Дівчата та вояки (6); коломийки

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.

Ой спи, синку, хоч годинку

Ой спи, синку, хоч годинку,
Ой спи і другую,
Пішла мати жито жати
За воду биструю.

Спи, дитинко, спи, дитинко,
Мій сивий соколе,
Пішла мати жито жати
На широке поле.

Ой спи, дитя, без повиття
Та й без повивання,
Пішла мати жито жати
Від самого рання.

Ой спи, дитя, без повиття,
Доки місяць зійде,
Доки твоя матусенька
З поля не надійде.

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Не попсую тобі жодних я квіточок.
А виріжу квітку з зеленого цвітку,
Пущу по Дунаю, де родину маю.
Плила, плила квітка, па ріці зав’яла,
Прийшла мати води брати, стала й заплакала:
— Ой ти ж, моя доню, три літа лежала,
Коли ж твоя з рожі квітка на ріці зав’яла.
— Не лежала-м, мамцю, ні дня, ні години,
Попалася-м в злії руки невірній дружині.
Ой ти ж, моя мамцю, порадонько в хаті,
Порадь мені, розрадь мені, як нелюба звати?
— Посади нелюба за тесовим столом,
Назови нелюба ясненьким соколом.
— Воліла би-м, мамцю, три гори скопати,
Нежелі нелюба соколом назвати.
Три гори скопаю — сяду й одпочину.
До нелюба піду — навіки загину.
Продай, моя мамцю, всі воли з обори,
Викуп мене, мамцю, з тяжкої неволі.
— Хоч би-м, моя доню, всі воли продала,
Таку тя не возьму, яку тебе дала:
Дала-м тебе, доню, гарну, як калину,
А тепер тя возьму біленьку, як глину.

Зацвіла черешенька близько перелазу

Зацвіла черешенька близько перелазу,
Було добре наймитові в господаря зразу:
А йде наймит з господарем в поле орати,
Господиня наймичкою обід висилати…
Жене наймит воли з поля, на воли гукає,
А вже йому господиня з мисок зливає.
Пригнав наймит воли з поля, сів на колоду,
Господиня вийшла з хати: «Іди, наймит, по воду!»
Пішов наймит, приніс води, — не встиг собі сісти,
А господар вийшов з хати: «Іди дай волам їсти!»
Пішов наймит до стодоли, виніс волам сіна,
А виходить богацький син: «Іди, наймит, до обіда!»
Богацький син пообідав — ще й кури не піли,
А наймитище-сиротище — що діти не доїли…
«Будеш ти, господаре, за мной жалувати,
Як будуть сірі воли в череді ревати…
Бувай же ти, господине, бувай же ти здорова!»
«Наймиточку, злодіячку, щаслива дорога!»
«Ой вернися, наймиточку, вернися, вернися,
Заклич собі чоловіка та на рік наймися!»
«Бодай же ти, господине, того не діждала,
Щоби мною, сиротою, кутки витирала!»

Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста

Ой ти знав, нащо брав міщаночку з міста,
Я не їла й не їстиму гречаного тіста!

Ой ти знав, нащо брав мене невеличку,
Мене мати годувала, як перепеличку!

Ой ти знав, нащо брав, мене недорослу,
Мене мати годувала, як свиню поросну!

Ой ти знав, нащо брав, — я не вмію жати,
Напни мені холодочок, я буду лежати!

Ой ти знав, нащо брав, — не вмію й косити:
Як не стане свого хліба, мусим попросити!

У неділю п’ю, п’ю

У неділю п’ю, п’ю,
В понеділок п’ю, п’ю,
А в вівторок снопів сорок
Пшениченьки жну, жну.

В середу возила,
В четвер молотила,
В п’ ятницю віяла,
А в суботу міряла.

А в неділю продала,
З хлопцями пропила.
Слава тобі, господи,
Що до пуття довела.

І до діла – не я,
Й до роботи – не я,
А з хлопцями погуляти
То охота моя.

Ой били попа, били

Ой били попа, били
Двома палицями:
Та не ходи, пане попе,
За молодицями.

Закукала зазулиця,
Закукала біла.
Я би-м твого, пайташечко,
Любка не хотіла.

Я би-м його не хотіла,
Можеш му казати,
Бо не варто на улиці
Із ним постояти.

Ай коли гуселочки
Почую, почую,
По три ночи, по чотири
Дома не ночую.

Як почую гуселочки
Та почую банду,
То полишу білявину
Аж би яку файну.