Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргає

Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргаєІде козак з корчми п’яний,
На дівчину моргає,
А за ним, за ним його дівчина
Дрібненьким кроком ступає:

— Де ж ми будем ночувати,
Ти, мій милий козаче?
— В темнім гайочку, в зимнім пісочку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем накриватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я листочком, ти фартушочком,
Ти, моя люба дівчино.

— Що ми будем вечеряти,
Ти, мій милий козаче?
— А я їм булку, ти думай думку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем умиватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я росою, а ти сльозою,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем утиратись,
Ти, мій милий козаче?
— А я рушничечком, ти фартушечком,
Ти, моя люба дівчино.

— Де ж ми будем вандрувати,
Ти, мій милий козаче?
— Я йду до роду, ти скачи в воду,
Ти, моя люба дівчино.

Добривечір, дівчино, куди йдеш

Добривечір, дівчино, куди йдеш— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Чи то ж би я розуму не мала,
Щоб я тобі правдоньку сказала?
— Добривечір, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти.
— Не питайся, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю, вийду й я!
— Дівчинонько-серденько, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Отам моя хатонька край води
З високого дерева — з лободи.
Я до хати сінечки приплету
З високого дерева — з черету!
— Тепер же я догадався, чия ти!
Пусти ж мене, серденько, до хати!
— Шкода теє, голубе, затівать,
Бо ти будеш ніченьку ночувать!
— Та я ж тебе, серденько, не зведу,
Пожартую трішечки та й піду!
Жартувала дівчина до зорі,
Поки стало видненько надворі.
— Ой уставай, козаченьку, та тікай,
Та на мене славоньки не пускай!

Кукуріку, півнику, гайда

Кукуріку, півнику, гайдаКукуріку, півнику, гайда,
Була в мене дівчина найда.
На курочці пір’ячко рябоє,
Любімося, серденько, нас двоє!
— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Моя хата, серденько, край води
З високого дерева — з лободи.
А ще к тому сінечки притешу
З кудрявого дерева — комишу,
Покладу латоньки, латоньки
З кудрявої м’ятоньки, м’ятоньки.
Покладу кроковці, кроковці
З кудрявої морковці, ^орковці.
— Ой одчини, дівчино, одчини!
Сама собі кривдоньки не чини.

Не йди, попе, ти до церкви служить

Не йди, попе, ти до церкви служить— Не йди, попе, ти до церкви служить,
Десь твоя попаденька забіжить.

Читав, читав піп листи й перестав,
Прийшов к дому — вже попаді не застав.

По вулиці патлами мотає,
Кого стріне, попаденьки питає.

Як прибіжить попаденька уночі,
Аж піп хропе, як чортяка, на печі.

— Бодай тебе, попаденько, біс узяв,
За тобою всі рукава обірвав.

Вищая лебідонька, аніж кріп,
Кращая попаденька, аніж піп.

— Ой дивися ж, попаденько, на мене,
Вже не найдеш кращого й од мене.

— Разви б я із розума ізійшла,
Щоби я собі кращого не найшла?

Широкії, довгії рукава, широкая, довгая борода,
Чорт попа любитиме, а не я.

Бурлаки на Дону

Бурлаки на ДонуОй чом, соловей, ранше не щебече? — Голосу не має;
Ой чому, бурлак, да не женишься? — Бо долі не має.
Потеряв соловей голос через ячний колос;
Та потеряв бурлак долю через свою волю:
Остається дівчинонька при панському двору!
Ой по морю да по синьому щука лина носить…
Отамане ти товарищу! вволи мою волю:
Та й роспусти бурлаченьків із Дону до-дому.
Ой пождіте, моі бурлаченьки, хочъ до неділоньки,
Да роспущу вас, моі бурлаченьки, на три неділонки.
Ой далеко, пане отамане, до неділоньки ждати,
Та вже нас ожидаютъ отець и мати!

Калиноньку ломлю, ломлю

Калиноньку ломлю, ломлю– Калиноньку ломлю, ломлю,
А ви, віти, одхилітеся.
Удовоньку люблю, люблю,
А ви діти, розійдітеся.

– Коли ломишь калиноньку,
То ломай її віти;
Коли любишь удовоньку,
То люби її діти.

Не журися, мій миленький,
Та моїми діточками:
Ой ти підешь з косоньками
Вони підуть з грабельками!

– Бодай же ти, моя мила,
Того не дождала,
Щоб ти мене, молодого,
Із косою висилала!

Ой у полі на роздольї

Ой у полі на роздольїОй у полі на роздольї —
Там козак недуж лежить;
А його дівчина вірно доглядала,
Що матуся не знала.
Везуть козака, везуть молодого
Та сивими волами;
Плаче дівчина, плаче молодая
Та дрібними сльозами.
— «Ой не плачь, дівчино, ой не плачь, рибчино,
Та не вдавайся в тугу;
Як я жив буду — тебе не забуду;
Я в-осені в тебе буду!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Та до осені ждати;
Як схоче моя стара мати
Та за іншого оддати!..»
— «Як, схоче твоя мати
Та за іншого оддати,—
Пиши дрібні листи на білій бумазі,
Та давай мені знати!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Дрібні листи писати…
Треба рано встати, треба подумати,
Черезъ кого переслати!»
— «Перешли, дівчино, перешли, рибчино,
Черезъ чорную галку;
Буду шановати, буду поважати
Як рідную матку!»

Лає мене родинонька

Лає мене родинонька– Лає мене родинонька, щоб я тя не любивъ…
Хіба би я свое житя загубивъ!..
Нехай лає, нехай мучить, хоч би і забила:
Щож я винен, що матуся тебе полюбила?
Полюбила вона тебе і буде кохати;
Прошу сердце, аби вільно було запитати:
Скажи сердце, правду, чи мя кохаешъ,
Чи ти мене, молодого, зводити гадаешъ?
– На шо ж твоє запитанння, чи я тя кохаю;
Чи тобі своеї милості мало знаків даю?
– Правду, сердце, говорить — сам я теє знаю;
Коли ж бо я твоім буду — надії не маю!
Ой боже мій милостивий! чи-то твоя воля?
Ой чи такая наша доля.
Просимъ бога, а бог на нас гляне милостивий:
Ходімо, звінчаймось, будемо счастливі!

Ой хто леґінь

Ой хто леґіньХлопці:
Ой хто леґінь, ой хто леґінь, ци не я?
Набік шапку у Ком’ятах ношу я,
Набік шапку та вби усі виділи, виділи,
Та вби мене файні дівки любили.

Дівчата:
Ой чий ото леґінь, як ружа,
Я би-м го любила за мужа,
Я би-м му робити не дала, не дала,
Лем би го за красу держала.

Порізала-м перетик та болить,
Зелений листочок не гоїть,
Зелений листочок не гоїть, не гоїть,
Пой, милий, поцілуй, бо болить.

Хлопці:
Ой чиї то коні у дворі,
Що на них новенькі ремені?
Чиї би вни були — мої суть, мої суть,
Вони мене до милої понесуть.

Дівчата:
Гори були, гори були, гори й суть,
Попід гори, попід гори бучки ростуть,
Попід бучки росте біла лелія, лелія,
Не є мені у Ком’ятах легіня.