Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба

Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба,
Було ж мене не сватати, коли я не люба.
Ой не люба, ой не мила, зроду не любила,
Пусти ж мене, мій миленький, у вишневий садочок.
Не буду я в саду рвати твоїх ягодочок,
Тільки зірву з рожі квітку да й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітка, рівно з берегами,
Да й припливи, з рожі квітка, аж до моєї мами.
Пливла, пливла з рожі квітка, да й на воді ізв’яла.
Вийшла мати воду брати, да й квітку спіймала:
— Ой чого ця з рожі квітка на воді зів’яла, —
Видно да моя донечка в недузі лежала.
— Не лежала я, мамочко, ні дня, ні години,
Збила мене лиха доля да і без причини.

Налетіли гуси

Налетіли гуси з далекого краю,
Збили, сколотили воду на Дунаю.
Бодай тії гуси з пір’ячком пропали,
Що нас молоденьких в москалі забрали.
Гей, і шкода, шкода біленького цвіту,
Що розвіяв вітер та й по всьому світу;
Гей, і шкода, шкода хлопця молодого,
Що пішов служити осударю й богу.
Там треба служити, вірно працювати,
За отця й за мати треба забувати;
За отця й за мати, за рідну хатину,
За сестру, за брата, за любу дівчину.

Та бодай же я марно пропала

Та бодай же я марно пропала,
Що мене мати за п’яницю дала,
А п’яниця цілий тиждень пиє:
Прийде до дому, цілий день мене биє.
Не бий мене, мій милий, в суботу:
Покажу я тобі всю свою роботу.
— Нечиста, плюгава, ще й к тому гидлива;
Мені твоя робота жодна не мила.
Буду бити, буду катувати;
Як прийде неділя, буду іншу мати.
— На що ж тобі, милий, іншої шукати:
Будеш ти її на смерть забивати.
— Не буду я її на смерть забивати:
Буду я для неї наймичку держати;
Щоб вона в мене легенько робила.
Щоб вона в мене хороше ходила.
— Коли б теє рідна мати знала,
То б вона по мені з жалю умлівала.
Не цурайся мене, моя рідна мати!
Поховай мене, мати, з соломляной мати
Зроби мені, мати, тонкую сорочку:
Поховай мене в вишневому садочку.
Викопай мині глибоку могилу:
Посади ж мені в головках калину,
Як прийдеш, мати, ягідочок рвати
— Будеш по мені з жалю умлівати.

Ой вирву я цвітку з рожі та й пущу на воду

Ой вирву я цвітку з рожі та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, цвітко з рожі, аж до мого роду.
А ще цвітка не доплила, вся родина знала,
Вийшла мати воду брати та й цвітку пізнала.
— Чи ти, доню, рік лежала, чи два хорувала,
Що та твоя цвітка з рожі на воді зів’яла?
— Не я, мамцю, рік лежала, не два хорувала,
Тільки ти м’я, моя мамцю, за нелюба дала.

Не жур мене, стара нене

Не жур мене, стара нене,
Бо я журбу і сам знаю:
До Дунаю приїжджаю,
З кониченька не вставаю,
В піхву шаблю не ховаю,
Все з Дунаєм розмовляю:
«Чом ти, Дунай, став так смутен,
Став так смутен, каламутен?
Що, Дунаю, тебе збило,
Чи галочки чорнокрилі,
Чи коники воронії,
Чи козаки молодії?»
Ой чом коні гетьманськії
Не п’ють води дунайської?
Ой не п’ють, но спочивають,
Все на той бік поглядають,
Де козаки кіньми грають,
Шабельками повертають.

Загриміли ключі вночі

Загриміли ключі вночі,
Понад море йдучи;
Заплакала дівка біла,
З-під вінчання йдучи.

Ой не плач, дівко біла,
Під білов платинов:
Зайде ти ся плаканічка
З маленьков дитинов.

Ой не плач, дівко біла,
З-під вінчання йдучи,
Зайде ти ся плаканічка
З газдом газдуючи.

Ой заплачеш, дівко біла,
В перший понеділок,
Як ти здоймут із головки
Зелененький вінок.

Ой заплачеш, дівко біла,
У другий вівторок,
Як ти прийде у голову
Та думочок сорок.

Ой заплачеш, дівко біла,
У третю середу,
Як тя буде газда бити
В головку спереду.

Ой заплачеш, дівко біла,
У четвертий четвер —
Доле моя нещаслива,
Що робити тепер?

Ой заплачеш, дівко біла,
У п’яту п’ятницю:
Не бдеш мочи вирушити
Із корчми п’яницю.

Ой заплачеш, дівко біла,
У шосту суботу:
Не бдеш мочи вирушити
П’яницю в роботу.

Ой заплачеш, дівко біла,
У сему неділю —
Доле моя нещаслива,
Де я ся подію?

Ой у лузі калина білим цвітом зацвіла

Ой у лузі калина білим цвітом зацвіла;
Мала мати дочку молодую — за п’яницю оддала.
П’яниця та недбалиця, цілий тиждень в корчмі п’є,
А як прийде до-домоньку — мене лає, мене б’є.
Загули два голубоньки та под криницею:
Горе мині, моя матусенько, жити з п’яницею.
Просуну я та кватирочку, аж матуся в гості йде,
Питається дочки молодої: чи п’яниця в дома є?
Прошу я вас, моя матусенько, та стиха говоріть:
Спить п’яниця в новій коморі — прошу я вас не збудіть!
Нехай спить, нехай лежить, та нехай не встане:
Нехай моя бідна головонька од журботи одстане.
Прошу я вас, моя матусенько, та не лайте його:
В мене діти маленькії — горе жити без його!
Будеш ти, моя дочко, хліба-солі зароблять:
Будеш маленькії діти годувать.
Прошу тебе, моя матусенько, та не жич* мині того:
Лучче буду мужу догоджати, а ніж діти годувати.

*жич – бажай