Як багач злодія за носа поводив

В одному селі були три багачі та до того ж і дурні. От вони на спаса поїхали в Липове на ярмарок волів продавати. Один швидко продав за шістсот карбованців, і в нього зразу ж витягнули гроші.
Другий продав у обід. Гроші теж витягнули в обід. А третій теж продав у обід, а гроші в нього витягнули, але ввечері.
От той, що в нього гроші витягнули ввечері, приїжджає додому і хвалиться жінці:
— От дурні мої куми! Вони тільки продали, у них зразу гроші й витягли.
— А в тебе? — питає жінка.
— Е, ти думаєш, що я дурний? Я їх поповодив за носа! Попомучив! У кумів зразу гроші витягнули, а у мене аж увечері! Не на такого напали!

З того боку, що й ви, батюшко!

Жив собі піп, та такий той піп був жаднючий, що ніде нічого не упускав. Іде оце бувало селом, лежить черевик — за черевик та в пазуху, — мовляв пригодиться на набойку, чи там ще до хомута на супоню. Узнав він, що у громадському гамазеї можна красти жито. Він і почав. Оце тільки повечеріє — іде з мішечком, а там розбере стінку, влізе, набере, скільки понесе, і додому хода.
Сусід його теж був попової вдачі. Побачив, що піп носе жито — та й собі. Піп набере, а за попом він.
Так вони довго носили. Одного разу піп причащав свого сусіда.
— Ну, православний, признавайся, як перед богом, які гріхи маєш? — питає піп сусіда.
Сусіда м’явся, м’явся:
— Та от хіба що клунок жита вкрав у гамазеї…
Спалахнув піп:
— Як? Красти громадське добро? Як тобі не стидно! Бога боїшся?
— Ну що ж, батюшко, — каже сусіда, — я з того боку, що й ви.

Святий Микола і злодій

Кам’янець у середні віки був розвинутим ремісничим і торговим містом. Слава про торгівлю на площах Кам’янця лунала далеко за його межами. Тут визначались ціни на різні товари, які привозили купці звідусіль: на сукно польське, вино угорське, биків молдавських, на мед і віск медоборський, на килими, шовк, на східні прянощі та інше. Місцеві ремісники також виготовляли якісні вироби. Кам’янець своєю торгівлею був навіть суперником тогочасного міста Львова.
Святого Миколу завжди дуже чтили у Кам’янці, адже він, цей Чудотворець, Угодник Божий, не тільки вірним допомагає у сімейних справах, піклується про дітей, а він вважається ще і першим помічником мандрівників і торгових людей. Тому у кожної з трьох національних общин Кам’янця був свій храм, присвячений Святому Миколі (два з цих храмів — православний і католицький — й зараз діють, збережені до наших часів і лише вірменський, присвячений Святому Миколою, був у 30-х роках 20 cm. зруйнований).
Багато було завжди справ у Святого Миколи, коли він з небес, часом, у неділю завітає у Кам’янець: треба ж було йому побувати у всіх храмах, де люди до Бога звертаються через його заступництво.
Поспішає якось Святий Микола з одного храму до другого, але бачить: біжить злодій, а за ним законники. Підбігає злодій до Святого, впав на коліна і благає: «Сховай мене, Чудотворець, я більше красти, клянусь, не буду, а тобі, дякуючи за спасіння, свічку у храмі поставлю».
Добрий Святий Микола пожалів злодія і вказав йому на споруду, до якої і королі пішки ходять. Занурився злодій у багнюку, сховався надійно. Скільки не шукали його — не знайшли, як під землю провалився. Коли відійшли законники далеко, злодій із багнюки виліз і дякує Святому.
А Святий Микола йому і каже: «Ти свічку мені у храмі не спіши ставити. Спочатку відмийся у щирій сповіді від своїх гріхів, потім виправи своє життя по заповідям Божим. Бог все бачить. Бог забороняє красти і обманювати людей. Живи далі у трудах праведних, тоді і молитви твої і свічки будуть приємні небесам. А так — від злодія свічка дуже погано пахне! Як не станеш чесно жити, ніхто тобі вже не повірить і не спасе. Тоді ні на землі, ні на небі не буде тобі вже прощення!»