Про Олексуня

Всюди ясно, всюди красно, понад гаєм хмурно,
Та там вбили Даленюки Олексунє дурно.
Та там вбили, та там вбили, в долину скотили,
Два сіраки гарненькії в кривци обмочили.
Над’їхали два жидове з міста Городеньки,
А там лежит при дорозі Лесюк молоденький:
— Ви жидове, ви панове, дайте ненці знати,
Та най іде стара ненька мене поховати.
Ой виходит стара ненька з двоїми дівчати:
— Десь тут мого синка вбито різдвєними святи.
Ой виходит стара ненька із двома синами:
— Ходи-ходи, Олексику, вечерати з нами.
Та за що ж же Грицю вбито? — За мед, за горівку,
Та щоби ти не наповав Палагицьку дівку.
— Та я її не наповав, вона сама пила,
Та й казала: — Люби мене, бо я чорнобрива.
Ой ви, брати ріднесенькі, висипте могилу,
Нехай знают люди добрі, що за дівку гину.
Братє єго послухали, могилу сипали,
Привезли хрест з-під Преслав’є, на нім закопали.

Про Николайка

Ой піду я в полонинку, а в тоту Прилуку,
Ой убили Николайка під зеленим буком.
Прийшла, прийшла родиночка та й подивовала,
Іздоймила крисанечку, та й поціловала.
Іздоймила крисанечку із шовковов хустков,
Ой занесли Николайка до Юрнюка в пустку.
Ой засвіти, світле сонце, та й в тоти причівки,
Дай ти, боже, Николайку легкі супочіви.

Про старого Василя і молоду жінку

Послухайте, любі, милі, як маєте жити,
Аби не йшли в молод-віку в могилоньку гнити.
Бо у нас йа така була — пішла за старого
Та й тут собі полюбила хлопця молодого.
Хлопець ходит, її любит, хлопець ї кохає,
А чоловік на роботі нічого не знає.
Прийде ввечір та й додому: — Пий, жіночко, пива
Та й розкажи, дорогенька, що-с нині робила.
— Не питай ми, чоловіче,— піду до сусіди
Та й так мені у сусіди ціла днина піде.
— Чим ти, моя жінко мила, так сі зцікавила
Та що тобі у сусіди пішла днина ціла?
— Ой там, ой там у сусіди є хлопець гарненький,
Якби-м була не віддала, був би мій миленький.
— Ой жіночко моя люба, та я твій миленький.
— А що з того, чоловіче,— ти вже застаренький!
— Нічо, жіночко, нічого, можна жартувати,
Та коби нам лиш приходив та й гаразд до хати.
Минув рік, минув і другий, третій наступає,
А тут другий під віконцем ходит, зазирає.
— Що ж ти, друже, отут ходиш? — Втекла ми телиця,
А тут мене запросила цися молодиця.
А тут мене запросила, я нічо не знаю,
Бо я цисю молодицю три роки кохаю.
— Іди, іди, чоловіче, та й не обзирайсі,
Більше мені в мої руки та й не попадайсі.
Молодиця молодая, але має школу,
Покидає йа Василя та й любит Николу.
Прийшов Василь, прийшов Василь, а вна затопила,
А він її сі питає: Що ти наробила?
— Василику мій миленький, треба усе знати,
З кого можна, Василику, більше користати.
Василь зуби та й закусив, руки опускає
Та й з кишені він нагана швидко вибирає.
Ой стрілив раз, стрілив другий, вна сі похилила.
— Тепер наша, моя мила, люба сі скінчила.
Молодую молодицю та до гробу везут,
Молодого Василика жандарики ведут.
Ой що тая, люди, люба злого наробила:
Вна в могилу, він у тюрму — та й їх розлучила.
Ой не треба було, милі, так твердо кохати,
Та й не треба в молодої юне життя брати.

Про Іванка і Калину

Йшов Іванко в полонинку та й не вготувавси,
Що мав ввечер умирати,— він не сподівавси.
А він прийшов додомочку та й не спостиг сісти:
— Я, Калинко, ізголоднів, дай, Калинко, їсти.
А Калинка дала їсти із щирої ласки.
А він іще витігає: — На, Калинко, паски.
Та єк они попоїли, говоріт зблаженька:
— Та лігай-ко, Калиночко, бо то вже спізненька.
Але хитра Калиночка ту нічку не спала,
Йванко трошки таже заснув, головку розтяла.
Сипнулися таже криви з пецка на запічки:
— Я, Калинко, умираю, дай, Калинко, свічки!
Але хитра Калиночка свічку не світила,
Ухопила сокирочку, головку дотіла.
А та хитра Калиночка та нічку не спала,—
Під вишеньков-черешеньков Йванка погрібала.
А сусідка вийшла з хати, щос си оглядала,
Єк Калинка під вишеньков глинку загортала.
А сусідка вийшла рано, на лавичку сіла:
— А що в тебе, Калиночко, кривавенька стіна?
Єк зачєло сусідочков серед хати трести:
— Дай, Калинко, сновавочки, ме чоловік клєсти.
Але хитра Калиночка стінку зашкребтала,
А на під си підхопила, сновавочки дала.
А на під си підхопила, сновавочки дала,
Але щос тій сусідочці в вушко пошептала.
Але щос тій сусідочці в вушко пошептала:
— Щоби ти ще, сусідочко, нігде не казала.
Але прийшла сусідочка додому, додому:
— Щос ти скажу, чоловіче, не кажи нікому.
Але пішла сусідочка до зєтя в долину:
— Але пропав тут чоловік, я зо страху гину.
А зачєли сусідочки давати в толоку,
Але хитра Калиночка все дивитси збоку.
Єк зачели сусідочки в потік потавати,
Та зачєла Калиночка від хатки втікати.
Але в мене у садочку букове поліно;
Докопавси Ілак Гринюк плеча та й коліна,
Докопався Ілак Гринюк,— пізнают волосі,
А за тим Іваночком сусіди голосіт.
А голосіт сусідочки та й сестра Маріка:
— Єка бідка невидненька збавила му віка?
Обертают Іваночка до дошки плечима,
Виїхают дохторики з чорними очима.
Виїхают дохторики із Косова возом:
Та заплачеш, Калиночко, на свій дурний розум.
Калиночка відходила, рукою махнула:
Будьте, люди, здоровенькі, я вже си набула.
Але в мене у садочку лунчина тогідна,
Це не є співаночка, це є правда вірна.

Ой у Львові на риночку сталася новина

Ой у Львові на риночку сталася новина,
Чарувала бідна вдова багацького сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
— Ходи, ходи, Івасеньку, щось ти маю дати.
Дала йому склянку пива ще й дає другої:
— Не дай мені, моя мила, трутини якої.
— Ой щоби я дурна була, розуму не мала,
Щоб я свому миленькому трутини давала.
Прийшов Івась додомоньку, сів си кінець стола,
Питається його мати: «Де був, сину, вчора?»
— Ой був же я, мамусенько, та в вдовиній хаті,
Дала мені склянку пива, що мушу вмирати.
Не прошу я, моя мамо, білої сорочки,
Тільки прошу, моя мамо, — не позивай дочки.
Бо як будеш позивати, буде проклинати,
Не дасть мені, молодому, в гробі спочивати.

* – виділене курсивом повторюється двічі.

Про Іванка

В Голіградах на пущене сталася публіка,—
Зарубала Парасуня свого чоловіка.
Ой у четвер та й шлюб брала, в неділю гуляла,
А з вечера іспізненька Іванка зрубала,
А з вечера іспізненька Іванка зрубала,
Бо із Семеном Гапюком єдну рада мала.
Ішли вони та із домку, зайшли до комірки,
Дали му ся та й напити доброї горівки;
І скіпочку засвітила і сокирку взяла,
Тогди стала та й думати, як би го рубала?
Як вона го та й рубала, він ся в неї просив:
— Не рубай мя, Парасуню, мало-м з тобов ще жив!
Та й молода Парасуня того не слухала,
Відвернула праву ручку, Іванка затяла;
Ой затяла Іваночка в саму головочку,
Сама пішла до комірки скинути сорочку.
— Ой чого ті, Парасуню, сорочка кервава,
Ой, відай, ти, Парасуню, Іванка зрубала?
Тепер будеш, Парасуню, та й мати пригоду,
Порубала-сь Іваночка та пустила-сь в воду.
Нема, нема Іваночка цілих неділь шість,
Нігде ніхто за Йваночка ніц не приповість.
Ой не ходи, старий діду, з ліской попід гори!
Ой виплинув Іваночко на Делівське поле:
Дають знати до Голіград та й делівські люде:
«Семен Гапюк з Параскою нещасливий буде».
Ой узяли Парасуню публічне карати,
Не хоче ся Парасуня за Йванка признати;
Ой узяли Парасуню аж до Станіслава,
Аж там буде Парасуні справедлива справа;
Ой казали Парасуні перед німці стати,
Втогді взяла Парасуня всю правду казати:
В Станіславі на ратуші мальовані квіти,
Семен Гапюк з Параскою просиротив діти!
Ой узяли Парасуню попід обі сили,
Повели ю за Станіслав та й там повісили.

Про Марію Бондарюк

Ци ви чули, люде добрі, таку новиночку,
Як віріджав син Іллюків Боднареву дочку?
Ой як-істе він стинав, та й она се просила:
— Не стинай мя, Олексику, я ще не нажила.
Ворожила ворожечка, менша Охелючка,
Що загибла в Погорілці Марійка Іллючка.
Ой ходили вівчарики з тими овечками,
Находили та й Маричку під колодочками.
Дали вівчарики Боднарисі в село знати,
Аби ішла в Погорілец дочку пізнавати.
Ой устала та раненько, оце прочутила,
Вийшла ось там в Погорілец та й заголосила:
— Ой кому ти, та й синочку, була завинила,
Що ти тоту полонинку кровцю сповенила?
Та і дали вівчарики Боднарисі знати:
— Іди-но ти, Боднарихо, доньку поховати!
Осідлала Бондариха коня вороного
Та вивезла в Погорілец попа молодого…
Ой як і став тот дяк псалтиру читати,
Стала, стала Боднарючка та й приповідати.
Ой возьми ти, Боднарючко, жовтого пісочку,
Посій єго Марієчці та й коло гробочку.
Ой коли тот та пісочок на гробику зійде,
Тогди до тя Марієчка та й у гості прийде.
А у тої Боднарючки зелена отава,
Ой сталася в Боднарючки велика неслава.