Лист до архієрея

В одному селі була дуже стара церква. І святі вже були старі. От громада і постановила написати до архієрея лист. Як постановили, так і написали.
«Архирею, — пишуть вони, — є в нас в церкві трошки дерев’яних святих і то не святі, а якесь дрантя. Матір божа, — пишуть вони, — чогось так згорбатіла і зігнулась, ніби її хто ззаду коліном гепнув, а з святого Миколая вже три роки порохно сипеться, Варвара здулась, як та ялівка, а святі апостоли розлізлись по стіні, як ті дурні барани по полю. Так от дозволь нам, архієрею, матері божій боки обламати, святу Варвару на шпуги взяти, апостолів дрючками до гурту зігнати, а старого Миколая, як він вже такий нікудишний, — вели закрити».
Так і невідомо, що відповів їм архієрей.

Чого вона не реве? Бо її дома нема

Купив чоловік корову, так жінка ніколи було її ні на пашу не пожене, не стріне проти череди; як подоїла, так і пішла собі. От він баче, що пропала корова, узяв та й продав її, так що і жінка не знала.
Прийшов вечір, він і пита її:
— А що, здоїла корову?
— Та здоїла, —каже.
А її й близько не чути.
На другий день знову пита.
— Та здоїла,— каже.
І на третій тії ж.
Ех, як ухватить же він її:
— Як же ти, — каже, — доїла, що я її уже третій день як продав?
А вона дурна:
— То-то я слухаю, чого вона не реве? Бо її дома нема.

Невдала кутя

Жінка зварила на різдво кутю. Чоловік пішов з нею, щоб обійти навколо хати три рази, так, як церковний звичай велить; обійшов раз і стукає в причілок. Жінка питає:
— Хто прийшов?
— Сус Христос!
— Просимо ввійти!
Обійшов чоловік другий раз, стукає. Жінка знову питає:
— Хто прийшов?
Той знову каже:
— Сус Христос!
Жінка йому:
— Просимо!
Обійшов чоловік третій раз, стукнув макітрою і розбив, а кутя вилетіла на сніг. Жінка питає:
— Хто прийшов?
Чоловік відповідає:
— Чорт! Іди та збирай кутю з снігу!

От нещастя — не причастя: дав рубля і не наївся!

Один дядько хотів наїстися меду і пішов причащатися. Але піп, звісно, дає по маленькій ложці вина і проскури. А дядько думає:
«Та й що то мені, як псові муха». – Та й вирішив: — Ану, дам рубля! — І дав попові рубля. А піп йому знову маленьку ложку. Тоді дядько розсердився та й каже:
— От нещастя — не причастя: дав рубля і не наївся!