Жовнірські коломийки – VI (Гусари, гренадери, піонери)

Ей я гусар молодий гусарочку любю,
Ей я свої гусарочцї чиривички купю.
Купю я ї чиривички з жовтими пришвами.
Най ни ходит по морозї білими ніжками.

А я гусар молодий мижи гусарами,
Басамкуям тиримтети, я поїду з вами.
А гусарі, комісарі, добрі коні майти,
А я з вами повандрую, їдного ми дайти.

Та не одна мамка плаче та не одна тужит,
Не одної мамки синок у гусарий служит.

Зайшло сонце за віконце, місець за кватиру,
Та де ти се забавлеєш, любий ґранатиру?

Чомуж ти мя, мамцю моя, тогди не збудила,
Коли перша кумпапїя з села виходила?
Ой я тебе, дитинко ма, тому не збудила,
Полюбилас ґранадира, була бис тужила.
Ой Дидівска полонина, Дидівска, Дидівска,
Взяли мого милейкого в жовнїри до війська.

Жовнірські коломийки – V (Інфантерія)

Ой як мене відобрали та й до фантерії,
Заплакали дівчатонька великі й малії.

Мого любка відобрали ів першої кляси,
Дали йому синій кафтан, червоні кутаси.

А як мене відобрали із першої кляси,
Дали мені синій кабат, червоні кутаси.
Синій кабат, синій кабат, червоні вилоги,
Ой не знаєш, стара мати, як то болять ноги.
Ой болять мі руки, ноги, болять мі, болять мі,
Кличут мене до Самбора, дівчино, порадь мі.

Як я собі полюбила жовняра піхоту,
Ані мама не зборонит, бо маю охоту.

Не бійте сі, фантирісти, улана на полі,
Як патрони вистріляєш, байнетом го сколеш.

Ой ти курко чубатенька, позич мені чубка,
Фантирісти-резирвісти не боят сі турка.

Ой ніхто так не бідує, як тая резерва,
Ще не зробив форвиц-байґен, штанка сє роздерла.

А як мене відобрали до тої резерви,
То так мені дупy збили, аж штани подерли!

Дівчата та вояки (15); коломийки

Ой дівчата молоденькі, бисте пам’ятали,
Жебисте ся з жовнярчиком жадна не кохали.
Бо жовнярчнк молоденький Бога ся не боїт,
Перед дівков присягає, на душу не стоїт.

Ой зацвіло синьозілля та й рожа трояка,
Ніхто мині не зборонить любити вояка.

Ой зацвіла калинонька трояка, трояка,
Бодай ніхто не дочекав любити вояка.

Не буду си віддавати за півтора року,
Бо ще мому миленькому шабля коло боку.

А вже мені не ходити горішнім потоком,
А вже мені не любити жовняра під боком.
А вже ж мені не ходити пішки по горішки,
А вже мені не любити хлопці фантерісти.
А вже мені не ходити, куди я ходила,
А вже мені не любити, кого я любила.

Ой не ходи, дівчиночко, так дрібненьким кроком,
Бо ті стане за жовняром годиночка роком.

Ой убита доріженька аж до Перемишля,
Ой чого ти, дівчинонько, за жовніра вийшла?

Ой казалась, дівчиночко, не будеш тужити,
А ти пішла за жовняром в сиру землю гнити.

Ой то тота сопілочка на дванацять ґєрок,
Ой то з мого миленького файний офіцирок.

Виглянули чорні очі без панську стодолу,
Чи не іде мій миленький зі Львова до дому.

Ой то я сі позираю вікном на дорогу,
Чи не іде мій миленький я з войска до дому.

Дівчата та вояки (14); коломийки

Руто моя зелененька, рутяний листочок,
Прийде милий із рекрутів, буде на віночок.

Нима мого миленького, пішов у рекрути,
Лишив мині на признаку два корчики рути.
Два корчики лишив рути, а корчик розмаю,
Тай кого я, мій миленький, полюбити маю ?
Тай полюби, моя мила, товариша мого,
То так ти сі ме здавати, що мене самого.

Ой на тобі коралики, на мені коралі,
Тебе люблять офіцири, а мене капралі.

Ой на тобі пацьорита, на мині француські,
Тебе люблять офіцири, мене хлопці руські.

Ой ввійду я до покою, тупну я ногою:
Вийди, пане капітане, гуляти зо мною.

Там на ставі, на ставочку, качіта в рідочку,
Чого я си догуляла з тобом, жовнярочку?

Гей на ставі, на ставочку, трава на пеньочку,
Ой то ям ся догуляла з тобов, жовнярочку!
Ей то ям ся догуляла, горівки напила,
Ей то ям си молоденька стиду наробила.

Я на ставу хусти прала, втонула мі дошка:
Не мине ті перша куля, мовила ворожка.

Ей хлопчики, плеканчики, ей хлопчики думці,
Погинете на війноньцї, як тютюн у люльці.

Ой кримінна дороженька, кримінна, кримінна,
Десь мій любко на війнонці в крові по коліна.

Ой плакала дівчинойка, як я йшов на війну,
Не плач, не плач, дівчинойко, мене куля мине.
Ще до войни не дійшов я, уже кулю достав,
Пиши листи через гори, калікою зостав.

Тобі шабля зготована, цісару служити,
Мені труно зготоване, в сирій землі гнити.

Дівчата та вояки (13); коломийки

Ой дубку ж мій солоденький, ой дубку ж мій, дубку:
Коли ти сі вже вислужиш в цісаря, голубку?
Не жури сі, моя мила, що я жовніренько,
Я вислужу свої літа в цісаря борзенько.

Чи ти, милий, у Самборі, чи то на кордоні,
То мі таку карту вишли, як шлюбненькій жоні.
То мі таку карту вишли, бим ся не гадала,
Та так мені карту вишли, би мати не знала.

Ой зацвіла синя квітка в ячмені, в ячмені,
Стоїть любко в Тирнополі, пише лист до мені.
А я си той лист читаю, та й си усміхаю:
Служи, служи, мій миленький, я іншого маю.

Ой зацвіла синя чічка в зеленім ячмені,
І написав мій миленький дрібний лист до мене.
А я той лист читаю си і си осміхаю:
Служи, служи, мій миленький, я тя зачекаю.
Придало си, мій миленький, при войську служити,
Лише ті си не придало карабін носити.

Ой явірю зелененький, явірю, явірю!
Відке на тя визирати, молодий жовнірю ?
Відке на тя визирати, відке ся дивити,
Та з котрої сторононьки будеш виходити?

Я жовняра люблю, люблю, за жовняра піду,
А в жовняра є свій коник, я на нім поїду.

Ой зацвіла центорія, ой зацвіла тоя,
Як бись не йшов до цісаря, я би була твоя.
А я тою закопаю, то буде стояти,
А ти підеш до цісаря, я буду чекати.

Щоб не тая цинтурія, та й не тая тоя,
Щоб тя були не віддали, я бим була твоя.
Ой возьму я цинтурію, в землю закопаю,
Я на тебе, парубочку, ще рік зачекаю.

Ой трісе си буковина, трісе си ліщина,
Та трісе си за жовняром молода дівчина.

З банюра я воду беру, на камені стою

З банюра я воду беру, на камені стою,
Такого я мужа маю, што ся го не бою.

Такого я мужа маю, як ярчана паска,
Тоді я го поцілую, кед є моя ласка.

Такого я мужа маю, што мат дуже жита,
Бо я рада, хліба печу з велького корита.

Такого я мужа маю, мат дуже пшениці,
Я рада, галушки варю по великій мисці.

Такого я мужа маю, што мат дуже вівса,
Бо я рада, кисель варю, бо кисель найліпша.

Дівчата та вояки (12); коломийки

Ой на горі, на високій стояла Марися,
Та мруґала на капраля: капралю, верни ся.

Ой то вже мні не ходити тим широким ланом,
Ой то вже мні не стояти з молодим жовняром.

Як жовняра не любити, жовняр підголив сі,
Вуса собі підкрутив та й не засмутив сі.

Ой я би ся віддавала, нема каваліря,
Ой не хочу якого будь, я хочу жовніря.

Кобим мала білий папєр, трошка атраменту,
Писалам би за миленьким аж до реґіменту:
Ой цїсаре, цїсарику, пусти ми любочка,
Бо я за ним виплакала свої сиві очка.
Очка ми сі заморгали, в млині ночували,
Личко мі сі румяніє, хлопці цілували.
Щом сі хлопців налюбила та й націлювала,
Жебим нині умирала, гріху бим не мала.

А я піду до цісаря та й буду просити:
Пусти мого миленького травиці косити.
Пущу я ті, дівчинонько, пущу ті, небого,
Та травиці покосити, лише не на много.

Святий отче Николаю і ти Матко Боска,
Поверни мі того хлопця, що пішов до войска.

Ой ти Боже татусеньку, та й ти Матко Боска,
Привиди ми того хлопця, що пішов до войска.

Ой Господи милосердний і ти Матко Боска,
Поверни ми того хлопця, що пішов до войска.
Ой Господи милосердний, отче Миколаю,
Поверни ми того хлопця, бо не витримаю.