипай борщу та з трьох мисок, —
Нехай він похлище!»
«Я не хочу, хазяїне,
Ні пити ні їсти,
Дозволь мені, хазяєчко,
Хоч на лаві сісти!»
«Не дозволю, наймитище,
На лаві сідати,
Бери свитку, хліба скибку, —
Жени воли пасти!»
Та пішов наймит, та пішов бідний
У густії лози:
«Та побий, боже, хазяїна
За мої дрібні сльози,
Побий мою хазяєчку
На гладкій дорозі!»