Ой п’є чумак і гуляє

Ой п’є чумак і гуляє,
Товариство напуває.
Ой хто тому чумаченьку
Добра доглядає?
Доглядають сусіди,
Іще добрі люде.
Да вже з того чумаченька
Хазяїн не буде!
Ой у лузі калина,
Да схилилась вітка.
Розпилася, розгулялась
Чумацькая жінка.
Чого ж вона схилилася?
Буйний вітер повіває.
Чого ж вона розпилася?
Бо хазяїна немає.
Ой у лузі калина,
Да схилились вітки.
Розійшлися, розбрелися
Чумацькії дітки.
Чого ж вони схилилися?
Буйний вітер повіває.
Чого ж вони розбрелися?
Бо батька немає.
Стали думать і гадати,
Старшого брата питати:
— Порадь же нас, старший брате,
Де нам батька шукати?
— Якби батько на базарі,
То і музиченьки б грали.
Якби батько у шинкарки,
То б бряжчали склянки й чарки.
Якби батько у дорозі,
То б скрипіли ярма й вози.
Якби батько утопився,
То б Дунай би розлився.
Якби батька вовки з’їли,
То б і ліси зашуміли.

Що чужії мужики все добрі

Що чужії мужики все добрі,
Покупили своїм жонам бобри,
А у мене мужичок-дурачок,
Та й поїхав він на ярмарочок,
Та купив мені коровоньку,
Засмутив мою головоньку:
До корови рано треба уставать,
А я млада — до обіда спочивать.
Як устану я ранесенько
Та умиюся білесенько,
Знарядюся хорошесенько,
Та убую черевички на босу,
Та й погоню коровоньку попасу,
Та й зостріну я ведмедя у лісу:
— Ей, ведмедик, ти, мій батеньку,
Задери мою коровоньку,
Слобони мою головоньку!
Полюбив мене купець-молодець,
Подарив мені китаєчки конець.
Ей, китайку носить хочеться,
А любить купця не хочеться.
Полюбив мене попок молодий,
Подарив мені платок голубий.
А платочок носить хочеться,
А любить попа не хочеться.
Полюбив мене солдат молодий,
Він дав мені та сухаричок сухий,
Ей, сухаря їсти не хочеться,
А любити солдата та хочеться.

Із-за лісу, лісу тьомного

Із-за лісу, лісу тьомного,
А із-за садика зельоного
Наступала тучка громная,
А другая непохожая,
Со вітрами, всьо з морозами,
Із дощами із холодними.
Дочка к матері в гості їхала,
Вона їхала, не доїхала,
Добра й лошадь притомилася,
Колясочка обломилася,
Серед ліса становилася,
Серед ліса, ліса тьомного,
Серед садика зельоного,
Проти куща та й вишньового,
Проти гнізда соловйового.
— Соловеєчко-разнопташечко,
Підіймися ти у горушку,
Полетімо у сторонушку,
Накажи ж ти моєму батюшці,
Іще к тому родной матушці,
Нехай вони не прибираються,
Дочки в гості не сподіваються.

Ой горе нам на гетьманщині

Ой горе нам на гетьманщині:
Надокучила нам вража панщина,
Що ходячи наїсись, сидячи виспишся!
Служив я у пана три неділеньки,
Заслужив же я грошей три копієчки,
Щоб за одну впиться, за дві похмелиться,
Щоб до свого пана сміливо явиться,
А перед паном словом приміниться.
Тоді дав мені пан коня чалого,
Коня чалого, неїжджалого,
Посадив сироту небувалого.
Як поїхав сирота у чистеє поле,
Чистеє поле, до долиночки,
Та прив’язав коня до билиночки,
А сам ліг спати край могилочки.
Ой чи спав, чи не спав, та й прокинувся сам:
Бідна моя голова,— нема чалого коня!
Як пішов сирота у чистеє поле,
У чистеє поле, до темного лугу,
Там огонь горить, і огонь горить,
І татарин сидить.
«Татарине мій, ти невіро моя,
Чи не бачив же ти мого чалого коня?»
«А чи ж то твій кінь, що по степу ходить,
Що по степу ходить, траву виїдає,
А з синього моря воду випиває?»

Ой хортуно-небого

Ой хортуно-небого,
Послужи ж ти хоть немного!
Служила в козацтві,
Да служила в чумацтві,—
Послужи ще й у бурлацтві!

Ой ішов я дорогою,
Да зайшов я на провалля.
Аж там чумаченьки
Да п’ють же, ще й гуляють,
А моє ж то безталання!

Ой ішов я дорогою,
Да зострівся я з бідою…
А я ж тую біду
Да за рученьку веду,
Під калиною спати кладу.
Ой ляж, бідо, спати,
Тут же тобі ночувати!

А я, молод козак,
Да й іще й не жонатий,
Піду я дівчини шукати!

Ой ішов я дорогою,
Да зайшов я на долину;
Аж там на долині
Да стоїть кущ калини,
Аж до землі гілля гнеться,
А дівчина плаче
Да як береза ллється,
Що з козаком розстається!

Не поїду в гамерицкий край

Полетів би-м на край світа,
Як вітер, що в полі літат,
Гей, в гамерицкий край,
Лем жаль ми тя, моя хижо,
Солом’яна, жаль.

Кой в нас превелика біда,
Не можна заробить хліба,
Гей, мушу їхать вдаль,
Лем жаль ми вас, мої верхи,
Зеленії, жаль.

Ой жаль ми вас, сойки сиві,
Што-м вас плекав без три зимі,
Ой жаль ми вас, жаль,
Бо інацей би-м поїхав
В гамерицкий край.

Ой жаль ми тя, моя страно,
Де живут з мамічков няньо,
Ой жаль ми тя, жаль,
Хоц г’нас біда не поїду
В гамерицкий край.

Да під вишнею, під черешнею

Да під вишнею, під черешнею
Стоїть старий з молодою, як з ягодою.
Да просилася, да молилася:
— Пусти ж мене, мій старенький, як до батоньки.
— Не пущу ж я тебе, бо зрадиш мене:
Хочеш мене, старенького, да покинути.
— Ой умри, умри ти, старі кості,
Зжалься, боже, зжалься, боже, моєй молодості.
А не вмираєт, не пропадаєт,
Тілько мене, молоденьку, да не забавляєт.