Я піду ся сповідати аж на Буковину,
Бо там за гріх не питають, лиш за половину.
А там за гріх не питають, лиш за половину,
А там дають за покуту їсти солонину.
А там дають за покуту їсти солонину
Та любити дівки ввечір, молодиці вднину.
Tag Archives: Коломийки
Я в середу родилася, горе мені, горе,
Не піду я за старого: бородою коле.
А в старого борода, як сніпок у стрісі,
Моє ж личко рум’яне, як калина в лісі.
Бо в старого борода — комин затикати,
Моє ж личко рум’янеє — хлопцям цілувати.
Народився, оженився і коли вмираєш,
І попові, і дякові заплатити маєш.
Мараморош — добрий варош, «добре» у нім жити:
І попові, і дякові — всім треба платити.
Служив же я рік у пана, два роки у ксьондза,
Заслужив я чоботята, підкови з мосьондза.
У владики сім язиків, у попа чотири:
Одно кажуть — друге роблять, лиш би добре жили.
А й віє вітер, віє та піднімат ломи,
Піп за гріхи заказує, а сам любить жони.
Били попа, яко снопа, били палицями:
— Та не ходи, пане отче, за молодицями.
Тікав попик через плотик, роздер ногавиці,
Не дивуйтесь, люди добрі,— то від молодиці.
Ой надійшла чорна хмара а з гірки, а з гірки,
Тікав дячок голий, босий від чужої жінки.
Ой пішов я подивити, що ся в попа діє.
В попа кури поздихали — а піп сів та й пie.
Ой чи чули, люди добрі, що ся в селі стало?
Що нашого пана попа теля облизало.
Когут піє, когут піє, квочка кудкудаче,
Та не сідай коло мене ти, поганий дяче.
Пішов би-м ся сповідати, та ми не підходить:
Піп за гріхи звідується — сам до дівок ходить.
Ой на горі дві каплиці — там я сповідався,
Звідував ня піп за гріхи — а я не признався.
Коли мене піп сповідав, я му гріхи казав,
Що я любив його доньку, через вікно лазав.
Коли мене піп сповідав, та так мене звідав:
— Научи ня, як ходити до жони сусіда.
Ой то мене сповідали попи молодії,
Покуту ми не давали, бо самі такії.
Коли мене піп сповідав, та так мені казав:
Як не маю фраїрочки, вби-м собі поглядав,
Ходив-ем ся сповідати самому владиці,
А він мені дав покуту: люби молодиці!
Коли мене піп сповідав та так ми говорив:
— Аби-сь, хлопче молоденький, за дівками ходив«
Людські жони до сповіді, людські жони на храм,
А я свою не пускаю, бо сповідаю сам.
Узяв від ня вовк баранів, такі були файні,
Та не знаю, як їм буде, бо не сповідані.
Ой у мене біда була, як здохла кобила,
Журив-имся, нудив-имся: в сповіді не була,
Ой пусти-ко, мамко, доньку йа в ниґілю на йгру,
Купю тобі горівоньки, тай ї танчик найму.
Заграй мінї, музиченько, я буду співати,
Щоби було мої любцї легко танцювати.
Я ни буду танцювати, буду сї дивити,
Та як буде моя мила й у танци ходити.
Ой музико, музиченько, заграй веселенько,
Ти, дівчино, ходи в танець, ти сї диви, ненько.
Ой музико, музиченько, ой то би тп грати,
Ой то тебе породила до скрипочок мати.
Ой то тебе породила файненько заграти,
Ой бо мене породила файно засьпівати.
Заграй минї, скрипниченьку, а я тебе прошу,
А я тобі червоного у кишені ношу.
Заграй минї, скрипниченьку, од села до села,
Аби була дорожічка все минї весела.
А скрипочки із лииочки, а струни з ліщини,
Як заграє, защебече, чути до дівчини.
А скрипочки із линочки, а струни з бервінку,
Як заграє, защебече, чути на Вкраїнку.