Ой по горах сніги лежать

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То не маки, а чумаки
З Криму ідуть, рибу везуть.
Чумаченьки-козаченьки каші наварили,
Вони, пісень співаючи, округи посіли.
Ходить пуга по лугу, гнеться тур-вол у дугу.
Ходить пуга у гаю, кличе дівчину Галю.
Ходить пуга по балках, кохається в чумаках.
Ой калина зацвіла да пустила квітки,
Мусить чумак кидати жінку і маленькі дітки.
Там чумакувати добре, поки було ровно,
Да вже ж через ті білети і ходить невольно.
Гей, в степу криниченька, в єї вода лосниться,
Ой вернувсь би я до жінки, нічим розплатиться.

За городом калина

За городом калина
У городця похилила.
Там Гандзуня ходила,
Цвіт-калину ломила,
До батечка носила:
— Мій батечко-порадочко,
Порадь мнє молоденьку,
Чи буду я такая,
Як цвіт-калина сяя?
— Будеш, донечко, будеш,
Докіль у мене будеш.
Як підеш від мене —
Спаде краса з тебе.
У чужого батечка
Не буде сніданнєчка,
Сніданнєчка не буде,
Обідати під полудень.
Самі сядуть вечеряти,
Тебе будуть відсилати:
— Іди, невістко, до броду
По холодную воду.
Заким я вернулася,
Вечеря минулася;
Заким лижки помила,
Зірочка засвітила.
Тілько ж мої вечері,
Що стала, заплакала;
Тілько ж я обідала,
Що неньку відвідала.

Ой я знаю, ой я знаю, чого мила красна

Ой я знаю, ой я знаю, чого мила красна:
Перед нею й поза нею впала зоря ясна.
Ой упала зоря з неба та й розсипалася:
Мила зорю позбирала та й затикалася.

Ой летіла зозуленька через сад, куючи

Ой летіла зозуленька через сад, куючи,
Вийшов козак від дівчини, заплакані очі.
Ой летіла зозуленька та і стала кувати.
— Ой відчини, мати, двері, бо йде син до хати.
Відчинила мати двері, ввійшов син до хати,
Та й сів собі на лавочці, на стіл похилився.
— Ой чого ж ти, мій синочку, тяжко зажурився,
Відай же ти, мій синочку, чарів доходився?
Допоможи мені, боже, неділі дождати,
Та й поїдем, мій синочку, ворожки шукати.
— Не поможе мені, мамо, ворожка руката:
Зчарувала мене, мамо, дівчина багата.
Не поможе мені, мамо, й чотири ворожки,
Лиш поможе сажень землі і чотири дошки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують штучки,
Молодому козакові на білії ручки.
Тешуть явір, тешуть явір, витісують дошки
Молодому козакові на білії ножки.
Тешуть явір, тешуть явір, тешуть яворину,
Молодому козакові та й на домовину.

А вже весна, а вже красна

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
З Лубен у Прилуки,
За ним іде дівчинонька,
Здіймаючи руки.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним іде дівчинонька:
— Вернися, соколе.
— Не вернуся, забарюся,
Гордуєш ти мною,
Буде твоє гордування
Все перед тобою.

Да сватав мене попів син

Да сватав мене попів син,
Да давав мені волів сім.
Дурна була не брала,
Шестьма була б орала,
А сьомого продала,
Погонича найняла:
— Погоничу молодий,
Гони воли до води,
Не до води — до браги,
Щоб не було зневаги;
Не до браги — до пива,
Щоб дівчина любила,
Покіль воли напоїш,
З дівчиною постоїш;
Покіль воли напасеш,
Дівчиноньку потрясеш.

Жовнірські коломийки – V (Інфантерія)

Ой як мене відобрали та й до фантерії,
Заплакали дівчатонька великі й малії.

Мого любка відобрали ів першої кляси,
Дали йому синій кафтан, червоні кутаси.

А як мене відобрали із першої кляси,
Дали мені синій кабат, червоні кутаси.
Синій кабат, синій кабат, червоні вилоги,
Ой не знаєш, стара мати, як то болять ноги.
Ой болять мі руки, ноги, болять мі, болять мі,
Кличут мене до Самбора, дівчино, порадь мі.

Як я собі полюбила жовняра піхоту,
Ані мама не зборонит, бо маю охоту.

Не бійте сі, фантирісти, улана на полі,
Як патрони вистріляєш, байнетом го сколеш.

Ой ти курко чубатенька, позич мені чубка,
Фантирісти-резирвісти не боят сі турка.

Ой ніхто так не бідує, як тая резерва,
Ще не зробив форвиц-байґен, штанка сє роздерла.

А як мене відобрали до тої резерви,
То так мені дупy збили, аж штани подерли!