Ой по горах сніги лежать

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То не маки, а чумаки
З Криму ідуть, рибу везуть.
Чумаченьки-козаченьки каші наварили,
Вони, пісень співаючи, округи посіли.
Ходить пуга по лугу, гнеться тур-вол у дугу.
Ходить пуга у гаю, кличе дівчину Галю.
Ходить пуга по балках, кохається в чумаках.
Ой калина зацвіла да пустила квітки,
Мусить чумак кидати жінку і маленькі дітки.
Там чумакувати добре, поки було ровно,
Да вже ж через ті білети і ходить невольно.
Гей, в степу криниченька, в єї вода лосниться,
Ой вернувсь би я до жінки, нічим розплатиться.

За городом калина

За городом калина
У городця похилила.
Там Гандзуня ходила,
Цвіт-калину ломила,
До батечка носила:
— Мій батечко-порадочко,
Порадь мнє молоденьку,
Чи буду я такая,
Як цвіт-калина сяя?
— Будеш, донечко, будеш,
Докіль у мене будеш.
Як підеш від мене —
Спаде краса з тебе.
У чужого батечка
Не буде сніданнєчка,
Сніданнєчка не буде,
Обідати під полудень.
Самі сядуть вечеряти,
Тебе будуть відсилати:
— Іди, невістко, до броду
По холодную воду.
Заким я вернулася,
Вечеря минулася;
Заким лижки помила,
Зірочка засвітила.
Тілько ж мої вечері,
Що стала, заплакала;
Тілько ж я обідала,
Що неньку відвідала.

Косе мужик зеленую травку

Косе мужик зеленую травку,
Аж у три ряди піт ллється.
Гей, сидить чумак в холодку під возом
Та із мужика сміється.
Смійся, смійся, превражий чумаче,
Та за сміх тобі буде.
Прийде осінь, холодноє врем’я,
Ніде чумакові діться,
Бере з воза ремінную шкуру,
Хоче під нею нагріться.
Годі тобі, превражий чумаче,
Під шкурою парувати,
Бери з волів ремінний налигач
Та йди сіна купувати.
Гей, іде чумак уздовж вулицею,
Та вустілка волочеться.
Сидить мужик та край віконечка
Та із чумака сміється.
Та вже чумак дочумакувався:
Штанів нема, очкур перервався,
Ще й вустілка волочеться.
— Здоров, здоров, дядьку, продай сіна в’язку,
А хоч соломи, травиці,
А я тобі за в’язку соломи
Та наберу мішок солі.
— Ой не треба, превражий чумаче,
Мішка солі набирати.
Бери вози, вози із волами,
Та будемо заставляти.
А як прийде весна, все теплоє врем’я,
Тоді будем викупати.
Ой помер отець, померла матуся,
Треба їхать поховати.

Бідна моя головонька

Бідна моя головонька,
Що чужая сторононька,
Що ні отця, ні матусі,
Ні брата, ні сестриці,
Ні жони молодої,
Ні дитини малої.
Коли б отець та матінка,
Вони б мене викупили;
Коли б брат та сестриця,
Вони б мене визволили;
Коли б жона молодая,
Вона б мене випрохала;
Коли б дитина малая,
Вона б мене виплакала.
Уловили його у садочку;
Сами сіли у задочку,
А його посадили в передочку.
Привезли на кватерю,
Положили на постелю:
«Ти, молодчик, висипайсь,
За головоньку не хапайсь!»
Молодчик не всипався,
За головоньку хапався:
«Бідна моя головонька,
Що чужая сторононька!»

Та запив чумак, та запив бурлак, запив, зажурився

Та запив чумак, та запив бурлак, запив, зажурився,
Що без щастя та без доленьки козак уродився.
Нема щастя, та нема долі, нема йому й волі.
Пішов козак, та пішов бурлак доленьки шукати,
Та не найшов щастя-долі, найшов синє море:
— Прийми мене, синє море, тепер мені горе!
Як став чумак, як став бурлак в морі потопати,
Ніхто його не рятує, тільки рідна мати.
Біжить мати, кричить мати тонким голосочком
І зустріла та рибалочок з тонким неводочком.
— Прошу я вас, та рибалочки, вчиніть мою волю:
Закиньте ви та тонкий невод по синьому морю.
Рибалочки та молодії та воленьку вчинили:
Закинули та тонкий невод, сина не вловили.
— Ой дам я вам, та рибалочки, срібла-злота много,
Ой витягніте та мого сина, хотя й неживого.
Ой дам я вам, та рибалочки, горілки напиться,
Ой витягніте мого сина, хотя й подивиться.
Ой витягли сина Івана — вода з рота ллється,
Ходить мати по бережку, як горлиця, б’ється.

Бідна ж моя голова!

Бідна ж моя голова!
У лихого мужа
Туга ж мені готова
Та й у серці нужа.
Ні мні погуляти,
Ні пожартувати,
Ані ся втішити.
Ні поговорити
Мні з людьми не дає!
Ніт мні утіхи,
Коли муж лихий
Тільки на печі
Лежить, ворчачи,
А все ж мене лає:
«Богдась трясцю з’їла!
Тихо би-сь сиділа!
Тобі ся регоче,
А мні ся не хоче!
Ой кадук же твою ма,
Чом не маєш сорома?
Тільки би-сте реготала
І з іншими розмовляла!»
Я молода, ти старий,
Диви, яка красна!
Межи нами нема згоди.
Ах, доля нешасна!
Ліпше на пущі бити,
Як з нелюбом жити!
З чоловіком лихим,
Як з медведем диким
Терпіти!

Ой боже, боже, що тая любов може

Ой боже, боже,
Що тая любов може.
Кого я люблю,
Принеси його, боже!

А хоть не його,
То товариша його,
Спитати за милого,
За здоров’ячко його.

Ой чи він слабий,
Чи вмирати думає?
Що вже третій вечір
У мене не буває.

Запряжу воли,
Піду в поле орати,
Чи не буде там
Мій миленький їхати?

Ой прийшла туга
Та на серце недуга,
Мусів кидати
Край доріженьки плуга.