Жовнірські коломийки – I

Ой мамуню, мамунцуцю, а я ваш синочок,
Ой ви мене годували під карабіночок.

Мати моя старенькая, а я твій синочок,
Ой заплачеш, як мя возьмут під карабіночок.

Но під тоті синї гори мальовані хрести,
Туда будем з товаришом карабінок нести.

Ой не видко того села, ані тії хрести,
Куда мaєм, пане брате, карабіни нести.

На щож минї жинити ся, на щож минї долї,
Коли минї в Бирпжинах карабін на столї.

Ти ся, брати, жениш, жениш, а я ни гадаю,
Та на свої головоньцї біди ни зазнаю.
На що минї жинити си, на шо минї долї,
Та стоїт ми я в Самборі карабін на столї.

Гадав-сми ся оженити, на шо минї долї,
Кісаричок, кісаричок, корабін на столї.
А корабін тай на столї, а шабля на клинку,
Казав минї старий жовнїр: шкода ж тибе, синку.
На щож мене шкодувати, коли мине взето,
Коли мої кучирики ножичками втето.
Богдай тота дївчиночка добру долю мала,
Кучирики розчисала, тай поцулувала.
Проси Бога, дївчиночко, шо бих прішов з віска,
Аби тобі на суботу розчисана кіска.
У суботу розчисана, в неділю покрита,
В понедівок до схід сонця дївчина завита.

Та я ходив, та я ходив, та я находив сьи,
Мої сини поганьиют, я ще ни жинив сьи.
Мої сини поганьиют, бирут сьи косити,
А я хлопиц молодий карабін носити.

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький сірі воли напуває.
— Напій, напій, чорнявая, мої сірі воли,
А я стану подивлюсь на твої чорні брови.
— Вчора була суботонька, сегодня ж неділя,
Чого ж в тебе, козаченьку, сорочка не біла?
— Ой чи біла, чи не біла, то не твоє діло,
Стара ненька не випрала, сестра ж не схотіла.
— Ой виперу, вималюю козачу сорочку.
Ой летіла зозуленька та й стала кувати.
— Годі, годі, чорнобрива, сороченьку прати,
Візьми серп, іди в степ пшениченьку жати.
Взяла вона серпа в руки, кинула за грубу:
— В свого батька я не жала, то й в тебе не буду.
Найду я собі корчмоньку й шинковати буду,
Справлю собі я коляску й проїжджати буду.

Ой поїхав Івасенько сім рік на війну

Ой поїхав Івасенько сім рік на війну,
Лишив свою Марусеньку на маму свою.
Казав єї наповати медом та вином,
Казав єї годовати всіляким добром.
А она ю наповала гірким полином,
А она ю годовала сирим ящуром.
Опівночі Марисенька дитинку скупала,
А до рані Марисенька богу душу дала.
— Брови мої чорненькії, чом не моргнете,
Очі мої сивенькії, чом не глянете?
Губки мої тоненькії, чом не мовите,
Ручки мої біленькії, чом не плеснете,
Ножки мої товстенькії, чом не тупнете?
Що ж я буду робити, буду робити:
Чи буду ся женити, чи так ходити?
— Як возьмеш ліпшу від мене,— забудеш мене;
Як возьмеш гіршу від мене, то вспомниш мене.

Посію я гречку на печі скраєчку

Посію я гречку
На печі скраєчку.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Не вродила гречка,
А вродила редька.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Стала редька підростати,
Стали вори ворувати.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Ой піду я в поле,
Засяду на вори.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Не спіймав я вора,
Спіймав свою тещу.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Став я ворожити,
Став я тещу бити.
Бариня ти моя,
Судариня ти моя.

Ти поїдеш, муй миленький: я о тя гадаю

Ти поїдешъ, муй миленький: я о тя гадаю:
Ей чи любитъ ти такъ мене, як я тя кохаю.
Обіжайте, обмовляйте своїми язиками;
Вже не, буде жадної зміни нігди межи нами!
Ах я бідна несчастлива, що буду чинити,
Що не можу над милого іншого любити?
Нехай мині весь світ дають—не хочу нічого;
Бо вже нема і не буде над миленького!
Ой, господи милосердний! глянь на мене нині:
Не дай мині загинути, молодій дівчині.
Не дай мині загинути, да й мому милому;
Коли маєш счастя дати, дай разом і йому!
Ото я тя, боже, прошу і буду просити:
Дай же мині як найбільше з миленьким пожити.
Шумить річка невеличка да й шумить як з лука;
А вже-ж мині, сердце моє, з тобою розлука.
Ой як тяжко каменеві без води плинути;
Ой так тяжко, сердце моє, без тебе тут бути!
Два голуба воду пили, а два колотили;
Бодай тії не сконали, що нас розлучили:
Що они нас розлучили з коханої пари…
Бодай тії не сконали, да й щастя не мали!
Ей місяцю, місяченьку! не світи нікому,
Тілько мому миленькому як піде до-дому!
Ей місяцю, місяченьку, засвіти тихенько,
Світи мому миленькому, як іде, видненько!

Да оре мужик при дорозі

Да оре мужик при дорозі,
Гей, гей, при дорозі.
Да повісив торбу на березі,
Гей, гей, на березі.
Ой там дівки воду брали,
Гей, гей воду брали.
Вони, суки, торбу вкрали,
Гей, гей, торбу вкрали.
Ой на воді ноги мила,
Гей, гей, ноги мила.
В школу, бідна, заблудила,
Гей, гей, заблудила.
Мати ж її запитала,
Гей, гей, запитала:
«З ким ти, доню, ночувала?
Гей, гей, ночувала!»
«Ночувала-м з школярами,
Гей, гей, з школярами.
Під чорними соболями,
Гей, гей, соболями.
Всю ніч з дяком жартувала,
Гей, гей, жартувала.
Спати дяку не давала,
Гей, гей, не давала!»
«Іди ж собі, доню, з дому,
Гей, гей, доню, з дому.
Не чинь дяку й мні сорому,
Гей, гей, мні сорому!»

Із-за лісу, лісу тьомного

Із-за лісу, лісу тьомного,
А із-за садика зельоного
Наступала тучка громная,
А другая непохожая,
Со вітрами, всьо з морозами,
Із дощами із холодними.
Дочка к матері в гості їхала,
Вона їхала, не доїхала,
Добра й лошадь притомилася,
Колясочка обломилася,
Серед ліса становилася,
Серед ліса, ліса тьомного,
Серед садика зельоного,
Проти куща та й вишньового,
Проти гнізда соловйового.
— Соловеєчко-разнопташечко,
Підіймися ти у горушку,
Полетімо у сторонушку,
Накажи ж ти моєму батюшці,
Іще к тому родной матушці,
Нехай вони не прибираються,
Дочки в гості не сподіваються.