Бідна вдова та чотири сини

Бідна вдова та чотири синиБула собі бідна вдова,
Мала в себе чотири сина;
Сіла вона да й подумала
Чорни очі да й зарюмала;
Котрого тут да в салдати оддавати?
У першого да дітки друбненьки,
У другого да жінка молода,
А третього да женити пора;
Четвертого да в салдати оддала.
— «Ой где-сь ти в мене да не мати була,
А що ти мене з чотирох вибрала;
На що ж ти мене да в салдати оддала».

Від’їзд чумака

Від'їзд чумакаЇхавъ чумак у дорогу,
За ним жінка у погоню
Жінка, діти плачуть,
Да отець, мати тужить,
Що хортуна не служить!
Ой послужи, хуртовино!
Да не багацько, тілько мало,
Ой заким козак коня осідлає,
Да кониченька осідлає,
Да поїде, погуляє.
— «Вийду на гороньку, гляну в долиноньку,
А в долині калина,
В долині червона,
Аж до землі віти гнуться;
Чому мій милий, мій голубъ сивенький
Да до мене не горнеться!
Да пригорнися, мій миленький,
Хоть на часок маленький.
Нехай буду знати, да не буду тужити
Да по тобі, мій миленький!»

Дала мені моя мама козу з козенятком

Дала мені моя мама козу з козеняткомДала мені моя мама козу з козенятком,
Та щоб же я не ходила по селі з горнятком.

А я свою козоньку цяпала, цяпала,
А я своїй лихій долі сметану збирала.

Поки моя лиха доля сметаноньку їла,
Доти моя лиха доля на печі сиділа.

А як моїй лихій долі сметани не стало,
Тоді мою лиху долю із печі стаскало.

Стала мене лиха доля по голові бити,
Стала мною лиха доля землю волочити.

Зелена діброва без вітру шумить

Зелена діброва без вітру шумитьЗелена діброва без вітру шумить,
А чужий батенько не б’є, та болить.
Чужая матінка словами жалить,
Піде до сусіди — невістку судить.
Піде до сусіди — невістку судить,
Що тая невістка не хоче робить.
Що тая невістка не хоче робить,
Іде на городець, лягає та й спить.
Іде на городець, лягає та й спить,
Прийде до світлоньки — головка болить…
Ой давно я, давно в батенька була,
Вже ж тая стеженька терном заросла.
Ой заросла терном ще й терниною,
Де я походила ще й дівчиною.
Ой як і схочу — терен висічу,
До свого батенька крильми полечу.
Ой сяду я, сяду в вишневім саду
На тій черешеньпі на самім верху.
Ой як я закую — весь лист розів’ю,
Ой як я заплачу, весь лист промочу.
Як ходить, так ходить батько по дворі,
Як будить, так будить невістки свої:
— Вставайте, невістки, вставайте, мої,
Щось в нашім садочку за пташина є.
— Ой то не пташина, то твоя дитина,
Без щастя, без долі уродилася.

Селянин з селянкою в полі жито жали

Селянин з селянкою в полі жито жалиСелянин з селянкою в полі жито жали,
В полі жито жали, вони розмовляли.
Де не взялися та два розбойнички —
Взяли селяночку за білую ручку,
А селянина та за шиєчку.
Повели селянку у нову світлицю,
А селянина у темну темницю.
Перед селянкою все мед та горілка,
Перед селянином — нагаєчка гірка.
Перед селянкою все музики грають,
А селянина сльози обливають.
— Оце тобі, селянине, за хорошу жінку,
За хорошу жінку, за білу постільку!
Ой не держи, селянине, хорошої жінки,
Держи собі, селянине, коня вороного.
На воронім коню можна утікати,
За хорошу жінку треба погибати!

Пожену я воли в поле, товар на долину

Пожену я воли в поле, товар на долинуПожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!

Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить

Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить— Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить.
— Ото ж тобі, мій синочку, своя воленька волить,
Що до тебе, мій синочку, сама дівчина ходить.
— Нехай ходить, нехай ходить, вона шкоди не робить.
Приїхали до Марусі три козаченьки пізно,
Посадили вечеряти та усіх трьох нарізно:
Що первому вечеронька — то варенички в маслі,
А другому вечеронька — то шавлія та рута,
А третьому вечеронька — сама щира отрута.
Сидить козак на конику та на серденько б’ється,
Стоїть дівка край віконця та з козака сміється.
— Ой не смійся, дівчинонько, ой не смійся, не смійся,
Що я в тебе, молодої, та отрути наївся.
Стоїть дівка на порозі да з козака сміється.
— Коли мене, дівчинонько, ся й отрута минеться?
— Тогді тобі, козаченьку, ся й отрута минеться,
Як у полі на роздолі сухий дуб розів’ється.

Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться

Ой на горі льон цвіте, по долині стелитьсяОй на горі льон цвіте, по долині стелиться,
Поїхав милий на друге село, певно, там ожениться.
— Запрягай, ненько, коня, коня вороненького,
Та й поїдем у друге село в гості до миленького.
Приїхали в те село, а в селі невесело,
Приїхали в те подвір’ячко — в милого весіллячко.
Стали вони на той двір, зайшли собі до хати,
Не знають, чи сідати їм, не знають, чи стояти.
— Ой милий мій, миленький, що це за родинонька:
Чи сестра, чи дівчина, чи перша дружинонька?
— Ой Ганусю-серденько, ой то не родинонька,
Ні сестра, ні дівчина, а перша дружинонька.
Ой на горі льон росте, на нім синій цвіт цвіте.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе жінка є?
Ой на горі льон цвіте і синіють квіточки.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе діточки?
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина, що два рази жениться.

Темна нічка, темная, да

Темна нічка, темная, даТемна нічка, темная, да
Гей, темна нічка, темная
Та й з вечора до рання.

З ким я буду цю ніч спать, да
Гей, з ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Ой сяду я край стола, да
Гей, ой сяду я край стола,
Повечеряю сама.

А мій милий на Дону, да
Гей, а мій милий на Дону,
Я й до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да
Гей, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да
Гей, тільки знайшла долину,
В тій долині могилу.

До могили припала, да
Гей, до могили припала,
Тяжко-важко ридала:

— Устань, милий, не лежи, да
Гей, устань, милий, не лежи
Путь-дорожку покажи.

— Ой не встану, не встану, да
Гей, ой не встану, не встану,
Болить в мене голова.

Болить в мене голова, да
Гей, болить в мене голова,
Тяжко-важко ранена.

З ким ти, мила, сюди йшла, да
Гей, з ким ти, мила, сюди йшла,
Що ти мене тут найшла?

І любила, і кохала, покіль Одеса сприяла

І любила, і кохала, покіль Одеса сприялаІ любила, і кохала,
Покіль Одеса сприяла;
Тепер любить багатаго.
Мене мина нещасного.
Ой Одеса моя мила,
Що ти мені наробила!
З хазяїна — п’яницею,
Гулякою, бурлакою…
Або піду утоплюся,
Або де до хур наймуся:
Буду чужі воли гнати,
Бо хочу чумаковати!
I біс біду перебуде,
Одна згине, десять буде!..
Бодай пани тиї жили,
Що гуральні построїли:
Як-би не тая сивуха,
Давно б згинув, як та муха!
Потиль буду її нити,
Поки на світі буду жити.