Ой що мені біда вдїє, як буду уланом?
Коника си віпуцую, а сам буду паном.
Ой пристану до вуланів, пристану, пристану,
Тай червоні пантальони дістану, дістану.
Тай червоні пантальони, тай сиву вуланку,
Де поїду на кватиру, там маю коханку.
А як мине ни віддадут, то я сам пристану,
То я таки чирвоную шапчєну дістану.
Ой нима то жомнерочка, як над уланочка,
Сидит собі ни конику, чирвона шапочка.
Ой нима то жовняронька понад уланочка,
Коло боку шабелина, червона шапочка.
Ой кувала зазуленька у садї на липцї,
А я того любка люблю, що в червоній шьипцї.
Таньцювали улани, мали вони чаки,
І червонії вилоги, офіцири таки.
Ой нїхто так не гуляє як тоти улани,
Бо вни собі повішают шабельки на сцяни.
Ой то я си полюбила улана, улана,
Ой ніхто ми ни зборонит, нї тато, нї мама.
Уланам си полюбила, за улана піду,
Бо в улана сивий коник, сяду, тай поїду.
Ой уланец, моя мамко, уланец, уланец,
Коня пропив, шаблю згубив, нема нїц, нема нїц.
Ой я собі полюбила улана, улана,
Ніхто мені не сперечит, нї тато, нї мама.
Тато мені не сперечит, бо тата не маю,
Мама мені не сперечит, дуже добре знаю.
Ой віддали Іваночка тай за уланочка,
Ніхто ва ним не заплаче, тілько коханочка.
Ой за ланом пшиниченька, за ланом, за ланом,
Виплакала дівчинонька очи за вуланом.
Уже вікна побіліли, уже білий день, день,
А улани шабельками під границю брень, брень.
Банда грає, банда грає, войско маширує,
А молода дівчинонька руки заламує.
Заломила єдну, єдну, заломила обі:
Ой жиби я, вуланчику, не знала о тобі.
Ти молода, дівчинонько, пристань, пристань до нас,
Бо вулани файні хлопцї, червоні по пояс.
Кажут люди, що я вулан, що сє гонорую,
Нехай мене звідтам вернут, я сє не силую.
Ой був же я при вуланах, стояв єм у Львові,
При читвертім риґіменьтї, в читвертім шкадронї.
Ой улани, уланочки, що будем робити?
Скоро цїсар порозпускав, будем ся женити.