Ой бувай здорова, дівчинонька моя

— «Ой бувай здорова, дівчинонька моя!
Не забувай мене, коли ласка твоя:
Я в дорогу од’їзжаю,
На серденьку тугу маю,
За тебе, дівчино, за тебе, серденько!»
— «У дорогу їдеш — дорога щаслива;
Не забувай мене: я тобі зичлива.
Тілько в тім тя не впевняю,
Бо отця і матку маю:
Чи кажуть чекати,
Чи тя покидати».
— «Чи-сь така зичлива, що вже покидаєш:
Певно, ти дівчино, іншого кохаєш!
Не зборонить тебе ні отець, ні мати
Кілька неділь ждати,
Поки не вернуся!»
— «Повертай же з дороги:
Сам ти бачиш, що вороги
Нам на перешкоді..
Любитися годі!»
Із дороги їду — коня попасаю,
Чую через люди — дівча розлучають,
Вони ‘ї заручають,
Але певне не звінчають —
Вона моя буде!

Уже третій вечір, як дівчину бачив

Уже третій вечір, як дівчину бачив,
Ходю коло хати, дівчини не видати.

Вийди, вийди, серце-дівчино,
Та потіш мою душу, рибчино.

Не вийду, козаче, не вийду, соболю,
Не веліла мати стояти з тобою.

Не веліла й не велить
З тобою цей вечір говорить.

Гей, внадився кіт на чужеє сало

Гей, внадився кіт на чужеє сало,
Доти його носив, доки його стало.
Господар ся приглядає.
Що му сала убуває:
8 «Чом сала немного?»
Чатує на нього.

Стиха засідає, аби го спіймати:
«Хто ту шкоду робить, хочу о тім знати?»
Кіт ся стиха закрадає,
Господар ся підсуває,—
Злапав кота в руки
Та й зв’язав на муки.

— А чи ти то, коте, ходиш, що дві нозі маєш?
Чи ти то до мого сала часто прибуваєш?
Ти то ходиш по затилку,
Підмовляєш мою жінку?
Що тепер думаєш,
Що в руках зостаєш?

— Пусти мене, пане, пусти мя, гетьмане,
Буду тя превозносити, поки мене стане!
На моли буду давати,
В твоєй жінки не бувати,
Пусти ж мя додому,
Не чини сорому!

— Чом же ти перед тім к молитві не брався,
Та нім ти з моєю жоною пізнався?
Тепер тебе та спіймали,
Назад руки ти зв’язали,
Будеш коло впасти,
Що-сь ходив до Насті!

— Та ще ж бо за теє ніде не карали,
Ані по улицях шнуром не лапали.
Буває то у припадку,
Що полюбить гладкий гладку.
Не судять на горло,
Всюди то довольно.

— Перестерігаю більше не бувати,
Щоб тя не піймати, щоб шкірки не зняти!
Буде тебе жалувати
Рідний отець, рідна мати!
Не ходи поночі,
Не шукай немочі!

— Коли-сь мене пустив, не боюся того!
Вшкодив-есь мя мало або і нічого!
Добре твоя жінка знає,
Що мене дуже кохає!
Прийду я потому,
Як не будеш в дому!

Шевче, серце

«Шевче, серце,
Добрий ремесничку,
Заший, серце, розпорочку
В мому черевичку!»

«Зашию, зашию,
І ще й замалюю,
Прийди, серце, увечері,
Сім раз поцілую!»

Ой повіяв буйний вітер з-за гори

Ой повіяв буйний вітер з-за гори,
3віяв, звіяв чорну шляпу з голови.

– Ой ти, мила, чорнобрива ти моя!
Подай, подай чорну шляпу на меня.

– Ой подала б, та не хочеться,
Бо мій милий гіркий п’яниця.

Йде до коршми, напивається,
Іде з коршми, то валяється.

Іде з коршми, то валяється,
А прийде додому, б’є та лається.

– Ой ти, мила, чорнобрива ти моя!
Роззуй, роззуй, розпережи ти меня.

– Я б роззула, та не хочеться,
Бо мій милий гіркий п’яниця.

Йде до ‘коршми, напивається,
Іде з коршми, то валяється.

Іде з коршми, то валяється,
А прийде додому, б’є та лається.

А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
З Лубен у Прилуки,
За ним іде дівчинонька,
Здіймаючи руки.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним іде дівчинонька:
— Вернися, соколе.
— Не вернуся, забарюся,
Гордуєш ти мною,
Буде твоє гордування
Все перед тобою.

Широка кушуля, шита горі крайом

Широка кушуля, шита горі крайом,
Шила ї миленька під зеленим гайом.

Шила й ушивала, весело співала.
Коли ї давала — жалісно плакала.

«А що ти, мій милий, по кошулі буде.
Кой підеш на войну, хто ї носить буде?»

«Як піду на войну, візьму із собою,
Буду ся з нев тішить, як, мила, з тобою.

Аж мене поранять — буде ми на рани,
Аж мене й убиють — буде ми до ями».