Золото є, а радості нема

Кримськотатарська казка

Жили собі на світи два сусіди. Один багатий бай: дім — повна чаша, другий бідняк — повна хата дітей. Як тільки наставав вечір, багатий брав на засув ворота, випускав у двір злих собак і спав, прислухаючись до кожного шурхоту: чи не злодії бува?
А бідний щовечора повертався з роботи, приносив у вузлику крупу, дружина варила суп і годувала дітей та чоловіка. Поївши, бідняк брав саз і, граючи на нім, співав дітям веселі пісні, а діти підспівували йому. Бай не раз чув, як веселиться сім’я бідняка, і дуже дивувався. Якось він глузливо запитав у того:
— Послухай, сусіде, даю свою голову на відруб, що, коли у твоїй кишені півдня ритися, то й копійчини у ній не знайдеш! Чого це ти і твоя сім’я щовечора так веселитеся?
— Маючи хату, в якій можна ходити пригнувши голову, маючи їжу, від якої не зажирієш, маючи дітей, які вже навчились бігати, про що мені ще турбуватись і чого сумувати?
— Але ж діти твої незабаром виростуть, і ти мусиш подумати про їхнє майбутнє, — каже багатий сусід. — Ну, та гаразд, я подарую тобі горщик золота, і коли твої сини стануть джигітами, ти купиш кожному з них дім, коня і дружину.
Приніс бідняк золото додому, показав його дружині, дітям. Довго міркували над тим, як їм зберегти дорогоцінний дарунок, а потім узяли та й закопали горщик у дворі під деревом.
І відтоді затихли у дворі бідняка сміх, пісні, гамір. Лягаючи спати, він ні на хвилину не забував про золото, а багатий сусід, задоволений своєю винахідливістю, лиш посміхався у вуса.
Нарешті бідняк не витримав: на світанку він викопав горщика із золотом і прийшов до сусіда. Прийшов і сказав:
Забери, будь ласка, свій подарунок! Ти мені не горщика із золотом подарував, а величезну макітру клопотів.
Сказавши, поставив перед сусідом горщик і квапливо пішов додому.
Наступного дня у дворі бідняка знову залунали жарти сміх, пісні, на заздрість багатому сусідові.

Зате ж аршин малий

Один багач орендував у пана млина, де й хліб молов і сукно валив. За помол брав він з людей міру — корець збіжжя, а за сукно — платню від аршина.
Корець був у нього дуже великий. Люди стогнали та скаржились, а він і слухати нічого не хотів.
От пішли люди скаржитись до пана. Викликає пан багача та й виговорює його:
— Що ж ти, такий-сякий, зазнався: більше від пана береш! Чому в тебе такий корець великий?
— Та ж, пане, — каже багач, — що з того, що в мене корець великий, зате ж аршин малий!
— Бачите? Чого ж ви хочете? — звертається пан до скаржників. — За те ж у нього аршин малий!

Які харчі – така й робота

До хазяїна найнявся наймит та виїхав косити. Ото приїхав та й розмовляє з тією торбою, що з харчами була:
— Торбо, торбо, що в тобі є?
— Хліб та цибуля.
— Спати.
А хазяїн і послав на підслухи наймичку та як довідався, як наймит розмовляє з торбою, посила наймичкою другу торбу.
— Торбо, торбо, що в тобі є?
— Ковбаса, сало, паляниці, книші!
— Косити!

Кума не курить

Покумався бідний селянин з багатим. Коли б не завітав багатий до бідного в гості, бідний останню курку заріже, а пригостить кума.
Якось і бідному довелося побувати в тому селі, де жив його багатий кум. То ж мусив багатий запросити бідного до себе в гості.
«Хоч пообідаю добре», — думає бідний (був він голодний). І пішов до кума з охотою.
Сидять вони годину, сидять другу, а кум обідати не дає, лиш курить свою люльку та гостить кума якимсь смердючим тютюном.
Бачить бідний, що й сонце вже надвечір хилиться і їсти хочеться, аж в очах рябіє, та й каже:
— Піду я, куме, додому.
— Сидіть, куме, закурюйте. День тепер великий!
— Дякую щиро. Я вже покурив, пора й додому.
— Ваша справа, куме, — каже багатий, — заходьте частіше і куму беріть з собою.
— Спасибі, спасибі, кума не курить, — з досадою промовив бідний і пішов додому.

Як багач злодія за носа поводив

В одному селі були три багачі та до того ж і дурні. От вони на спаса поїхали в Липове на ярмарок волів продавати. Один швидко продав за шістсот карбованців, і в нього зразу ж витягнули гроші.
Другий продав у обід. Гроші теж витягнули в обід. А третій теж продав у обід, а гроші в нього витягнули, але ввечері.
От той, що в нього гроші витягнули ввечері, приїжджає додому і хвалиться жінці:
— От дурні мої куми! Вони тільки продали, у них зразу гроші й витягли.
— А в тебе? — питає жінка.
— Е, ти думаєш, що я дурний? Я їх поповодив за носа! Попомучив! У кумів зразу гроші витягнули, а у мене аж увечері! Не на такого напали!

Як багач покаявся

Жили два сусіди — бідний і багатий. Бідний ходив голодний та й пірваний. А одного разу він пішов до міста, побув там якийсь час та й купив корівчину.
Багач нагнувся через пліт — питає?
— Звідки маєш корівку?
— Заробив у місті грошей і купив на ярмарку. За три тижні куплю собі й коника. Тоді стану газдою!
«Ади, і жаба пнеться у воли!» — подумав багач.
І через три тижні газда сказав жінці:
— Ходімо у хащу. Як наш сусід буде вертатися з міста, то вб’ємо його й заберемо гроші…
Засіли вони в лісі. Чекали цілий день і добре зголодніли.
Надвечір уздріли бідного сусіда, що вертався з міста. Багач вискочив з корчів, ударив його сокирою — вбив. Забрали торбу і втекли у яр. Там одразу обмацали торбу, вивернули її, але знайшли лише окраєць хліба і кусень солонини.
Багач і його жінка зраділи і тому, бо дуже зголодніли. Їли, скільки їли, коли раптом жінка схопилася:
— Йой, чоловічку, зараз піст святий — великий гріх солонину їсти!
— Правду кажеш, жінко! Най бог простить… — і чоловік виплюнув із рота солонину та й перехрестився.

Брат-бідняк і брат-багач

Було два брати, один багач, а другий бідний. У бідного було багато дітей, і він не мав їх чим годувати. Пішов він до багатого брата і каже:
— Позич мені пуд муки, бо нема чим дітей годувати.
А багач каже:
— Дай вийму тобі око, то дам пуд муки.
Не було що робити бідному. Вийняв йому багач око і дав пуд муки. Нагодував бідний брат дітей. Але мука скоро кінчилася, і він подумав: «Піду ще раз до брата. Може, подобріє і дасть мені ще муки».
— Брате, дай мені ще муки. Хоч пуд.
— Ні, не дам. Я б тобі позичив, але чим ти віддаси? Давай вийму тобі ще й друге око, то дам пуд муки.
Віддав бідняк і друге око. Та взяв пуд муки, і повів його багатий брат додому. І бідний брат став темним.
Скоро й та мука кінчилася. І сказав темний: «Ведіть мене під город і посадіть на мості. Я буду просити. Люди будуть іти на базар і давати мені». Жінка так і зробила. Сидить він на мості, розказує про свою біду, і дають йому люди. І було вже чим прогодувати дітей.
Одного вечора хотіла йти за ним жінка, але такий дощ пішов, що не мала як іти. Сидить він на мості і мокне. Коли чує, хтось їде. То був якийсь чужий чоловік.
— Заведи мене кудись, щоб дощ не мочив, — попросив темний.
І той чоловік завів його у старий млин. На ніч сліпий забрався в кіш, де зерно сиплеться. Та ліг там і лежить.
А опівночі збираються у тому млині чорти. І старший чорт питає всіх, хто що бачив і хто що чув та чим може похвалитися. Один чорт каже:
— Я таке зробив: підтроюдив брата-багача, щоб вийняв бідному братові очі.
— Це пусте, — каже старший чорт. — У такому-то лісі є криниця. Як сліпий умиється три рази водою з тої криниці, то знов буде бачити.
Другий чорт каже:
— А я в одному селі заткав ізвор, де вода витікала. І висохла криниця, і люди страждають без води.
— Добре зробив, — каже старший чорт. — Але як хто вийме ту вовну, що ти запхав, то знову піде вода.
Третій чорт каже:
– Є такий багач, що не знає, де дівати золото. Він закопав його, а я взяв те золото і закопав в іншому місці. Той багач скоро помре, бо не зможе пережити, що пропало золото.
І розказав чорт, де він те золото заховав. А сліпий усе чує.
І щезли чорти. Настав ранок. Сліпий вийшов з млина і попросив людей, щоб завели його на міст. Прийшла жінка і знайшла його там. Він і каже:
— Веди мене додому.
Завела його жінка додому, а він говорить:
– Іди в ліс до скали. Під тою скалою є ізвор. Набери з нього води і принеси додому.
Вона пішла і принесла води з ізвору. Чоловік умився тою водою три рази — і знову став бачити на очі. А тоді й каже жінці:
— Чорти говорили, що був у нас великий багач. Він сховав своє золото під горіхом, а чорти переховали в інше місце. Чоловік помер, а золото зосталося. Я піду і викопаю його.
Викопав бідняк те золото. І так багато його було, що не годен забрати. Прийшов він додому і каже жінці:
— Бери два мішки і ходімо за золотом, бо сам я його не донесу.
І принесли вони все золото додому.
Пішов чоловік у село, про яке говорили чорти, і каже людям:
— Не журіться, я пущу вам воду.
Поліз він, витягнув вовну з ізвору — і потекла вода.
Люди врадувалися, почали йому все давати: хто теля, хто порося, хто вівцю.
І почав той чоловік краще жити, ніж його брат-багач. Заздрісно стало багачеві, приходить він до брата і розпитує:
— Як це так зробилося, що ти знову бачиш і так розбагатів?
А він і розказує, як просив на мості й що з ним було у млині. Послухав багач та й каже:
— Знаєш, що? Вийми мені очі та й одведи на той міст. А на вечір приходь до мосту і заведи мене у той млин.
Брат так і зробив. Увечері завів він сліпого у млин, і той сховався в коші. А чорти зібралися в млині і говорять:
— Хто тоді був у млині? Хтось почув нашу розмову, бо сліпий став бачити, керницю відоткали, а багачеве золото хтось викопав і забрав. Треба обшукати млин. Може, й тепер хтось нас підслуховує.
Пошукали чорти і знайшли багача в коші. Витягли вони його та й убили.
Так пропав багач. А бідний брат жив собі в добрі до самої смерті.