Ой любив я дівчиноньку,
А дівчина мене,
Не схотіли старі дати
Дівчини за мене.
Старий трохи похотів,
Стара не хотіла,
Сіла собі на припічку
Та все воркотіла.
Воркотіла, воркотіла,
Старий зачав сварку,
Старий стару макогоном,
А стара під лавку.
Ой я гадав, що сї віспю, та піду косити,
Завезали назад руки карабін носити.
Карабіне, карабіне, п…. тї в душу,
А я хлопец молоденький носити тї мушу.
Карабіне, карабіне, ой карабіночку,
Коби тебе не носити хоть одну дниночку!
А я хлопец молоденький, доросту, доросту,
Як уріжу карабіном до мосту, до мосту.
Пішов би я, моя мати, з косою косити,
Дали менї молодому карабін носити.
Бодай тії карабіни в огнї погоріли,
Щоби мене молодого плечі не боліли.
Накосили бузьки сїна, отави, отави,
Наважили ворожейки тай мене віддали.
А я казав, же ся висплю тай піду косити :
Мене взяли тай віддали карабін носити.
Ой я гадав, що сї висплю тай піду косити,
Ізвезали руки-ноги, карабін носити.
Ой я гадав, що сї висплю тай займу волоньки,
А я займив дрібні сльози аж до Муравоньки.
Та я гадав, що сї вісплю, тай піду косити,
Завезали бідні ручки, карабін носити.
Карабіне, карабіне, який ти тїженький,
Не доношу тї на собі, хлопец молоденький!
А на тім то карабіні зелїзєчка много,
Не доношу го на собі, дівчино небого.
Пан карабін за плечима, гальма над вочима:
Через браму заглядає молода дївчина.
А в цїсарскім карабіні саме зелїзєчко,
Буде плечі об’їдати біле ремінечко.
Деревєнний карабінец, мальоване ложе,
Іди спробуй, поноси, гільтаю нибоже.
А в цїсарскім карабіні мальована люфа,
А хто її не пуцує, крутят го за вуха.
Ой підемо, пане брате, куда річка течи,
Та принесем карабіни на біленькім плечи.
Та як я ся нагадаю, як я був при воську,
То я нє раз поцюлюляв дївчину волоську.
А я хлопец молоденький без вусів, без вусів,
Мене взєли тай приймили, я служити мусів.
Ой я служив у цїсарі, червоні паролі,
В штирнайцетім регіментї, в третім батальоні.
Ой служив я рік у хлопа, а два роки в пана,
А три роки я в цїсара, що ми за догана?
Ой служив я у цїсаря, тепер буду в пана,
Зачекай мі до осени, дівчино кохана.
Ой служив я у цїсара три літа, три літа,
Нїчогом си ни заслужив, йном пробачив сьвіта.
А я служив у цисаря, заслужив єм ласку:
Через плечі ремінь білий, а на чолї бляшку.
Бодай пани панували, здоровенькі били,
Що ми мого миленького додому пустили
А я в виру воду беру, коромисло гне сє,
Ой нє люби урльопніка, нехай заріже сє.
Ой знала ти, дівчинонько, що я жовнїронько,
Було собі вибирати, котро парубойко.
Ой знала ти, дївчинонько, що я вурльопнїчок,
Не тра було ходитоньки спати на засічок.
Ти видїла дівчинонько, що я урльопиїчок,
Було спати ни лїгати на білий припічок.
Було спати ни лїгати, мине ни вбіймати,
Ти видїла, що я жовняр, піду воювати.
Ти видїла, що я жовняр, що я ни ґімайний,
Було мине ни любити, коли я ни файний.
А ти дубе кучеривий, без пліт похилив се,
Упав ем сє на негідну, молодий вженив се.
Та маю се женитоньки, негідницю брати,
Волю взєти ґвер на плечі тай маширувати.
Ой жениш ся, пане брате, береш білявочку,
А я беру ґвер на плечі та йду на війночку.
А я хлопец молоденький не доріс, не доріс,
А зі Львова до Кракова карабін не доніс.
А я хлопец молодейкий доросту, доросту,
Я цїсарским карабіном положу до мосту.
Карабине, карабине та карабинойку,
Коби тебе положити хоть на годинойку.
Карабіне, карабіне, тай карабіноньку,
Через тебем, карабіне, втратив дївчиноньку.
Карабіне, карабіне тай карабіночку,
Як бим тебе нє носив, мав би я жіночку.
Ой не вмілас, дівчинонько, Божейка просити,
Шо я пішов цїсареви карабін носити.
А як мене відобрали та ми дали ґвер, ґвер,
А я ни знав, що за біда, та в болото вер, вер.
Як ми дали ґвер на плечі, як тота машина,
Вісїмнацїт фунтів важит, нещасна година.
Карабіни, карабіни, який ти тяженький,
Я до теби, карабіни, хлопиц молоденький.
Ой я мислив, що підросту і буду косити,
Мене взєли тай віддали карабін носити.
А я гадав, пане брате, що піду косити,
Прийшла карта від цїсара карабін носити.
Карабіне, карабіне, триста твою душу,
Я на теби ни робив, а носити мушу.
Карабіне, карабіне, сто соть твою душу,
Яка нічка темненькая, носити тя мушу.
Тай Самбори, Самбороньку, бодай-с завалив си,
Чіриз теби, Самбороньку, я біди позбив си.
Тай Самбори, Самбороньку …ко тї в душу,
Сім рік сми си від ке ховав, носити кі мушу.
Сїм рік їм си від ке ховав тими облогами,
Ни міг їм си віховати пирид ворогами.
Ой підемо с товаришем я в гори, я в гори,
Та вінесем молодицїм шовку на забори.
Та як будут молодиці в заборах ходити,
А ми підем до цїсаре карабін носити.
Карабіне, карабіне, ой карабіночку,
Коби тебе не носити хоть сесу зимочку.
Карабіне залїсецкий, сто сот твою душу,
А я хлопец молоденький носити тї мушу.
Бодей тії карабіни на смерть погоріли,
Тоби мене мої плечі від них не болїли.
Карабіни, карабіни, бодай ви горіли,
Бодай мене молодого плечі не боліли.
Карабіни, карабіни, сто соть вашу маму,
А як я вас не покину, то вас кину в яму.
Аби тоті карабіни в печах погоріли,
Най би менї молодому так руки не мліли.
Коби Самбір запалити, би ґвери тріщали,
Чей би мого милєйкого до дому пущали.
Погоріли карабіни, погоріли стайні,
Погоріли сиві коні молодої пані.
Ти Олекса, я Олекса, обасмо Олекси,
Поскидаймо карабіни тай буде нам лекше.
Ой мамуню, мамунцуцю, а я ваш синочок,
Ой ви мене годували під карабіночок.
Мати моя старенькая, а я твій синочок,
Ой заплачеш, як мя возьмут під карабіночок.
Но під тоті синї гори мальовані хрести,
Туда будем з товаришом карабінок нести.
Ой не видко того села, ані тії хрести,
Куда мaєм, пане брате, карабіни нести.
На щож минї жинити ся, на щож минї долї,
Коли минї в Бирпжинах карабін на столї.
Ти ся, брати, жениш, жениш, а я ни гадаю,
Та на свої головоньцї біди ни зазнаю.
На що минї жинити си, на шо минї долї,
Та стоїт ми я в Самборі карабін на столї.
Гадав-сми ся оженити, на шо минї долї,
Кісаричок, кісаричок, корабін на столї.
А корабін тай на столї, а шабля на клинку,
Казав минї старий жовнїр: шкода ж тибе, синку.
На щож мене шкодувати, коли мине взето,
Коли мої кучирики ножичками втето.
Богдай тота дївчиночка добру долю мала,
Кучирики розчисала, тай поцулувала.
Проси Бога, дївчиночко, шо бих прішов з віска,
Аби тобі на суботу розчисана кіска.
У суботу розчисана, в неділю покрита,
В понедівок до схід сонця дївчина завита.
Та я ходив, та я ходив, та я находив сьи,
Мої сини поганьиют, я ще ни жинив сьи.
Мої сини поганьиют, бирут сьи косити,
А я хлопиц молодий карабін носити.
Тебе взяли до вуланів, мене до піхоти,
А хто буде додавати дівчатам охоти?
Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.
Наносили бузьки сіна, того дрібненького,
Ой віддали до уланів мого миленького.
Мене дали до уланів, тебе до піхоти,
А хто ж буде додавати дівчатам охоти?
Ой швіцуют канонери, швіцуют вулани,
І швіцує піхотонька своїми ногами.
Ой вулани коні мают, драґони косиці,
Фантерісти, розервісти дівки-молодиці.
Канонери шіци мают, улани косицї,
Фантерісти-резервісті дівки-молодиці.
А жомніри, каноніри вострогами брєнчут,
Фантерія машируї, аж каміні енчут.
Ой улани, канонери, самі ґранатири,
Мід, горівку попивают, стоят на кватири.
А вулани і драґони, то їдної масти,
А вулани за дівками, а драґони красти.
Ой гуляли гусарчики, гуляли драґони,
Тай займили файну любку до свої шкадрони.
Ой гуляли канонери, гуляли, гуляли,
А як прийшли фантерісти, всіх порозганяли.
Ой що мені біда вдіє при інфантерії,
Я камаші віпуцую, сам йду до Марії.
Ой щож мені біда вдіє при тій фантерії?
А я мундур випуцую, а сам до Марії.
Ой щож мені біда вдїє при тії драґоньці?
А я коня випуцую, а сам до Явдоньці.