Ішов козак дорогою

Ішов козак дорогою, (2 )
Дорогою широкою.
Зострів дівку-семилітку, (2)
Загадав їй сім загадок:
— Ой дівчино моя, Галю! (2)
Що-сь я тебе запитаю:
Що то росте без коріння? (2)
Що плететься вверх деревця?
Що то грає — голос має? (2)
Що то плаче — сліз немає?
Що то світить круту гору? (2)
Що то біжить без прогону? (2)
Що то цвіте без колосу? (2)
Що то січе русу косу?
Одгадаєш — моя будеш, (2)
Ні ’дгадаєш — дурна будеш.
— Хіба б справді дурна була, (2 )
Щоб я цього не ’дгадала:
Камінь росте без корінця, (2)
Хміль плететься вверх деревця,
Скрипка грає — голос має, (2)
Сокіл квилить — сліз немає,
Місяць світе круту гору, (2)
Вода біжить без прогону,
Трава цвіте без колосу, (2)
Журба січе русу косу.

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився

Ой, боже ж мій, милий, який я вродився— «Ой, боже ж мій, милий,
Який я вродився!
Кінь вороний,
Сам молодий,
Іще не женився.
Продай, тату, коня,
Коня вороного;
Ой одружи, одружи
Мене молодого!»

— «Шкода, синку, коня,
Шкода продавати:
Пишуть чорне по білому,
Хотять тебе взяти!»
— «Нехай вони пишуть:
Я їх не боюся;
Кінь вороний,
Сам молодий—
Іще вислужуся!»

Погнівався мі мій наймиленьший

Погнівався мі мій наймиленьшийПогнівався мі мій наймиленьший
Без причини на мене,
Осідлав собі коня вороного,
Гет поїхав від мене.
Осідлав собі коня вороного,
Гет поїхав від мене.

Засвіт мі сонце, засвіт мі місяць,
Як млиньске колесо,
Вийди, дівчино, вийди єдина,
Промов до ня словечко.
Вийди, дівчино, вийди єдина,
Промов до ня словечко.

Як я маю гей, як я до тебе
Словечко промовити,
Кой люде радят, кой люде судят,
Же я тя хцу любити.
Кой люде радят, кой люде судят,
Же я тя хцу любити.

Ней они радят, ней они судят
Ей по цілім світу,
А я тя любив і любити буду,
Ти мій предрагий квіту.
А я тя любив і любити буду,
Ти мій предрагий квіту.

Як до тебе ходити, тебе вірно любити

Як до тебе ходити, тебе вірно любити— Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити:
В тебе батько лихий,
Серце моє!

— Батька дома немає,
Батько в шинку гуляє,
А ти, серце, ходи,
Таки вірно люби,
Серце моє!

— Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити:
В тебе мати лиха,
Серце моє!

— Матер дома немає,
На хрестинах гуляє,
Таки, серце, ходи,
Таки вірно люби.
Серце моє!

— Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити,
І собаки лихі,
Серце моє!

— Я собакам угожу,
Я їм хліба положу,
Таки, серце, ходи,
Таки вірно люби,
Серце моє!

— Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити:
В тебе кішки лихі,
Серце моє!

— Я і кішкам угожу,
Шматок сала положу,
Таки, серце, ходи,
Таки вірно люби,
Серце моє!

— Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити:
В тебе миші лихі,
Серце моє!

— Коли мишей боїшся
На воротях повісся,
Ізгинь, пропади,
А до мене не ходи!
Цур тобі, пек!

Ой ліз їжак, ліз

Ой ліз їжак, лізОй ліз їжак, ліз
Та й до воріт приліз.
— Стережися, мій миленький,
Бо їжак тебе з’їсть.

— Ой ти, мила моя,
Чорнобрива моя!
Коло мого ти бока
Та не бійся їжака.

— Ой ліз їжак, ліз
Та й в подвір’я приліз.
— Стережися, мій миленький,
Бо їжак тебе з’їсть.

— Ой ти, мила моя,
Чорнобрива моя!
Коло мого ти бока
Та не бійся їжака.

Ой ліз їжак, ліз
Та й до мене приліз.
— Стережися, мій миленький,
Бо їжак тебе з’їсть.

— Ой ти, мила моя,
Чорнобрива моя!
Коло мого ти бока
Та не бійся їжака.

Пожену я воли в поле, товар на долину

Пожену я воли в поле, товар на долинуПожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон— Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон,
Що з-під лівого рукавечка вилетів сокол.
— То ж не сокіл, то ж не сокіл, то правда твоя, твоя:
Твоя жена Марусина сина вродила.
Твоя жена Марусина сина вродила,
До дванадцять часов ночі жизнь покончила.
— Командире, ти ж мій брате, пусти мня домой, домой,
Щось-то сталось в моїм домі з моєю женой.
— Відпустю тебе, козаче, та ще й не самого,—
Звелю тобі з стайні взяти коня вороного.
Їде, їде той Ванюша попід ту гору, гору,
Ніде світла не видати, лиш у мому двору,
Їде, їде той Ванюша попід ворота,
Він не знає, що є в нього бідна сирота.
Уїжджає той Ванюша в своє подвір’я,—
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець.
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець:
— Здрастуй, здрастуй, мій синочок, ти вже й удовець.
Входи’ Ваня, входи’ Ваня у свою світлицю,
Взяв синочка на рученьки та й сам обімлів!
— Ти, синочку, мій синочку, бодай же ти прожив, прожив,
Нащо ж ти нас, таких молодих, з пари розлучив?

Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргає

Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргаєІде козак з корчми п’яний,
На дівчину моргає,
А за ним, за ним його дівчина
Дрібненьким кроком ступає:

— Де ж ми будем ночувати,
Ти, мій милий козаче?
— В темнім гайочку, в зимнім пісочку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем накриватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я листочком, ти фартушочком,
Ти, моя люба дівчино.

— Що ми будем вечеряти,
Ти, мій милий козаче?
— А я їм булку, ти думай думку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем умиватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я росою, а ти сльозою,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем утиратись,
Ти, мій милий козаче?
— А я рушничечком, ти фартушечком,
Ти, моя люба дівчино.

— Де ж ми будем вандрувати,
Ти, мій милий козаче?
— Я йду до роду, ти скачи в воду,
Ти, моя люба дівчино.

Добривечір, дівчино, куди йдеш

Добривечір, дівчино, куди йдеш— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Чи то ж би я розуму не мала,
Щоб я тобі правдоньку сказала?
— Добривечір, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти.
— Не питайся, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю, вийду й я!
— Дівчинонько-серденько, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Отам моя хатонька край води
З високого дерева — з лободи.
Я до хати сінечки приплету
З високого дерева — з черету!
— Тепер же я догадався, чия ти!
Пусти ж мене, серденько, до хати!
— Шкода теє, голубе, затівать,
Бо ти будеш ніченьку ночувать!
— Та я ж тебе, серденько, не зведу,
Пожартую трішечки та й піду!
Жартувала дівчина до зорі,
Поки стало видненько надворі.
— Ой уставай, козаченьку, та тікай,
Та на мене славоньки не пускай!

Кукуріку, півнику, гайда

Кукуріку, півнику, гайдаКукуріку, півнику, гайда,
Була в мене дівчина найда.
На курочці пір’ячко рябоє,
Любімося, серденько, нас двоє!
— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Моя хата, серденько, край води
З високого дерева — з лободи.
А ще к тому сінечки притешу
З кудрявого дерева — комишу,
Покладу латоньки, латоньки
З кудрявої м’ятоньки, м’ятоньки.
Покладу кроковці, кроковці
З кудрявої морковці, ^орковці.
— Ой одчини, дівчино, одчини!
Сама собі кривдоньки не чини.