Золота річка

Золота річкаНа березі річки Тетерева стоїть дуже давнє місто Радомишль. Кажуть, що йому більше 1300 років. Хотіли були люди відсвяткувати цю дату, та вчені з Києва щось почали уточняти в архівах, і вирішили, що Радомишль набагато старіший. Так і перенесли свято на потім, А коли воно вже буде – Господь його зна!
Ще при моїй пам’яті річка була глибока, вода так швидко бігла, що прямо зносило, як хто хотів перепливти. А скільки водоворотів було! То такі дуже глибокі ями, що і дна не дістати, а вода в них холодна, як ніж; зразу ногу зводило. У тих ямах, кажуть, сидів водяник і сітями затягував собі людину на поживу. Може воно і правда, я не знаю, але те, що в нас колись не було такого року, щоб хтось не втопився, то це точно. Боже-Боже, скільки ж то на тому дні людей залишилося, а скільки потопилося під час різних воєн, що пройшли через Радомишль за таку давню історію. А скільки добра всякого потоплено на тому дні – і не перелічити. Правду люди кажуть, що дно Тетерева золоте від того всього, що є в мулі.
На Олімпіаду (1980 рік) приїжджали до нас японці і казали, що в них є така техніка, яка може весь той мул вигрібти і зробити Тетерів знову судноплавним. І це все вони хотіли зробити безплатно, тільки хотіли забрати собі все, що знайдуть у тому мулі. А Радянська влада порахувала скільки там чого є і не дала японцям чистити. Сказали, що за те золото можна почистити всі річки на Україні. А коли ж вони почнуть уже чистити? Ти от з Києва, може, чув що про це. Річка ж прямо на очах міліє, ось уже зараз малі діти по-коліна переходять через Тетерів з Рудні. А ще ж недавно, у сімдесятих роках, по ній катера тягали якісь баржі з Житомира до Києва.

Золотий браслет

Золотий браслетЯк іти по дорозі до Канева, то зразу за заповідником буде Княжа гора, де колись місто було і де тепер студенти щоліта риються. А між селом і заповідником є ще одна гора, менша, теж поросла лісом; у неї ще схил з боку Дніпра осипається. То на цій горі, видно, кладовище було колишнєє, бо зараз і могилки заровнялися. Ми б і не знали про нього, але гора осувається і одкриває людські кістки дуже старі, аж жовті, а гробів та одягу нема, бо погнило все. Там я колись кози пасла і найшла у піску чималий золотий браслет з красними камінцями.
Питаєш, де він? Продала в Києві! Куди б я його вділа?! Ще сказали б, що вкрала де. Тільки ти мене не називай, бо ще власті прийдуть і потребують гроші вернуть государству.

Жорнинський злодій-лицар

Жорнинський злодій-лицарНа північний захід від Мукачева височіє гора Жорнина. Про неї ходить по навколишніх селах цікава легенда. Народна фантазія населила дикі романтичні околиці тої гори розбійниками та оповідями про величезні скарби, що криються в печері за дверима залізними, як зерно в засіках. Дехто запевняв, що ті залізні двері вже знайшли, але тільки вернулися на те місце знову з інструментом, гадаючи їх відкрити, по дверях не стало й сліду, хоча хвильку тому не тільки своїми очима їх бачили, а й руками торкали. Часто в лісі можна було зустрітися з русинами, які вірили легенді про скарб і копали, довбали скелясту землю, шукаючи цілими днями, тижнями, а все марно.
Фантазія людей сягає далекого минулого, коли в Угорщині владарював король Ладислав Святий з Арпадовичів (1077-1095). Тоді ці землі, іменовані Березьким лісом, були королівським ловищем. Кочуючі русинські пастухи, королівські мисливці, сокільники, собаководи та окремі вільні хлібороби лише подекуди заселяли величезні простори. Тоді нібито й став Мукачівський замок страшилом, захистом, а водночас і владним господарем цілого краю.
За легендою, був тоді бургграфом у Мукачівському замку якийсь Мануїл, лицар грецького походження. Король Ладислав мав родинні зв’язки з грецьким царем, тому чимало грецьких лицарів прийшли в Угорщину і засіли кращі місця й маєтки. Так і Мануїл дістався в Мукачівський замок і став паном на цілий край.
Чоловік це був жадібний і свавільний і, за легендою, – справді страшило для краю. Свій гнів він зганяв на підданих русинах. Жив серед розкоші, мов якийсь східний тиран, і тримав у замку цілий гарем. Красива жінка, – була то пані чи простачка, – неминуче потрапляла до нього. Не робив він поділу й за походженням. Брав кожну, котра йому полюбилася, була то селянка чи шляхтянка.
Бідні селяни й дрібні шляхтичі аж у зуби різали, а мусили пану Мануїлові терпіти: його військові ніхто не міг дати відсічі. Мануїл був ласкавий до своїх жінок і вельми щедрий. Оточив їх увагою, засипав подарунками, які, само собою, віднести з замка ті не могли. А що таке життя потребувало величезних коштів, то пан Мануїл робив зі своїми найманцями розбійницькі походи по краю: брав “податі” з усіх панських палаців, оббирав ізмаїльських купців, що йшли до Польщі або верталися з Польщі й завжди мали запаси єдвабу, уборів, золотих та срібних коштовностей. Відбирав, зрозуміло, й купецькі мішки з грошима.
З Мукачівського замка постійна варта чатувала дороги, що вилися до гір. Тільки на обрії з’являлися купецькі валки, на поклик сурми виходили Мануїлові найманці з замка, і поволі, на конях, їхали доти, доки не вибрали, зручного місця – найчастіше нападали в якійсь безладній долині, де купці отаборювалися на спочинок. Так Мануїл нагромадив у Мукачівському замку незмірні багатства. В окремій пивниці, до котрої ніхто не смів зайти, були цілі купи золота і срібла, величезні сувої шовку й оксамиту.
І дарма до Будина йшли скарги за скаргами. Король Ладислав їм не вірив. Він і припустити не міг, що його урядник, бургграф, вірний грецький лицар, міг стати останнім злодієм, розбійником, хижаком. Але скарги йшли і йшли, що далі, то частіше, – про викрадання жінок, про напади на торгові валки, котрі вже й оминати почали дорогу через Мукачеве. І якщо вічного нічого не буває, мав настати край і грабункам пана Мануїла. Королеві поскаржився високий угорський пан, що Мануїл зухвало викрав його доньку. Мусив король ту справу з’ясувати. Як би не було, а вирішив перш за все переконатися, а тоді вже кого треба карати. І послав він купку своїх урядників до Мукачева, доручив їм вивідати всю правду. Читати далі

Острів Перуна

Острів ПерунаДо прийняття нашими предками християнської віри, кажуть, серед Києва стояв кам’яний ідольський бог Перун, з золотою головою. А тоді, як київський князь Святославський привіз до Києва од греків християнську віру, того бога скинуто було в Дніпро. І поплив той Перун униз за водою, і спинився аж між порогами, коло високого скелястого острова, супроти Тівільжана. В тому острові є велика печера, і в тій печері й оселився той бог Перун. Там він перекинувсь у семиголового змія. Від того Перуна-змія й острів прозвали Перуновим, а печеру — Змієвою.
В тій печері, казали старі діди, були двері: спершу залізні, а тоді — золоті; а всередині стояли столи: спершу срібляні, а тоді – злоті. На столах були дуже дорогі скатерті з золотими китицями по вуглах. Усе там було дуже гарно вбрано, тільки нікого не було видко, а тільки чути було, що там хтось-то дуже тяжко стогнав в самій глибині. А стогнав не хто ж, як семиголовий змій.
Люди боялися лазити в ту Змієву печеру. Тільки один дід Винниченко ходив туди, бо він був великій чарівник. Він брав з собою свічку і з нею влазив у печеру, а що він там робив – то не відомо. А як коли було влізе, то там піднімається такий страшний гул, що аж усе каміння того острова тріщить…
На самій голові того острова Перуна лежав великий плоский камінь, а на камені був якийсь напис не по-нашому написаний. Балачка йшла, що під тим каменем закопано багато золота, а зверху золота ще й зарито чоловіка, щоб він стеріг те багатство. Так колись-то, дуже давно, приїздили туди якісь-то невідомі люди, підняли той камінь та й забрали все те, що там було. Брали стільки, скільки хотіли, а кістки чоловіка, якого там справді було поховано, геть скрізь порозкидали.
Тепер у ту Змієву печеру, як коли дощ, ховаються пастухи. Вони кажуть, що всередині там так: куренем діло, а вгорі є невеличка щілина, крізь яку в ясний день пробивається сонячний промінь.

Видубицькі підземелля

Видубицькі підземелляПідземелля Видубицького монастиря досі залишаються не дослідженими. За легендами, саме в цих тайних печерах мають зберігатися княжа скарбниця та знаменита бібліотека Ярослава Мудрого, заховані жителями міста під час падіння Києва від монголо-татар.
У 70-ті роки біля монастиря партійне начальство облюбувало схили Дніпра і почало будувати собі дачі. Одного разу екскаватор провалив дірку до підземелля, Робочі на чолі з прорабом зупинили стройку і почали туди заглядати. Казали, що там видно було якісь ящики закриті; стояло їх багато понад стінами, один на одному. По Києву пішли чутки, що знайшли скарби Київської Русі, історики кинулися подивитися, але їх не пропускали кегебісти. Це ж закритий об’єкт, нікому не можна заходить! Щоб припинити ажіотаж навколо секретних дач, комуністи наказали засипати підземелля. Десятки машин засипали дірку камінням і цементом, робочі гарненько все забетонували і далі продовжили стройку, як нічого й не було.

Бочки із золотом у криниці на Замковій горі

Бочки із золотом у криниці на Замковій горіНа оцій горі є печери є аж під міст, якраз од тої сторони на ту сторону, де желєзна дорога, улєво. І там є вход, да аж на скали. Оце там була криниця. Багацько днов мала, а пуд тим дном — багацько золота.
Казали, що там золото в бочках. Були такі розговори, значить, шо те золото ніхто не візьме. Ну, розказували, що копали. Копали і докопались до бочки, да уж вийшов великий змєй, і золота не змогли узяти.

Древлянський колодязь в Іскоростені

Древлянський колодязь в ІскоростеніКолись люди розказували, що, кажуть, по описах у книжці є, що там є разне золото і хазяйство колишнє князьов. То там, кажуть колодець був. Ну, то й правда, находили у цьому самом замку. То викопали там сукно і просо колишнє. Десь пересипали, щоб не затекло цей метал. Батько бачив, як розкопали, бо я ще не був на світі. І там багацько чого викопали. Як докопались; якесь дно було, тільки не знаю, чи з дощок дно, чи з каменя. Ну, то як зарвалі його, ну, і о вишов істуль такі великі вуж – гад здоровий. Да линулася вода, то чуть їх не позалівало. То вони повтікали. Ну, то послі говорили, що це тут золото і срібло, там різні вєщі государськіє-книжеськіє. То, кажуть, що воно все закляте тут, то через те його ніхто й не достане. От через те й гад війшов, кажуть, залівав людей.

Могила князя Ігора на Княжій горі

Могила князя Ігора на Княжій горіКнязь Ігор був, дань збирав. Він втікав, говорять, шо каретою з золотом. Попався тут у полон. Пригнули дві берези – і його розорвало. Там захоронили і його карету із золотом. Потом курган такий насипали, як оцей сарай, і солдати накошували шапками землю, і зробили йому курганець.

***

Розказували, що на Княжій горі колєсниця була закопана. Це єдне. То її там уже двадцять раз перекопували, ту гору. Ну, і ще, шо там же ж, як цариця Ольга була, то її чоловіка убіли. Його, уроді, там розпнули. Ну, це я не бачила. Двє було там берези, і єдну ногу прив’язали до єдної сторони, а другу ногу до другої сторони, і пустили вгору. Отак! Князя там поховали. А Ольга спалила Коростень.

***

Ну, чула, що казали, що колись там жив чи князь, чи богатир, чи я знаю, який він там… Да там гора така. Князь, чи хто, там жив – я не знаю. Чи він там просто був… Ну, в його була, кажуть, карета, і він її там десь закопав. А де – хто його знає? Хтось казав, що золота вроді. Там, каже, її шукали, але її найти не можна там.

***

Казали, що колись князь сидів і там о закопав бричку із золотом. А чому закопав? То ще мої розказували. І так он закопав цю бричку з золотом і сказав: “Воно тре, щоб там була!”
О! Ну, там люди старі бачили, що золото пересушувалось, і бралось синеньким огньом по полю. А воно, казав мой батько, колись закопане отут о, те золото, і воно може перейти кілометр дальше, і там огньом синеньким горить.
А за Княжу гору батьки розказували, що там колись богатирі тоді сиділи. Послі цього, я знаю, люди хазяйновиті сиділи.

Урочище Замчище

Урочище ЗамчищеТам ще треба добавить: це у нас називається урочище Замчище (недалеко від селища Вигода, навпроти села Новоселиця) через те, шо там був палац тих князів і крепость. То, послі усього того, вони там тей палац замкнули і забили. Там тоже є подземельє, печери є під камінь, під ту велику гору. Не було де діватися, то туди поховали, забили, покопали. Там усе: разні метал, що було у палаці. Старі люди, бувало, розказували цілий вік, що там храниться із тих князів, ще за древлян.