Штири милі до Кракова

Штири милі до Кракова віддалася сестра мояШтири милі до Кракова
Віддалася сестра моя.
Віддалася за вояка,
За старшого розбишака.

А він вдома не ночує,
Лиш по лісі все вандрує.
Приніс він хустину білу
Всюю кров’ю обкипілу.

— Ой на, жоно, випери ми
І на сонці висуши ми.
Жінка прала і плакала,
Бо хустину пізнавала.

— Ця хустина — брата мого
Вчора вечір забитого.
— Тихо, жінко, не виражуй,
Темно було,— я не вважав.

Темно було, дощик росив,
Я го рубав, він ся просив.
Темно було, дощик капав,
Я го рубав, а він плакав.

Головонька — начетверо,
А серденько — навосьмеро
Білі пальці — на ковальці,
Білі руки — на три штуки.

Кароль, Кароль, що ти зробив

Кароль, Кароль, що ти зробив— Кароль, Кароль, що ти зробив,
Ой, йой, йой!
Що-сь си руки покровавив?
— Ой забив я Вуляночку,
Власну свою коханочку.
Йа в неділю дуже зрана
Йа Кароля вже злапано.
Привели го до темниці,
За ним плаче три дівиці:
Єдна мовить: «То мій брат бив».
Друга мовить: «Він мі любив».
Третя каже: «Серце моє,
Не було нас, іно двоє!»
А в неділю дуже зрана
Панове ся поз’їжджали,
Єму декрет прочитали.
Вивезли го в чисте поле:
— Глянь, Каролю, все є твоє.
— Щоби був знав, що то моє,
Казав бим сі змалювати:
Одну страну дукатами,
Другу страну талярами.
А на горі злоті ганки,
Трачу житє з-за коханки.
Нехай сеє кождий знає,
Що з кохання смерть буває.