Як гудаки красно грают, а я не танцую,
Через чужі молодиці дома не ночую.

Ей гаю, каже гаю, що робити маю,
Через чужі молодиці не бути ми в раю.

А я прийшов тай до раю, в раю не пускают,
Як зайде мя Петро з буком: іди там, де грают.

Ой пішов бим козака тай пішов бим польки,
Коби миска кісилицї, а миска фасольки.

Пішов би я танцювати, волоки пірвут ся,
Сїрачина по коліна, дівчата сьміют ся.

Ой не буду я гуляти, бо я заморений,
Ой бо я їв через літо борщик несолений.

Ой гуляйте, парубочки, тай я буду з вами,
Та щоби нам вигарала трава під ногами.
Ой гуляйте, парубочки, я вже нагуляв ся,
Як соловій на калині тай нащебетав ся.
Ой гуляйте, парубочки, гуляйте, гуляйте,
З свого села на сторону дівчини не дайте.

Я гуляю, я гуляю, нічого не знаю,
Для мене сї буки ломлєт з зеленого гаю.

Я гуляю, я гуляю, аж сє вітир гонит,
А кобила стоїт в стайни, аж зубами дзвонит.
Я гуляю, я гуляю, нічого ни знаю,
А на мени буки ломлєт з зиленого гаю.
Ломлят буки, ломлят буки, али й будут бити,
Ой чи вийде, чи не вийде дівча боронити?

Ой пішов я данцувати та змилив ногами,
Більше я си тай підпирав носом і руками.

Ой пішов бим раз у танец, потрєс бим плечима:
Вуши мої сорокаті з чорними очима.

Ой що мені біда вдїє, як буду уланом?
Коника си віпуцую, а сам буду паном.

Ой пристану до вуланів, пристану, пристану,
Тай червоні пантальони дістану, дістану.
Тай червоні пантальони, тай сиву вуланку,
Де поїду на кватиру, там маю коханку.

А як мине ни віддадут, то я сам пристану,
То я таки чирвоную шапчєну дістану.

Ой нима то жомнерочка, як над уланочка,
Сидит собі ни конику, чирвона шапочка.

Ой нима то жовняронька понад уланочка,
Коло боку шабелина, червона шапочка.

Ой кувала зазуленька у садї на липцї,
А я того любка люблю, що в червоній шьипцї.

Таньцювали улани, мали вони чаки,
І червонії вилоги, офіцири таки.

Ой нїхто так не гуляє як тоти улани,
Бо вни собі повішают шабельки на сцяни.

Ой то я си полюбила улана, улана,
Ой ніхто ми ни зборонит, нї тато, нї мама.

Уланам си полюбила, за улана піду,
Бо в улана сивий коник, сяду, тай поїду.
Ой уланец, моя мамко, уланец, уланец,
Коня пропив, шаблю згубив, нема нїц, нема нїц.
Ой я собі полюбила улана, улана,
Ніхто мені не сперечит, нї тато, нї мама.
Тато мені не сперечит, бо тата не маю,
Мама мені не сперечит, дуже добре знаю.

Ой віддали Іваночка тай за уланочка,
Ніхто ва ним не заплаче, тілько коханочка.

Ой за ланом пшиниченька, за ланом, за ланом,
Виплакала дівчинонька очи за вуланом.

Уже вікна побіліли, уже білий день, день,
А улани шабельками під границю брень, брень.

Банда грає, банда грає, войско маширує,
А молода дівчинонька руки заламує.
Заломила єдну, єдну, заломила обі:
Ой жиби я, вуланчику, не знала о тобі.

Ти молода, дівчинонько, пристань, пристань до нас,
Бо вулани файні хлопцї, червоні по пояс.

Кажут люди, що я вулан, що сє гонорую,
Нехай мене звідтам вернут, я сє не силую.

Ой був же я при вуланах, стояв єм у Львові,
При читвертім риґіменьтї, в читвертім шкадронї.

Ой улани, уланочки, що будем робити?
Скоро цїсар порозпускав, будем ся женити.