Чудотворці

Був один ксьондз і дяк; але були дуже убогими, не мали на утримання свого життя та й домовилися якесь чудо сотворити.
Каже ксьондз до дяка:
— В нас на сошествіє святого духа є храм. Коли зійдеться багато народу, ви, — каже до дяка, — візьміть до кишені голуба з собою на хори. Я буду оповідати людям, що коли всі щиро будуть молитися, пожертви приносити, то побачать нинішнього дня нове чудо.
І далі каже:
— Як я почну співати по євангелії: «Духу святий, вознесися», а ви щоб пустили голуба, щоб літав понад людьми.
Як домовились, так і зробили.
Коли ксьондз почав співати: «Духу святий, вознесися!» — дяк шукає в кишені голуба, дивиться, а голуб неживий. І відповідає до ксьондза:
— Нема духа, удушився!
Але ксьондз за першим разом не дочув. Та й вдруге кричить:
— Духу святий, вознесися!
А дяк відповідає:
— Та ж кажу, що удушився.
Ксьондз не дочув і знов співає:
— Духу святий, вознесися!
А дяк розсердився та й каже:
— Як не віриш, подивися! — та й голубом насеред церкви — хляп!

З того боку, що й ви, батюшко!

Жив собі піп, та такий той піп був жаднючий, що ніде нічого не упускав. Іде оце бувало селом, лежить черевик — за черевик та в пазуху, — мовляв пригодиться на набойку, чи там ще до хомута на супоню. Узнав він, що у громадському гамазеї можна красти жито. Він і почав. Оце тільки повечеріє — іде з мішечком, а там розбере стінку, влізе, набере, скільки понесе, і додому хода.
Сусід його теж був попової вдачі. Побачив, що піп носе жито — та й собі. Піп набере, а за попом він.
Так вони довго носили. Одного разу піп причащав свого сусіда.
— Ну, православний, признавайся, як перед богом, які гріхи маєш? — питає піп сусіда.
Сусіда м’явся, м’явся:
— Та от хіба що клунок жита вкрав у гамазеї…
Спалахнув піп:
— Як? Красти громадське добро? Як тобі не стидно! Бога боїшся?
— Ну що ж, батюшко, — каже сусіда, — я з того боку, що й ви.

Як Іван попа сповідав

Іван знав, що піп ходить до його жінки. Почав Іван красти від попа сало. Піп догадувався, що то Іванова робота, та не казав нічого, чекав, коли Іван прийде на сповідь. Перед Великоднем Іван прийшов сповідатися. Почав піп Івана розпитувати, які має гріхи, а далі й про сало спитав. Та Іван каже, що на місці, де він стоїть, нічого не чути. Щоб переконатися, піп став на Іванове місце. Іван зрадів, що може сповідати попа, та як закричить на всю церкву:
— Ви, попе, ходили до моєї жінки цілу зиму?
Піп тоді й каже, що справді, на тому місці, де він стоїть, нічого не чути.

Іже херувиме

Прийшла баба до церкви, а дяк співає «Іже херувиме». Слухає баба, слухає, та як заплаче…
Дяк глипнув на неї та й далі співає. Але та баба ще гірше плаче.
Кличе її дяк до себе та й питається:
— Чом ви так, сусідко, плачете?
— Ей, — говорить, — я мала козу та й вовк роздер. А як її роздирав, то коза просилася в нього таким голосом, як ваш. А я собі пригадала тепер, та й мені жаль зробилося!