Дівчата та вояки (13); коломийки

Ой дубку ж мій солоденький, ой дубку ж мій, дубку:
Коли ти сі вже вислужиш в цісаря, голубку?
Не жури сі, моя мила, що я жовніренько,
Я вислужу свої літа в цісаря борзенько.

Чи ти, милий, у Самборі, чи то на кордоні,
То мі таку карту вишли, як шлюбненькій жоні.
То мі таку карту вишли, бим ся не гадала,
Та так мені карту вишли, би мати не знала.

Ой зацвіла синя квітка в ячмені, в ячмені,
Стоїть любко в Тирнополі, пише лист до мені.
А я си той лист читаю, та й си усміхаю:
Служи, служи, мій миленький, я іншого маю.

Ой зацвіла синя чічка в зеленім ячмені,
І написав мій миленький дрібний лист до мене.
А я той лист читаю си і си осміхаю:
Служи, служи, мій миленький, я тя зачекаю.
Придало си, мій миленький, при войську служити,
Лише ті си не придало карабін носити.

Ой явірю зелененький, явірю, явірю!
Відке на тя визирати, молодий жовнірю ?
Відке на тя визирати, відке ся дивити,
Та з котрої сторононьки будеш виходити?

Я жовняра люблю, люблю, за жовняра піду,
А в жовняра є свій коник, я на нім поїду.

Ой зацвіла центорія, ой зацвіла тоя,
Як бись не йшов до цісаря, я би була твоя.
А я тою закопаю, то буде стояти,
А ти підеш до цісаря, я буду чекати.

Щоб не тая цинтурія, та й не тая тоя,
Щоб тя були не віддали, я бим була твоя.
Ой возьму я цинтурію, в землю закопаю,
Я на тебе, парубочку, ще рік зачекаю.

Ой трісе си буковина, трісе си ліщина,
Та трісе си за жовняром молода дівчина.

З банюра я воду беру, на камені стою

З банюра я воду беру, на камені стою,
Такого я мужа маю, што ся го не бою.

Такого я мужа маю, як ярчана паска,
Тоді я го поцілую, кед є моя ласка.

Такого я мужа маю, што мат дуже жита,
Бо я рада, хліба печу з велького корита.

Такого я мужа маю, мат дуже пшениці,
Я рада, галушки варю по великій мисці.

Такого я мужа маю, што мат дуже вівса,
Бо я рада, кисель варю, бо кисель найліпша.

Дівчата та вояки (12); коломийки

Ой на горі, на високій стояла Марися,
Та мруґала на капраля: капралю, верни ся.

Ой то вже мні не ходити тим широким ланом,
Ой то вже мні не стояти з молодим жовняром.

Як жовняра не любити, жовняр підголив сі,
Вуса собі підкрутив та й не засмутив сі.

Ой я би ся віддавала, нема каваліря,
Ой не хочу якого будь, я хочу жовніря.

Кобим мала білий папєр, трошка атраменту,
Писалам би за миленьким аж до реґіменту:
Ой цїсаре, цїсарику, пусти ми любочка,
Бо я за ним виплакала свої сиві очка.
Очка ми сі заморгали, в млині ночували,
Личко мі сі румяніє, хлопці цілували.
Щом сі хлопців налюбила та й націлювала,
Жебим нині умирала, гріху бим не мала.

А я піду до цісаря та й буду просити:
Пусти мого миленького травиці косити.
Пущу я ті, дівчинонько, пущу ті, небого,
Та травиці покосити, лише не на много.

Святий отче Николаю і ти Матко Боска,
Поверни мі того хлопця, що пішов до войска.

Ой ти Боже татусеньку, та й ти Матко Боска,
Привиди ми того хлопця, що пішов до войска.

Ой Господи милосердний і ти Матко Боска,
Поверни ми того хлопця, що пішов до войска.
Ой Господи милосердний, отче Миколаю,
Поверни ми того хлопця, бо не витримаю.

Дівчата та вояки (11); коломийки

Ой до того Станіслава дорожечка гладка,
Ой бо туди пішла моя розмова та й гадка.

Й-оберни ся, Самборику, до гори коріньом,
Най увиджу миленького, ци файний жовніром.

Сопілочко, скосівочко, горіхове денце,
Коли тобі рочок вийде, Іваночку серце ?
Ой тай мені рочок вийде у святу неділю,
Ой ци мати, ци не мати на тебе надію?
Ой мала я, леґінику, на тебе надію,
Тебе взяли на жовняра, деж я сі подію?
Тебе взяли на жовняра тай на жовняронька,
Ой де ж я сі тай подію, бідна ж головонька.

А по польски кватироньки, а по руски вікна,
Не диви ся на жовніра, на пустого вітра.

Ой жовнярю молоденький, жовнярю, жовнярю,
Тілько-с прийшов до домоньку, що-с наробив жалю.

Ой жовнярю молоденький, жовнярю, жовнярю,
Коби-с ниніне виходив, меньче було б жалю.

На Загірю зазоріло, либонь буде день, день,
Ходит жовнір попід вікна, острогами дзень, дзень.
На Загірю зазоріло, либонь деньок буде,
Ставай, ставай, мій миленький, бо вже ходят люде.

Я сиділа на порозї, вишивала стирку,
Нима мого миленького, пішов на зицирку.
Я сиділа на порозі, гафтувала ковнір,
Ото з мого миленького найладнійшнй жовнір.

Спускали сі жовнярики із гори поволі,
Насамперед мій миленький на воронім коні.

Отвору я кватирочку, подивлю ся в поли,
Чи не їди мій миленький на воронім кони.
Ой вже їди, ой вже їди, ручкою махає,
З червоної камізельки ябка витягає.

Ой випила дівчинонька склєнку атраменту,
Вандрувала за жовняром аж до реґіменту.
Напила сі дівчинонька водиці з керниці,
Вандрувала за жовняром аж до Зарваниці.

Дівчата та вояки (10); коломийки

Ой кувала зазуленька в городі на льоні,
Пізнала бим миленького в третім батальоні.

Я гадала, що мій милий пасе горі коні,
А мій милий йа в цісарі в третім батальоні.
Я гадала, що мій милий горі з кониками,
А мій милий йа в цісарі з чорними очками.

Ой кувала зазуленька тай на фудаменті,
Ой вписали миленького в першім реґіменті.

А мій милий чорнобривий в першім реґіменті,
А він носит і двигає карабін тяженький.

Кобим мала злоте пюро, трошка атраменту,
Писала-бим за миленьким аж до реґіменту.

Тужит ми се, мамуненько, тужит ми се, тужит,
Нима мого миленького, десь в цісара служит.
Служи, служи, мій миленький, заслужи си ласку,
Через плечі білий пояс, а на чолі бляшку.
Ой піду я до Товстого, куплю атраменту,
Напишу я білу карту аж до реґіменту.

Ой я любка закосичу самим діяментом,
Щоби-м його пізнавала межи реґіментом.
Кладіт його в середину, або кладіт з краю,
Та я свого миленького здалека пізнаю.

Коби ти знав, мій миленький, який жаль тяженький,
Вискочив би-с з риґіменту, як голуб сивенький.
Кобис знала, моя мила, а як мині нудно,
А як мині з риґіменту вискочити трудно.

Ой не видко того села, ой но видко дуби,
Куда ходит, машерує, моє серце любе.
Ой не видко того села, не видко, не видко,
Куда ходит, машерує, моє солодєтко.

Дівчата та вояки (9); коломийки

Ішов милий у рекрути, мені наказував:
Щоби твоє біле личко ніхто не цілував.
Я гадала, мій миленький, що ся не забавиш,
Ніхто личко не цілував, лишень твій товариш.

Оден ваґон червоненький, а другий біленький,
А там сидит тай поїде любко солоденький.

Ой у Відні зазоріло, у Львові світає,
В Станіславі сонце сходит, там мій любко ходит.

Ой у горах сніги впали, потоки сі здули,
А вже мого миленького в черевики вбули.

Кличут мене вечеряти, кличут мене саму,
Уже моя вечеронька в Самборі в касарні.

Яка тота курка красна, що курята водит,
То десь моя білявина по касарні ходит.

Ой кувала зазуленька над виром, над виром,
О десь моєсолодетко вививає ґвером.

Ой зацвіла черемшина тай зацвіли вишні,
Тай узяли миленького аж до Перемишлі.
Ой бодай сі той Перемишль завалив, завалив,
Та він мого миленького кучариків збавив.

А всі кури на сідалі, когут па порозі,
Всі жовніри на кватирі, мій милий в дорозі.

Ой як будеш, мій миленький, йа в Відні на варті,
Напиши ми чорні очі на біленькі карті.
Напиши ми чорні очи тай сам підпиши си,
Таки мені молоденькій з низенька вклони си.

А як я си погадаю, як я си помислю,
Стоїт моє закохані в місті Перемишлю.

Ой я в своїм городочку посадила вишні,
А мій милий на кватирі аж у Перемишлі.

Ой на льоні конопельки, на льоні, на льоні,
Ой маю я миленького в першім батальоні.

Дівчата та вояки (8); коломийки

Широкий лист на калині, широкий тай довгий,
Ци я така нищіслива, що мій любко жовнір.

Ци я така нищіслива, ци моя родина,
Ой ци я сї в нищісливу годину вродила?
Ци я така нищіслива, ци в запасці півка,
Що я така молоденька жовнярова дівка.
Ци я така нищіслива, ци в запасці комнір,
Що я така молоденька, а мій любко жомнір.

Я на тебе, Онуфрію, мала всю надію,
Тебе взяли за жовняра, деж я ся подію?

Ни диви си, дівчинонько, жовнярови в вочи,
Жовняр сяде тай поїде темненької ночі.

Як поїдеш з кіньми на ніч, заграй на фуяру,
Я тя буду пізнавала, чи то ти, жовняру.

Ой жовняре, жовнярику, жовте ти волосі,
Не йди в село без шабельки, бо ти не яло сі.

ІІо садочку похожаю, по садочку тужу,
На жовняра поглядаю, мало си не знуджу.

Як жовніра не любити, коли жовнір красний,
А в жовняра сиві очка, як у соколочка.

Ой добрали миленького я з першої кляси,
Піде милий на три роки, то не малі часи.

Ой кувала зазуленька на буковім листі,
Піде милий та до войська аж у Чеснім Христі.

Ішов любко у рекрути, я морков полола,
А він махнув правов руков: будь, мила, здорова.
Ішов милий у рекрути, а я морков полю,
Не моглам ся подивити з великого жалю.

Казав єсь ми, мій миленький, що мене не лишиш,
А як підеш до цісара, білий лист напишиш.
Ой напишу, моя любко, напишу, напишу,
Коби-м таке личко застав, як теперка лишу.