Про козу

Коза – невдала спроба чорта створити, наслідуючи Бога, корову. При цьому чорт, зліпивши козу, ніяк не міг дати їй життя. Коли ж Бог, на прохання чорта, дав їй життя і коза побігла, чорт, аби якомога ближче розгледіти її, схопив козу за хвіст і ненароком одірвав його. Так коза й залишилася назавжди з одірваним хвостом.

На доказ створення кози чортом кажуть, що від кози відьма ніколи не може відібрати молока, навпаки, вона навіть боїться кози; водночас якщо козу окропити свяченою водою, вона зараз же пропаде.

Чорт полюбляє бавитися з козою як зі своїм створінням, а тому її вважають за потрібне тримати, для забави чортові, у стайнях, – в такому разі він кидає мучити коней.

Або дику козу чорт прижив зі своєю жінкою; тому є приказка: “тебе десь чорт сплодив на дикій козі”.

Бідний, чорт і прошак

Ішов бідний у світ шукати хліба. Найшов його тот, щезун [чорт], і питає: Куда йдеш? — Йду, аби найти чим свою душу і діти погодувати! — Щезун каже: Дам тобі хліба, дев’ять вепрів годованих, як за рік відгадаєш дев’ять загадок: чого є одно, чого є 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ? — Бідний погадав і каже: Добре, відгадаю! — Розійшли си. Бідний вернув си до дому. Наблизив си рік, а чоловік си журить. У вечір підходить до хати прошак [жебрак] і просить си на ніч. Чоловік каже: Ні, брате, не можу тя приймити на ніч, бо я зараз гину! — Не бій си, не маєш гинути, а прийми на ніч! — Добре, але де тя діну, бо я си вилагоджую на смерть. — Умив си, обрив си, убрав си, поклав си на лавицю, зажог й свічку і так як умер. Прошак поклав си на приспі; аж загуділо, задудніло, зашуміло, забутило: надлетів щезун. Прийшов до ґазди: Гов! Чи ти дома? — Прошак відзиває си: Що потребуєш? — Потребую загадки за 9 вепрів! — Питає чого є 1, чого 2, 3, 4…. 9? — А тот відповідає: одно сонце на небі, двоє очей, троє – трійця у церкві, чотири коліс у возі, п’ять пальців, шоста долоня, сім братів як си б’ють най си осьмий не мішає, дев’ять вепрів вигулив у дурня. — Щезун на це перднув і каже: На маєш це на цибулі!

Триюда у ланцах і як він урвав ся

Триюда-Арідник, як би урвав си з дванадцяти ланців, то си світ скінчить. Раз він був си урвав і хотів цілком світ зігнати до купи. А Господь Бог, отець наш, каже єму: Стій! Я маю більшу путеру [тут: міць, силу, могутність] від тебе. Я не хочу світ тратити; я хочу, аби ти знов був присилений так, абись си нікуди не ввихнув. — І в тім часі нараз земля розступила си, а Ірод потав у землю по саму шию.
А Господь каже до нього. Видиш, що я маю більшу путеру від тебе! Ти аж тоді маєш си з ланців урвати, як діти ни мут [не матимуть, не будуть] ходити у живний четвер за кукуцами [маленькими хлібцями], а парубки як ни мут ходити на Великдень за писанками по дівках!
Сам Триюда прикований; він зсилає на землю своїх явидників [чортів]; вони сидять під виворотев [вивернутими деревами]; того дерева не вольно ані рубати ані ковбки класти; явидники перебігають границями сел, дорожищами (де три дорозі сходять си), або де три плоти у купі; як вони що несуть, то припочивають на такім плоту або на остреві порожній, як з неї заберуть сіно, а вона літує порожня; він каже, що тото для нього лишено; там припочиває явидник, як хапає жида на судний день. Як сіно кладуть у стіг, зараз остреву витягають, та кладуть на опліт.
Буде тому яких двадцять років, або м’ більше, як він знов був урвав си. Гуцули присягають, що його виділи як він летів попід облаки конем білим, сам такий великий, такий чорний, такий страшний, такий поганий, що пуду [страху] давало! Люде гадали, що вже світ си кінчає. Він як летів облаками, то громи били і блиски били; де він йшов поверх лісів, то ліс упав як від коси трава падає, а смереки таки терло, а так щось фівкало, що люде си перепудили, що гадали, що гине світ. Де йшов поверх хати, цілком дах як урвало в хаті, то занесло Бо’ знає куда. На Красноилї є на вігоді така маленька церковця, що називають каплицьов. Отжеж як він йшов, то з тої каплички з обрубини урвало дах тай занесло до Білоберезки з хрестами зовсім. Отже, щастя від Бога, що Бог так дав, що ті дванадцять ланців ймили його назад і вже не пустять, поки діти мут ходити на кукуци у живий четвер.

За що Юда прикований

Юда прикований за то, що він на Бога приключку мав! — Господь вибрав спершу нарід із пекла, коли Христос муками єго викупив. Три дні і три ночі йшов нарід з пекла, доки не вийшов.
Юда рув [плакав] за тим народом вибраним.
Бог каже: Не плач! Буде пекло! Я тобі дам самі війти, начальники, великі пани і царів! — Але він (Юда) жде того часу; кує ланци, аби як Бога имити, а потім сам старшувати. Бог питає: На кого то? Як то буде в нім сидіти? — А він каже: Ануко, сідайте й спробуйте, як то воно буде! — Бог каже: Не знаю як сідати, ануко покажи, сядь сам уперед! — Він сів, поклав ланци собі на руки, а Бог перехрестив, поблагословив ланци тому на руках, а ланци зліпили си, сковали си, а він як зарув, то вся фоя обпала д’землі й земля затрясла си.
Від тоді він сидить у ланцах.

Бог, Христос і диявол

До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре, — дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.
Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води — Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол не пускає:
— У мене, — каже, — розписка є…
— Ну, покажи, — каже Христос.
Лукавий пірнув раз — не знайшов, пірнув удруге — не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла.
Надворі мороз, вітер — аж дух забився! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнути.
Христос питає:
— А що, дістав розписку?
— Нема.
Взяв Христос і повипускав душі з пекла.
Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Дарунок

Женився парубок і взяв одну дівку. От раз погнала вона корів пасти і дуже замерзла. Була тоді осінь холодна. Ну і пригнала вона корів скоріш додому.
Коли заходить до хати, то бачить, що на столі все до гостини приготовлено. Залізла вона скоріш на піч і лягла спати. Аж просипається від крику в хаті. А там повно панів, все п’ють, гуляють, сміються. Коло дванадцяти гадин повилазили з-за столу й питають господаря, що він дасть їм в дарунок. Він говорить, що у нього є тьолка, то беріть. А вони кажуть, що не те. Тоді він каже, що беріть барана. Знов не те.
— Дай нам душу, — кажуть.
— Ну що ж маю робити, — каже свекор, — беріть ту, що на печі.
Записали вони те все на бумажці і десь ділись.
Невістка цілу ніч не спала, а все думала. Раненько пішла до своєї матері і там дуже захворіла. Вночі до неї прийшов ангел і сказав, що її Бог до себе забирає. В четвер будуть похорони. Невістка дуже плакала тому, що помирати не хотіла.
От в четвер вже її хоронять. Викопали могилу, принесли труну, а могила засипана. Почали вони знов копати. І що не викопають, то вона знов засипеться. Раптом з лісу вийшов чоловік. От його питають, що їм робити. А він їм каже: поставте зверху і йдіть собі. Вони пішли, а коли оглянулись, то труни вже не було, десь поділась.

Бог, Христос і диявол

До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре – дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.
Народився Христос. Прийшов час хреститься. Він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води – Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол не пускає:
– У мене, – каже, – розписка є…
– Ну, покажи, – каже Христос.
Лукавий пірнув раз – не знайшов, пірнув удруге – не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла.
Надворі мороз, вітер – аж дух забився! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнути.
Христос питає:
– А що, дістав розписку?
– Нема.
Взяв Христос і повипускав душі з пекла.
Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.