Ой у полі криниченька, з неї вода протікає

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький сірі воли напуває.
— Напій, напій, чорнявая, мої сірі воли,
А я стану подивлюсь на твої чорні брови.
— Вчора була суботонька, сегодня ж неділя,
Чого ж в тебе, козаченьку, сорочка не біла?
— Ой чи біла, чи не біла, то не твоє діло,
Стара ненька не випрала, сестра ж не схотіла.
— Ой виперу, вималюю козачу сорочку.
Ой летіла зозуленька та й стала кувати.
— Годі, годі, чорнобрива, сороченьку прати,
Візьми серп, іди в степ пшениченьку жати.
Взяла вона серпа в руки, кинула за грубу:
— В свого батька я не жала, то й в тебе не буду.
Найду я собі корчмоньку й шинковати буду,
Справлю собі я коляску й проїжджати буду.

Оженився дурень

Оженився дурень
Та взяв глуповату,
Та не знали, що робити,
Запалили хату.
Гори, хата, швидко,
Щоб далеко видко.
Ой ти, дід, дідуга,
Ізігнувся, як дуга.
А я, молоденька,
Гуляти раденька!
— Я й сам, і сам не піду,
І тебе не пущу,
Хочеш мене, старого,
Покинути самого.
У мене є ставок,
У мене є й млинок
Ще й вишневенький садок.
В ставочку купаться,
В млиночку сушиться,
А в вишневому саду
Погуляти до ладу.
— А ставок твій та збіжить,
А млинок твій ізгорить,
А вишневенький садок
Та не вроде ягідок.

Добривечір, дівчино, куди йдеш?

— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?

— Ото ж моя хаточка край води
З високого дерева — з лободи.

Ото ж мої сінечки при кутку
З високого дерева — з лопуху.

— Ой чия ти, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти?

— Не питай же, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю — вийду я.

Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю?

— Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю?
— Я йду в гори, везу соли, солодка Марусю.
— Коли тебе сподіватись, чорнявий Петрусю?
— За три, за дві неділеньки, солодка Марусю.
Іде Петрусь з полонини в кривавій сорочці,
Марусенька вдарила си ручков по головці:
— А що ж тебе там побило, чорнявий Петрусю?
— Дві дівчини в смерячині, солодка Марусю.
— А в що тебе перебрати, чорнявий Петрусю?
— В сорочечку вишивану, солодка Марусю.
— А чим тебе вперезати, чорнявий Петрусю?
— Ой краєньков шовковеньков, солодка Марусю.
— А в що ж тобі голов вбрати, чорнявий Петрусю?
— В капелюшок з трясунками, солодка Марусю.
— А в що ж тобі ноги вбрати, чорнявий Петрусю?
— В черевички буксовенькі, солодка Марусю.
— А йкі дружки закликати, чорнявий Петрусю?
— Дві трембіти бляшанії, солодка Марусю.
— А де тобі постелити, чорнявий Петрусю?
— На цвинтарі при дорозі, солодка Марусю.
— А як тобі заспівати, чорнявий Петрусю?
— Ой із дому аж до гробу, солодка Марусю.
Ой волики та загули, трембіти заграли,
Молодого Петрусенька навіки сховали.
Сидить потя на воротях, на крильцях си здуло,
Ой це не є співаночка, лиш це правда була.

По широкій річці плили каченята

По широкій річці плили каченята,
Гарний той віночок, що плели дівчата.

Вінок мій зелений, а завтра зів’яне,
Молода дівчина до шлюбоньку стане.

Як буду ставати, то буду плакати,
Мою маму в гробі буду споминати:

— Ой прийди, мамуню, бо я ся видаю ,
Зелений віночок на голові маю.

— Ой не прийду, доню, бо я нездужаю
Ту землю піднести, що сили не маю.

— Ой рідна мамуню, я на вас чекаю,
Кому ся поклоню, як мами не маю?

Ой прийди, мамуню, в неділю зраненька,
Як до шлюбу стану, така молоденька?

— Ой не прийду, доню, прийде друга мама,
Я встати не можу — заглубока яма.

Ой горе на світі бідній сиротині,
Ніхто не пригорне при лихій годині.

Ой приїхав милий до милої в гості

Ой приїхав милий до милої в гості,
А в милої весь двір на помості.
— Ой для кого, мила, цей двір становила?
— А для того, що вірно любила!
— А від кого, мила, цей перстень дістала?
— А від того, що вірно кохала!
— А від кого, мила, це дитя придбала?
— А від того, що вірно кохала.
Ой взяв милий милу за білую ручку
Та іскинув золоту обручку.
Ой взяв милий милу за білії боки
Та й укинув у Дунай глибокий.
— Пливи, пливи, мила, стиха за водою,
А я, не барившись, іду за тобою.

Хожу, блужу и вздихаю тяженько до неба

Хожу, блужу і вздихаю тяженько до неба;
З тяжким жалем промовляю: розстатися треба.
Которії причиною до нашей розлуки —
Бодай же їх не минали з того світа муки!
Будь щастливий із другими, а я плакать буду,
А я твоїй невдячності нігди не забуду.
А я тебе вірне люблю, сам бог теє знає;
Которі нас розлучають, нєх їх бог кapає!
Десь ти мене, моя мати, в церкву не носила,
Що ти мені, моя мати, долі не впросила.
— Я ж тя до церкви носила — богу молилася;
Така ж тобі, моя доню, доля судилася.
— Лучше була мене, мати, в купелі заляла,
Ніж мя таку нещастливу на сей світ пускала.
— В купелі мати не заляла, не могла заляти,
Но мусила-м, моя доню, я ж тя годувати.
— Не я в літях, не я в літях, не я в худобоньці,
Тілько мені журба й лихо в моїй головоньці.
Тоді тобі усі діла на памяти стануть.
Оно моі мертви очи на тебе не глянуть.

нігди - ніколи
нєх - нехай