Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить

Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить— Ой сон, мати, ой сон, мати, сон головоньку клонить.
— Ото ж тобі, мій синочку, своя воленька волить,
Що до тебе, мій синочку, сама дівчина ходить.
— Нехай ходить, нехай ходить, вона шкоди не робить.
Приїхали до Марусі три козаченьки пізно,
Посадили вечеряти та усіх трьох нарізно:
Що первому вечеронька — то варенички в маслі,
А другому вечеронька — то шавлія та рута,
А третьому вечеронька — сама щира отрута.
Сидить козак на конику та на серденько б’ється,
Стоїть дівка край віконця та з козака сміється.
— Ой не смійся, дівчинонько, ой не смійся, не смійся,
Що я в тебе, молодої, та отрути наївся.
Стоїть дівка на порозі да з козака сміється.
— Коли мене, дівчинонько, ся й отрута минеться?
— Тогді тобі, козаченьку, ся й отрута минеться,
Як у полі на роздолі сухий дуб розів’ється.

Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться

Ой на горі льон цвіте, по долині стелитьсяОй на горі льон цвіте, по долині стелиться,
Поїхав милий на друге село, певно, там ожениться.
— Запрягай, ненько, коня, коня вороненького,
Та й поїдем у друге село в гості до миленького.
Приїхали в те село, а в селі невесело,
Приїхали в те подвір’ячко — в милого весіллячко.
Стали вони на той двір, зайшли собі до хати,
Не знають, чи сідати їм, не знають, чи стояти.
— Ой милий мій, миленький, що це за родинонька:
Чи сестра, чи дівчина, чи перша дружинонька?
— Ой Ганусю-серденько, ой то не родинонька,
Ні сестра, ні дівчина, а перша дружинонька.
Ой на горі льон росте, на нім синій цвіт цвіте.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе жінка є?
Ой на горі льон цвіте і синіють квіточки.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе діточки?
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина, що два рази жениться.

Темна нічка, темная, да

Темна нічка, темная, даТемна нічка, темная, да
Гей, темна нічка, темная
Та й з вечора до рання.

З ким я буду цю ніч спать, да
Гей, з ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Ой сяду я край стола, да
Гей, ой сяду я край стола,
Повечеряю сама.

А мій милий на Дону, да
Гей, а мій милий на Дону,
Я й до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да
Гей, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да
Гей, тільки знайшла долину,
В тій долині могилу.

До могили припала, да
Гей, до могили припала,
Тяжко-важко ридала:

— Устань, милий, не лежи, да
Гей, устань, милий, не лежи
Путь-дорожку покажи.

— Ой не встану, не встану, да
Гей, ой не встану, не встану,
Болить в мене голова.

Болить в мене голова, да
Гей, болить в мене голова,
Тяжко-важко ранена.

З ким ти, мила, сюди йшла, да
Гей, з ким ти, мила, сюди йшла,
Що ти мене тут найшла?

І любила, і кохала, покіль Одеса сприяла

І любила, і кохала, покіль Одеса сприялаІ любила, і кохала,
Покіль Одеса сприяла;
Тепер любить багатаго.
Мене мина нещасного.
Ой Одеса моя мила,
Що ти мені наробила!
З хазяїна — п’яницею,
Гулякою, бурлакою…
Або піду утоплюся,
Або де до хур наймуся:
Буду чужі воли гнати,
Бо хочу чумаковати!
I біс біду перебуде,
Одна згине, десять буде!..
Бодай пани тиї жили,
Що гуральні построїли:
Як-би не тая сивуха,
Давно б згинув, як та муха!
Потиль буду її нити,
Поки на світі буду жити.

Бурлаки на Дону

Бурлаки на ДонуОй чом, соловей, ранше не щебече? — Голосу не має;
Ой чому, бурлак, да не женишься? — Бо долі не має.
Потеряв соловей голос через ячний колос;
Та потеряв бурлак долю через свою волю:
Остається дівчинонька при панському двору!
Ой по морю да по синьому щука лина носить…
Отамане ти товарищу! вволи мою волю:
Та й роспусти бурлаченьків із Дону до-дому.
Ой пождіте, моі бурлаченьки, хочъ до неділоньки,
Да роспущу вас, моі бурлаченьки, на три неділонки.
Ой далеко, пане отамане, до неділоньки ждати,
Та вже нас ожидаютъ отець и мати!

Посію шевлію раненько в неділю

Посію шевлію раненько в неділюПосію шевлію раненько в неділю:
За лютими морозами шевлія не зійде,
Хоч вона зійде, од сонця зов’яне;
Йде милий з корчми пьяний — на мене не гляне.
Йде мій миленький з корчомки пьяненький:
Одчини, мила, двери, бо я твій миленький.
Я не одчинюся, бо тебе боюся:
Як зачую твій голосочок, де ж я подінуся?
В двери не вмію, в оконце не вспію…
Розступися, сира земле!
Нехай жива войду в тебе!
Приняла отця и старую неньку —
Прийми, сира земле, й мене молоденьку!

Ой загули чорні галинята

Ой загули чорні галинята Ой загули чорні галинята
Та у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Росчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу..,
Виганяв чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
“Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!”
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тіх дорогах,
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку,
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую м’якеньку.
Хто ходить по тіх дорогах,
Стелить постілоньку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її отстояти.
І стукотить, и грумотить,
І за комір вода льется,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька;
В ній вода блищиться:
Не ходили б ми по тіх дорогах,
Як-би було чим оплатиться!..