Боже, помагай!

Боже, помагай!Вразився Адам, що Господь вигнав його з раю, копає землю та й не каже: «Боже, помагай!» А чорт тому й радий: що Адам скопає за день, то він уночі й поперевертає догори травою. Адам копає на другім полі: він то думає, що поле йому видно, копає та й копає, а рано гляне, а його поле ізнов зеленіє, як некопане. Бився він, бідний, та побивався, далі здихнув до Господа Бога та й каже:
— Господи Боже! Допоможи мені!
То так тая земля, що він її копав, раптом і зачорніла. І помолився Адам Богу та й зачав засівати.

Адам і Єва в пустелі

Адам і Єва в пустелі Як Бог вигнав Адама і Єву з раю, то вони посідали в лісі та й плачуть, не знають, що й робити. Зіслав Бог до них ангела, а ангел дав Адамові жменю жита і заступ та й каже:
— Візьми та скопай кусок землі, та посій оце жито, то тобі з нього буде хліб.
А Єві дав жменю конопляного сім’я та каже:
— Оце ти посій, то від нього буде вам плаття. А колись Бог дасть, що од тієї жінки, котра з цвіту, народиться Син Божий. То він вас знов упустить у рай.
Ото посіяли вони та й посідали, — відпочивають. А той ангел, що їх підвів, перекинувсь у найстаршого ангела та й каже:
— Ви вже посіяли собі таке, щоб був у вас і хліб і плаття, але проте нема у вас такого, щоб ви не вмерли. Ви візьміть та зійдіться докупи їдно з другим, то від Єви родиться син. І той син випросить у Сина Божого, котрий родиться з тієї жінки, що з цвіту, щоб вас ізнов упустили у рай.
А Єва каже:
— Та ми не знаємо, як же то зійтись докупи? Адже ж ми і тепер вкупі.
От той ангел як показав, та й родився у Єви Каїн. А Каїн дуже не любив Адама: він, бачте, знав, що його батько — той ангел, котрого Бог ввігнав з неба.

Гріх перших людей

Гріх перших людейТільки Бог пішов на небо, Єва зараз й пішла в сад гуляти. А вона була така гарна, що той ангел Сатанаїл, которого Бог скинув з неба, зараз і полюбив її. Взяв тоді той ангел перекинувсь у змію та і виліз на ту яблуню, де були ті яблуки, що Бог не казав їсти.
Підходять туди Адам і Єва. От він їм і каже:
— Чому ж це ви з цього дерева не рвете яблук? Уже ж вони поспіли.
А Єва каже:
— Нам Бог казав, щоб ми не їли з цього дерева яблук, бо помремо.
А змій:
— То Бог на те так сказав, щоб ви не були богами; бо як з’їсте хоч одне яблуко з цього дерева, то будете богами.
Думала Єва, що насправді, взяла та й хтіла їсти яблуко з того дерева, коли йде і Адам:
— А ти ж забула, що цих яблук не можна їсти.
А Єва й каже:
— Ми будемо богами, як з’їмо хоч одно яблуко.
Та взяли й з’їли того яблука. Як проковтнули, то зараз їм стало сором і холодно. Вони позшивали листя з липи, позакривались та й поховались, щоб їх Бог не найшов. Але Бог дознавсь та й прогнав їх, а коло воріт поставив ангела, щоб стеріг рай. А рогове тіло, яке вкривало перших людей, зараз Бог перемінив на таке, як у нас тепер, а рогового тіла оставив тільки на кінці пальців.

Вибір королів між живиною

Вибір королів між живиноюЗійшлася звірина і обирала з-межи себе на короля. Кого би то вибрати, хто найдужчий? З-межи них найдужчий лев, але бо й медвідь собі хтів бути, бо й він сильний. Пішли ся оба бороти. Заміг лев медведя, і лева поставили на короля.
Зійшлося множество і риби морської, зачали вибирати над собов короля, а хоць велькориб найбільший, але сом найшвидший і найдужчий, вибрали сома на короля.
Злетілися і птиці также вибирати над собов короля і зачали вибирати орла. А волове очко, що найменше, собі хтіло бути. І не могли ся полагодити. Каже орел: «Хто найвище з усьої птиці підлетить, той най буде королем».
Зачала ся зносити вся птиця, і орел знісся найвище. А волове очко сховалося орлові під крило і виділо, як він літав у повітрю. Як вже орел знісся високо, же не міг ся ані трошки вище знести, а волове очко підлетіло вище і сцінькотіло. Тогди узнала вся пташина, що таки орел най буде королем, бо волове очко не по справедливості підлетіло.

Як було створено жінку

Як було створено жінкуОто Господь ізнов приходить до Адама та й каже:
— А що, Адаме? Либонь, тобі жінки треба?
Адам поглянув, тілько облизався.
— Та вже нічого з тобою робити, — каже Господь, — треба тобі й жінку дати!
І наслав на нього сон, виламав у нього лівеє ребро, а з того ребра і сталася жінка. І не натішився Адам, як побачив жінку, але живо переконався, що де чорт не може, там бабу пішле. Там десь у раю були такі яблука, що Бог заказав їх їсти. Жінка як заглянула, то й причепилася до чоловіка:
— Дай та дай!
Адам і каже, що не можна, а вона:
— То так ти мене, — каже, — любиш, що жалуєш і яблучка для мене!
Адам і каже:
– Їж уже, коли хочеш, тілько хоч мене до гріха не доводь!
Але де вже жінка та до чого не доведе! Як із’їла сама, так і зачала припрошати чоловіка. Що вже він не відмовлявся, але мусив скоритися! Ото вже їсть і чоловік. Тілько що ковтає, аж надходить Господь! Так теє яблуко в горлі і осталось, — і тепер воно на горлі у всякого чоловіка.
Подивився Господь і зараз дає Адамові заступ, лопату і жменю насіння та й каже до нього:
— Отак, Адаме: не хотів-єсь шануватись, так тепер кровавим потом іди дороблятися хліба!
Та й вигнав його із раю аж на саму землю.

Як було створено чоловіка

Як було створено чоловіка Чоловіка, кажуть, виліпив Господь з глини і дав йому зовсім Свою святую постать, на біду тілько зоставалось іще жменя глини. Де її подіти? Господь і приліпив межи ногами, а з тої жмені і зробилось грішнеє тіло та й згубило чоловіка. Бо якби не воно, любенько жив би собі Адам у раю, — а то ні!
Прожив день та й засумувався: сказано, надійшла грішная думка. Але Господь все-таки не хоче дати йому жінки: «Лучче, — думає собі, — дам я йому приятеля, приятель все-таки лучче, як жінка». Ото й говорить до чоловіка:
— Не сумуй, Адаме! Стане, чого хочеш! Вмочи в росу мізинний палець та й стріпни перед собою, — то й приятель буде! Гляди ж тілько, — Господь каже, — не тріпай позад себе!
А Адам — чи забувся, чи що: вмочив цілу руку та як стріпне навідворіт! Так і з’явилось п’ять чортяків. Глянув Адам — та у ноги! А чортяки давай пазури мачати та тріпати позад себе. То такого ж то їх намножилось, що аж небо тріщало.
Поглянув Господь, якого лиха наробив Адам, та й казав Своїм ангелам усіх чортів із неба позганяти. То як посипались із неба тії чорти, то де которий Бога спом’янув, то там і остався: которий на небі — на небі зостався, которий на землі — на землі остався, а которий у повітрі — в повітрі зостався.
Але усе чорти чортами. Ті, що на землі, підтинають чоловіка. Ті, що під небом, дрочаться з Богом, за то їх Господь побиває Своїм громом. Буває так, що чорт сховається часами за християнина, то Господь і християнина убиває громом, але за то йому гріхи відпускає, а часами чорт ховається в землю, то громова стріла і в землі його побиває, але через сім літ громова стріла виходить із землі, і кажуть, що вона помагає від кольки. А ті чортяки, що на самім небі, ті каждого вечора світять на небі свої смолянії свічки, але ангели ходять з мечами та й зганяють їх із неба. І летить чорт із неба, як ясна пасмужка, і скілько раз християнин скаже «амінь» — на стілько сажнів він залітає в землю, а як часами ніхто не скаже, то він по землі так і розіллється смолою.

Звідки пішли гори

Звідки пішли гориЯк Бог творив світ, то на самий перед сотворив небо. А потому ангелів, а потому звізди на небі, а потому місяць. Але звізди не світили. І наказав Бог ангелам, жеби звізди були світлі. А найстаршому, найбільшому ангелові сказав:
— На тобі грудку глини, іди на місяць і вержеш (кинеш) її там, бо там ще землі нема. З тої грудки буде земля. А як будеш метати, то скажеш: «Рости і множися на Божу славу». І там будуть церкви, і будуть люде мені пісню співати.
А він собі подумав, той ангел: «Що, все на Божу славу, а на мою нічого?» І повідає:
— Рости і множися на мою славу, а не на Божу.
А з того нічого не було, не виросла на місяці земля.
Приходить Господь Бог та й питає його:
— Метав?
— Метав. На мою славу. А воно нічого не виросло.
Сотворитель світу каже:
— Все, теперка підемо оба метати. На тобі грудку глини, і я беру грудку глини. Я буду метати, і то буде на мою славу. А ти говори: «На Божу славу».
А він собі подумав: «Я не вержу. Але не маю де сховати, бо не маю одежі. Вержу собі в рот, під язик», — думає він, і заховав грудку під язиком.
А Господь метав і говорив:
— Множися і рости! Де є глина, там най росте.
І зачала глина рости ангелові в роті. А він, ангел, зачав випльовувати її. І наплював гір по всьому світу… Там, де глина впала, зробилися гори, а з слини — каміння. Тому такі гори суть на світі. Де є гори, то все той ангел наплював.