В Цариграді на риночку (пісня про Байду)

В Цариграді на риночку (пісня про Байду)В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та славнесенькиЙ.
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене та царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой кричить цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки –
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю – там я вцілю,
Де я важу – там я вражу!»
Ой як стрілив – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Отто х тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».

Харько

ХарькоОй ішовъ сотник Харько через Булане місто, да сів горілку пити,
А за їм, за їм сімсот молодцувъ: стуй, батьку, не журися!
Ой як же мені, панове молодцове, як мені не журитися,
Коли подо мною мій кінь вороний та найліпший становиться.
Ой і став Харько, та і став батько до Паволочи приїзджати
Ой і став його пан Паволоцький медом—вином напувати.
Ой і став Харько, ой і став батько мѳду-вина підпивати,
Та на лядськеє білеє ліженько, та й став спати лягати.
Ой і приїхали два козаченьки та із лядського полку,
Та узяли Харька, узяли батька да забили в колодку.
А вже прислали пані сотниці та лихиі вісті;
Ой вибігла пані сотничка, а в неї рученьки в тісті:
Бодай же вам, панове-молодцове, та три літа боліти,
А що ви мене посиротили і дрібненькії діти!
А у нашого пана лейвентаря за плечима ручниця,
Ой походжає сотничка Харчиха бідная вдовиця;
А у нашого пана лейвентаря за плечима янчарка:
Ой і походжае сотничка Харчиха як приблудная ярка.

Берестечко

БерестечкоВисипали козаченьки з високої гори;
По переду козак Хмельницький на воронім коні.
— “Ступай, коню, дорогою, широко ногами;
Не далеко Берестечко и Орда за нами.
Стережися, пане Яне, як Жовтої води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди”.
Як став джура малий хлопець коника сідлати,
Стали під тим кониченькомъ ніженьки дрожати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
— “Не торкайся, вражий коню, до землі ногами!
Чи не той то хміль, хміль, що на тички в’єшся?
Чи не той ти козак Хмельницький, що з Ляшками б’єшся?”
“Ой не я той хміль зелений — по тичці не в’юся!
Ой не я той козак Хмельницький… з Ляшками не б’юся!»
— “А де ж твої, Хмельниченьку, воронії коні?”
— “У гетьмана Потоцького стоять на пригоні”
— “А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?”
— “У містечку Берестечку заточені в лози.
Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився;
Як припустив коня вороного — міст мині вломився”

Серпяга

СерпягаЗа рікою, за бистрою,
Б’ється Турок з Молдовою;
На Дунаї, на Дністрі
Льються крові води бистрі!
По тімъ боці ліс рубають,
А на сей бік тріски летять;
Козаченьки в Волощині
Господарити хотять.
По тімъ боці огонь горить,
А на сей бікъ луна йде;
Пан отаман що Серпяга
В Волощину Січ веде.

По тім боці дзвони дзвонять.
А на сей бікъ гомін йде;
Пан отаман що Серпяга
У Волощину іде.
Заржав коник на Вкраїні,
Чути ржаннє на Запоріжжі…
Гей Серпягу молодого… ,
Що погинув… сжалься Боже!
Ой у Львові сенатори
Серпягові смерть судили
І козака молодого
Да ізрадою вловили.

По дорозі вітер віє,
А із Львова віз іде;
То козацтво отамана
На Україну везе!
А всі дзвони задзвонили,
А всі сурми засурмили,
Як Серпягу молодого
Та в Каньові положили.