Смерть зневажника святих мощів

У літо 1630, місяця травня, коли лядське воїнство з козаками билося, усе те воїнство повз лавру Печерську Київську до Дніпра переходило, й багато їх щодня навідувалися дивитися святі печери й дивувалися щодо такої Божої благодаті, яка в них була, бачачи таку велику кількість нетлінних святих тіл.
Один із слуг одного сотника, на ім’я Павла Павловського (його вождь лядського війська Станіслав Конецпольськиий заради поромів київських та монастирських був послав до Стайок), увійшов до святої печери святого отця нашого Теодосія, огуджуючи святі тіла, наругу чинячи і плюючи на них.
Коли ж вийшов і на пором сів — о чудеса! — ніби запаморочився, заволавши:
— О печери, печери, через вас умираю!
Казали-бо ті, що були з ним:
— Не бійся, нічого тобі нема й не буде!
Він же говорить:
— Уже я вмираю і жити не можу, оскільки вбивають мене святі печерські. І так сім днів не їв і не пив, і день і ніч волав зі стогонами напрочуд усьому воїнству, на восьмий же день на перевозі у Стайках, де на той бік перевозяться, відійшов.
Це чудо всі воїни, котрі були там, бачили, і, повернувшись із Задніпря, деякі з них (із ними був і самовидець Казимир Тишкевич, воєвода мінський) оповіли нам. Я ж написав це на дотримання всім, що до святих печер приходять і на увірення, що істинно святі є, тіла котрих нетлінно у печерах пробувають на славу Божу, що предивно своїх святих прославляє. Йому-бо належить слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Святе озеро

Пішла жінка з дочкою до церкви та десь по дорозі забарилася – давай бігти. Прибігла до церкви, а дзвін на дзвіниці: «Бам-м-м!»
Жінка з переляку як спіткнеться об поріг. Так і полетіла носом на підлогу. Встала: «А щоб ти провалився!» – каже.
А дзвін був на церкві, тож як почав провалюватися в землю, під водою опинилася і церква, і всі, хто в ній був. Так і стало на тому місці озеро, що зветься тепер Святим. А дзвін, що був на церкві, в той день, коли вона пішла під воду, дзвонить і тепер. Тільки що під водою та не дуже чути.
Морс

Молитва допомагає бездітним

Симеон Байбуза, ротмистр короля, його милості, багато літ жив зі своєю жінкою, що була латинської віри, та не мала дитини, бо жінка його народжувала мертвих дітей, і через це велику печаль та скорботу мали. Прочули від багатьох про великі чуда, що завжди здійснюються тим, що приходять із вірою до святої Печерської лаври; сам, через тодішні військові крамоли, як були, не міг прийти, але прислав у літо 1621 жінку свою відвідати Божої матері чудотворну церкву та святі печери і тут молитви творити й обітниці свої воздати Господові, що й учинилося за бажанням його — дав йому Бог сина, якого назвав Адам, котрий і донині живе.
Сам же цей Симеон Байбуза в літо 1630, місяця квітня, 16 дня, був у Печерському монастирі й повідав мені це Боже добродіяння, котре на ньому збулося, славлячи й дякуючи Богові, що преславно в обителі Матері своєї творить.

Зцілення очей через молитву

У літо 1627 один із доброродних, на ймення Олександр Сосницький, упав у велику очну хворобу, що зовсім проздовж тринадцяти тижнів нічого не міг бачити, але водили його як сліпого. Прочув про чудотворну Київську Печерську лавру, старатливо із своєї батьківщини приїхав і пішов до Великої церкви в день Успіння пресвятої Богородиці, творячи молитву. Відтак благодаттю Божою та молитвами пречистої Богородиці та преподобних отців наших Антонія й Теодосія печерських прозрів, і хвороба велика, що вразила очі його, зникла. І донині він здоровий; у Печерський монастир із численним супроводом воїнів, що були самовидцями цьому чуду, в літо 1630, місяця квітня 16, прийшов, сам повідав мені це, що сталося з ним чудо, славлячи й дякуючи Богу і пречистій Богородиці, її ж молитвами численні у тій святій лаврі творяться чудеса преславно, і йому дарувалося прозріння у славу єдиносутній і нероздільній Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога єдиного, йому ж належить усіляка слава, честь і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.

П’ятниця

П’ятниця – молода дівчина, не зла, хорошо одягнена. Якщо помітить (а вона знає, що хто робить і що про неї думає), що хто-небудь протягом декількох п’ятниць пряде, пере білизну, луг робить для білизни, то вона приходить до того і просить, щоб той покаявся. Якщо не покається, то пошле нещастя, пропасницю. Якось П’ятниця прийшла до одної жінки, яка прала білизну кожної п’ятниці; вона переконувала її, але та не послухалась. Тоді П’ятниця запропонувала їй:
– Що ти хочеш: я візьму у тебе дитину, чи пошлю на чотири роки пропасницю?
Жінка погодилася на останнє. П’ятниця, помітивши міцне здоров’я жінки, послала слідуючу кару: жінка одного разу в п’ятницю пішла прати білизну на кладки, на неї кинулася жаба і вп’ялася в обличчя і ніяк не можна відірвати. Тоді вона пішла в Київ, і там її врятував один старик.

Зцілення очей миром із святих голів

У літо 1629 була одна жінка доброродна у городі Білоцерківському, на ймення Марина Пашкудська, латинської віри, хворіла очною хворобою і півроку не могла нічого бачити. Почула від багатьох, що немало людей мажуться з вірою миром, котре від святих голів у монастирі Печерському виходить, і дістають очам здоров’я, послала зятя свого, Яна Піглавського, до мене, архімандрита Петра Могили, просячи сподобитися трохи мира, що виходить у печері від святих голів, кажучи:
— Коли помажу очі мої цим святим миром, вірю, що за молитвами святих печерських прийму зцілення.
Я ж дав їй. Прийняла жінка святе миро, помазавши очі свої, відтак — о, Боже добродіяння й чудеса! — розплющилися очі її і прозріла й донині молитвами преподобних отців наших печерських, позбувшись хвороби, цілком бачить очима.
У тому-таки місці інша жінка, прозвана Щенютинська, також очима хорувала. Почувши, що Пашкудська, помазавши очі святим миром од святих голів святих печерських, зцілилася, прийшла до неї і попросила, щоб миром тим і їй очі помазала. Не маючи ж бо його вже, тільки посудинку, в якій було миро (оскільки вельми мало далося було їй), сказала:
— Хоча б посудинку дай мені, щоб, змивши її, водою помазала очі мої, вірую-бо Богу, що молитвами святих печерських і того, що трошки поприлипало до посудинки, буде досить для зцілення моїм очам.
І так, водою омивши посудинку, промила жінка очі свої, й тоді божественною благодаттю, через молитви преподобних отців наших печерських, ущухла хвороба очна їй і донині здорова, цілком бачить у славу Бога, славленого в Тройці. Йому ж належить усяка слава, честь і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.

Свята П’ятниця

Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка – стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже:
– Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?
А я й кажу:
– Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти.
– А ви, – каже, – забули, що сьогодні Свята П’ятниця?
– І справді, – кажу, – забула!
– Та ви, – каже, – хоч і пам’ятаєте, а все ж у Святу П’ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п’ятницю нічого цього не можна робити, тому що П’ятниця – така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!
Проказала це і скинула із себе свитку, а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці.
– Ось, бачите, – мовила вона, – яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі, коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом, коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з’являються басамани, коли прядете, це все одно, що мене колете, – тому я поколота.
Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П’ятниця і каже:
– Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж – на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П’ятницю, коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світі кипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть і молотимуть веретенами, і терпітимете ви те, що я тепер зношу.
Промовила і з тим пішла.