“Уланські” коломийки

Ой що мені біда вдїє, як буду уланом?
Коника си віпуцую, а сам буду паном.

Ой пристану до вуланів, пристану, пристану,
Тай червоні пантальони дістану, дістану.
Тай червоні пантальони, тай сиву вуланку,
Де поїду на кватиру, там маю коханку.

А як мине ни віддадут, то я сам пристану,
То я таки чирвоную шапчєну дістану.

Ой нима то жомнерочка, як над уланочка,
Сидит собі ни конику, чирвона шапочка.

Ой нима то жовняронька понад уланочка,
Коло боку шабелина, червона шапочка.

Ой кувала зазуленька у садї на липцї,
А я того любка люблю, що в червоній шьипцї.

Таньцювали улани, мали вони чаки,
І червонії вилоги, офіцири таки.

Ой нїхто так не гуляє як тоти улани,
Бо вни собі повішают шабельки на сцяни.

Ой то я си полюбила улана, улана,
Ой ніхто ми ни зборонит, нї тато, нї мама.

Уланам си полюбила, за улана піду,
Бо в улана сивий коник, сяду, тай поїду.
Ой уланец, моя мамко, уланец, уланец,
Коня пропив, шаблю згубив, нема нїц, нема нїц.
Ой я собі полюбила улана, улана,
Ніхто мені не сперечит, нї тато, нї мама.
Тато мені не сперечит, бо тата не маю,
Мама мені не сперечит, дуже добре знаю.

Ой віддали Іваночка тай за уланочка,
Ніхто ва ним не заплаче, тілько коханочка.

Ой за ланом пшиниченька, за ланом, за ланом,
Виплакала дівчинонька очи за вуланом.

Уже вікна побіліли, уже білий день, день,
А улани шабельками під границю брень, брень.

Банда грає, банда грає, войско маширує,
А молода дівчинонька руки заламує.
Заломила єдну, єдну, заломила обі:
Ой жиби я, вуланчику, не знала о тобі.

Ти молода, дівчинонько, пристань, пристань до нас,
Бо вулани файні хлопцї, червоні по пояс.

Кажут люди, що я вулан, що сє гонорую,
Нехай мене звідтам вернут, я сє не силую.

Ой був же я при вуланах, стояв єм у Львові,
При читвертім риґіменьтї, в читвертім шкадронї.

Ой улани, уланочки, що будем робити?
Скоро цїсар порозпускав, будем ся женити.

Коломийки про танці й гулянки – I

Не збануйте та вуечку та на нас, та на нас,
А ми трошки погуляєм, тай підемо зараз.

Ой гуляня, пані брати, гуляня, гуляня,
Буди того гулянєйка з вечира до раня.

А хто вміє погуляти, той вміє робити,
А тому ся файно, любо в очі подивити.

Ой веселий парубочок, веселії очи,
Весело ся потрісає, бо гуляти хочи.

А я гаю не рубаю через ті осики,
А я в дома не ночую через ті музики.

Посербаймо гусленочки, закурімо люльки,
Та скажемо небощикам заграти гуцулки.

Ой я піду на майдан тай вітну осику,
Тай віплету личаки, піду на музику.

Ой як я си погуляю в свого свата в хатї,
То стрісут ся сїни, двері, ще й на хатї латє.

Ой кувала зазуленька в городї на зілю,
Ото я си погуляю в цьотки на весїлю.

Тепер я сї розгуляв, тепер мені грайте,
Тепер менї на долоню штири нових дайте.

Тече річка невеличка, піду, перескочу,
Тепер я си погуляю, колисобі схочу.

Ей гуляймо, хлопці, братї, гуляймо, гуляймо,
З сего села за границю дівчини не даймо.

Та пішов я, хло’, до попа

Та пішов я, хло’, до попа, піп читає книжку,
Та як єму гріх ісказав —він мене по писку.
Та пішов я, хло’ , до попа, богу ся молити.
А мене, хло’ , піп заставив кобилу лупити.
Гой пішов я та до попа гріхів ся іспасти,
В попа гріхів сорок міхів — ніде мої класти.

Прийшла жона до церковці гріхи сповідати

Прийшла жона до церковці гріхи сповідати,
Піп на неї подивився — лиш би обнімати.
— Послухайте, святий отче, щось маю казати.
А чи можна попри мужа і другого мати.
А піп каже: — Можна, можна, лиш най буде тайно,
Бо взнає муж — буде бити, а тото нефайно.
А піп каже: — Молодице, в мене грошей много,
Як ти хочеш других мати — люби ня самого.
Жона каже: — Святий отче, я нині в сповіді!
А піп каже: — Молодице, прийдеш по обіді.
Дома жона чоловіку зачала казати:
— Йду до попа за покуту пшениченьку жати.

Коломийко веселенька, коломийко наша, та я тебе заспіваю замість отченаша

Цілу нічку на припічку лампа запалена,
Чекаючи миленького, лягла-м не молена.

Я чекала, виглядала хлопця-бокораша,
Та заспала без вечері і без отченашу.

Та я собі полюбила молодого Павла,
Та за нього думаючи, немолена спала.

Та я собі полюбила молодого Юру,
Та за нього думаючи, забула-м «Вірую».

Та я собі полюбила молодого Митра,
Та за нього думаючи, забула-м молитву.

Ой молодий гуслярику, молодий гусляшу,
Тебе дівки споминають замість отченашу.

Ішов любко до ня сночі, ледве притилипав,
Нічка була дуже темна — отченаш розсипав.

«Отченаш» би-м говорила, «Вірую» не вмію,
Скоро любко заморгає, а я зрозумію.

Коломийко веселенька, коломийко наша,
Та я тебе заспіваю замість отченаша.

Я Микола й ти Микола, оба-сьмо Миколи

Я Микола й ти Микола, оба-сьмо Миколи,
Мене били коло церкви, тебе коло школи.
Тебе били коло школи, що ти пив горілку,
Мене били коло церкви, що я любив дівку.
Тебе били коло щколи, що ти не учився,
Мене били коло церкви, що я не молився.

Коломийки: нема мої миленької

Не сапана кукурудза, роди Боже шульки,
Нема мої миленької, були би ту гульки.

Не піду я на весїлє, шкода мого труду,
Нима мої дівчиноньки, гуляти не буду.

Стоїт липка над водою, липко-ж моя, липко!
Всі дівчата пішли в танец, мої десь не видко.

Ах піду я до коршмоньки, стану на порозі,
Всї дівчата пют, гуляют, а мила в дорозі.

Ой що минї з того, з того, що музика грає,
Коли мої дівчиноньки мама не пускає.