Звідки в собаки шерсть

Зліпив Бог людину з глини і поставив сохнути, наказавши собаці стерегти її, а Сам пішов собі. Ось собака стеріг, стеріг, замерз і заснув (він тоді голий був, без шерсті). Йшов мимо чорт, угледів людину, роздер навпіл їй груди, нахаркав туди, тоді склав, як було, і знову поставив.
Повертається Бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина раптом почала харкати. Бог тоді до собаки: “Як же ти не встеріг?” “А я, каже, господи, змерз та й заснув. Дай мені шерсть, тоді вірно стерегтиму”. Бог дав йому після того шерсть, а людина так і зосталась назавжди вже з харкотинням.

Якими були собаки

Якось ішов чоловік на полювання і, зустрівши двох звірят, запитав їх, звідки вони. Звірята відповіли: “Ми жили у воді, а тепер житимемо на землі”. “Як ви зветеся?” – спитав чоловік. – “Собаки”. – “Як я можу пересвідчитися?” Собаки вийняли свої документи й показали йому. Тоді чоловік той каже до них: “Дивіться, вам дозволено жити на землі лиш один рік, а по закінченні цього часу знову треба йти у воду”. Через рік зустрівся він знову з тими ж звірятами і став сварити їх за те, що й досі живуть на землі, коли термін вже вийшов. “Без документа нам не можна йти у воду”, – відповідали звірята. – “А де ж ваш документ? – “Ми віддали котові”. – “Ходіть же й візьміть його в кота”. Собаки пішли до кота і зажадали в нього свій документ, але документа в кота вже не було: його вкрали миші і з’їли. Так собаки мусили залишитися на землі й живуть на ній дотепер. Тому й нині людина переслідує собаку, собака – кішку, а кішка – мишей; і собаки, й коти, і миші завжди будуть між собою непримиренними ворогами”.

Чому собаки з котами не можуть ужитися

Якось був такий неврожай, що гинули від голоду і люди, й собаки. Один собака пішов до Бога просити хліба. Бог дав йому потрошку всякого нив’я, дав до того ж і розписку. А в тій розписці було сказано: що сам господар їстиме, те щоб давав і собаці. Повернувся собака додому, віддав господарю все те нив’я. Господар засіяв його, вродило. Їсть сам господар, і собаці дає те ж саме.
Ходить собака подвір’ям і мокне в негоду під дощем. Приходить він до кота й каже : “На, братику-котику, тобі цю цидулочку: ти в хаті, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка ніколи не змокне”. Сидить собі кіт у хаті, а коли надворі похолоднішало, він заліз у піч. Господиня розпалила в печі, а кіт як вистрибне звідтіля, та й забув прихопити із собою з печі розписочку.
Варить господар собі їсти, та вже більше й не дає собаці того, що сам їсть, а замішує висівки, дає помиї… Собака бачить, що господар не дає йому вже більше того, що їсть сам, прийшов до кота й питає: “А де та цидулочка, що я дав тобі на зберігання?” “Я, каже кіт, сидів у печі, грівся, а господиня раптом розпалила піч. Я вискочив, та й забув у печі цидулочку, то вона там і згоріла”. Відтоді собаки стали шарпати котів, і ніколи вони не можуть ужитися.

“Собачі” табу

Собаку не слід убивати з рушниці: та зіпсується й не буде придатна вже для полювання. Якщо когось укусить собака, то треба засипати рану його ж перепаленою шерстю: це найкращий і найнадійніший засіб. Хто обдере із собаки шкуру, тому цілий рік не можна ходити до церкви – гріх, а якщо він колотиме після того кабана, то сало смердітиме.

Ярчук

Серед собак особливими властивостями вирізняється так званий ярчук. В деяких місцевостях будь-якого взагалі першонародженого собаку вважають ярчуком; в інших кажуть так: якщо перше цуценя-сука приведе перше цуценя-самку, а ця у свою чергу приведе першого цуценя-самця, то це й буде ярчук. У ярчуків вовчий зуб, і вони страшенно люті й надзвичайно дужі. Рана від укусу ярчука дуже небезпечна, і її важко загоїти. Ярчук бере вовка і має здатність бачити й проганяти злих духів, а також бачити відьом, яким заважає ходити в чужі корівники й видоювати з корів молоко. Виростити ярчука важко, тому що відьми до досягнення ярчуками річного віку, коли вони входять у повну силу, всіляко намагаються звести їх.

Про котів

Про походження кота розповідають таке. Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити Еву. Пресвята Діва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цієї рукавиці зробився кіт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кіт і походить з рукавиці Пресвятої Богородиці, він усе-таки – тварина нечиста, бо з’їв чорта. Він володіє деякими недобрими властивостями. У хвості в нього отрута, що викликає в людей нежить, коли кіт нап’ється води з посудини, з якої п’є людина, або коли сплять з котом. Щоб убезпечитися від цього, котові одтинають кінець хвоста. Якщо кудись ідеш, то в жодному разі не можна брати з собою кота, інакше кінь стане в дорозі. До кого приблудиться кіт, та людина неодмінно зубожіє; і навпаки, якщо приблудиться собака, то це – на щастя й достаток. Коли кішка перебіжить дорогу, то чекай невдачі, або ж здохне кінь; для відвернення лиха треба кинути паличку так, щоб вона перелетіла навхрест через слід кішки. Якої масті кіт приживеться у домі, такої масті треба тримати й худобу: домовик одразу ж задушить кота, якщо лиш йому буде не до вподоби його шерсть. Кіт, який прожив дванадцять років, перестає муркотіти і стає таким лютим, що може задушити людину, чому його тоді здебільшого й забивають.

Про створення землі

Коли Бог створив землю, він установив її на рибі (або на двох рибах), які плавають в морі. Кожні сім років риба то піднімається, то знижається – від цього залежить, який буде рік (багато чи мало буде у цей рік дощу). Коли риба перевертається на інший бік, тоді бувають землетруси. Деякі кажуть, що риба, яка держить на собі землю, лежить звернута в кільце та тримає зубами свій хвіст; коли хвіст із рота вискоче, тоді теж трапляються землетруси.
Існує повір’я, що землю держать на собі дві риби – самець та самка: коли самець – земля піднімається вище над поверхнею моря і в той рік буває мало дощу, а коли самка – земля стає ближче до води, тому весь рік багато опадів, річки та моря виходять з берегів.