Добривечір, дівчино, куди йдеш?

— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?

— Ото ж моя хаточка край води
З високого дерева — з лободи.

Ото ж мої сінечки при кутку
З високого дерева — з лопуху.

— Ой чия ти, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти?

— Не питай же, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю — вийду я.

Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю?

— Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю?
— Я йду в гори, везу соли, солодка Марусю.
— Коли тебе сподіватись, чорнявий Петрусю?
— За три, за дві неділеньки, солодка Марусю.
Іде Петрусь з полонини в кривавій сорочці,
Марусенька вдарила си ручков по головці:
— А що ж тебе там побило, чорнявий Петрусю?
— Дві дівчини в смерячині, солодка Марусю.
— А в що тебе перебрати, чорнявий Петрусю?
— В сорочечку вишивану, солодка Марусю.
— А чим тебе вперезати, чорнявий Петрусю?
— Ой краєньков шовковеньков, солодка Марусю.
— А в що ж тобі голов вбрати, чорнявий Петрусю?
— В капелюшок з трясунками, солодка Марусю.
— А в що ж тобі ноги вбрати, чорнявий Петрусю?
— В черевички буксовенькі, солодка Марусю.
— А йкі дружки закликати, чорнявий Петрусю?
— Дві трембіти бляшанії, солодка Марусю.
— А де тобі постелити, чорнявий Петрусю?
— На цвинтарі при дорозі, солодка Марусю.
— А як тобі заспівати, чорнявий Петрусю?
— Ой із дому аж до гробу, солодка Марусю.
Ой волики та загули, трембіти заграли,
Молодого Петрусенька навіки сховали.
Сидить потя на воротях, на крильцях си здуло,
Ой це не є співаночка, лиш це правда була.

По широкій річці плили каченята

По широкій річці плили каченята,
Гарний той віночок, що плели дівчата.

Вінок мій зелений, а завтра зів’яне,
Молода дівчина до шлюбоньку стане.

Як буду ставати, то буду плакати,
Мою маму в гробі буду споминати:

— Ой прийди, мамуню, бо я ся видаю ,
Зелений віночок на голові маю.

— Ой не прийду, доню, бо я нездужаю
Ту землю піднести, що сили не маю.

— Ой рідна мамуню, я на вас чекаю,
Кому ся поклоню, як мами не маю?

Ой прийди, мамуню, в неділю зраненька,
Як до шлюбу стану, така молоденька?

— Ой не прийду, доню, прийде друга мама,
Я встати не можу — заглубока яма.

Ой горе на світі бідній сиротині,
Ніхто не пригорне при лихій годині.

Ой приїхав милий до милої в гості

Ой приїхав милий до милої в гості,
А в милої весь двір на помості.
— Ой для кого, мила, цей двір становила?
— А для того, що вірно любила!
— А від кого, мила, цей перстень дістала?
— А від того, що вірно кохала!
— А від кого, мила, це дитя придбала?
— А від того, що вірно кохала.
Ой взяв милий милу за білую ручку
Та іскинув золоту обручку.
Ой взяв милий милу за білії боки
Та й укинув у Дунай глибокий.
— Пливи, пливи, мила, стиха за водою,
А я, не барившись, іду за тобою.

Хожу, блужу и вздихаю тяженько до неба

Хожу, блужу і вздихаю тяженько до неба;
З тяжким жалем промовляю: розстатися треба.
Которії причиною до нашей розлуки —
Бодай же їх не минали з того світа муки!
Будь щастливий із другими, а я плакать буду,
А я твоїй невдячності нігди не забуду.
А я тебе вірне люблю, сам бог теє знає;
Которі нас розлучають, нєх їх бог кapає!
Десь ти мене, моя мати, в церкву не носила,
Що ти мені, моя мати, долі не впросила.
— Я ж тя до церкви носила — богу молилася;
Така ж тобі, моя доню, доля судилася.
— Лучше була мене, мати, в купелі заляла,
Ніж мя таку нещастливу на сей світ пускала.
— В купелі мати не заляла, не могла заляти,
Но мусила-м, моя доню, я ж тя годувати.
— Не я в літях, не я в літях, не я в худобоньці,
Тілько мені журба й лихо в моїй головоньці.
Тоді тобі усі діла на памяти стануть.
Оно моі мертви очи на тебе не глянуть.

нігди - ніколи
нєх - нехай

Колядуй, баране!

— Колядуй, баране!
— Не вмію, пане!
— Дак тікай, баране!
— Нікуди, пане!
— У окно, баране!
— Дак роги, пане!
— Позбувай, баране!
— Дак болітимуть, пане!
— Зав’яжи, баране!
— Дак нічим, пане!
— Платком, баране!
— Дак немае, пане!
— Купи, баране!
— Дай грошей, пане!

Ішов козак дорогою

Ішов козак дорогою, (2 )
Дорогою широкою.
Зострів дівку-семилітку, (2)
Загадав їй сім загадок:
— Ой дівчино моя, Галю! (2)
Що-сь я тебе запитаю:
Що то росте без коріння? (2)
Що плететься вверх деревця?
Що то грає — голос має? (2)
Що то плаче — сліз немає?
Що то світить круту гору? (2)
Що то біжить без прогону? (2)
Що то цвіте без колосу? (2)
Що то січе русу косу?
Одгадаєш — моя будеш, (2)
Ні ’дгадаєш — дурна будеш.
— Хіба б справді дурна була, (2 )
Щоб я цього не ’дгадала:
Камінь росте без корінця, (2)
Хміль плететься вверх деревця,
Скрипка грає — голос має, (2)
Сокіл квилить — сліз немає,
Місяць світе круту гору, (2)
Вода біжить без прогону,
Трава цвіте без колосу, (2)
Журба січе русу косу.