Ой на горі корчма, під корчмою жито

Ой на горі корчма, під корчмою житоОй на горі корчма, під корчмою жито,
А в тій корчмі край дороги козаченька вбито.
Ой убито, вбито, затягнуто в жито,
Червоною китайкою личенько прикрито.
Прилетіла мила, голубонька сива,
Як підняла китаєчку та й заголосила:
— Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився?
Чи ти з другою спізнався, мене відцурався!
— Я ж, мила, не впився, й з коника не вбився,—
За тобою, молодою, дуже зажурився.
— Оце ж тобі, серце, такая розплата:
Було б тобі, козаченьку,
Нас двох не кохати!

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по ДонуОй ходив чумак
Сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки
Ніколи йому.
Ой їхав чумак
3 Криму до-дому,
Сталась йому пригодонька
За всю дорогу..
Сталась йому пригодонька
Не в день, а в ночі —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
При широкій доріженьці
Воли пасучи.
Ой ішов чумак.
В Самар на базар,
Червоною китайкою
Головку зв’язав.
Ой упав чумак,
Упав, та й лежить, —
Ніхто його не спитав,
Що в його болить…
Ой болить в його
Серце й голова, —
Помирав чумаченько,
А роду нема!
Прийшов до його
Отаман його,
Бере його за рученьку.
Жалує його…
«Отамане мій!
Жалуєш мене,
Скидай кожух з мене,
Та укрий мене;
Бери мої воли, вози —
Поховай мене;
Бери мое срібло, злото —
Поминай мене!»
Ой скинув чумак
Свиту і кожух,
Припадав к сирій земл! —
Теплий зводе дух…
Ой скинув чумак
Із себе й каптан:
«Воли мої половії,
Хто ваш буде пан?»
Та вдарили зразу
У великий дзвін:
Це ж по тому чумаков!,
Що ходив на Дін!
Та вдарили зразу
В дзвони у во всі:
Це ж по тому чумакові,
Що ходив по сіль!
Ой ішли воли
Та в вісьмерику:
Задзвоиили в усі дзвони
По тім чумаку!
Ревнули воли
У новім ярмі:
Поховали чумаченька
В чужій стороні;
Ревнули воли,
Степом ідучи:
Поховали чумаченька
Із Криму йдучи.

Ой вийду я, вийду на гору крутую

Ой вийду я, вийду на гору крутую— Ой вийду я, вийду на гору крутую!
Ой стану я, подивлюся на воду биструю;
Щука риба в морі гуляє до волі,
А я, бідний вдовин син, без щастя, без долі!
Піду ж я до комори питатися зброі:
Чи мені коня сідлати, чи пішки мандровати?
— Сідлай, сину, коня, сідлай вороного!
— Прощай, прощай, стара ти, мене молодого!
— І я тебе прощу і бог тебе прости:
І в великій дороженьці боже тобі щасти!»
А в неділю раненько ще до сходу сонця
Плаче, плаче бідна вдова, сидючи в віконця!
Плаче ж вона, плаче, тяженько ридає:
Летить сивий орел, а вона й питає:
— Ой ти орле сивокрилий, високо літаєш:
Ой ти часто мого сина у вочі видаєш?
— Ой чи часто, чи не часто, таки його бачу:
На чуб, на чуб наступаю, очі колупаю!
Ой вдарилась бідна вдова об поли руками:
— Сини ж мої кохані — пропала я з вами!
— Сама собі, мати, винна, сама провинила,
Що нас молодими та не поженила!
— Сини моі любі, сини ви милиї!
Тим же я вас не женила, що ви молодії!