П’ятниця

П’ятниця – молода дівчина, не зла, хорошо одягнена. Якщо помітить (а вона знає, що хто робить і що про неї думає), що хто-небудь протягом декількох п’ятниць пряде, пере білизну, луг робить для білизни, то вона приходить до того і просить, щоб той покаявся. Якщо не покається, то пошле нещастя, пропасницю. Якось П’ятниця прийшла до одної жінки, яка прала білизну кожної п’ятниці; вона переконувала її, але та не послухалась. Тоді П’ятниця запропонувала їй:
– Що ти хочеш: я візьму у тебе дитину, чи пошлю на чотири роки пропасницю?
Жінка погодилася на останнє. П’ятниця, помітивши міцне здоров’я жінки, послала слідуючу кару: жінка одного разу в п’ятницю пішла прати білизну на кладки, на неї кинулася жаба і вп’ялася в обличчя і ніяк не можна відірвати. Тоді вона пішла в Київ, і там її врятував один старик.

Зцілення очей миром із святих голів

У літо 1629 була одна жінка доброродна у городі Білоцерківському, на ймення Марина Пашкудська, латинської віри, хворіла очною хворобою і півроку не могла нічого бачити. Почула від багатьох, що немало людей мажуться з вірою миром, котре від святих голів у монастирі Печерському виходить, і дістають очам здоров’я, послала зятя свого, Яна Піглавського, до мене, архімандрита Петра Могили, просячи сподобитися трохи мира, що виходить у печері від святих голів, кажучи:
— Коли помажу очі мої цим святим миром, вірю, що за молитвами святих печерських прийму зцілення.
Я ж дав їй. Прийняла жінка святе миро, помазавши очі свої, відтак — о, Боже добродіяння й чудеса! — розплющилися очі її і прозріла й донині молитвами преподобних отців наших печерських, позбувшись хвороби, цілком бачить очима.
У тому-таки місці інша жінка, прозвана Щенютинська, також очима хорувала. Почувши, що Пашкудська, помазавши очі святим миром од святих голів святих печерських, зцілилася, прийшла до неї і попросила, щоб миром тим і їй очі помазала. Не маючи ж бо його вже, тільки посудинку, в якій було миро (оскільки вельми мало далося було їй), сказала:
— Хоча б посудинку дай мені, щоб, змивши її, водою помазала очі мої, вірую-бо Богу, що молитвами святих печерських і того, що трошки поприлипало до посудинки, буде досить для зцілення моїм очам.
І так, водою омивши посудинку, промила жінка очі свої, й тоді божественною благодаттю, через молитви преподобних отців наших печерських, ущухла хвороба очна їй і донині здорова, цілком бачить у славу Бога, славленого в Тройці. Йому ж належить усяка слава, честь і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.

Свята П’ятниця

Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка – стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже:
– Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?
А я й кажу:
– Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти.
– А ви, – каже, – забули, що сьогодні Свята П’ятниця?
– І справді, – кажу, – забула!
– Та ви, – каже, – хоч і пам’ятаєте, а все ж у Святу П’ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п’ятницю нічого цього не можна робити, тому що П’ятниця – така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!
Проказала це і скинула із себе свитку, а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці.
– Ось, бачите, – мовила вона, – яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі, коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом, коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з’являються басамани, коли прядете, це все одно, що мене колете, – тому я поколота.
Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П’ятниця і каже:
– Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж – на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П’ятницю, коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світі кипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть і молотимуть веретенами, і терпітимете ви те, що я тепер зношу.
Промовила і з тим пішла.

Церква пішла під землю

Мені старий розказував, що як було йому, примірно, літ п’ять, так усі люди, опріч старого батька, котрий лежав на печі і нездужав, пішли на Великдень до церкви. От як стали так як на Достойне дзвонить, щось як загуркотіло…
Ми вибігли з хати, дивимося ? коли наша церква сідає в землю, тільки й побачили хрест святий. Церков зо всім народом провалилась крізь землю. Тільки на тому місці, де церква стояла, інколи люди чують, що дзвонить під землею.

Врятування новонародженого маляти

У літо 1629, місяця […] у городі Білоцерківському Яну Піглавському народилася дочка. За звичаєм, баба, прийнявши дитя, урізала пупка, але недобре зв’язала. Не помітила це баба, поклала дитину в коритці, вночі ж кров потекла маляті пупком — кров’ю спливаючи, вмирало. Жінки, які були при матері дитини (православні), бачучи, що дитя вмирає, прийшли до його матері й кажуть:
— Обіцяй сина свого і сама себе до церкви святої пречистої Богородиці, монастиря Печерського, і ввірюємо Богові та пречистій його Матері, що, хоч і вмирає, зціліє і здорове буде.
Вона ж, хоч і латинської віри була, щиро обіцялася відвідати святу Печерську церкву. Тоді й сталося під той час — о, благодать і милосердя Боже і преблагословенні Матері його праведне заступництво й поміч! — перестала текти кров, і зцілилося дитя, здорове й досі. Мати ж його, коли одужала з малям, з чоловіком своїм Яном Піглавським прийшла за обітницею до монастиря Печерського на поклоніння і подякувала Богу та пресвятій Богородиці за преславне зцілення дитяти. І оповіли всім про це чудо, славлячи Бога і пресвяту Богородицю. Від них же й я, почувши це, записав у славу Божу і в честь преблагословенної Володарки нашої Богородиці і завжди Діви Марії, котра завше у православній церкві своїй Печерській чудодіє для тих, котрі щиро, з вірою до неї приходять, і щедро благодать від неї зливається. Вона ж бо є благословенна від усіх родів навіки. Амінь.
Писано у літі 1629, місяця серпня, 16 дня.

Явлення в Печерській церкві святого Теодосія

Повідав нам Ісакій Боришкович, єпископ луцький, кажучи:
«При архімандриті Никифорі Турі був у нього пономарем, тобто параеклісіярхом. У літо 1597, на празник святого преподобного отця нашого Теодосія Печерського, коли, за звичаєм, всеношне неспання з вечора чинилося, архімандрит спершу не прийшов до церкви, із князями та іншими доброродними бесіди чинячи, і в келії залишився. За звичаєм же, я з ієреєм та дияконом, бачачи на архімандричому місці мужа доброглядного і святоліпного, по-іночому одягненого, — стояв той лицем блідий і не мав довгої бороди, — не думав про нього, хто він є, але гадав, що це архімандрит був. Пішов і поклонився йому, поцілував руку його і прийняв благословення. Цілу ніч на архімандричому місці стояв, молячися. Подібний був до ікони святого Теодосія, як вище сказав. Коли диякон, за звичаєм, починав на палієлеї і на 9-й пісні кадити, за звичаєм-таки благословляв. Коли ж почали славослов’я співати, прийшов із князями та боярами архімандрит. Ми ж, бачачи, що йде архімандрит, з жахом сказали подумки: «Оце тільки тепер архімандрит іде, хто ж то всю ніч стояв на його місці, від нього-бо й благословення прийняли?» — зирнули й не побачили його. Тоді збагнули, що був то преподобний отець наш святий Теодосій, честь свого престолу зберігаючи й увіряючи нас, як завжди, що бадьорий пастир безперестанно про Бога свого молиться і не відступає від нас, коли лежачих правителів маємо, — і прославили Бога, що сподобив нас бачити свого угодника, нашої ж Печерської лаври першопрестольника та вчителя, і благословення від нього прийняти.
Коли ж закінчилася утреня, розповіли архімандритові бачене. Він же із плачем сказав:
— Через мене, о діти, видіння це було, щоб знав, що архімандриту подобає передусім на церковному перебувати правилі, також і на кожному богодухновенному місці!
І відтоді почав частіше бувати в церкві і собі сторожкіше стерегти, на славу Богу предивно й різно шлях спасіння своїм людям показуючи. Йому ж подобає всяка слава, честь та поклоніння навіки віків. Амінь.

Помічне вино

У літо 1628. Повідав нам Олександр Велогорський, що брат його на Волині в домі розболівся і, гарячкою розпалений, вельми хворів, аж годі йому було з ложа встати. Якось же, прикликавши його, рече:
— Молю тебе, брате, пошли в Печерський монастир до архімандрита принести мені монастирського вина, вірую-бо Богові моєму, що тільки вип’ю його, то молитвами пречистої Матері його здоровий стану.
Він тоді учинив так. І посланий за кілька день приніс від архімандрита Плетенецького Єлисея вино, тоді ж з радістю прийняв його хворий і рече:
— Господи Ісусе Христе, молитвами твоєї пречистої Матері зціли мене цим вином! — і, випивши за раз півгорнця, заснув.
Минула так одна година, встав, одягся в ризи й почав ходити. Повелів дати собі їсти і відтоді здоровий був молитвами пречистої Богородиці, що славиться перед усіма як благословенна навіки. Амінь.