Вийду жи я на улпцю, стану на ячмени,
Іде милий з Гусятина, кучері в кишени.
Ай деж твої, мій миленький, кучері сє діли ?
В крайнім домі в Гусятині вікном вилетіли.

Бодай ти сї, Станіслави, завалив, завалив,
То ти мого миленького кучириків збавив.

Ой бодай сї той Станіслав завалив, завалив,
Не одному жовнярови кучерики збавив.

Подивлю сї на Станіслав, Станіслав білений;
Подивлю сї на милого, а він обстрижений.

Ой я в мого миленького кучерики були,
Тілько йому попри гору ножички шарнули.

Не диви ся, дівчинонько, на кучирі дрібні,
Бо вже тії кучирики вписали до Відні.

Подивлю сї сюди, туди, всюди веселенько,
Подивлю сї на Станіслав, вмліває серденько.

Ой віддали мого хлопця, віддали, віддали,
Коби були кучерики до дому прислали.

Бодай тії гусятиньскі ножиці зломили,
Тай що мому миленькому кучири обтєли.
А я стала молоденька, пішла по ланочку,
Позбирала кучерики в єдвабну хусточку.

Ой ходила дівчинонька у місті по ринку,
Позбирала кучерики в шовкову хустинку.
Та як она визбирала, ревно заплакала:
Кучерики мої любі, вірном вас кохала.

Де твої си, мій миленький, кучерики діли?
В Рогатині в крайнім домі у грубі згоріли.

Де твої сї, мій миленький, кучері поділи?
В Береженах по під мури ворони поїли.

Ой до Відня доріжейка, до Відня, до Відня,
За милого кучерями голова болит мя.

Ой приймили Іваночка тай за жовнярочка,
Заплакала чорні очка люба дївчиночка.

Рутко моя зелененька, тобов ся замаю,
Мій ся милий реклямуе, а я го чекаю.

Казали ми вороженьки, казали ми люде,
Та що з мого миленького добрий жовняр буде.

Ой у мого миленького вишивані дуди,
Ой то з мого миленького файний жовнір буди.

Вишила я сорочечку, ни вишила ковнір,
З мого любка нема ґазди, лише добрий жовнір.

Ой сиділам на порозі, стебувалам комєр,
Ой то з мого миленького буде файний жомєр.

Ой шила я сороченьку, вишивала комнєр,
Ой із мого миленького буде файний жомнєр.

Посію я у городі жита яренького,
Кажут люди, добрий жовняр буде з миленького.

В Коломиї загриміло, в Городенцї трісло,
А вже мого миленького посадили в крісло.

Ой в Корничи загриміло, а в Ценеві трісло,
Та вже мого миленького посадили в крісло.
Як же його посадили, білу барву дали,
Кучерики попідстригли та ще й розчесали.

В Станіславі загриміло, а у Львові трісло,
Уже мого миленького посадили в крісло.
Посадили, посадили, тай зачили стричи,
Файна любка забігає, до дому го кличи.
Ой не піду, файна любко, не піду, не піду,
Упав сніжок на обліжок, та нароблю сліду.
Упав сніжок на обліжок, вчинив сє водою,
Чи тужиш ти так за мною, як я за тобою?

.

А ти дубе кучеривий, без пліт похилив се,
Упав ем сє на негідну, молодий вженив се.
Та маю се женитоньки, негідницю брати,
Волю взєти ґвер на плечі тай маширувати.

Ой жениш ся, пане брате, береш білявочку,
А я беру ґвер на плечі та йду на війночку.

А я хлопец молоденький не доріс, не доріс,
А зі Львова до Кракова карабін не доніс.

А я хлопец молодейкий доросту, доросту,
Я цїсарским карабіном положу до мосту.

Карабине, карабине та карабинойку,
Коби тебе положити хоть на годинойку.

Карабіне, карабіне, тай карабіноньку,
Через тебем, карабіне, втратив дївчиноньку.

Карабіне, карабіне тай карабіночку,
Як бим тебе нє носив, мав би я жіночку.

Ой не вмілас, дівчинонько, Божейка просити,
Шо я пішов цїсареви карабін носити.

А як мене відобрали та ми дали ґвер, ґвер,
А я ни знав, що за біда, та в болото вер, вер.

Як ми дали ґвер на плечі, як тота машина,
Вісїмнацїт фунтів важит, нещасна година.

Карабіни, карабіни, який ти тяженький,
Я до теби, карабіни, хлопиц молоденький.

Ой я мислив, що підросту і буду косити,
Мене взєли тай віддали карабін носити.

А я гадав, пане брате, що піду косити,
Прийшла карта від цїсара карабін носити.