Вірний друг

Один чоловік посіяв просо. Через якийсь час прийшов подивитися, як воно зійшло. Глянув — усе просо заросло бур’янами. Махнув чоловік рукою та й каже: «Най його чорти полють». А чорти сиділи під межею і чули це. Чоловік поїхав, а вони всі зібралися та й випололи просо.
Через деякий час поїхав той чоловік знову на свою ниву. Приїхав, дивиться, просо виполене і вже високе виросло. Підходить він до проса, аж тут звідкись узявся чорт і спиняє його. «Це ж моя нива, — каже чоловік, — чого ж ти мене не пускаєш?» — «Нива то твоя, але обробив її не ти. Як хочеш, щоб я віддав тобі це просо, то приведи і покажи мені свого найвірнішого друга».
Поїхав чоловік додому і задумався. Кого вести до чорта, хто найвірніший друг? Тільки власна жінка. І повіз чоловік свою жінку.
Приїхали вони в поле, чекали, чекали чорта, а його нема. Настав вечір. Чоловік випряг коні, дав їм їсти і ліг з жінкою під возом. Заснули вони, аж тут підходить чорт і тихенько будить жінку. Вона прокинулась і хотіла крикнути, а чорт їй: «Тихо, не кричи. На тобі оце золото і вбий свого чоловіка. А як уб’єш, то дам ще більше». Та й дав їй ніж. Узяла жінка ніж і замахнулася на чоловіка. І в цю мить чорт розбудив його. Прокинувся чоловік, вибив у жінки ніж, закинув його і давай молотити жінку!
Чорт каже: «Бачиш, це не вірний твій друг».
Поїхав чоловік додому і думає: «Хто ж мій вірний друг?» Думав він, думав і не міг додуматися. Та взяв Рябка, прив’язав його ззаду до воза і знов поїхав до свого проса. І знов чекав аж до вечора, і застала його ніч. І знов ліг чоловік спати під возом.
Заснув чоловік, а до воза підходить чорт. Приступив чорт до собаки і простягнув йому кавалок ковбаси, щоб не гавкав. А собака почав гавкати і збудив хазяїна. Той встав, а чорт показав на собаку і каже: «Оце твій надійний і вірний друг».
І чорт віддав хазяїнові просо.

Про вірну дружбу

В одній невеликій країні правив хан. Він був боягузливий і недовірливий. Нікому не вірив, у кожній людині підозрював ворога. Тому й друзів у нього не було. Якщо хтось йому не так поклонився, не так подивився, не так повернзпзся, того хапали і запроторювали до зіндану. Якщо наглядачі доповідали ханові, що хтось з підданих погано про нього відізвався — такого вішали на майдані.
Хан побудував собі кам’яний палац з високою вежею, щоб можна було спостерігати за тим, як страчують людину. Палац оточив потрійною стіною, щоб не прокрався зловмисник. Але й цього хану здалося замало. Видав він указ, що кожен, хто повідомить ханові про людину, яка намислить зчинити йому зло, отримає за повідомлення золотий.
Дуже швидко в ханстві перестали жартувати, співати, сміятися, справляти свята. І не було такого дня, щоб на майдані перед палацом за доносом не вішали кого-небудь.
Одного разу зібралися в місто на базар двоє друзів, двоє сусідів. Один поніс продавати сир і масло, другий — фрукти зі свого саду. Дорогою до них приєднався ще один чоловік з їхнього села. Йдуть вони і розмовляють поміж собою, а коли проходили повз палац, де за доносом готувалися повісити чергову жертву, один з друзів візьми та й скажи, що коли й далі так підуть справи, то через кілька років у країні нікого, окрім хана, судді й ката, не залишиться.
Весь день провели друзі на базарі. Попродали свій то- вар, купили своїм домашнім гостинці, і тільки третій, який сподівався що-небудь заробити на ринку, так і залишився з порожніми руками. Не хотілося йому повертатися додому без гостинців — та що вдієш! Ось тут він і згадав про ханський указ і заквапився до палацу! Суддя вислухав його повідомлення, все записав і виплатив за донос один золотий.
Повернувся той, третій, односелець-виказувач на ринок, але гостинців не став купувати, злякався, що друзі здогадаються, звідки в нього взявся золотий. Не встигли односельці вийти з ринку, як до них підбігла варта, схопила «винного» і кинула його до зіндану. Другий вирішив залишитися і зачекати, чим закінчиться суд. Третій же вирушив додому один.
Вранці «винуватого» вивели із зіндану, і суддя зачитав вирок, що за наклеп на хана і його вірних слуг селянина буде повішено.
Підвели селянина до шибениці, накинули на шию петлю. Суддя запитав, яким буде останнє бажання засудженого. Той подумав і сказав, що хотів би перед смертю побачитися зі своєї сім’єю, попрощатися з рідними та близькими.
Суддя вислухав і відповів, що він дозволить засудженому піти в село і попрощатися з рідними та близькими, якщо хтось із присутніх на страті погодиться простояти з петлею на шиї до заходу сонця.
На слова судді з юрби вийшов сусід і сказав, що він погоджується замінити друга.
Добіг селянин до свого села, попрощався з рідними та близькими і — назад, у місто, так і не сказавши дружині й дітям правди. Тільки-но вийшов він за село, як почалася злива і дорога перетворилася на справжнісіньке болото. Мокрий і знесилений доплентався селянин до лісової галявини, через яку пролягала дорога, полегшено зітхнув, що злива зшіухла і що він встигне вчасно дістатися до міста. Аж тут зненацька з’явилися розбійники, схопили його, зв’язали і поволокли в хашд. Приволокли і поставили перед отаманом зграї. Не втримався селянин і гірко заплакав. Здивзшався ватажок розбійників і запитав:
— Отже, гроші тобі дорожчі, аніж життя?
На що селянин відповів:
— Не грошей мені шкода. Немає іх у мене, можете перевірити. Шкода мені друга, який замість мене стоїть під шибеницею з петлею на шиї. Якщо я не встигну повернутися до заходу сонця, його повісять замість мене.
— У чому ж ти провинився перед ханом? — запитує ватажок.
— Я сказав, що коли так вішатимуть, то через кілька років у країни залишиться тільки хан, суддя і кат…
Засміявся отаман:
— Ти правильно сказав. Але хто ж доніс на тебе?
— Чоловік з нашого села. Він ішов з нами на базар…
— А-а, це напевно той, у якого ми вчора відібрали золотий.
Отаман наказав сідлати коней і доставити селянина до
міських воріт. Суддя вже приготувався подати катові сигнал, як на майдан вибіг селянин. Він піднявся на ешафот, обняв друга і надів на шию собі петлю.
Хан, який сидячі на вежі, зі злорадством чекав, коли повісять чоловіка, який повірив другу, побачивши, що селянин повернувся, був просто вражений. Адже він не вірив у дружбу і в нього ніколи не було близького друга. Хан послав слугу зупинити страту і сказати, що він дарує селянину життя.
Поверталися друзі додому і раптом почули стогін, що долинав із-за дерев. Вирішили підійти й подивитись хто ж це там так стогне? Кому потрібна їхня допомога?
Підійшли вони до глибокої ями, зирк — а на дні лежить їхній односелець. Витягли його, а він ледве ноги переставляє, весь у синцях, одяг на ньому порваний. Це так його віддухопелили розбійники, поки не витягли з-під язика золотий.