Пожену я воли в поле, товар на долину

Пожену я воли в поле, товар на долинуПожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон

Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон— Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон,
Що з-під лівого рукавечка вилетів сокол.
— То ж не сокіл, то ж не сокіл, то правда твоя, твоя:
Твоя жена Марусина сина вродила.
Твоя жена Марусина сина вродила,
До дванадцять часов ночі жизнь покончила.
— Командире, ти ж мій брате, пусти мня домой, домой,
Щось-то сталось в моїм домі з моєю женой.
— Відпустю тебе, козаче, та ще й не самого,—
Звелю тобі з стайні взяти коня вороного.
Їде, їде той Ванюша попід ту гору, гору,
Ніде світла не видати, лиш у мому двору,
Їде, їде той Ванюша попід ворота,
Він не знає, що є в нього бідна сирота.
Уїжджає той Ванюша в своє подвір’я,—
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець.
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець:
— Здрастуй, здрастуй, мій синочок, ти вже й удовець.
Входи’ Ваня, входи’ Ваня у свою світлицю,
Взяв синочка на рученьки та й сам обімлів!
— Ти, синочку, мій синочку, бодай же ти прожив, прожив,
Нащо ж ти нас, таких молодих, з пари розлучив?

Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргає

Іде козак з корчми п’яний, на дівчину моргаєІде козак з корчми п’яний,
На дівчину моргає,
А за ним, за ним його дівчина
Дрібненьким кроком ступає:

— Де ж ми будем ночувати,
Ти, мій милий козаче?
— В темнім гайочку, в зимнім пісочку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем накриватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я листочком, ти фартушочком,
Ти, моя люба дівчино.

— Що ми будем вечеряти,
Ти, мій милий козаче?
— А я їм булку, ти думай думку,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем умиватись,
Ти, мій милий козаче?
— А я росою, а ти сльозою,
Ти, моя люба дівчино.

— Чим ми будем утиратись,
Ти, мій милий козаче?
— А я рушничечком, ти фартушечком,
Ти, моя люба дівчино.

— Де ж ми будем вандрувати,
Ти, мій милий козаче?
— Я йду до роду, ти скачи в воду,
Ти, моя люба дівчино.

Добривечір, дівчино, куди йдеш

Добривечір, дівчино, куди йдеш— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Чи то ж би я розуму не мала,
Щоб я тобі правдоньку сказала?
— Добривечір, дівчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти.
— Не питайся, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю, вийду й я!
— Дівчинонько-серденько, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Отам моя хатонька край води
З високого дерева — з лободи.
Я до хати сінечки приплету
З високого дерева — з черету!
— Тепер же я догадався, чия ти!
Пусти ж мене, серденько, до хати!
— Шкода теє, голубе, затівать,
Бо ти будеш ніченьку ночувать!
— Та я ж тебе, серденько, не зведу,
Пожартую трішечки та й піду!
Жартувала дівчина до зорі,
Поки стало видненько надворі.
— Ой уставай, козаченьку, та тікай,
Та на мене славоньки не пускай!

Кукуріку, півнику, гайда

Кукуріку, півнику, гайдаКукуріку, півнику, гайда,
Була в мене дівчина найда.
На курочці пір’ячко рябоє,
Любімося, серденько, нас двоє!
— Добривечір, дівчино, куди йдеш?
Скажи мені правдоньку, де живеш?
— Моя хата, серденько, край води
З високого дерева — з лободи.
А ще к тому сінечки притешу
З кудрявого дерева — комишу,
Покладу латоньки, латоньки
З кудрявої м’ятоньки, м’ятоньки.
Покладу кроковці, кроковці
З кудрявої морковці, ^орковці.
— Ой одчини, дівчино, одчини!
Сама собі кривдоньки не чини.

Не йди, попе, ти до церкви служить

Не йди, попе, ти до церкви служить— Не йди, попе, ти до церкви служить,
Десь твоя попаденька забіжить.

Читав, читав піп листи й перестав,
Прийшов к дому — вже попаді не застав.

По вулиці патлами мотає,
Кого стріне, попаденьки питає.

Як прибіжить попаденька уночі,
Аж піп хропе, як чортяка, на печі.

— Бодай тебе, попаденько, біс узяв,
За тобою всі рукава обірвав.

Вищая лебідонька, аніж кріп,
Кращая попаденька, аніж піп.

— Ой дивися ж, попаденько, на мене,
Вже не найдеш кращого й од мене.

— Разви б я із розума ізійшла,
Щоби я собі кращого не найшла?

Широкії, довгії рукава, широкая, довгая борода,
Чорт попа любитиме, а не я.

Бурлаки на Дону

Бурлаки на ДонуОй чом, соловей, ранше не щебече? — Голосу не має;
Ой чому, бурлак, да не женишься? — Бо долі не має.
Потеряв соловей голос через ячний колос;
Та потеряв бурлак долю через свою волю:
Остається дівчинонька при панському двору!
Ой по морю да по синьому щука лина носить…
Отамане ти товарищу! вволи мою волю:
Та й роспусти бурлаченьків із Дону до-дому.
Ой пождіте, моі бурлаченьки, хочъ до неділоньки,
Да роспущу вас, моі бурлаченьки, на три неділонки.
Ой далеко, пане отамане, до неділоньки ждати,
Та вже нас ожидаютъ отець и мати!

Калиноньку ломлю, ломлю

Калиноньку ломлю, ломлю– Калиноньку ломлю, ломлю,
А ви, віти, одхилітеся.
Удовоньку люблю, люблю,
А ви діти, розійдітеся.

– Коли ломишь калиноньку,
То ломай її віти;
Коли любишь удовоньку,
То люби її діти.

Не журися, мій миленький,
Та моїми діточками:
Ой ти підешь з косоньками
Вони підуть з грабельками!

– Бодай же ти, моя мила,
Того не дождала,
Щоб ти мене, молодого,
Із косою висилала!

Ой у полі на роздольї

Ой у полі на роздольїОй у полі на роздольї —
Там козак недуж лежить;
А його дівчина вірно доглядала,
Що матуся не знала.
Везуть козака, везуть молодого
Та сивими волами;
Плаче дівчина, плаче молодая
Та дрібними сльозами.
— «Ой не плачь, дівчино, ой не плачь, рибчино,
Та не вдавайся в тугу;
Як я жив буду — тебе не забуду;
Я в-осені в тебе буду!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Та до осені ждати;
Як схоче моя стара мати
Та за іншого оддати!..»
— «Як, схоче твоя мати
Та за іншого оддати,—
Пиши дрібні листи на білій бумазі,
Та давай мені знати!»
— «Не штука, козаче, не штука, молодий,
Дрібні листи писати…
Треба рано встати, треба подумати,
Черезъ кого переслати!»
— «Перешли, дівчино, перешли, рибчино,
Черезъ чорную галку;
Буду шановати, буду поважати
Як рідную матку!»

Лає мене родинонька

Лає мене родинонька– Лає мене родинонька, щоб я тя не любивъ…
Хіба би я свое житя загубивъ!..
Нехай лає, нехай мучить, хоч би і забила:
Щож я винен, що матуся тебе полюбила?
Полюбила вона тебе і буде кохати;
Прошу сердце, аби вільно було запитати:
Скажи сердце, правду, чи мя кохаешъ,
Чи ти мене, молодого, зводити гадаешъ?
– На шо ж твоє запитанння, чи я тя кохаю;
Чи тобі своеї милості мало знаків даю?
– Правду, сердце, говорить — сам я теє знаю;
Коли ж бо я твоім буду — надії не маю!
Ой боже мій милостивий! чи-то твоя воля?
Ой чи такая наша доля.
Просимъ бога, а бог на нас гляне милостивий:
Ходімо, звінчаймось, будемо счастливі!