Шуміла дуброва

Шуміла дуброва,
Кой ся розвивала;
Плакала дівчина,
Кой ся й оддавала.

Не шуми, дуброво,
Та й не розвивайся;
Не плач, дівчинонько,
Та й не оддавайся.

Поплачеш, дівчино,
В первий понеділок,
Як ти здойме леда*
Із головки вінок.

Поплачеш, дівчино,
А в другий вівторок,
Як ти прийде в голову
Гадочок по сорок.

Поплачеш, дівчино,
А в третю середу,
Як тя вдарить леда
Й у личко спереду.

Поплачеш, дівчино,
А в четвертий четвер,
Боже милостивий,
Що робити тепер.

Поплачеш, дівчино,
А в п’яту п’ятницю,
Не мож усудити
Із корчми п’яницю.

Поплачеш, дівчино,
А в шесту суботу,
Не мож управити
Біду на роботу.

Поплачеш, дівчино,
А в сему неділю,
Боже милостивий,
Де ся тепер дію.

* леда – ледащо

Ой посіяла я ріпку, вродилась квасоля

Ой посіяла я ріпку, вродилась квасоля.
Вийшла заміж за чумака, нещаслива доля!
Бо чумаки по дорогах літо й зиму ходють,
Літа ж мої молодії всі премарно сходють.
Ох, вийду ж я за ворота, кликну на охоту,
Чи не знайдеться робітник на мою роботу.
Обізвався наш школяр, чоловік гулящий.
— Прийди, прийди, мій школяр, ти будеш всіх кращий!
Ось приходить наш школяр на ту вечороньку,
А чумак із дороги чолом додомоньку!
Розчиняє чумак двері та й сусіль до хати!
— Засвіти лиш, жінко, свічку, не дай їй палати!
А сам пішов по куточках школяра шукати,
А в Марусі з переляку втікла душа в п’яти!
Сидить школяр у куточку та й в дугу зогнувся:
— Аз не сам сюда прийшов, мя кликала Маруся!
Замутився наш чумак, буцімто б до коней,
Да й уніс на школяра претовстий кий дубовий!
— Постав на стіл, жінко, свічку, не дай їй палати!
Ставай рядом з школяром, буду вас вінчати!
Дощик іде, роса паде на яснії зорі,
Зарікався наш школяр любить чужі жони!
Дощик іде, роса паде на прекрасні зірки,
Втікав школяр шпарко босий од чужої жінки!

Як жінка святого Петра двічі побила

Ходив святий Петро і Христос по землі. Зайшли вони ночувати до одного селянина. Селянин і говорить:
— Та я б і пустив вас, люди добрі, так у мене жінка така лиха та сердита, що битиме вас і мене, а ще зараз і в шинок пішла!
Петро і Христос кажуть:
— Та ми хоч під піччю полягаємо!
Селянин погодився. Тільки лягли, аж жінка приходить а шинка та до чоловіка: б’є його, лає. Тоді селянин і говорить жінці:
— Ти хоч би людей чужих посоромилась!
— А де вони, сукини сини! Що воно це за люди?!
Сюди-туди по хаті, а тоді за кочергу та під піч, та по Петру святому, що з краю лежав, давай товкти. Попобила Петра і вибігла чогось з хати. Тоді Христос і каже Петрові:
— Слухай, святий Петро, давай переляжемо, бо вона як прийде, знов тебе, як крайнього, битиме!
А тут жінка знову вбігає в хату та ще сердитіш кричить:
— Ага! Оце крайньому надавала, а давай того ще, що в кутку.
Та давай знову святого Петра товкти. Так-то дісталось святому Петрові од простої жінки кочерги скоштувати!

Ой поїхав Івасейко на поле орати

Ой поїхав Івасейко на поле орати,
Зачала ся Марисейка на пречки збирати.
Оре Івась, оре за стареньким дідом:
— Нема ж мої Марисейки з ранейким обідом.
Ой прийшов же Івасейко до нової хати:
— І де ж, і де ж, мої діти, да де ж ваша мати?
— Пошла ж, пошла наша мати за гай по телята:
«А будьте ж ви здоровії, мої соколята!»
Ой пошов же Івасейко до нової скрині:
Ні сукна ми, ні пенязів, ані господині.
Ой вдарив сі Івасейко у поли руками:
— Діти мої, діти мої, що я почну з вами?
— Чей же, тато, чей же, тато, чей же не журіться:
Іде восень зимненькая,— тато, оженіться.
— Діти мої дрібненькії, вам то не в час буде,
Мені жінка за женою, вам не мати буде.
— А ми на то не дбаємо, жеби мати була,
Жеби змила, розчесала і приємна була.

Я ж кивав…

Прийшов чоловік п’яненьким додому. Постукав у двері і стоїть, притаївся.
— Це ти, Миколо? — гукнула жінка.
За дверима тихо. Жінка знову:
— Це ти, Миколо?
Тихо. Жінка відважилась і відчинила двері.
— Чого ж ти не відповідав? — питає.
— Та я ж кивав головою!—несміливо відповів чоловік.

Не бери багацьку

Не рубай ліщану,
Най орішки родить;
Не бери багацьку,
Най собі походить.

Бо багацька дівка
Не хоче робити,
Лиш личко малює,
Щоб її любити.

Навішать мониста
На вту чорну шию,
Бери її, Йване,
А хоч ти, Василю.

Не рубай ліщану,
Най ся зеленіє;
Не бери багацьку,
А най посідіє.

Сімейна політика

Було це ще за старих часів. Прийшла мати відвідати сина з невісткою. Запросили до столу. Невістка стіл накриває, а син хліб ріже. Відрізав він здоровенну скибку та й каже жінці:
— На тобі мужицьку — жери!
А потім, відкраявши тонесеньку-тонесеньку скибочку, каже ласкаво до матері:
— А це вам, мамо, — панську — їжте на здоров’ячко!.