Вовкулаки

Якась зробила, не знати на кілько там літ, зятя вовком. На святий вечір вскочив він до хати, сів на припічку в куті і наставив лапу, де був сук вбитий. Вийняли йому сук і він зробився чоловіком назад. За кару конала теща більше, як півроку. Просила зятя, щоби їй простив, а він повідає:
— Мене добре вовки їли; як мені легко було жити, так би тобі легко було конати.
Не сконала, аж доки зять не простив її.
Питали ’го ся люди за худобу: котре вовк має право взяти. А він повідав, що ярчя, або яловя, котре має бути вовкове, стає в керве (в крові).

Перевертень

З однією жінкою було ось яке привєдєніє. Що пійде в поле жати або брать коноплі да поставить у печі страву, дак хтось повиймає з печі горшки да й повиїдає все чисто. Думала-думала, що б воно таке значило? Ніяк не збагнула. Прийде — двері позамикані, а в хаті тілько й зоставалась, що мала дитинка, може, в півгода, у колисці.
От вона ударилась до знахорки. Сяк-так упросила її, ублагала. Та й приходить. Подивилась, почмихала… сказано,— знахорка: зараз почула щось непевне.
— Іди ж,— каже,— ти в поле, а я тут заховаюсь да й побачимо, що воно таке є?
Пішла жінка в поле, а знахорка притаїлась у куточку да й дивиться. Коли ж дитина скік із колиски! Гляне, аж то вже не дитина, а дід. Сам низенький, а борода оттакелезна! Зараз за вили, цупить із печі горшки, аж крекче, і почав уплітать страву. Як усе впорав, тоді знов став дитиною, да вже не влізе в колиску, а тілько лежить долі да репетує на всю хату. Тоді знахорка за його, поставила на деркач і почала обрубувать деркач під ногами. Воно кричить, а вона рубає; воно кричить, а вона рубає. Далі бачить, що попавсь у добрі руки, зробивсь ізнов дідом да й каже:
— Вже я, бабусю, перекидавсь не раз да й не два: був я спершу рибою, потім ізробивсь птахом, мурашкою, звірюкою, а се ще попробував буть чоловіком. Так нема лучче, як жить між мурашками, а між людьми — нема гірше!

Шолудивий Буняк

Буняк, що його на глум називають у народі «шолудивий розбійник», нападав на найближчі околиці та тривожив усе, що там жило.
Найбільше старався він награбити майна занапащених ним мешканців, яким удержував військо, що кочувало межи видними горбами
 на північ від Завалова, покритими чорним лісом. Руський князь,
 володар сеї країни, поставив на відсіч Бунякові своє військо за рікою
 Золота Липа, на схід, на тім самім місці, де пізніше князі Мазовецькі
 поклали замок, де люди мешкають і досі, обставлений стіною та вежами, з котрих лишилася ціла лиш одна. А проте, чуючи свою
 слабість, він не зважився вдарити на свого противника і довго стояв
 не без остраху й сумніву, поки сивий дід, появившися в сні, не спонукав його до нападу та не навчив його способу, як і з якого боку
 зробити вилазку, котру він і сповнив з несказаною відвагою. Бійка
 була з обох боків завзята, нарешті Буняк був переможений, а військо
 його почасті розігнано, почасті потопилося в Золотій Липі. Самому
 Бунякові відтято голову, котра котилася та тікала так із місця битви
 і ледве дігнали її в полі, що за містечком Тисменицею. Через те
 місце назване Погонею. Стільки я чув із уст тутешнього простого
 люду.

Залізнякова церква

Наше село зветься Залізнячка тому, що тут жив Залізняк, козачий отаман. Він сам його й заснував; почав з кузень. Наставив був кузнів та ножі робив, бо тут їм було затишно. Тут був сильний ліс, а ще й річка, то їх ніхто не міг тут застукать. Вони були собі як у своїй хаті.
Якось я копав яму, по правді кажучи, грошей шукав, але грошей не знайшов, тілько знайшов кузню. То казали, що то Залізнякова, в якій ковалі робили ножі. Викопана вона в землі, а стеля покладена з дубів. На землі було горно. То ми все порозкидали, а яму загорнули.
Отам, коло школи, стоїть маленька капличка, вимурована з каміння, а на тій капличці – хрест дранчистий. Того хреста робили ті ковалі, що ножі робили, бо Залізняк там був поставив церкву, то цей хрест з теї церкви. І ще були хрести, та не знаю, де вони поділись, бо церква була з трьома банями. Дзвіниці не було, дзвони висіли на стовпах.
Гарна була церква, та згоріла. Пам’ятаю, саме на Різдво, на другий день свят, саме в кожній хаті гості колядували за столами. У одних людей умерла дівчинка, а сторож любив горілку та випив на похороні, та й не пам’ятав, що робить. Замотав у попове приладдя кадильницю з жаром і поклав у церкві. Бачать люди, що чогось світиться в церкві, але байдуже собі, аж поки добре не зайнялося…
На тому місці, де була церква, ото капличку поставили. Там щось у капличку й замурували, але я не знаю, що саме, бо я ще був молодий, то не цікавився. Тілько бачив, що дощечку камінну, й написано слова, а що за слова, то я не знаю. В тій церкві були записи Залізнякові, багато чогось було записано, але піп десь дів, і ніхто не знає…

Смерть Мойсея

Як були у пущі а не було води, то Бог сказав Мойсеєви, аби з каменя дав народови води заім’ям Божим. Але було три камені. Мойсей приступив до одного каменя і трутив паличков у-в-один: За ім’ям Божим, дай, камінь, води! — А то ні! — Він подумав: Бог мене дурит. — А він не знав, котрий камінь мав дати води. Тогди Бог єго мав за непослух — нивіру покарати. Але ше цоркнув у другий камінь, і тот ні, аж у третий: Дай, камінь води за ім’ям Божим! Аж бухнула вода, мало не затопила нарід. Нарід пив воду. — Аж Бог післав смерть; смерть була сильна, але і Мойсей мав ділу. Як прийшла смерть, то Мойсей сидів за столом і читав. Як наблизила си ид нему, то як тупнув, то відштрикла на сто миль. Але відтак потім знов прийшла. Він знов тупнув а вона залетіла аж під трон Божий. Тогди сам Бог пішов до Мойсея і каже: Ти не ссав поганішу кров, твої губи не ссали її, варто їх поцілувати. — Поцїлував тай тогди душу взяв. Штири ангели взяли душу а штири тіло.
Єго тіло лежит у трунві а кожда душа, що умирає, видит єго тіло, та хоче си наблизити і здаєт си, шо воно гезди, а воно от як утікає. Так си дїє до кінця віку і ніколи не наблизит си.

Гайдамаки у Фастівському лісі

Гайдамаки у Фастівському лісіСтарі люди вважали гайдамаків бандитами, які грабували церкви і добропорядних людей. Жили гайдамаки у Фастівському лісі, де ще й до наших днів зберігся так званий Гайдамацький яр. На жаль, до нашого часу не збереглися землянки, в яких жили вояки, але коли моя бабуся була молодою, то вона бачила ті землянки. Це були великі нори, вириті в спинці гори, придатні для життя трьох людей.
Було в гайдамаків багато човнів, на яких вони плавали по річці, що містилася в лісі. Раніше вона була великою, але зараз це просто джерельце чистої води, яке можна переступити й дитині.
Та основний спогад про гайдамаків у селян стосується заритого в лісі човна з золотом. Коли почалася хвиля боротьби проти гайдамаків, то вони мусили тікати з лісу, а так як мали дуже багато золота, то закопали його, щоб потім повернутися і забрати. Але так сталося, що гайдамаки більше не повернулися. Зариті скарби почали шукати селяни, які перекопали майже весь ліс.
У лісі тоді жив один старий дід, який притулив у себе пораненого гайдамаку, а той, помираючи, розкрив йому таємницю про місцезнаходження золота. Треба було піти в ліс, знайти найвищу гору (рельєф у лісі пересічений глибокими ярами), стати біля найвищого дерева, пройти три кроки на схід і там копати. Все начебто просто, але була ще одна умова: коли стояти коло дерева, то мусить бути видно як на долоні все село. І скільки той дід не шукав такого місця, але так і не знайшов. І син його шукав, і онук, але і їм не пощастило.
А ось щодо правнука, то люди вважають, що він знайшов ці скарби, бо відбудував собі найкращу на той час хаіу, тоді, коли люди ледве зводили кінці з кінцями, щоб бодай хліба купити. Селяни довго допитувалися в нині покійного Івана Дробки (так звали цього правнука), чи правда це, чи ні, але він так і помер, не відкривши нікому таємниці старих часів.

Герценків ліс

Герценків лісНедалеко містечка Калинболот є ліс, зветься Герц, або Герценків ліс. У тім лісі – глибокий яр. То старі люди переказують, що в тім яру стояв Залізняк, а в нього війська було в яру три сотні, а над ними був старший Губар. Він дуже не милував ворога. Залізняк до них навідувався, а більше він знаходився в Залізнячці з військом. В тім яру, в лісі, сидів дід Герценко, пасічник, і в нього була пасіка така велика, що ніхто не міг перелічити. До того пасічника завжди козаки приїздили по мед та свічки; взагалі козаки в цього пасічника завжди вертілися.
Є перекази такі, що Залізняк в тім лісі закопав скарб, то ми часто там риємось, але скарбів не знаходимо. Раз тілько я був викопав трохи срібних грошей, хто його знає, може я помилився, а наче вони були Селеветені й Ганнині. А то раз був викопав жолоби ті, що козаки напували коні. Отак стояли три жолоби один коло одного, так як були ото здоровенні липи, то так і повидовбували, що можна з одного жолоба багато коней напоїть. Коло тих жолобів і криничка була. Я там був і ножа знайшов поміж жолобами: він був довгий і кривий.
Я сильно люблю копати, та не дозволено, а то б я геть поперекопував. А там трохи далі Герценкового яру є ще яр Братерський. Кажуть, що ніби б то в тім яру браталися гайдамаки з другими такими, як і самі.