Діду, діду!

Діду, діду!
Та в луг по калину!
Любив козак дівчиноньку,
Як мати дитину.

Любив козак дівчиноньку
Та хтів її взяти,
А старая не схотіла
За нього віддати.

Старий хотів, старий хотів,
Стара не схотіла,
Старий стару та кулаком,
Стара й полетіла.

Оце тобі, вража бабо,
Щоб не воркотала,
А щоб моєй головоньки
Та й не клопотала.

Дівчата та вояки (3); коломийки

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Ой вишенько-черешенько, чом вишень не родиш

— Ой вишенько-черешенько, чом вишень не родиш,
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
— Ой як же я родить буду за високим тином,
Ой як же я гулять буду за вдовиним сином.
Під’їхав він під віконце: — Добрий вечір, серце!
Вона стала й одказала: — Забий жінку перше.
Заріж жінку ще й дитину, положи на лавці,
А сам піди ізвечора, а я прийду вранці.
— А як же я заріжу їх? Жінка молоденька,
Подивлюся в колисочку — дитина маленька.
— Біжи, Роман, до коршомки, напийся горілки,
А як прийдеш додомоньку, учепись до жінки.
Пішов Роман до коршомки, напився горілки,
А як прийшов додомоньку, учепивсь до жінки.
Вдарив її раз в лице ще й ножем у груди,
Полилася кров червона з молодої груді.
Чекай, милий чорнобривий, хоч одну годину,
Нехай же я погодую малую дитину!
Чекай, милий чорнобривий, хоч один часочок,
Нехай дитя погодую хоч один разочок!
— Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я буду у Дунаї ножа полоскати.
Дали люди, дали люди та й матері знати:
— А йди, біжи свою доньку на смерть наряджати.
Біжить ненька, біжить стара, через поріг впала:
— Доню моя ріднесенька, навіки пропала!

По синьому морі хвиля грає

По синьому морі хвиля грає,
Козацький корабличок розбиває,
Гей, козацький корабличок розвиває;
Сорок тисяч війська витопляє,
Гей, сорок тисяч війська, ще й чотири;
Гей, то ж їхали козаченьки та із України,
Гей, то ж їхали козаченьки та із України.
Попутали коників у долині,
Гей, попутали коників у долині,
Самі посідали на могилі,
Гей, самі посідали на могилі,
Викресали вогнику, закурили,
Гей, викресали вогнику, закурили,
Розпустили пожар по долині,
Гей, розпустили пожар по долині,
Попалили діточки соловині;
Гей, которії старшії, полетіли,
Которії меншії, — погоріли.
Прилетіла матінка соловина:
«Бідна ж моя головонька, нещаслива!»

Ей гаїк, гаїк, гаїчок

Ей гаїк, гаїк, гаїчок,
Урізала-м пальчик, пальчичок;
Ей болить, болить, болить ме,
Центерйовий листку, загой ме!

— Ей дівча, дівча, чия ти,
Ей подь же з нами гуляти.
— Ей не питайся, чия я,
Ей де ти підеш, там і я.