Як багач злодія за носа поводив

В одному селі були три багачі та до того ж і дурні. От вони на спаса поїхали в Липове на ярмарок волів продавати. Один швидко продав за шістсот карбованців, і в нього зразу ж витягнули гроші.
Другий продав у обід. Гроші теж витягнули в обід. А третій теж продав у обід, а гроші в нього витягнули, але ввечері.
От той, що в нього гроші витягнули ввечері, приїжджає додому і хвалиться жінці:
— От дурні мої куми! Вони тільки продали, у них зразу гроші й витягли.
— А в тебе? — питає жінка.
— Е, ти думаєш, що я дурний? Я їх поповодив за носа! Попомучив! У кумів зразу гроші витягнули, а у мене аж увечері! Не на такого напали!

Дід квочкою

Сімдесятилітній дід Панас був уже не годний до тяжкої роботи і найнявся до глитая на літо стерегти баштан. Хазяйка відвідувала баштан щотижня. Звичайно чим годували наймитів — хліб, сіль та жменя пшона, оце і все. Отже дідок примушений був і йти на хитрощі. — Слухай, моя господине, кавунці ростуть великі, роботи такої мені немає, давай я висиджу тобі курчат. Замість того, щоб там з квочкою морочитися тобі вдома, я зразу висиджу сот шість або сім.
— Та й справді, — каже господиня, — завтра привезу тобі яєць.
Привезла вона аж цілих вісімсот. Дідок усміхнувся, приймаючи яйця.
— Через три тижні приїжджайте за курчатами, — каже дід.
Не встигла вона від’їхати від баштана, як голодний дідок накинувся на здобич. Пік він, варив, смажив ті яйця цілих три тижні, а ось і строк прийшов. Дідок заглядів, як на фургоні до куреня котить господиня за курчатами. Дід не розгубився, мерщій запалив куреня, а сам біля вогнища давай квоктати і бігати кругом, як квочка. Підскочила і господиня до пожежі, але від діда ніякої речі не можна було добитись. Дід безперестанку квоктав, а хазяйка, переконавшись в його щирості, співчутливо сказала:
— Що то мати, що то діти.

Прокляті собаки

Ішов раз селом чабан, і напали на нього собаки. Згвалтувались, збіглись зі всієї вулиці і мало не розірвуть.
А чабан задом, задом відступає від них, відступає і не помітив, як у церкву задом зайшов. Оглянувся він, а саме правилось — людей повнісінько. Він і каже:
— От прокляті собаки, скільки вони сюди людей нагнали!

Лист до архієрея

В одному селі була дуже стара церква. І святі вже були старі. От громада і постановила написати до архієрея лист. Як постановили, так і написали.
«Архирею, — пишуть вони, — є в нас в церкві трошки дерев’яних святих і то не святі, а якесь дрантя. Матір божа, — пишуть вони, — чогось так згорбатіла і зігнулась, ніби її хто ззаду коліном гепнув, а з святого Миколая вже три роки порохно сипеться, Варвара здулась, як та ялівка, а святі апостоли розлізлись по стіні, як ті дурні барани по полю. Так от дозволь нам, архієрею, матері божій боки обламати, святу Варвару на шпуги взяти, апостолів дрючками до гурту зігнати, а старого Миколая, як він вже такий нікудишний, — вели закрити».
Так і невідомо, що відповів їм архієрей.

Чого вона не реве? Бо її дома нема

Купив чоловік корову, так жінка ніколи було її ні на пашу не пожене, не стріне проти череди; як подоїла, так і пішла собі. От він баче, що пропала корова, узяв та й продав її, так що і жінка не знала.
Прийшов вечір, він і пита її:
— А що, здоїла корову?
— Та здоїла, —каже.
А її й близько не чути.
На другий день знову пита.
— Та здоїла,— каже.
І на третій тії ж.
Ех, як ухватить же він її:
— Як же ти, — каже, — доїла, що я її уже третій день як продав?
А вона дурна:
— То-то я слухаю, чого вона не реве? Бо її дома нема.

Невдала кутя

Жінка зварила на різдво кутю. Чоловік пішов з нею, щоб обійти навколо хати три рази, так, як церковний звичай велить; обійшов раз і стукає в причілок. Жінка питає:
— Хто прийшов?
— Сус Христос!
— Просимо ввійти!
Обійшов чоловік другий раз, стукає. Жінка знову питає:
— Хто прийшов?
Той знову каже:
— Сус Христос!
Жінка йому:
— Просимо!
Обійшов чоловік третій раз, стукнув макітрою і розбив, а кутя вилетіла на сніг. Жінка питає:
— Хто прийшов?
Чоловік відповідає:
— Чорт! Іди та збирай кутю з снігу!

От нещастя — не причастя: дав рубля і не наївся!

Один дядько хотів наїстися меду і пішов причащатися. Але піп, звісно, дає по маленькій ложці вина і проскури. А дядько думає:
«Та й що то мені, як псові муха». – Та й вирішив: — Ану, дам рубля! — І дав попові рубля. А піп йому знову маленьку ложку. Тоді дядько розсердився та й каже:
— От нещастя — не причастя: дав рубля і не наївся!