Мене попи сповідали, гейя-гой

Мене попи сповідали, гейя-гойМене попи сповідали, гейя-гой,
І покути не давали, боже мой.
Ой мене сповідали попи молодії
І покути не давали, бо й самі такії.

Один гріх я затаїла, гейя-гой,
Що-м Василя полюбила, боже мой.
Я Василя не любила, лише цілувала —
Чого ж би я, молоденька, попові казала?

Мені Василь цукру носив, гейя-гой,
Цілувати личко просив, боже мой.
А піп казав не давати, файна дрина-дрина,
Бо й сам хотів цілувати, шіда-річка, дина.

Ой на горі корчма, під корчмою жито

Ой на горі корчма, під корчмою житоОй на горі корчма, під корчмою жито,
А в тій корчмі край дороги козаченька вбито.
Ой убито, вбито, затягнуто в жито,
Червоною китайкою личенько прикрито.
Прилетіла мила, голубонька сива,
Як підняла китаєчку та й заголосила:
— Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився?
Чи ти з другою спізнався, мене відцурався!
— Я ж, мила, не впився, й з коника не вбився,—
За тобою, молодою, дуже зажурився.
— Оце ж тобі, серце, такая розплата:
Було б тобі, козаченьку,
Нас двох не кохати!

Ой кину я куделицю на полицю

Ой кину я куделицю на полицюОй кину я куделицю
На полицю,
Сама піду до сусіда,
До Мусія.

Три неділі й у сусіда
На бесіді,
На весіллі погуляла
Й у Мусія.

На четвертую неділю —
В понеділок
Темнесенько, ранесенько
Й уставала.

Та до свеї господоньки
Поспішала,
Та за свою куделицю
Щиро бралась.

По три ниточки в деньочок
Виводила,
Три мозолі, як цибулі,
Надавила.

Тепер тобі моя мила, чорнобрива,
Гріх і стидно:
Тонко пряла рідко ткала —
Тіло видно.

Посію я руту-круту у новім городі

Посію я руту-круту у новім городі

Посію я руту-круту у новім городі, Гей, гей у новім городі. Ой сплету я з рути-крути аж два віночки, Гей, гей аж два віночки. Ой пущу я тоті вінки на тихий Дунай. Гей, гей на тихий Дунай. Єдним боком, край … Читати далі

Пішов би-м ся сповідати, та ми не підходить

Пішов би-м ся сповідати, та ми не підходитьПішов би-м ся сповідати, та ми не підходить:
Піп за гріхи звідується — сам до дівок ходить.

Ой на горі дві каплиці — там я сповідався,
Звідував ня піп за гріхи — а я не признався.

Коли мене піп сповідав, я му гріхи казав,
Що я любив його доньку, через вікно лазав.

Коли мене піп сповідав, та так мене звідав:
— Научи ня, як ходити до жони сусіда.

Ой то мене сповідали попи молодії,
Покуту ми не давали, бо самі такії.

Коли мене піп сповідав, та так мені казав:
Як не маю фраїрочки, вби-м собі поглядав,

Ходив-ем ся сповідати самому владиці,
А він мені дав покуту: люби молодиці!

Коли мене піп сповідав та так ми говорив:
— Аби-сь, хлопче молоденький, за дівками ходив«

Людські жони до сповіді, людські жони на храм,
А я свою не пускаю, бо сповідаю сам.

Узяв від ня вовк баранів, такі були файні,
Та не знаю, як їм буде, бо не сповідані.

Ой у мене біда була, як здохла кобила,
Журив-имся, нудив-имся: в сповіді не була,

Сиділа на колодці, кивала на молодців

Сиділа на колодці, кивала на молодцівСиділа на колодці,
Кивала на молодців:
— Гаю, хлопці, гаю!
Чорнії брови маю!
— Кат тебе бери з ними!
Ти давно маниш ними!
Якби ж не манила,
То була б моя мила,
Милая, миленькая,
Як голубка сивенькая.
— Та прибав, боже, ночі
На мої карі очі!
Зменши, боже, денька,
Що я молоденька!
Та молода, як ягода,
Та зелена, як яблуня.
Ей злетів на загату
Півень сокотати.
— Та бодай же ти, півень,
Півень, одубів ти!
Як ти мене рано,
Рано і збудив ти,
Рано-ранесенько,
Як голубку сивесеньку.

Ой у полі криниченька

Ой у полі криниченькаОй у полі криниченька —
Холодная водиченька,
Там дівчина воду брала,
З сербиною розмовляла:
— Сватай мене, сербиночко!
— Люблю, серце-дівчиночко,
Ой рад би я тебе сватать,
Да боюся твого брата.
— Хочу брата отруїти,
Да не знаю, що робити?
— Ой у полі калиночка,
На калині гадиночка;
На калину сонце пече,
А з гадини трута тече:
Подстав, дівко, чариночку
Під гадючу голівочку.
Іще брата нема дома,
Уже й трутенька готова.
Став братичок доїжджати,
Стала сестра привітати:
— Випий, брате, чарку вина!
— Ой пий, сестро, вперед сама.
— Що я, брате, пила, їла,
Се для тебе оставила.
Став братичок випивати,
Стало з ніжечок валяти.
Вже на брата труну тешуть,
А сестрицю кати чешуть.
Уже брата ховать несуть,
А сестрицю в острог ведуть.

Розбійничок, славний чоловічок

Розбійничок, славний чоловічокРозбійничок, славний чоловічок,
День настане — з постелі не встане.
А звечора коням обрік дає,
В опівночі з двору виїжджає,
В опівночі з двору виїжджає,
На досвітку назад приїжджає:
— Вставай, Ганю, відчиняй ворота,
Везу тобі усе срібла й злота.
А ще Ганя з постелі не встала,—
Від батенька всю працю впізнала.
— Це те плаття, що я походжала,
Черевички — з младшої сестрички;
Черевички з младшої сестрички,
А коничок — то старшого брата.
— Сідай, Ганно, в мальовані сані
Та й поїдем до батенька в гості.
Привіз Ганю в глибоку долину:
— Отут, Ганю, вся твоя родина.
Тут, Ганю, вся твоя родина,
Скажи, Ганю, а хто тобі любий?
— Голубе сивий, голубка сивіша,
Батько милий, дружина миліша.
— Знала, Ганю, що на се сказати,
Тепер їдем віку доживати.

Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш або Стефан-воєвода

Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш— Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш?
— Ой як мні, Дунаю, не смутному течи,
Що дно моє точуть студені криниці,
А посередині біла рибка мутить.
На версі Дунаю три роти ту стоють:
Перша рота турецька,
Друга рота татарська,
Третя рота волоська.
В турецькі ми роті шаблями шермують,
В татарські ми роті стрілками стріляють,
В волоські ми роті Стефан-воєвода.
В Стефанові роті та дівонька плачеть,
Та дівонька плачеть плачучи повідат:
— Стефане, Стефане, Стефан-воєвода,
Альбо мене пуйми, альбо мене лиши!
А што ми одречет Стефан-воєвода?
— Красна дівонице, пуймил би я тебе,
Пуймил би я тебе, неровная ми єс.
Што рекла дівонька? «Пусти мня, Стефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий.
Ах, хто мня достанет, то єго я буду».
Не хто мя доплинул, красную дівоньку,
Доплинул дівоньку Стефан-воєвода.
І узяв дівоньку за білую руку:
— Дівонько, душенько, миленька ми будеш.