Переходом в чистім полі заквітли волошки

«Переходом в чистім полі заквітли волошки,
А я ж тебе полюбив, що рум’яна трошки».

«Ой перестань, перестань до мене ходити,
Мене, молоденькую, з розуму зводити!»

«Я ж не перестану, покіль не достану
Рум’яного личка, хорошого стану.

Як я маю перестати, що я люблю тебе,
А ти мене, серце моє, упусти до себе».

«Як я маю упустити, мати ключі має,
І великим замком двері замикає».

«Украдь ключі у матері, коли ляже спати,
А свойого миленького упусти до хати».

Вкрала ключі у матері, мати не почула,
А свойого миленького до себе кликнула.

«Ходи тепер, мій миленький, потіш мою душу,
Я для тебе, що розкажеш, учинити мушу».

Пішла Ганча по ягодки

Пішла Ганча по ягодки
У гайочок зелененький.

Не виділа там нікого,
Лем воячка молодого.

Зачав єї звідовати:
— Ци будеш ся оддавати?

— Я ся оддавати не буду,
Я за милим чекати буду.

— Твій ся милим вчера женив,
Гарне дівча узяв собі.

Що му, мила, що вінчуєш,
Кидь го вірно так любуєш?

— Вінчую ми стільки щастя,
Скільки в нашім гаю листя!

Обернувся, засміявся,
Златий перстень заблищався.

По перстеню го впізнала,
І жалісно заплакала.

— Кидь була-сь ми зле вповіла,
Головка би з плеч злетіла.

Айбо ти зле не вповіла,
Тепер будеш моя мила.

Чогось мені тяжко-важко, на серденьку туга

Чогось мені тяжко-важко, на серденьку туга;
Нема мого миленького, нема мого друга!
Ой приїхав мій миленький в неділю раненько;
Зліз з коника, привітався: — День добрий, серденько!
Ой чи здорова, чи не тужиш чого?
Чи не маєш над мене іншого?
— «Перед богом присягаю,
Що іншого не маю,
Тілько тебе, серце моє, над життя кохаю!»

Як я пішла до старої, яла хижу мести

Як я пішла до старої, яла хижу мести,
Стара мені уповіла в поле їсти нести.
— Стара моя, стара моя, де тут плужок оре?
А вна мені відповіла: «Най тя в ребра коле».
А я була розумненька, знала відповісти:
— Та най тоту в ребра коле, хто готовив їсти.

Помагай біг вам

— Помагай біг вам,
Ци раді ви нам?
Ой ци раді, ци не раді,
Помагай біг вам.

— Бодай здоров, свату!
Замкни, жінко, хату,
Подай держак до лопати
Свата привітати.

Жінка поспішає,
Хату замикає,
А пірвавши за коцюбу,
Сватонька вітає.

А сват за чуприну:
— Вітай, вражий сину!
— Пусти, свату, не жартуй,
Бо ті в руках згину.

Не жартуй же, свату,
Бо зломиш лопату,
Волиш горілоньки дати.
Свата привітати.

Сват того не чує,
Охоче трактує,
То кулаком по губах,
То держаком по зубах.

Що тобі ся стало,
Ци тебе напало?
А я твої жінки сват,
А наймита твого брат.

— Най тя чорт не носить,
Де тя кто не просить;
Де тя просять, не вчащай,
Де не просять, не бувай.

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький сірі воли напуває.
— Напій, напій, чорнявая, мої сірі воли,
А я стану подивлюсь на твої чорні брови.
— Вчора була суботонька, сегодня ж неділя,
Чого ж в тебе, козаченьку, сорочка не біла?
— Ой чи біла, чи не біла, то не твоє діло,
Стара ненька не випрала, сестра ж не схотіла.
— Ой виперу, вималюю козачу сорочку.
Ой летіла зозуленька та й стала кувати.
— Годі, годі, чорнобрива, сороченьку прати,
Візьми серп, іди в степ пшениченьку жати.
Взяла вона серпа в руки, кинула за грубу:
— В свого батька я не жала, то й в тебе не буду.
Найду я собі корчмоньку й шинковати буду,
Справлю собі я коляску й проїжджати буду.

Оженився дурень

Оженився дурень
Та взяв глуповату,
Та не знали, що робити,
Запалили хату.
Гори, хата, швидко,
Щоб далеко видко.
Ой ти, дід, дідуга,
Ізігнувся, як дуга.
А я, молоденька,
Гуляти раденька!
— Я й сам, і сам не піду,
І тебе не пущу,
Хочеш мене, старого,
Покинути самого.
У мене є ставок,
У мене є й млинок
Ще й вишневенький садок.
В ставочку купаться,
В млиночку сушиться,
А в вишневому саду
Погуляти до ладу.
— А ставок твій та збіжить,
А млинок твій ізгорить,
А вишневенький садок
Та не вроде ягідок.