Дев’яносто дев’ять золотих

Кримськотатарська казка

Сусідили в одному селі багатий та бідний. Щоразу, коли вони приходили до мечеті молитися, наприкінці бідний неголосно промовляв: «Господи, прояви свою милість, пошли мені сто золотих, та тільки рівно сто — і жодним золотим менше! Якщо ти виконаєш моє прохання, я принесу в жертву десять овець і запрошу на подячний молебен усе село».
Набридло багатому слухати щоразу одне й те ж саме прохання і вирішив він зло пожартувати з сусіда. Багатий поклав до свого парчевого гаманця дев’яносто дев’ять золотих і наказав слузі, щоб той, коли в хаті бідного нікого не буде, прокрався і підвісив гаманець до стелі.
Повертаються сусіди з мечеті, бідний заходить до оселі і помічає гаманця, що звисає зі стелі. Зняв бідний гаманець, висипав золото, порахував — дев’яносто дев’ять золотих! Помолився бідний Богу і заквапився до сусіда-багатія похвалитися Божим подарунком. Багатий уже вкотре висміював його перед односельцями. Бідний показав багатому гаманця і каже:
— Хочеш переконатися в Божій милості? Ти весь час сміявся наді мною, що Бог мою молитву ніколи не почує. А він почув і послав мені гаманець із золотом!
— Але ж у гаманці дев’яносто дев’ять золотих, а ти прохав сто! І щоб на жодного золотого менше…
— А ти звідки знаєш, скільки в гаманці золотих? — запитує бідний.
Багатий йому відповідає:
— Це я вирішив трохи покепкувати з тебе! Перевірити, чи візьмеш ти дев’яносто дев’ять золотих, чи ні. Ти ж клявся, що менше ніж сто золотих не візьмеш… Отже, ти, до того ж, обманив іще й Всевишнього!
— Але ж ти забув додати сюди ще й вартість гаманця, адже він парчевий і коштує не менше ніж золотий, поглянь на нього!
Багатий відповідає:
— Що мені на нього дивитися, це мій власний гаманець! І якщо ти не повернеш мені гаманця із золотом, доведеться мені відвезти тебе в місто до судді, нехай він нас розсудить!
— Гаразд, — відповів бідний, — я згоден поїхати до судді, нехай він розсудить нас.
Холодного морозного ранку поїхали сусіди в місто. Багатий — в теплій овечій шубі, підперезаний дорогим поясом, верхи на доброму коні, а бідний у рваному халаті, верхи на своєму старому худому віслюку. Не проїхали вони й півдороги, як бідний зупинився;
— Все, я далі не поїду. Я промерз до кісток і повертаюсь додому. Тобі добре, ти в теплій шубі.
Нічого робити, довелося багатому віддати свою шубу бідному. Шуба ж бо коштувала менше ніж один золотий.
Одягнув бідний шубу, підв’язався дорогим поясом, а багатий одягнувся у рваний халат. Ідуть вони, їдуть, вже й місто замаячило вдалині, а бідний знов зупиняє свого віслюка:
— Все, я далі не поїду! Я пішки повертаюся додому. Тобі добре: ти на коні, під тобою сідло, а я іду на ребристій спині віслюка — і в мене вже всі кісточки болять.
Нічого не вдієш, довелося багатію поступитися сусідові своїм конем. Адже ж коня можна було купити лише за один золотий. Виліз бідняк на коня, багатий осідлав віслюка, і незабаром вони в’їхали в місто та прийшли до міського судді. Суддя наказав кожному з них викласти свою скаргу.
Першим, усе як було з гаманцем, розповів багатий. А по всьому й каже:
— О шановний суддя! Цей бідняк не тільки гаманець, а, видно, й коня мого хоче привласнити!
А бідний лиш посміхається:
— Бачте, шановний і справедливий суддя! В цього брехуна повертається язик називати мене бідним! Його послухати, то й моя нова шуба і цей дорогий пояс також належать йому…
Багатий вкрай розлютився:
— Ти хочеш сказати, що цей порваний халат, який на мені, це не твій халат, а мій?! Ах ти, голодранцю нещасний! Та я тебе…
Але суддя не дав багатому договорити:
— Якщо ти й далі ображатимеш цього високоповажного добродія, то я накажу аскерам прив’язати тебе до стовпа і всипати сорок палиць…
I щоб остаточно вирішити, хто ж із цих двох усе-таки правий, суддя попросив показати йому гаманця із золотом.
Бідний подав йому гаманець. Суддя переконався, що в ньому й справді дев’яносто дев’ять золотих, і, дивлячись на арабський напис, вишитий на гаманці, запитав:
— Хто з вас мені скаже, який вислів вишитий на цій парчі?
Багатий знизав плечима, його ніколи не цікавило, що ж вишито на його гаманці. А от бідний посміхнувся. Колись тут, у місті, він проходив повз базарний ряд, де продавали гаманці, і запитав, скільки ж коштує такий зелений гаманець, який бачив у багатія. Продавець назвав ціну. Тоді бідний спитав: а що означає вишитий на гаманці візерунок? Продавець відповів, що це слова з молитви, і в перекладі з арабської означає: «Бережи тебе Аллах!»
Посміхнувся бідний і каже:
— Шановний суддя! На цьому гаманці вишиті слова, які в перекладі з арабської мови звучать так: «Бережи тебе Аллах!»
Суддя присудив бідному парчевий гаманець із золотом, а багатого за богохульство, за його наклеп на достойну людину наказав покарати сорокома ударами палиць. Вирок тут же виконали.
Повернулися сусіди в село. Багатий ліг на м’яку постіль і лежав доти, доки не загоїлися на його спині рани від палиць. А бідний, як і обіцяв, зарізав десять овечок та й запросив усе село на подячну молитву.

Золото є, а радості нема

Кримськотатарська казка

Жили собі на світи два сусіди. Один багатий бай: дім — повна чаша, другий бідняк — повна хата дітей. Як тільки наставав вечір, багатий брав на засув ворота, випускав у двір злих собак і спав, прислухаючись до кожного шурхоту: чи не злодії бува?
А бідний щовечора повертався з роботи, приносив у вузлику крупу, дружина варила суп і годувала дітей та чоловіка. Поївши, бідняк брав саз і, граючи на нім, співав дітям веселі пісні, а діти підспівували йому. Бай не раз чув, як веселиться сім’я бідняка, і дуже дивувався. Якось він глузливо запитав у того:
— Послухай, сусіде, даю свою голову на відруб, що, коли у твоїй кишені півдня ритися, то й копійчини у ній не знайдеш! Чого це ти і твоя сім’я щовечора так веселитеся?
— Маючи хату, в якій можна ходити пригнувши голову, маючи їжу, від якої не зажирієш, маючи дітей, які вже навчились бігати, про що мені ще турбуватись і чого сумувати?
— Але ж діти твої незабаром виростуть, і ти мусиш подумати про їхнє майбутнє, — каже багатий сусід. — Ну, та гаразд, я подарую тобі горщик золота, і коли твої сини стануть джигітами, ти купиш кожному з них дім, коня і дружину.
Приніс бідняк золото додому, показав його дружині, дітям. Довго міркували над тим, як їм зберегти дорогоцінний дарунок, а потім узяли та й закопали горщик у дворі під деревом.
І відтоді затихли у дворі бідняка сміх, пісні, гамір. Лягаючи спати, він ні на хвилину не забував про золото, а багатий сусід, задоволений своєю винахідливістю, лиш посміхався у вуса.
Нарешті бідняк не витримав: на світанку він викопав горщика із золотом і прийшов до сусіда. Прийшов і сказав:
Забери, будь ласка, свій подарунок! Ти мені не горщика із золотом подарував, а величезну макітру клопотів.
Сказавши, поставив перед сусідом горщик і квапливо пішов додому.
Наступного дня у дворі бідняка знову залунали жарти сміх, пісні, на заздрість багатому сусідові.

Зате ж аршин малий

Один багач орендував у пана млина, де й хліб молов і сукно валив. За помол брав він з людей міру — корець збіжжя, а за сукно — платню від аршина.
Корець був у нього дуже великий. Люди стогнали та скаржились, а він і слухати нічого не хотів.
От пішли люди скаржитись до пана. Викликає пан багача та й виговорює його:
— Що ж ти, такий-сякий, зазнався: більше від пана береш! Чому в тебе такий корець великий?
— Та ж, пане, — каже багач, — що з того, що в мене корець великий, зате ж аршин малий!
— Бачите? Чого ж ви хочете? — звертається пан до скаржників. — За те ж у нього аршин малий!

Які харчі – така й робота

До хазяїна найнявся наймит та виїхав косити. Ото приїхав та й розмовляє з тією торбою, що з харчами була:
— Торбо, торбо, що в тобі є?
— Хліб та цибуля.
— Спати.
А хазяїн і послав на підслухи наймичку та як довідався, як наймит розмовляє з торбою, посила наймичкою другу торбу.
— Торбо, торбо, що в тобі є?
— Ковбаса, сало, паляниці, книші!
— Косити!

Кума не курить

Покумався бідний селянин з багатим. Коли б не завітав багатий до бідного в гості, бідний останню курку заріже, а пригостить кума.
Якось і бідному довелося побувати в тому селі, де жив його багатий кум. То ж мусив багатий запросити бідного до себе в гості.
«Хоч пообідаю добре», — думає бідний (був він голодний). І пішов до кума з охотою.
Сидять вони годину, сидять другу, а кум обідати не дає, лиш курить свою люльку та гостить кума якимсь смердючим тютюном.
Бачить бідний, що й сонце вже надвечір хилиться і їсти хочеться, аж в очах рябіє, та й каже:
— Піду я, куме, додому.
— Сидіть, куме, закурюйте. День тепер великий!
— Дякую щиро. Я вже покурив, пора й додому.
— Ваша справа, куме, — каже багатий, — заходьте частіше і куму беріть з собою.
— Спасибі, спасибі, кума не курить, — з досадою промовив бідний і пішов додому.

Як багач злодія за носа поводив

В одному селі були три багачі та до того ж і дурні. От вони на спаса поїхали в Липове на ярмарок волів продавати. Один швидко продав за шістсот карбованців, і в нього зразу ж витягнули гроші.
Другий продав у обід. Гроші теж витягнули в обід. А третій теж продав у обід, а гроші в нього витягнули, але ввечері.
От той, що в нього гроші витягнули ввечері, приїжджає додому і хвалиться жінці:
— От дурні мої куми! Вони тільки продали, у них зразу гроші й витягли.
— А в тебе? — питає жінка.
— Е, ти думаєш, що я дурний? Я їх поповодив за носа! Попомучив! У кумів зразу гроші витягнули, а у мене аж увечері! Не на такого напали!

Як багач покаявся

Жили два сусіди — бідний і багатий. Бідний ходив голодний та й пірваний. А одного разу він пішов до міста, побув там якийсь час та й купив корівчину.
Багач нагнувся через пліт — питає?
— Звідки маєш корівку?
— Заробив у місті грошей і купив на ярмарку. За три тижні куплю собі й коника. Тоді стану газдою!
«Ади, і жаба пнеться у воли!» — подумав багач.
І через три тижні газда сказав жінці:
— Ходімо у хащу. Як наш сусід буде вертатися з міста, то вб’ємо його й заберемо гроші…
Засіли вони в лісі. Чекали цілий день і добре зголодніли.
Надвечір уздріли бідного сусіда, що вертався з міста. Багач вискочив з корчів, ударив його сокирою — вбив. Забрали торбу і втекли у яр. Там одразу обмацали торбу, вивернули її, але знайшли лише окраєць хліба і кусень солонини.
Багач і його жінка зраділи і тому, бо дуже зголодніли. Їли, скільки їли, коли раптом жінка схопилася:
— Йой, чоловічку, зараз піст святий — великий гріх солонину їсти!
— Правду кажеш, жінко! Най бог простить… — і чоловік виплюнув із рота солонину та й перехрестився.