Жовнірскі коломийки

Тебе взяли до вуланів, мене до піхоти,
А хто буде додавати дівчатам охоти?

Наносили бузьки сіна, на тім сіні сіли,
Ой віддали миленького, як ся напосіли.
Наносили бузьки сіна, того дрібненького,
Ой віддали до уланів мого миленького.
Мене дали до уланів, тебе до піхоти,
А хто ж буде додавати дівчатам охоти?

Ой швіцуют канонери, швіцуют вулани,
І швіцує піхотонька своїми ногами.

Ой вулани коні мают, драґони косиці,
Фантерісти, розервісти дівки-молодиці.

Канонери шіци мают, улани косицї,
Фантерісти-резервісті дівки-молодиці.

А жомніри, каноніри вострогами брєнчут,
Фантерія машируї, аж каміні енчут.

Ой улани, канонери, самі ґранатири,
Мід, горівку попивают, стоят на кватири.

А вулани і драґони, то їдної масти,
А вулани за дівками, а драґони красти.

Ой гуляли гусарчики, гуляли драґони,
Тай займили файну любку до свої шкадрони.

Ой гуляли канонери, гуляли, гуляли,
А як прийшли фантерісти, всіх порозганяли.

Ой що мені біда вдіє при інфантерії,
Я камаші віпуцую, сам йду до Марії.

Ой щож мені біда вдіє при тій фантерії?
А я мундур випуцую, а сам до Марії.
Ой щож мені біда вдїє при тії драґоньці?
А я коня випуцую, а сам до Явдоньці.

Канонірскі коломийки

Ой їхали канонери, аж сі мости гнули,
А дівчата Бога просят, щоб сі повернули.

Ой їхали канонери з гори на долину,
Тай вступили до дівчини на мід, на калину.

Ой як мине вирбували, сивий муньдір дали,
Посадили на коника, світами загнали.
Ой як мине вирбували в неділю раненько,
Ходит дівча під касарнев, плаче жалібненько.
Ой як мине вирбували в місті на риночку,
Штири рази відливали мою головочку.
Штири рази відливали, а петий зачели,
Тоди мине молодого за жовніра взєли.
Ой взєли мі за жовнєра та за канонєра,
Казали ми пуцувати коника воґєра.
А я коне випуцував, на місци поставив,
Перун вдарив, конє забив, а мене зіставив.

Коломийки про танці й гулянки – III

Як гудаки красно грают, а я не танцую,
Через чужі молодиці дома не ночую.

Ей гаю, каже гаю, що робити маю,
Через чужі молодиці не бути ми в раю.

А я прийшов тай до раю, в раю не пускают,
Як зайде мя Петро з буком: іди там, де грают.

Ой пішов бим козака тай пішов бим польки,
Коби миска кісилицї, а миска фасольки.

Пішов би я танцювати, волоки пірвут ся,
Сїрачина по коліна, дівчата сьміют ся.

Ой не буду я гуляти, бо я заморений,
Ой бо я їв через літо борщик несолений.

Ой гуляйте, парубочки, тай я буду з вами,
Та щоби нам вигарала трава під ногами.
Ой гуляйте, парубочки, я вже нагуляв ся,
Як соловій на калині тай нащебетав ся.
Ой гуляйте, парубочки, гуляйте, гуляйте,
З свого села на сторону дівчини не дайте.

Я гуляю, я гуляю, нічого не знаю,
Для мене сї буки ломлєт з зеленого гаю.

Я гуляю, я гуляю, аж сє вітир гонит,
А кобила стоїт в стайни, аж зубами дзвонит.
Я гуляю, я гуляю, нічого ни знаю,
А на мени буки ломлєт з зиленого гаю.
Ломлят буки, ломлят буки, али й будут бити,
Ой чи вийде, чи не вийде дівча боронити?

Ой пішов я данцувати та змилив ногами,
Більше я си тай підпирав носом і руками.

Ой пішов бим раз у танец, потрєс бим плечима:
Вуши мої сорокаті з чорними очима.

Коломийки про танці й гулянки – II

І ти брат і я брат, вобидва гуляймо,
А в попову кукурузу конї заганяймо.

Гуляймо си, братя милі, гуляймо, гуляймо,
Завтра рано із досьвітка до праці вставаймо.

Вчора гульки, нині гульки, а завтра ни гульки,
А вже мине тоті гульки вивели з кошульки.

Неділеньку божу, божу, треба осьвитити,
Як не будем таньцювати, не схочем робити.

А мій тато старесенький, як голуб сивенький,
Казав мені: гуляй, сину, поки-с молоденький.

Пішов би я раз у танец, та колиж ся бою,
Подивлю ся позад себе, чи йде брат за мною.
Ой як іде брат за мною, то буду втікати,
А як не йде брат за мною, то буду гуляти.

Та данцую, та данцую, чоботетка псую,
А то мене не коштує, бо ґеґя купує.

Тепер я си погуляю, тай поохотую,
Чоботи мнї не коштуют, бо їх не купую.

Підемо си, пане брате, холамейки грати,
Холамейки під бочейки, тай підем гуляти.

Ой білява, ой чорнява колопні мочила,
Та я не вмів данцувати, вна мине навчила.

У котрої дівчиноньки грива над вочима,
Тота мене дівчинонька гуляти навчила.

Типер ми си, камратчики, вбидва погуляїм,
Пан-біг знаї, де будемо, можи повмираїм.

“Уланські” коломийки

Ой що мені біда вдїє, як буду уланом?
Коника си віпуцую, а сам буду паном.

Ой пристану до вуланів, пристану, пристану,
Тай червоні пантальони дістану, дістану.
Тай червоні пантальони, тай сиву вуланку,
Де поїду на кватиру, там маю коханку.

А як мине ни віддадут, то я сам пристану,
То я таки чирвоную шапчєну дістану.

Ой нима то жомнерочка, як над уланочка,
Сидит собі ни конику, чирвона шапочка.

Ой нима то жовняронька понад уланочка,
Коло боку шабелина, червона шапочка.

Ой кувала зазуленька у садї на липцї,
А я того любка люблю, що в червоній шьипцї.

Таньцювали улани, мали вони чаки,
І червонії вилоги, офіцири таки.

Ой нїхто так не гуляє як тоти улани,
Бо вни собі повішают шабельки на сцяни.

Ой то я си полюбила улана, улана,
Ой ніхто ми ни зборонит, нї тато, нї мама.

Уланам си полюбила, за улана піду,
Бо в улана сивий коник, сяду, тай поїду.
Ой уланец, моя мамко, уланец, уланец,
Коня пропив, шаблю згубив, нема нїц, нема нїц.
Ой я собі полюбила улана, улана,
Ніхто мені не сперечит, нї тато, нї мама.
Тато мені не сперечит, бо тата не маю,
Мама мені не сперечит, дуже добре знаю.

Ой віддали Іваночка тай за уланочка,
Ніхто ва ним не заплаче, тілько коханочка.

Ой за ланом пшиниченька, за ланом, за ланом,
Виплакала дівчинонька очи за вуланом.

Уже вікна побіліли, уже білий день, день,
А улани шабельками під границю брень, брень.

Банда грає, банда грає, войско маширує,
А молода дівчинонька руки заламує.
Заломила єдну, єдну, заломила обі:
Ой жиби я, вуланчику, не знала о тобі.

Ти молода, дівчинонько, пристань, пристань до нас,
Бо вулани файні хлопцї, червоні по пояс.

Кажут люди, що я вулан, що сє гонорую,
Нехай мене звідтам вернут, я сє не силую.

Ой був же я при вуланах, стояв єм у Львові,
При читвертім риґіменьтї, в читвертім шкадронї.

Ой улани, уланочки, що будем робити?
Скоро цїсар порозпускав, будем ся женити.

Коломийки про танці й гулянки – I

Не збануйте та вуечку та на нас, та на нас,
А ми трошки погуляєм, тай підемо зараз.

Ой гуляня, пані брати, гуляня, гуляня,
Буди того гулянєйка з вечира до раня.

А хто вміє погуляти, той вміє робити,
А тому ся файно, любо в очі подивити.

Ой веселий парубочок, веселії очи,
Весело ся потрісає, бо гуляти хочи.

А я гаю не рубаю через ті осики,
А я в дома не ночую через ті музики.

Посербаймо гусленочки, закурімо люльки,
Та скажемо небощикам заграти гуцулки.

Ой я піду на майдан тай вітну осику,
Тай віплету личаки, піду на музику.

Ой як я си погуляю в свого свата в хатї,
То стрісут ся сїни, двері, ще й на хатї латє.

Ой кувала зазуленька в городї на зілю,
Ото я си погуляю в цьотки на весїлю.

Тепер я сї розгуляв, тепер мені грайте,
Тепер менї на долоню штири нових дайте.

Тече річка невеличка, піду, перескочу,
Тепер я си погуляю, колисобі схочу.

Ей гуляймо, хлопці, братї, гуляймо, гуляймо,
З сего села за границю дівчини не даймо.

Та пішов я, хло’, до попа

Та пішов я, хло’, до попа, піп читає книжку,
Та як єму гріх ісказав —він мене по писку.
Та пішов я, хло’ , до попа, богу ся молити.
А мене, хло’ , піп заставив кобилу лупити.
Гой пішов я та до попа гріхів ся іспасти,
В попа гріхів сорок міхів — ніде мої класти.