Дівчата та вояки (3); коломийки

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Дівчата та вояки (2); коломийки

Та як собі засьпіваю в зелені дубині,
Піди голос по під колос аж до Коломиї.
В Коломиї загриміло, в Калашківцих трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, кучірики втєли,
Та вже мого миленького водицев відлєли.

Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.

Насіли се комісарі, насіли се пани,
Та возили миленького, доки не віддали.
Посадили миленького на крісельце стричи,
А мені сє причувае, що він мене кличи.

Не маю я родинойки, лиш едного брата,
Ой як пани наважили, взєли за вояка.

Ой згоріла стирта сіна самого дрібного,
Ой віддали за жовняра хлопця молодого.

А в Калуши на ратуши гуси ґеґотали,
То ся мому милейкому пани врадували.

Ей Тирнопіль, пане брате, Тирнопіль зелений,
Як погляну на милого — милий пострижений.

Ой на горі жито, жито, на долі колосі,
А то мому милейкому вобтели волосі.

Ой не видко Коломиї, лишень видко сіни,
То там мого миленького кучері посіли.

Ой у Стрию на затилю яблока запахли,
Ой там мому миленькому кучері потахли.

Дівчата та вояки (1); коломийки

Рутко моя зелененька, тобов ся замаю,
Мій ся милий реклямуе, а я го чекаю.

Казали ми вороженьки, казали ми люде,
Та що з мого миленького добрий жовняр буде.

Ой у мого миленького вишивані дуди,
Ой то з мого миленького файний жовнір буди.

Вишила я сорочечку, ни вишила ковнір,
З мого любка нема ґазди, лише добрий жовнір.

Ой сиділам на порозі, стебувалам комєр,
Ой то з мого миленького буде файний жомєр.

Ой шила я сороченьку, вишивала комнєр,
Ой із мого миленького буде файний жомнєр.

Посію я у городі жита яренького,
Кажут люди, добрий жовняр буде з миленького.

В Коломиї загриміло, в Городенцї трісло,
А вже мого миленького посадили в крісло.

Ой в Корничи загриміло, а в Ценеві трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Як же його посадили, білу барву дали,
Кучерики попідстригли та ще й розчесали.

В Станіславі загриміло, а у Львові трісло,
Уже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, тай зачили стричи,
Файна любка забігає, до дому го кличи.
Ой не піду, файна любко, не піду, не піду,
Упав сніжок на обліжок, та нароблю сліду.
Упав сніжок на обліжок, вчинив сє водою,
Чи тужиш ти так за мною, як я за тобою?

.

Ой любив я дівчиноньку

Ой любив я дівчиноньку,
А дівчина мене,
Не схотіли старі дати
Дівчини за мене.

Старий трохи похотів,
Стара не хотіла,
Сіла собі на припічку
Та все воркотіла.

Воркотіла, воркотіла,
Старий зачав сварку,
Старий стару макогоном,
А стара під лавку.

Жовнірські коломийки – III

Ой я гадав, що сї віспю, та піду косити,
Завезали назад руки карабін носити.
Карабіне, карабіне, п…. тї в душу,
А я хлопец молоденький носити тї мушу.
Карабіне, карабіне, ой карабіночку,
Коби тебе не носити хоть одну дниночку!
А я хлопец молоденький, доросту, доросту,
Як уріжу карабіном до мосту, до мосту.

Пішов би я, моя мати, з косою косити,
Дали менї молодому карабін носити.
Бодай тії карабіни в огнї погоріли,
Щоби мене молодого плечі не боліли.

Накосили бузьки сїна, отави, отави,
Наважили ворожейки тай мене віддали.
А я казав, же ся висплю тай піду косити :
Мене взяли тай віддали карабін носити.

Ой я гадав, що сї висплю тай піду косити,
Ізвезали руки-ноги, карабін носити.
Ой я гадав, що сї висплю тай займу волоньки,
А я займив дрібні сльози аж до Муравоньки.

Та я гадав, що сї вісплю, тай піду косити,
Завезали бідні ручки, карабін носити.
Карабіне, карабіне, який ти тїженький,
Не доношу тї на собі, хлопец молоденький!
А на тім то карабіні зелїзєчка много,
Не доношу го на собі, дівчино небого.

Пан карабін за плечима, гальма над вочима:
Через браму заглядає молода дївчина.

А в цїсарскім карабіні саме зелїзєчко,
Буде плечі об’їдати біле ремінечко.

Деревєнний карабінец, мальоване ложе,
Іди спробуй, поноси, гільтаю нибоже.

А в цїсарскім карабіні мальована люфа,
А хто її не пуцує, крутят го за вуха.

Ой підемо, пане брате, куда річка течи,
Та принесем карабіни на біленькім плечи.

Жовнір на урльопі

Та як я ся нагадаю, як я був при воську,
То я нє раз поцюлюляв дївчину волоську.

А я хлопец молоденький без вусів, без вусів,
Мене взєли тай приймили, я служити мусів.

Ой я служив у цїсарі, червоні паролі,
В штирнайцетім регіментї, в третім батальоні.

Ой служив я рік у хлопа, а два роки в пана,
А три роки я в цїсара, що ми за догана?

Ой служив я у цїсаря, тепер буду в пана,
Зачекай мі до осени, дівчино кохана.

Ой служив я у цїсара три літа, три літа,
Нїчогом си ни заслужив, йном пробачив сьвіта.

А я служив у цисаря, заслужив єм ласку:
Через плечі ремінь білий, а на чолї бляшку.

Бодай пани панували, здоровенькі били,
Що ми мого миленького додому пустили

А я в виру воду беру, коромисло гне сє,
Ой нє люби урльопніка, нехай заріже сє.

Ой знала ти, дівчинонько, що я жовнїронько,
Було собі вибирати, котро парубойко.
Ой знала ти, дївчинонько, що я вурльопнїчок,
Не тра було ходитоньки спати на засічок.

Ти видїла дівчинонько, що я урльопиїчок,
Було спати ни лїгати на білий припічок.
Було спати ни лїгати, мине ни вбіймати,
Ти видїла, що я жовняр, піду воювати.
Ти видїла, що я жовняр, що я ни ґімайний,
Було мине ни любити, коли я ни файний.

Жовнірські коломийки – II

А ти дубе кучеривий, без пліт похилив се,
Упав ем сє на негідну, молодий вженив се.
Та маю се женитоньки, негідницю брати,
Волю взєти ґвер на плечі тай маширувати.

Ой жениш ся, пане брате, береш білявочку,
А я беру ґвер на плечі та йду на війночку.

А я хлопец молоденький не доріс, не доріс,
А зі Львова до Кракова карабін не доніс.

А я хлопец молодейкий доросту, доросту,
Я цїсарским карабіном положу до мосту.

Карабине, карабине та карабинойку,
Коби тебе положити хоть на годинойку.

Карабіне, карабіне, тай карабіноньку,
Через тебем, карабіне, втратив дївчиноньку.

Карабіне, карабіне тай карабіночку,
Як бим тебе нє носив, мав би я жіночку.

Ой не вмілас, дівчинонько, Божейка просити,
Шо я пішов цїсареви карабін носити.

А як мене відобрали та ми дали ґвер, ґвер,
А я ни знав, що за біда, та в болото вер, вер.

Як ми дали ґвер на плечі, як тота машина,
Вісїмнацїт фунтів важит, нещасна година.

Карабіни, карабіни, який ти тяженький,
Я до теби, карабіни, хлопиц молоденький.

Ой я мислив, що підросту і буду косити,
Мене взєли тай віддали карабін носити.

А я гадав, пане брате, що піду косити,
Прийшла карта від цїсара карабін носити.