Темна нічка, темная, да

Темна нічка, темная, даТемна нічка, темная, да
Гей, темна нічка, темная
Та й з вечора до рання.

З ким я буду цю ніч спать, да
Гей, з ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Ой сяду я край стола, да
Гей, ой сяду я край стола,
Повечеряю сама.

А мій милий на Дону, да
Гей, а мій милий на Дону,
Я й до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да
Гей, кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да
Гей, тільки знайшла долину,
В тій долині могилу.

До могили припала, да
Гей, до могили припала,
Тяжко-важко ридала:

— Устань, милий, не лежи, да
Гей, устань, милий, не лежи
Путь-дорожку покажи.

— Ой не встану, не встану, да
Гей, ой не встану, не встану,
Болить в мене голова.

Болить в мене голова, да
Гей, болить в мене голова,
Тяжко-важко ранена.

З ким ти, мила, сюди йшла, да
Гей, з ким ти, мила, сюди йшла,
Що ти мене тут найшла?

І любила, і кохала, покіль Одеса сприяла

І любила, і кохала, покіль Одеса сприялаІ любила, і кохала,
Покіль Одеса сприяла;
Тепер любить багатаго.
Мене мина нещасного.
Ой Одеса моя мила,
Що ти мені наробила!
З хазяїна — п’яницею,
Гулякою, бурлакою…
Або піду утоплюся,
Або де до хур наймуся:
Буду чужі воли гнати,
Бо хочу чумаковати!
I біс біду перебуде,
Одна згине, десять буде!..
Бодай пани тиї жили,
Що гуральні построїли:
Як-би не тая сивуха,
Давно б згинув, як та муха!
Потиль буду її нити,
Поки на світі буду жити.

Бурлаки на Дону

Бурлаки на ДонуОй чом, соловей, ранше не щебече? — Голосу не має;
Ой чому, бурлак, да не женишься? — Бо долі не має.
Потеряв соловей голос через ячний колос;
Та потеряв бурлак долю через свою волю:
Остається дівчинонька при панському двору!
Ой по морю да по синьому щука лина носить…
Отамане ти товарищу! вволи мою волю:
Та й роспусти бурлаченьків із Дону до-дому.
Ой пождіте, моі бурлаченьки, хочъ до неділоньки,
Да роспущу вас, моі бурлаченьки, на три неділонки.
Ой далеко, пане отамане, до неділоньки ждати,
Та вже нас ожидаютъ отець и мати!

Посію шевлію раненько в неділю

Посію шевлію раненько в неділюПосію шевлію раненько в неділю:
За лютими морозами шевлія не зійде,
Хоч вона зійде, од сонця зов’яне;
Йде милий з корчми пьяний — на мене не гляне.
Йде мій миленький з корчомки пьяненький:
Одчини, мила, двери, бо я твій миленький.
Я не одчинюся, бо тебе боюся:
Як зачую твій голосочок, де ж я подінуся?
В двери не вмію, в оконце не вспію…
Розступися, сира земле!
Нехай жива войду в тебе!
Приняла отця и старую неньку —
Прийми, сира земле, й мене молоденьку!

Ой загули чорні галинята

Ой загули чорні галинята Ой загули чорні галинята
Та у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Росчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу..,
Виганяв чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
“Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!”
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тіх дорогах,
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку,
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую м’якеньку.
Хто ходить по тіх дорогах,
Стелить постілоньку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її отстояти.
І стукотить, и грумотить,
І за комір вода льется,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька;
В ній вода блищиться:
Не ходили б ми по тіх дорогах,
Як-би було чим оплатиться!..