А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
З Лубен у Прилуки,
За ним іде дівчинонька,
Здіймаючи руки.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним іде дівчинонька:
— Вернися, соколе.
— Не вернуся, забарюся,
Гордуєш ти мною,
Буде твоє гордування
Все перед тобою.

Широка кушуля, шита горі крайом

Широка кушуля, шита горі крайом,
Шила ї миленька під зеленим гайом.

Шила й ушивала, весело співала.
Коли ї давала — жалісно плакала.

«А що ти, мій милий, по кошулі буде.
Кой підеш на войну, хто ї носить буде?»

«Як піду на войну, візьму із собою,
Буду ся з нев тішить, як, мила, з тобою.

Аж мене поранять — буде ми на рани,
Аж мене й убиють — буде ми до ями».

Та ти, хрещатий барвінку

— Та ти, хрещатий барвінку,
Ти хрещатий барвінку.

Та не стелися в погрібку,
Не стелися в погрібку.

Та постелися в садочку,
Постелися в садочку.

Та по милому слідочку,
По милому слідочку.

Та де мій милий походив,
Де мій милий походив.

Ой там барвінок уродив,
Там барвінок уродив.

— Де моя мила ходила,
Моя мила ходила,

Та там травиця родила,
Там травиця родила.

— Ой а мій милий ревнивий,
А мій милий ревнивий.

Та на вулицю не пуска,
На вулицю не пуска.

А на вулицю гуляти,
На вулицю гуляти.

Та до дівочок співати,
До дівочок співати.

— Та в мене мила не слушка,
В мене мила не слушка.

Та за ворота та й пішла,
За ворота та й пішла.

Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати

— «Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати:
А вже ж наші вороженьки полягали спати!»
— «Ой єдні полягали, другі повставали;
А вже ж вони тебе, доню, давно оббрехали».
— «Нехай вони брешуть як ся розуміють:
Як та прийде годинонька, вони поніміють».

барвіночку рвати – йти на побачення

У неділю рано во всі дзвони били

У неділю рано во всі дзвони били;
Тоді брат з сестрою гарно говорили:
— «Сестро ж моя, сестро! час тя заміж дати!»
— «Оддай мене, брате, не за селянина;
Оддай мене, брате, да за міщанина:
У міщанина новая деревня,
Новая деревня, великая сім’я:
По новій деревні люблю походжати,
В великій сім’ї люблю розмовляти!»

Ой брязнули ключі в стайні на помості;
Ой приїхав братець до сестриці в гості:
«Добривечір, сестро! чи дужа, здорова?»
— «Не питайся, брате, чи дужа, здорова;
Запитайся, брате: яка моя доля?!
Нагайка-дротянка кров’ю обкипіла;
Шовковая хусточка в ручках зотліла;
А вже ж мої очі не доспали ночі;
А вже ж мої руки да й дознали муки;
А вже ж мої ноги зазнали дороги».
— «Ото ж тобі, сестро, новая деревня,
Новая деревня, великая сім’я;
В новій деревні любить походжати;
В великій сім’ї любить розмовляти!»

Ходив козак до молодиці

Ходив козак до молодиці,
Носив він їй гроші в саквиці.

Молодице моя, чорнобривая!
Чого ти мені така милая?

Ой кумо моя, ой любо моя!
Скажи мені, де хата твоя?

Моя хата сніпками вшита.
Прийди, козаченьку, хоть буду бита.

Хоть буду бита, знаю за Koro,
За козаченька молоденького.

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Не попсую тобі жодних я квіточок.
А виріжу квітку з зеленого цвітку,
Пущу по Дунаю, де родину маю.
Плила, плила квітка, па ріці зав’яла,
Прийшла мати води брати, стала й заплакала:
— Ой ти ж, моя доню, три літа лежала,
Коли ж твоя з рожі квітка на ріці зав’яла.
— Не лежала-м, мамцю, ні дня, ні години,
Попалася-м в злії руки невірній дружині.
Ой ти ж, моя мамцю, порадонько в хаті,
Порадь мені, розрадь мені, як нелюба звати?
— Посади нелюба за тесовим столом,
Назови нелюба ясненьким соколом.
— Воліла би-м, мамцю, три гори скопати,
Нежелі нелюба соколом назвати.
Три гори скопаю — сяду й одпочину.
До нелюба піду — навіки загину.
Продай, моя мамцю, всі воли з обори,
Викуп мене, мамцю, з тяжкої неволі.
— Хоч би-м, моя доню, всі воли продала,
Таку тя не возьму, яку тебе дала:
Дала-м тебе, доню, гарну, як калину,
А тепер тя возьму біленьку, як глину.