Широкий лист на калині, широкий тай довгий,
Ци я така нищіслива, що мій любко жовнір.

Ци я така нищіслива, ци моя родина,
Ой ци я сї в нищісливу годину вродила?
Ци я така нищіслива, ци в запасці півка,
Що я така молоденька жовнярова дівка.
Ци я така нищіслива, ци в запасці комнір,
Що я така молоденька, а мій любко жомнір.

Я на тебе, Онуфрію, мала всю надію,
Тебе взяли за жовняра, деж я ся подію?

Ни диви си, дівчинонько, жовнярови в вочи,
Жовняр сяде тай поїде темненької ночі.

Як поїдеш з кіньми на ніч, заграй на фуяру,
Я тя буду пізнавала, чи то ти, жовняру.

Ой жовняре, жовнярику, жовте ти волосі,
Не йди в село без шабельки, бо ти не яло сі.

ІІо садочку похожаю, по садочку тужу,
На жовняра поглядаю, мало си не знуджу.

Як жовніра не любити, коли жовнір красний,
А в жовняра сиві очка, як у соколочка.

Ой добрали миленького я з першої кляси,
Піде милий на три роки, то не малі часи.

Ой кувала зазуленька на буковім листі,
Піде милий та до войська аж у Чеснім Христі.

Ішов любко у рекрути, я морков полола,
А він махнув правов руков: будь, мила, здорова.
Ішов милий у рекрути, а я морков полю,
Не моглам ся подивити з великого жалю.

Казав єсь ми, мій миленький, що мене не лишиш,
А як підеш до цісара, білий лист напишиш.
Ой напишу, моя любко, напишу, напишу,
Коби-м таке личко застав, як теперка лишу.

Ой зацвіла колопенька тай сї розцвитає,
Відобрали мого любка, тай сї не вертає.

Ой кувала зазуленька, кувала, кувала,
Викувала миленького аж до Станіслава.

Уже моє солодетко помаширувало,
Коби було на дорогу хоть поцілувало.

Ой ни видко того села, лишень видко дубє,
Дес там моє пробуває сивеньке голубе.
Ой ни видко того села, лиш видко тополі,
Дес там моє пробуває сивеньке соколе.
Ой вже моє соколєтко помаширувало,
Кобим була на дорогу хоть поцілувала.

Коли мого милейкого до войська волали,
Тогди мене молодейку водов обливали.

На городі подолян, зацвів по німецки,
Там десь моє закохане ходит по шляхецки.
На городі подолян зацвів по венґерски,
Там десь моє закохане ходит по жовнєрски.

Я гадала, що машина, то колія їди,
Я гадала, що мій милий до войска ни піди.

Бодай жи сї машинонька тота поколола,
Она мого миленького відвезла до Львова.

Ой кувала зазуленька над маком, над маком,
Ой десь моє закохане в Самборі вояком.

Чи я така нещаслива, чи ви мамуненько,
Котрого я хлопцї люблю, то все жовняренько.

Відобрали миленького та за жовніренька,
Ніхто за ним не заплаче, лиш я молоденька.

Ой добрали миленького та за жовняренька,
Ніхто ня ся не спитає: що робиш, миленька ?

Ой попід той ліс великий ходит баран дикий,
Взяли Гриця на жовняра, жаль мені великий.

Ой пішлаб я до коршмоньки, та ми заказано,
Бо віддали мого любка у вівторок рано.
Не піду я до коршмоньки, шкода мого труду,
Бо мій любко нє танцює, тай я вже не буду.

Ой піду я та на данец, седу собі з краю,
Ой всі дівки з миленькими, лишень я не маю.
Усі дівки з миленькими, усі п’ют, гуляют,
Лишень мого миленького сльози обливают.
Усі дівки з миленькими гуляют, данцуют,
Лишень мого миленького капралі муштруют.

Ти дівчино чорнобрива, перепеличенько,
Ой пне вважай на жовніра й на його личенько.
Бо в жовніра таке личко, як рожа зацвіла,
А він всяди тай поїде, та будиш тужила.

Там на горі на високі вовес колисав ся,
Там мій милий чорнобривий на жомяра вдав ся.

Ой віддали миленького, віддали, віддали,
Лишила си кресанина тай золоті пави.

Взяли мого миленького тай му дали сподні,
Кому ж я дам писаночку в свята Великодні?

Ой купи ми, мій миленький, червоненьку стончку,
Ой щоби я не тужила, як будеш при войску.

Зашуміла, загуділа зелена ліщина,
Заплакала за жовняром молода дівчина.

Ой як мені не плакати, самі сльози ллют ся,
Взяли любка на жовняра, а з мене сміют ся.

Ой волоська орішниця, волоська, волоська,
Нема мого милєйкого, поїхав до войська.

Ой волоска капустицє, волоска, волоска,
Ни вилики закохане, тай взєли до войска.
Ой волоска капустицє, я тє підрубаю,
Служи, служи жомняроньку, я тє зачикаю.

Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.