Нюхарі та курії

Померла в чорта мати. Поклав він її й позганяв усіх чортів голосити. Зібрались курії з люльками, а нюхарі з ріжками. Ось курії сіли в рядочок біля чортової матері, а нюхарі – в другий. Курій що потягне з люльки, то й плюне чортовій матері межи очі – так усю її й обплювали; нюхарі сидять собі смирненько, і коли потягне якийсь тютюну з ріжка, то з очей покотяться сльози, наче він плаче. Дивиться чорт, дивиться та й каже: “Добра це річ – нюхати тютюн: і себе повеселиш, і за іншим поплачеш”.
Дізнались люди, що чорт похвалив нюхарів, і давай і собі товкти тютюн та потягувати з ріжка, як ті чорти, що голосили за чортовою матір’ю.

Як п’яниця записав душу чортови і як визволив си з того

Отже, був такий оден, що був п’яниця, та йшов з коршми та й погадав собі що коби мині дав хто тілько грошей, що-бим міг за то пити, то яби записав душу свою. Недалеко прийшов, та й зострітив єго пан, а то в ночі. Каже до нього: Щось гадав перше? — Каже: Що-м гадав? Що коби хто тілько грошей дав, абих мав за що їсти й пити, то бих душу дав! — А той каже: Йди до дому, підпиши си мині, та копай собі яму в коморі. — Він прийшов домів, ще собі закликав сусіда, аби му поміг викопати яму і пішов спати. Виходит рано, дивит си до комори, є насипано повна яма грошей ; він пішов поскликав сусіди, приніс напою, їсть, п’є, є за що. Вело си, кілько вело, довгий час пив і сусід забавлявв. При тих пиятиках сусідам сказав, як то є. Сусіди си єго збояли і говорили один до другого: Та ми з ним як мемо пити, то не тяжко, аби і наші душі не пішли! — От ніхто не приходит, кого кличе, не хоче йти. Та смутно єму самому. Приходять до нього два старці, та просять си на ніч, а він з охотов каже: Ой, я би вас приймив, хоть би й вас кілько було, бо мене якось люде си сцурали, що не хочут д’мині приходити
і забавляти си. — Він файно тих старців погостив, давав їсти й пити, переночували, він хоче, аби вни си з ним забавили — а вони хотят відходити. Кажут до нього: Ми си бавити не будемо, бо ми є подорожні, але що ти від нас хоч, що ти нас так файно гостив? — Він каже: Я від вас не хочу нічо, хоть-бисте й тиждень сиділи зо мнов, то я від вас нїчо не хочу. — Вони кажут: Жадай від нас що, то ми тобі дамо! — Каже: Я би від вас жадав, коби ви мині то дали, аби як я скажу, кому де сісти, то аби сидїв, доки я не скажу встати, аби не встав, та й абих як такі кліщі, кого ймут, то аби держили, доки я не скажу пустити! — Кажут тоті старці: Будеш мати тото! — Отже прийшов тот час, коли мали єго брати; стрітив єго на дорозі знов тот, що був з ним у ночі. Каже: Вже приходит тобі час іти зо мнов, знаєш щос-си записав. — Він каже: Я знаю, але ходім ид’хати, най си роздякую з жінков. — Прийшли д’хати, він сказав тому чортови: Сідай на лаву! — Сів, сидів так довго, тот ни казав уставати, а він не вставав, аж зачав си просити: Пусти мене, я вже більше по тебе приходити не буду. — Він єго пустив, чорт пішов; чорти на него другі сварили: Чому ти єго не припровадив? тай післали другого за ним. Другий як прийшов ид’нему, то він сказав: Доків я си зрихтую, то генди є грушка та вилізь
на грушку та їж грушок. — Чорт виліз на грушку — а він сказав,
до него: Сиди ж там! — Сів на грушку та й сидів у ніч і в день. Хлопці камінем метали, єго збиткували так, що там аж просив си, казав: Дарую тобі всьо, лиш пусти мене відси! — Він єго пустив, а вони прислали за ним третього, того, котрий був найстарший межи ними, на ногу кривий. І тот май ліпше си взяв до нього і сказав до нього: Що ти будеш мудрувати коли ти си підписав?! — А він каже: Я не хочу з тобов нічо мудрувати, поможи мині коня підкувати! — Пішов, зібрав кліщі, свій варстат, який мав, дав чортови ногу держати, імив чорта тими кліщами, кліщі приклав до кузні так, що він ходит собі куди треба, а чорт у кліщах сидит. І зачав си у нього просити, що вже по нього ніхто не буде приходити. Сказав тот коваль до чорта: Віддай
мині письмо тото, котре я вам си підписав, та тогди тя пущу! — Тот взяв віддав єму письмо. І напив си і наїв, своєв смертев вмирав і ще свої кліщі на тот світ забрав і казав смерти : Веди мене до пекла! — Смерть го повела; чорти, як уздріли, що вона го веде, двері позамикали і не хотіли єго там пустити, бо казали: Ти нас збиткував там, та й тут бись з нами таке робив! та й не пустили.

Війт-лупій у пеклі

Так перед давнім часом був війт на Жаб’ю і дуже любив здирати людей і у війтівстві умер; прийшов погріб з опроводом, взяли з хати і на дорозі звіяла си така вихір, що з тих людей, котрі його несли на барах, тота вихір взяла трупа із трунвов з межи людей і так вони си вчинили, що неувиділи, де він си дів. Другої чи третьої днини йшли люде у полонину, у Чорногору, і найшли порожню трунву під полонинов на плаю, приперту до смереки, порожню. Потім відтак чоловік ніс бриндзу трьома кіньми по-через Чорногору, називає си Понад Засуви або Полиці. Його таменьки присів туман, та й зблудив
з дороги. Прийшов д’ньому пан з двома паничами, питає його: Куда ти ходиш? — Той каже: Несу бриндзу до Сегота, там заблудив, що не знаю в котру дорогу йти! — А він каже: Скидай з коней! — А той каже: Я з коней не му скидати, бо я сам на коні не візьму відтак! — Я тобі сам скину і сам покладу! — Відтак зняли з коней, той сказав коні пустити і взяв його з собов. Так недалеко вони прийшли. Завів його той пан до великих дворів. Вів його через 12 дверей; 12-двері не отворив, але казав йому дивити си крізь візітирку; сиділо таменьки
більше війтів і побережників, і той війт, котрий вмер на Жаб’їм,
і його мертвого взяло з межи людей, то він добре його пізнавав. І той пан справив його і питав його: Чи ти його пізнаєш? — Коло тих, шо там сиділи, то льокар коло кождого із збанком і з питтям, в них кождого пугар [келих] у руках і що вип’є, то той з збанком в руках насипає, а другий булавов б’є в шию і каже: — Пий! — Як він си завернув відти, та й той пан відвів його назад із паничами і’д його коням. Де коні лишив там і найшов; склали йому бриндзу на коні, справили його на дорогу. Мрака си проступила, зробив си ясний день, а тоті пани, то були злі духи — чорти!

Св. Николай безгрішний і грішний

Св. Николай, як був малий, то жив у пущі без діді і без нені, но одна олениця була з ним, що го годувала. Він не знав тоді ніякі молитви, но мав дві колоди. Почерез ті колоди він штрикав. Як почерез більшу штрик, то казав: То Тобі Боже! — а як почерез меншу штрик, то казав: То мені, Боже! — Так жив довгий час. Аж раз почерез ту пущу їхав піп на друге село паски святити, та й слухає, щось говорить. Він наблизив си, дивит си, а то якийсь чоловік. — Що ти тут робиш? — Він, Николай, каже: — Мені тут так назначено, аби я тут був. — Що ти так штрикаєш і таке говориш: то Тобі, Боже, то мені, Боже?— Я так си Богу молю! — каже Николай. — То ти так си Богу молиш ? — каже піп. Зачав му проводити, а вин такий пам’ятливий, що раз му проведеш молитву, а він то все викаже. Миколай питає: Ви куда йдете ? — Йду там а там паски святити! — Я би йшов з вами! — Чому, йди. — Пішли вони і приходять до води. Піп зачав брести, а Миколай каже: Чо ви бредете, коли такі красні молитви знаєте? — Піп каже: Не знаю! — Миколай пішов за попом водов, але не потавав [потопав].
Прийшли до церкви. Миколай став у церкві і видить всьо. Люде і піп не виділи нічо. Миколай си дивить, а то чорт возить шкіру з буйвола за ногу (волочить за собою) і стає перед людьми, а хто си засміє або заговорить, то записує на тій шкірі. Вин приходив з пару раз до Миколая і вішкірив си, чиби си Миколай не засміяв ; але Миколай не засміяв си. Аж чортові хтось ту шкіру приступив, а чорт як сіпнув аж перднув, а тоді Миколай засміяв си, та й чорт го записав на шкірі межи грішники. Аж прийшло з церкви вертати си, то піп брів та й Миколай уже потавав, бо грішний з церкви вийшов і мусів брести.

Про козу

Коза – невдала спроба чорта створити, наслідуючи Бога, корову. При цьому чорт, зліпивши козу, ніяк не міг дати їй життя. Коли ж Бог, на прохання чорта, дав їй життя і коза побігла, чорт, аби якомога ближче розгледіти її, схопив козу за хвіст і ненароком одірвав його. Так коза й залишилася назавжди з одірваним хвостом.

На доказ створення кози чортом кажуть, що від кози відьма ніколи не може відібрати молока, навпаки, вона навіть боїться кози; водночас якщо козу окропити свяченою водою, вона зараз же пропаде.

Чорт полюбляє бавитися з козою як зі своїм створінням, а тому її вважають за потрібне тримати, для забави чортові, у стайнях, – в такому разі він кидає мучити коней.

Або дику козу чорт прижив зі своєю жінкою; тому є приказка: “тебе десь чорт сплодив на дикій козі”.

Бідний, чорт і прошак

Ішов бідний у світ шукати хліба. Найшов його тот, щезун [чорт], і питає: Куда йдеш? — Йду, аби найти чим свою душу і діти погодувати! — Щезун каже: Дам тобі хліба, дев’ять вепрів годованих, як за рік відгадаєш дев’ять загадок: чого є одно, чого є 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ? — Бідний погадав і каже: Добре, відгадаю! — Розійшли си. Бідний вернув си до дому. Наблизив си рік, а чоловік си журить. У вечір підходить до хати прошак [жебрак] і просить си на ніч. Чоловік каже: Ні, брате, не можу тя приймити на ніч, бо я зараз гину! — Не бій си, не маєш гинути, а прийми на ніч! — Добре, але де тя діну, бо я си вилагоджую на смерть. — Умив си, обрив си, убрав си, поклав си на лавицю, зажог й свічку і так як умер. Прошак поклав си на приспі; аж загуділо, задудніло, зашуміло, забутило: надлетів щезун. Прийшов до ґазди: Гов! Чи ти дома? — Прошак відзиває си: Що потребуєш? — Потребую загадки за 9 вепрів! — Питає чого є 1, чого 2, 3, 4…. 9? — А тот відповідає: одно сонце на небі, двоє очей, троє – трійця у церкві, чотири коліс у возі, п’ять пальців, шоста долоня, сім братів як си б’ють най си осьмий не мішає, дев’ять вепрів вигулив у дурня. — Щезун на це перднув і каже: На маєш це на цибулі!

Триюда у ланцах і як він урвав ся

Триюда-Арідник, як би урвав си з дванадцяти ланців, то си світ скінчить. Раз він був си урвав і хотів цілком світ зігнати до купи. А Господь Бог, отець наш, каже єму: Стій! Я маю більшу путеру [тут: міць, силу, могутність] від тебе. Я не хочу світ тратити; я хочу, аби ти знов був присилений так, абись си нікуди не ввихнув. — І в тім часі нараз земля розступила си, а Ірод потав у землю по саму шию.
А Господь каже до нього. Видиш, що я маю більшу путеру від тебе! Ти аж тоді маєш си з ланців урвати, як діти ни мут [не матимуть, не будуть] ходити у живний четвер за кукуцами [маленькими хлібцями], а парубки як ни мут ходити на Великдень за писанками по дівках!
Сам Триюда прикований; він зсилає на землю своїх явидників [чортів]; вони сидять під виворотев [вивернутими деревами]; того дерева не вольно ані рубати ані ковбки класти; явидники перебігають границями сел, дорожищами (де три дорозі сходять си), або де три плоти у купі; як вони що несуть, то припочивають на такім плоту або на остреві порожній, як з неї заберуть сіно, а вона літує порожня; він каже, що тото для нього лишено; там припочиває явидник, як хапає жида на судний день. Як сіно кладуть у стіг, зараз остреву витягають, та кладуть на опліт.
Буде тому яких двадцять років, або м’ більше, як він знов був урвав си. Гуцули присягають, що його виділи як він летів попід облаки конем білим, сам такий великий, такий чорний, такий страшний, такий поганий, що пуду [страху] давало! Люде гадали, що вже світ си кінчає. Він як летів облаками, то громи били і блиски били; де він йшов поверх лісів, то ліс упав як від коси трава падає, а смереки таки терло, а так щось фівкало, що люде си перепудили, що гадали, що гине світ. Де йшов поверх хати, цілком дах як урвало в хаті, то занесло Бо’ знає куда. На Красноилї є на вігоді така маленька церковця, що називають каплицьов. Отжеж як він йшов, то з тої каплички з обрубини урвало дах тай занесло до Білоберезки з хрестами зовсім. Отже, щастя від Бога, що Бог так дав, що ті дванадцять ланців ймили його назад і вже не пустять, поки діти мут ходити на кукуци у живий четвер.