Запорожець з світом прощається

Запорожець з світом прощаєтьсяЗапорожці приїдуть, було, з Січі до Києва, чоловік їх десять-двадцять, та й зачнуть гуляти. Оце відкуплять бочки з дьогтем та й розіллють по базару, відкуплять, скільки є горщиків на торгу, та й порозбивають на череп’я, відкуплять, скільки є маж із рибою, та й розкидають по всьому місту:
– Їжте, люди добрі!
А далі сідають на коней; шапки на них оксамитні червоні,
 жупани то сині, то червоні, штани такі, що гривню б дав, щоб 
тільки подивитися. Музики й грають, а вони, побравшись у
боки, ідуть мимо бурси, гетьмани такі, що ну! То бурсаки,
 було, оце повиходять за ворота, дивляться на них та й плачуть.
 Коли ж на друге літо дивись – половина бурси на Січі і
 вродиться.
А вже як котрий запорожець доживе до великої старості, то
й попросить виділити йому гроші з кружки, і як виділять, то
 прийдеться на нього тисяч п’ять. От він наб’є черес 
червінцями та забере з собою приятелів душ тридцять або 
сорок, та й іде в Київ прощатися з світом. Оце вже тут гуляють 
вони неділь зо дві; такий бенкет підіймуть, що увесь Київ
 сходиться на них дивитися:
– Запорожець, запорожець з світом прощається!
І оце як ідуть, було, вулицею, то увесь народ за ворітьми.
 А вони ж то повбирані так, як є тобі мак у городі! Коні під
 ними – як орли, так і грають, а золото та срібло аж миготить у очах на сонці, що й зглянуть не можна. Тут і бандури, тут і 
гуслі, тут і співи, і скоки, і всякі викрутаси! Оце так запорожець з світом прощається!
А погулявши так неділь зо дві та начудувавши увесь Київ,
 ідуть уже до Межигірського монастиря. Хто ж іде, а хто із
 самим тим, хто прощається, танцюють до самого монастиря.
 Сивий, сивий, як голуб, у дорогих кармазинах, вискакує, 
йдучи попереду, запорожець, а за ним народу, народу! Так, 
як на Великдень коло пасок або на Йордані на льоду. І на його 
кошт усіх поять, усі танцюють, усі веселяться, аж земля гуде! А вже як прийдуть до самого монастиря, то і стукає запорожець у ворота. А там питають:
– Хто такий?
– Запорожець.
– Чого?
– Спасаться.
Відчиняються ворота, він один туди ввійде, а товариство з
 народом і музикантами зостануться за ворітьми. А він, лиш
 увійшов до монастиря – надіне волосяну чернечу одежу та й
 почав спасатися.

Водіння кози (Дядьку, пустіть козу в хату!)

Водіння кози (Дядьку, пустіть козу в хату!)В останній день року водять козу. Козу зображує парубок у вивернутому кожусі. Мета кози та її супроводу – наколядувати якнайбільше різних смаколиків.

— Дядьку, пустіть козу в хату!
— Холоду напустите! Та й хата маленька!
— Та й наша коза маленька — в щілину влізе!
— Добрий вечір, дядьку!
Го-го-го, коза,
Го-го-го, сіра,
Де шкури діла?
На солі з’їла,
Шкура дешева,
А сіль дорога.
То в тому сельці
Всі люди стрільці.
Встрелили козютку
У праве вушко!
Пуць, коза впала
Да й хвіст задрала.

Тут коза мусить впасти, імітуючи втрату притомності від голоду.

Три куска сала,
Щоб коза встала.
Устань, козютко,
Розвеселися,
По цьому двору,
По господару.
Де коза ногою,
Там жито копою.
Де коза рогом,
Там жито стогом.
Господар іде,
Коляду несе:
Мірочку жита,
Щоб коза сита.
Мірочку гречки
На варенички.
Мірочку пшениці
На паляниці*
Мірочку вівса,
Да й колядка вся!
Добрий вечір!
Будьте здорові,,
З празником!

На вербі

На вербіНавесні, як розпуститься верба, дівчата на неї вилазять і, сидячи на гіллі, співають пісень дуже голосно, так, «щоб було чутно по всьому селу»:

Стояла да Маруся на рові,
Заганяла рої,
Да писала листи,
Щоб прийшов Хведор меду їсти. Гу, гу!

Що Маруся воду п’є,
А Хведорко подає:
— Здорова пила, Марусе моя,
Марусе моя, квітко дорога! Гу, гу!

Що в нашої да Марусечки
Сова лепетує,
Що Мар’єчка да Прісю
На сало годує. Гу, гу!