Юрій Хмельницький

Юрій ХмельницькийХмельниченко побусурманившись збив пушкою з гори Валка (в 2 верстах од Суботова) верх з батьківської церкви, хотячи довідатись батьківських грошей, що, кажуть, були замуровані на горищі на церкві. Він би то й прийшов за ними й до Суботова, але боявся, бо тут стояло військо; то вже зі злості хотів розбить церкву.
Хмельниченко живе ще й досі. Наші старі чумаки розказували, що бачили його в горах на свої очі, і сам він їм казав, що “Я син Хмельницького”. Його ссе гадина і він страшно мучиться і буде мучитись і блукати поміж горами аж до Страшного Суду; а тоді вже Господь його простить, що побусурманивсь і хотів розбить батьківську церкву.

Суд Соломона

Суд СоломонаБуло собі три брати. Їден же такий, — ніяк не може нічого всмак попоїсти, а другий знов такий, що ніяк не може господарства розвести, а третій, — сміх казати, — оженився та жінку дуже лиху взяв. Такі-то три брати, сказано — біда! В біді чоловік без ради не буде. Всім трьом погано, всі три радяться…
Далі кажуть:
— Ходімо до премудрого Соломона, він нас порадить.
Приходять до царя. Спершу старшого впустили до нього. Розказує старший йому. Вислухав цар — і крикнув:
— У ліс!
Середульший входить, йому Соломон крикнув:
— Рано вставай.
Вже йде той, що жінку має лиху. Розказав Соломонові.
— В кузню, — крикнув цар.
Зійшлися брати, розпитали один у другого. Самі собі не вірять, щоб це Соломон їм так порадив, не хтять вони робити того нічого, що чули у Соломона.
— Ет! Це дурисвіт якийсь, нам така біда, а він що плете…
Але далі радяться, що не трудно. Можна спробувати того, що він нам каже. Іде старший брат у ліс… В лісі дивиться: люди зрубали дерево і ніяк не вкладуть на віз дуба того. Став він помагати тим людям, став помагати, поподвигавсь-таки добре, вернувсь додому, з’їв хліба, такий йому хліб смачний придався, ще й не їв він такого смачного хліба ніколи. Розказує він братам, вони роблять і собі теє, що сказав їм Соломон. Почали робити. Середульший став рано вставати. Почало господарство поправлятись. Знаєте, як він раньше всіх встане, а пізніше всіх ляже, у нього скрізь робота, скрізь лад… Менший дивиться на тих братів, йде до кузні: що ж він бачить там? Нічого більш, окрім того, що залізо в огні і під молотом м’якшає.. Гріють, думає він, ковалі залізо, можна і мені жінку попогріти… І справді, жінка таки зм’якла трохи… Так вийшло з тими братами…

Війни Хмельницького

Війни ХмельницькогоХмельницький первий підняв гайдамак. Написав такий лист, що: “Гей! Хто до мене пристане?” та й назбирав козаків. Як назбирав, то й почав різати ляхів і жидову; а як побачить було яку хорошу пані, або жидівку, то змилується та й перехрестить у свою віру, і панів перехрещував. От, як став воювать, як став воювать, то повоював ляхів аж по Случ, та загнавши їх за Случ, одіслав військо додому, а над Случчу поставив вітрянії барабани. Що подме вітер, то ляхи подумають, що в козацькому війську в труби грають, та й бояться іти за Случ. А Хмельницький тим часом бачить, що багацько лиха наробив, та взяв, та й поліз до короля прохати милості. А король нарядив одинадцять катів в королівське плаття, а сам дванадцятий став. Як прилізе Хмельницький до якого ката, зараз йому голову одтять. От же Хмельницький не поліз й до одного ката, та прямо до короля. Приліз до його рачки і впав у ноги. То король підняв його за голову, та й сказав: “Ой ти, сваволику! Багацько ти невинних душ занапастив!”
А Хмельницький йому: “Найясніший королю! Я хотів би добре робить, але козаки мене не слухають; я так хочу, а вони так, та й сваволять і всякії пакості роблять”.
То король його і одпустив.
Од того-то Хмельницького пішла й гайдамаччина. То була хмельниччина, а опісля настала гайдамаччина.
Хмельницький той був такий, що з турком знавсь. Підїде було до турка, та й продасть один, другий город, або село. То турки вже тії села розоряли і ясир брали. Медвідовку і Ташлик два рази продавав. А коло Сміли, кажуть, мимо самої греблі турки йшли, але Смілу не займали, бо не була продана. Єсть і пісня з того часу:

Бодай Хмеля Хмельницького перва куля не минула,
Що велів брати дівки, й парубки, й молодії молодиці!
Парубки йдуть стріляюци, а дівчата співаючи,
А молодії молодиці старого Хмеля проклинаючи.

А дальше не знаю як.

Цар Соломон і жона його

Цар Соломон і жона йогоБув собі вірний і премудрий цар Соломон, та оженився на доньці невірного царя. Жінка дуже не любила його й не хотіла його слухати. Бувало, Соломон йде в церкву, а жінка його не хоче йти, але раз Соломон заставив-таки її піти в церкву. Тільки вона йому й каже:
— Піду в церкву, але як буду христиться, то не буду молиться, а як буду молиться, то не буду христиться.
Пішли вони до церкви, але ж жінка й не христилася, й не молилась. Прийшли додому, а жінка й каже Соломонові:
— Ходім же тепер в нашу церкву.
— Добре, — каже Соломон, — але ж я буду стояти так, як ти стояла в нашій церкві, й не буду кланятися.
Але ж хитра жінка: ще наперед приказала зробити так двері, щоб спускались зверху вниз. Прийшли вони до невірної церкви, цариця прийшла вперед, а Соломон тільки що на поріг, — а двері його по потилиці буц! Ну, думає, перехитрила бісова віра! Я ж тобі доїду кінця, й пішов додому.
Раз його жінка зговорилась з одним невірним царевичем втекти від Соломона й змовились так: жінка приставиться мертвою, і як поховають її, то тоді царевич викопає її, й вони втечуть. Зробили так. Царицю вбрали, положили на стіл й покликали Соломона. Прийшов Соломон, обдивився кругом жінки й думає: ні, бісова віро, не обдуриш в другий раз, не вмерла ти. Взяв та розпік залізний прут, та як держала вона руки складені, — так і припік наскрізь. Але ж вона хоч би писнула — така була завзята! Соломон нічого не сказав. Увечері поховали жінку.
Тільки що її поховали, невірний царевич зараз під’їхав до кладовища, відкопав її, повіз до себе жінку Соломонову. А Соломон на другий день прийшов до її батька та й каже:
— Біжіть, тату, та подивіться, чи є в труні ваша дочка.
— Бога ти бійся, — каже батько, — я буду ще тривожити тіло мертвої дочки!
Але Соломон настояв на свойому. Пішли, заглянули в яму, та тільки руками сплеснули — труна була пуста. Думав Соломон, думав, а далі приказав зробити собі тачку й насипати туди землі. Взяв з собою військо одно чорне, друге біле, третє червоне. Звелів він, щоб його везли до невірного царевича і вкотили в ту хату, де царевич з його жінкою п’ють чай. Взяв він ще з собою три сопілки.
Привезли його до царевича і вкотили в хату. Царевич і жінка Соломонова засміялись та й кажуть:
— А чого тобі тут треба?
— Приїхав, — каже, — вас побачить.
— То випий же з нами хоч чаю.
— Не хочу, — каже, — вставати з своєї землі, подайте сюди.
А жінка каже:
— Ото дурний! Отак і вік з таким дурним скоротала, але тепер він в наших руках.
Дала Соломонові чаю. Царевич пішов й приказав зробити шибеницю на Соломона. Випили чаю, а царевич і каже:
— Йди з нами, Соломоне, на балкон.
— Ні, — каже, — з своєї землі не оступлюсь, хіба винесете мене.
Царевич приказав винести його на балкон. Сидить царевич з Соломоновою жінкою на стільцях, а Соломон — в тачці. Царевич показує на шибеницю й питає Соломона:
— Кому то хата строїться?
— Або тобі, або мені, але скоріш тобі, — каже Соломон.
Ті обоє засміялись та й кажуть:
— В наших руках, а ще каже, що шибениця скоріш на мене, ніж на нього.
Соломон просить царевича:
— Нехай я перед смертю хоч заграю.
Як заграв в одну сопілку, — ого! Біле військо біжить, як може заскочить. А царевич питає:
— Що то таке?
— То, — каже, — моя смерть.
Як заграв у другу сопілку, — червоне військо летить як може. Царевич питає:
— Що це таке?
— Це, — каже, — вибігає моя невинна кров.
Як заграв у третю сопілку, — чорне військо в одну мить прилетіло.
— А це що таке?
— Це, — каже, — чорти по твою душу приїхали. А що я на твоїй землі, то й повішу тебе.
Як крикнув на своє військо, та царевич і шмигнув вверх на шибеницю.
Цариця тоді в ноги Соломонові:
— Прости, — каже, — мені, мій голубчику.
— Ні, — каже Соломон, — бісова віра! З тобою вже мені не жити.
Приказав зараз прив’язати її косами до конячого хвоста й пустити його в чисте поле. Отакий-то був премудрий Соломон!

Плата Хмельницького за полонених

Плата Хмельницького за полоненихЯк воював Хмельницький з ляхами, то всякому, хто піймає ляха, обіщав давать за кожного по рублю, а за ксьондза – по три копи. То як піймає було козак ляха, то виголить йому на голові лисину, та й скаже:
– Гляди ж ти мені, вражий ляше! Тільки скажеш, що ти не ксьондз, то зараз з тебе дух вон!
Так і приведе до Хмельницького.
– Хто ти такий?
– Ксьондз.
То Хмельницький вийме з кишені три копи, та й дасть.

Як Соломон море міряв

Як Соломон море мірявПремудрий Соломон хотів змірити море і зробив собі такий човен і казав чотирьом ковалям робити чотири роки ланцюг. Зробили вони йому той ланцюг, а він учепив його до того човна і прив’язав його до берега моря, і пустився їхати морем. Аж тут надпливає рак, як вхопив своїми щипцями за той ланцюг, як потис, та й перекусив. А Соломон на човні плине та й плине щораз далі. Аж тут надпливає риба та й проковтнула той човен разом із Соломоном.
А то було вночі, як Соломон спав у човні. Будиться він вже в рибі, обзирається та й гадає собі: що за диво! На морі все видно, чи вдень чи вночі, а тут не видно, хоч око вийми. Тоді почав мацати довкола себе і пізнав, що він у рибі. Вийняв він ножика і почав різати. Як почало тую рибу дуже боліти, то вона з болю вискочила аж на берег і там загибла. Побачили люди тоту рибу на березі, прийшли та зачали її різати. Як розпороли, дивляться, а з риби вилізає чоловік. Вони його спитали:
— А ти де тут узявся?
А він каже, що плив по морі та й його риба з човном проковтнула. Приймали його ті люди до себе.
— Жий, — кажуть, — межи нами.
Добре. Жив він там у тім селі. А тим часом старий цісар, його отець, не знає, що це з ним сталося, розпитує всюди — нема ніякої відомости. Тоді він казав зробити золотий плуг, дав його двом своїм слугам і післав їх у світ, щоби ходили від села до села і щоби питали, кілько той плуг варт? Раз вони прийшли до того самого села, де жив Соломон, та й питають у людей, але ніхто не знає, що би той плуг міг бути варт. А Соломон як то почув, то перебіг їм дорогу та й став перед ними. От вони приходять просто до нього та й питають його:
— Слухайте, господарю, що той плуг може бути варт?
А він їм каже:
— Якби до нього з травня рясний дощ, то би щось був варт, а так то він нічого не варт.
Тоді вони догадалися, що то мусить бути Соломон, і взяли його з собою, але цісар не міг його пізнати. То він скликав велику силу людей на гостину, посадив їх за стіл, казав поставити страву, але ложки подав дуже довгі, ще й казав кожному прив’язати до руки. То вони сидять з тими ложками та й не їдять. Аж ту приходить Соломон та й каже:
— А ви для чого не їсте?
А вони кажуть:
— Бо не можемо, ади, які ложки довгі.
А він їм каже:
— Ото дурні! Оден другого годуйте!
Аж тоді цісар пізнав, що то його син.

Хмельницький в Запорізькій Січі

Хмельницький в Запорізькій СічіІ поїхав Хмель у Січ тим боком Дніпра. Приїхав до Січі, аж там стоїть жовнірство, і бере од козаків десяту рибу. От, Хмельницький, показавши тайно запорожцям королівський лист, усовітував їм, як збути жовнірів.
– Я – каже – вийду на майдан, та й зачну кричати: “У Раду! в Раду! в Раду!”, а ви візьмете під полу по дрючку, і, як жовніри прийдуть без шабель у Раду, то ви на їх з дрючкавми, та всіх й перебийте.
Так і сталось. Та потім як пішов воювати Хмельницький, то розбив ляхів і на Жовтій Воді, і коло Корсуня, та загнав аж за Случ, та й сказав: “Знай, ляше, по Случ наше!”