У неділю ранесенько сумно дзвони грають

У неділю ранесенько сумно дзвони грають,
Плачуть жінки, чоловіків з села виправляють.
Плачуть жінки, плачуть діти, вся родина плаче,
Не одна вже свого мужа більше не зобачить.
«Будь здорова, моя жінко, і ти, мій соколе,
Я ще, може, повернуся, а може,— ніколи».
«Ти поїдеш, чоловіче, і будеш писати,
Твої листи дорогії буду цілувати».
Ой поїхав він, миленький, в тую Італію,
Я чекала на ті листи не одну неділю.
Там гранати і шрапнелі людське тіло рвали,
А хто ще живий лишився,— у полон забрали.
Я, молодий і нещасний, в той полон дістався,
Щиро богу помолився, що живий зостався.
Написав я лист до жінки, листа не пустили,
В селі люди вже змовили, що мене убили.
Я, молодий, у неволі шість років набувся,
І нужденний і обдертий додому вернувся.
Ой прийшов же я додому, жінка не пізнала:
«Де ж ти взявся, чоловіче, я вже сі віддала,
Друзі з війни приходили та й так говорили,
Та й що тебе острі кулі на війні убили.
Розсудіть нас, добрі люди, що маю робити,
Є два слюбні чоловіки, з котрим маю жити?»

Ей, бодай наші пани года не діждали

Ей, бодай наші пани года не діждали,
То й вони нам полонини законторували.
Полонини засіяли, законторували,
З робітника ціну збили, роботи не дали.
Ми сим панам вироб’єєм поза вісім корон,
А над нами наставники кричать з усіх сторон.
Ми сим панам вироб’єєм дешеву роботу,—
Коли піду в понеділок, приходжу в суботу.
Йа приходжу у суботу, звідаю родину:
— Як ви дома пробували, скажіть, кожну днину?
— Але як ви, сини мої, в лісі работали,
Прийшли до нас здекутори, корови забрали.
Та зійшлося більше людей, зачєли казати:
— Ішло би си в міністерство сесе написати:
«Але пани з міністерства, із чеської влади,
Та ви ідіть до Ясіня, будемо вам раді».
Виходили пани з Праги, нам не дали знати,
Та лиш вони повернули до сільської хати ].
Та лиш вони повернули, зайшли до нотара,
А берове — в Демидюка всі коло пугара.
А боженик — старий Франций пішов та дав знати:
— Прийшли пани з міністерства до сільської хати.
Через хвилю вни приходять, беровів питають:
— А ми ввійшли до Ясіня, чи це люди знають?
Бо худобні із Ясіня писали жалобу —
Через праці невистаток стратили худобу.
— Скажи мені, пан староста, я ті сі питаю.
Білан 3 голов помахав: — Я нічо не знаю.
А Копанський представився: — То я є староста,
Ми худоби не стратили, є роботи доста.

По діброві вітер віє

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Стан високий, лист широкий
Марно зеленіє,
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.

Чумак їде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан рано з сопілкою
Сяде на могилі.

Подивишся — серце ниє,
Кругом ні билини!
Одна, одна, як билина,
На чужині гине.

На поточку-м прала

На поточку-м прала,
На вербочку-м клала;
Поможи ми, пане боже,
Що -м собі думала!

Я собі думала
Хлопця молодого,
А мене оддали
За діда старого.

Кой ня віддавали,
То так ми казали:
«Аби-сь, моя доню,
Діда честовала».

Я діда честую,
Честовати мушу;
Поможи ми, пане боже,
Візьми з діда душу!

Візьми з діда душу
Та й завісь на грушу,
Аби старим знати,
Як молоду брати.

Розлилися води на чотири броди

Розлилися води
На чотири броди.
У першому броді
Соловейко щебетав,
Зелені сади розвивав.
У другому броді
Зозулька ковала,
Літечко казала.
У третьому броді
Коничок заржав,
Він доріженьку почав.
А в четвертому броді
Да дівчина плаче,
За нелюбого йдучи,
Своє лихо чуючи.

Казав батько: козу дам

Казав батько: козу дам
Із маленьким козеням,
Тепер мене віддає,
Козеняти не дає.
Гірка доля отака:
Сидіти без молока!

Як же піду я, тату,
До свекрухи у хату,
Що не маю нічого
Я з посагу живого?
Ні кози, ні гусака,
Гірка доленька така!

Краще буду сидіти,
Козу й батька глядіти,
Нехай мене годує,
Коли кози жалує!
І кози, і гусака,
Гірка доленька така!

Бувайте здорові, соснові пороги

Бувайте здорові, соснові пороги,
А де походжали мої білі ноги.

Бувайте, бувайте, та не забувайте,
Мене молодого щораз споминайте.

Споминайте мене хоч раз на деньочок,
А я вас спом’яну, сім раз на часочок.

Спом’яніть ви мене у неділю вранці,
А я вас спом’яну в полатаній дранці.

Спом’яніть ви мене хоч коло обіду,
А я вас спом’яну, як у поход піду.

Спом’яніть ви мене хоть коло вечері,
А я вас спом’яну в Херсонській губерні.