“Уланські” коломийки

Ой що мені біда вдїє, як буду уланом?
Коника си віпуцую, а сам буду паном.

Ой пристану до вуланів, пристану, пристану,
Тай червоні пантальони дістану, дістану.
Тай червоні пантальони, тай сиву вуланку,
Де поїду на кватиру, там маю коханку.

А як мине ни віддадут, то я сам пристану,
То я таки чирвоную шапчєну дістану.

Ой нима то жомнерочка, як над уланочка,
Сидит собі ни конику, чирвона шапочка.

Ой нима то жовняронька понад уланочка,
Коло боку шабелина, червона шапочка.

Ой кувала зазуленька у садї на липцї,
А я того любка люблю, що в червоній шьипцї.

Таньцювали улани, мали вони чаки,
І червонії вилоги, офіцири таки.

Ой нїхто так не гуляє як тоти улани,
Бо вни собі повішают шабельки на сцяни.

Ой то я си полюбила улана, улана,
Ой ніхто ми ни зборонит, нї тато, нї мама.

Уланам си полюбила, за улана піду,
Бо в улана сивий коник, сяду, тай поїду.
Ой уланец, моя мамко, уланец, уланец,
Коня пропив, шаблю згубив, нема нїц, нема нїц.
Ой я собі полюбила улана, улана,
Ніхто мені не сперечит, нї тато, нї мама.
Тато мені не сперечит, бо тата не маю,
Мама мені не сперечит, дуже добре знаю.

Ой віддали Іваночка тай за уланочка,
Ніхто ва ним не заплаче, тілько коханочка.

Ой за ланом пшиниченька, за ланом, за ланом,
Виплакала дівчинонька очи за вуланом.

Уже вікна побіліли, уже білий день, день,
А улани шабельками під границю брень, брень.

Банда грає, банда грає, войско маширує,
А молода дівчинонька руки заламує.
Заломила єдну, єдну, заломила обі:
Ой жиби я, вуланчику, не знала о тобі.

Ти молода, дівчинонько, пристань, пристань до нас,
Бо вулани файні хлопцї, червоні по пояс.

Кажут люди, що я вулан, що сє гонорую,
Нехай мене звідтам вернут, я сє не силую.

Ой був же я при вуланах, стояв єм у Львові,
При читвертім риґіменьтї, в читвертім шкадронї.

Ой улани, уланочки, що будем робити?
Скоро цїсар порозпускав, будем ся женити.

Полюбила дівчина…

Полюбила дівчина Дениса,
За Денисом сорочина одвисла.
Оглянулась сюда-туда,— одвисла,
А вже ж мені не потрібно Дениса.

Полюбила дівчина Тихона,
За Тихоном сорочина червона,
Оглянулась сюда-туда, червона:
А вже ж мені не потрібно Тихона.

Полюбила дівка Андрія,
За Андрієм сорочинар рябіє.
Оглянулась сюда-туда,— рябіє,
А вже ж мені не потрібно Андрія.

Полюбила дівчина Омелька,
За Омельком сорочина тоненька,
Оглянулась сюди-туди,— тоненька,
Оце ж бо я полюбила Омелька.

Била у Ганусі лиха мачиха

Била у Ганусі лиха мачиха,
Посилала Ганусю скрозь ночь по воду:
— Іди, Гануся, ти не оглядуйся,
Оглянешся — улякнешся.
Оглянулась, улякнулась,
Ганусі здається, то ліси шумлять,
Аж но за Ганусей вовки біжать.
Почали Ганусю вони ірвать:
Кому ручки, кому ножечка,
А старому вовку — вся головочка.
Поніс головочку на таткову домовочку;
Татка коники сідлає, ручки ламає,
Сестра вишиває — причитиває,
Мачиха кросни тче — усміхається.

Коломийки про танці й гулянки – I

Не збануйте та вуечку та на нас, та на нас,
А ми трошки погуляєм, тай підемо зараз.

Ой гуляня, пані брати, гуляня, гуляня,
Буди того гулянєйка з вечира до раня.

А хто вміє погуляти, той вміє робити,
А тому ся файно, любо в очі подивити.

Ой веселий парубочок, веселії очи,
Весело ся потрісає, бо гуляти хочи.

А я гаю не рубаю через ті осики,
А я в дома не ночую через ті музики.

Посербаймо гусленочки, закурімо люльки,
Та скажемо небощикам заграти гуцулки.

Ой я піду на майдан тай вітну осику,
Тай віплету личаки, піду на музику.

Ой як я си погуляю в свого свата в хатї,
То стрісут ся сїни, двері, ще й на хатї латє.

Ой кувала зазуленька в городї на зілю,
Ото я си погуляю в цьотки на весїлю.

Тепер я сї розгуляв, тепер мені грайте,
Тепер менї на долоню штири нових дайте.

Тече річка невеличка, піду, перескочу,
Тепер я си погуляю, колисобі схочу.

Ей гуляймо, хлопці, братї, гуляймо, гуляймо,
З сего села за границю дівчини не даймо.

Від дому аж до шпиталю

Послухайте, люди добрі, що хочу казати,
Та за того жовнірика співанку співати.
Як я з дому вибирався та на ту войночку,
Заплакала вся родина: «Де ти йдеш, синочку».
А я на то родинонці так відповідаю,
Що я іду боронити рідненького краю.
Єк прийшов час відходити і тая година,
Заплакала рідна мати і всяя родина.
Ой зачав я, молоденький, на фіри сідати,
Такий ми си жаль ізробив, що тут си вертати.
А я собі так подумав: «Та на божу волю».
Піду, про стид си не верну, хоч би і в неволю.
Ой прийшов я до Стрия, там нас відобрали,
А звідти нас, молоденьких, на Веньгри підгнали.
А на тій і Веньгерщині нас обрихтували
І нас, таких молоденьких, на войну пігнали.
Так я хожу по Карпатах і тяженько плачу:
«Люба моя родинонько, вже тя не побачу».
Як зачали вражі сини — москалі стріляти,
Пан капітан приказали дикунки копати…
Ой лежу я у шпиталі та й думаю думку,
Нагадав я за родину: тяженький мій смутку.
Ой як прийшов святий вечір та й тая година,
Ой заплакав я гіркенько: де моя родина?
Люба ж моя родиночко, що там з тобою?
Наймиліша моя мати, не журисі мною.
Ой господи, милий боже, що маю робити?
То я ж пішов, молоденький, свій край боронити.
А я собі погадаю за свою родину,
Такий мені жаль си зробив, що мало не згину.
Так на війні молод хлопець здоров’є лишає:
Ідет здоров, ци поверне,— то певно не знає.
Сидит потє на воротєх, на вітер си здуло,
Ми би цисе не співали, якби так не було.
Ой кувала зозулиця так коло Менчила,
За того си жовнірика співанка скінчила.

Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину

Ішов козак без ліс, без ліщину, без ліс, без ліщину,
Та й надибав молоду дівчину, молоду дівчину,
Та й надибав молоду дівчину.

— Ти дівчино, личка рум’яного, личка рум’яного,
Переночуй мене, молодого, мене, молодого,
Переночуй мене, молодого!

— Я би тебе переночувала, переночувала,
Коли б зради я ся не бояла, я ся не бояла,
Коли б зради я ся не бояла!

— Ти, дівчино, не бійся нічого, не бійся нічого:
Не зрадив я на світі нікого, на світі нікого,
Не зрадив я на світі нікого!

Запросила у хату тепленьку, у хату тепленьку,
Перебув він ніченьку темненьку, ніченьку темненьку.
Перебув він ніченьку темненьку.

А уранці крикнув до дівчини, крикнув до дівчини:
— Ой спасибі за любу гостину, за любу гостину,
Ой спасибі за любу гостину!

Ой спасибі від козака того, від козака того,
Що, крім тебе, не зрадив нікого, не зрадив нікого,
Що, крім тебе, не зрадив нікого!

Ой нини, нини, ой нини, нини

Ой нини, нини, ой нини, нини,
Збавила-м я си днини
Та коло тої, та коло тої
Маленької дитини.

Збавила-м днини, збавила-м днини
Та я ще збавлю ночі,
Не висплю я сі, не висплю я сі
Та мої чорні очі.