В селі Чернихові сталася новина

В селі Чернихові сталася новина:
На війтовім подвіреньку п’ять людей забили.
П’ять на смерть забили, штирнайцять зранили,
А п’ятнайцять ще невинних в неволю всадили.
За що їх побили, з якої причини?
Впоминалися за воду, житє положили.
Пани ся зрадили, води не давали,
Бідних людей постріляли, сироти зістались.
А бідні сироти тепер ходят, плачут,
Що вже своїх татів рідних нігди не зобачут.
Як ті бідні люде свою кров пролляли,
То в їх крові а війтові качки ся купали.
Як їх постріляли, то дзвони дзвонили,
Аж до неба голосоньки сумні доходили.
А війтиха в той час була гонорлива,
Она писок зализала, бо она ся впила.
Она була п’яна та й не пам’ятала,
Она війта разом з курми у курник загнала.
Була гонорлива, плечі вигинала,
Ой що вона велебною війтихою стала.
Плечі вигинала, голову зносила,
Мала таку товаришку, що все з нею пила.
Все се напивала і все се радила,
Доки на їх подвіреньку людей не побили.
Она жандармові крісло виносила,
Она тогди була п’яна, бо цілий день пила.
Тогди товаришка в неї ночувала,
Не йшла тогди додомочку, бо не пам’ятала.
Тепер, добрі люде, скажіт тії жінці,
Най не ходить до війтихи без садочок більше,
Бо хто з нею буде товаришувати,
Той не буде перед богом спасенія мати.
Війта нема вдома, бо на постерунку,
Взяв си жандарма одного, пішов до мельдунку.
На другий день рано, як взяло світати,
Війтиха казала дітям камінці збирати:
— Накидайте, діти, камінців до хати,
То будемо тілько свідків в трибуналі мати.
Люде посходились, взялися зраджати:
—Треба тії побитії гдесь позабирати.
Однії казали: — «До війта до хати!»
А війтиха зараз стала двері засувати.
Прийшло людей більше, були на дорозі:
«Поскладаймо тії трупи єму на порозі».
Війт пішов до староства, щоб замельдувати,
В селі людей постріляли, щоб войска зіслати,
Щоб войска зіслати цілую швадрону
Для жандармів і для війта,— їм на оборону.
Як їхало войско, то тромпетри грали,
А цісарські кониченьки з жалю всі заржали.
Щоби він теперка а не бачив світа,
Як мав бути чернихівській громаді за війта!
Як тії побиті в параді ховали,
То усії присутнії жалісно ридали.
Усіх поховали у одній могилі,
Так, як колись козаченьків та на Україні.

Під Баворовим в Козівці в правиборах зрада

Під Баворовим в Козівці в правиборах зрада:
На котрий день правибори — не знала громада.
То ж мусіли по улицях варту розставляти,
Звідки наїде комісар — людям дати знати.
Вартівники — чесні люди — добре вартували,
За хрунями, комісаром всюди бачність мали:
Що жоден хрунь не смів вийти у двір на пораду,
При правиборах зробити для громади зраду.
Чи знаєте, добрі люди, що то єст за штука:
Та ж хруневи через шість літ великая мука,
Бо всім хруням так, як курці, пипті перестают,
А як прийдут правибори, тогди їх здирают.
Десятого вни не можут з людьми ся тримати,
Тре дралями замастити, горівком залляти.
То ж для того вартівники добре пильнували,
Та щоби їм тії пипті так попросихали.
І над’їздит пан комісар собі манівцями,
Не гостинцьом — городами, поза двір до брами.
А двох братів Задорожних знали ту годину,
Городами біжат пудом до двора в гостину.
Но Дубина бувший вітом не міг ся дістати,
Бо зачала єго варта ліпше пильнувати.
То ж они ся порадили, жидика наймили,
Щоб Дубину притаскати, варту задурили.
Правибори сами зробим, най варта вартує,
Але они з правиборів нічо не схиснує.
А ми тогди будемо ся з громади сміяти,
Бо ми будемо на пана голоси давати.
Жид думає, яков штуков міг би то зробити,
Щоб Дубину перевезти, варту задурити.
Швидко здумав, яку штуку він робити має,
Та й до санок свого коня швидко запрягає.
І заїхав до старого віта за стодолу,
Випровадив єго з хати, сховав під солому.
І ще з верха вереткою солому прикинув,
Жене швидко із закутка там свойов конинов.
Їде жидок саночками, коня підтинає,
Варта стоїт на гостинци, жидка ся питає:
— Чо ся, Мошку, дуже квапиш, коня підтинаєш,
А на санках що такого під веретком маєш?
— Везу теля від різника, так єм ся спізнило,
Ви знаєте моє Рухлі, так кваплюся живо.
— Стань, поможем тобі тоє теля ладувати,
Борше з него шкірку здіймеш, не тре працювати.
Зачинають палицями по веретці бити,
Не рушаєсь, а потому як зачне ричіти.
— В него голос не телячий, то якийсь козячий,
Наостанку, послухайте, так ніби свинячий.
— Та ж він казав, що вже теля в різника зарізав,
— А коли жид правду каже, щоб му язик врізав?
То тра санки вивернути та й ся подивити,
Де ж би теля зарізане так могло ричіти.
Та й за санки — вивертают, а то що за диво?
Щоби за старого віта теля ся зробило.
— Ото жидівська вомана,— як вміє дурити,
Та він би міг до різника всіх вітів возити.
Коби так того старого віта наказати,
Щоби він нас із жидиком міг так шахровати.
По животі добре лупит, нехай пам’ятає,
Він чоловік — на теля ся най не обертає.
Як ми єму то шахрайство будем даровати,
То будут ся старі віти в теля обертати.
Жид повидів, що не жарти, та й жупан збирає,
Як не шморгне, то п’ятами назад закидає.
Коня, санки, теля лишив, ані оглядався,
Прибіг живо він додому, нагору сховався.
Та зійшлася Козовецька цілая громада,
І перейшли правибори так, як була рада.
І вибрали чесних людей, щоб за нарід дбали,
Що раз хруням рило збило — штуку показали.
Честь вам, козовецькі люди, в щастю проживайте,
А як прийдут знов вибори, теля набивайте.

В Цариграді на риночку (пісня про Байду)

В Цариграді на риночку (пісня про Байду)В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо та славнесенькиЙ.
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене та царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой кричить цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки –
Хочу я убити для його дочки.
Де я мірю – там я вцілю,
Де я важу – там я вражу!»
Ой як стрілив – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
«Отто х тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».

Харько

ХарькоОй ішовъ сотник Харько через Булане місто, да сів горілку пити,
А за їм, за їм сімсот молодцувъ: стуй, батьку, не журися!
Ой як же мені, панове молодцове, як мені не журитися,
Коли подо мною мій кінь вороний та найліпший становиться.
Ой і став Харько, та і став батько до Паволочи приїзджати
Ой і став його пан Паволоцький медом—вином напувати.
Ой і став Харько, ой і став батько мѳду-вина підпивати,
Та на лядськеє білеє ліженько, та й став спати лягати.
Ой і приїхали два козаченьки та із лядського полку,
Та узяли Харька, узяли батька да забили в колодку.
А вже прислали пані сотниці та лихиі вісті;
Ой вибігла пані сотничка, а в неї рученьки в тісті:
Бодай же вам, панове-молодцове, та три літа боліти,
А що ви мене посиротили і дрібненькії діти!
А у нашого пана лейвентаря за плечима ручниця,
Ой походжає сотничка Харчиха бідная вдовиця;
А у нашого пана лейвентаря за плечима янчарка:
Ой і походжае сотничка Харчиха як приблудная ярка.

Берестечко

БерестечкоВисипали козаченьки з високої гори;
По переду козак Хмельницький на воронім коні.
— “Ступай, коню, дорогою, широко ногами;
Не далеко Берестечко и Орда за нами.
Стережися, пане Яне, як Жовтої води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди”.
Як став джура малий хлопець коника сідлати,
Стали під тим кониченькомъ ніженьки дрожати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
— “Не торкайся, вражий коню, до землі ногами!
Чи не той то хміль, хміль, що на тички в’єшся?
Чи не той ти козак Хмельницький, що з Ляшками б’єшся?”
“Ой не я той хміль зелений — по тичці не в’юся!
Ой не я той козак Хмельницький… з Ляшками не б’юся!»
— “А де ж твої, Хмельниченьку, воронії коні?”
— “У гетьмана Потоцького стоять на пригоні”
— “А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?”
— “У містечку Берестечку заточені в лози.
Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився;
Як припустив коня вороного — міст мині вломився”

Серпяга

СерпягаЗа рікою, за бистрою,
Б’ється Турок з Молдовою;
На Дунаї, на Дністрі
Льються крові води бистрі!
По тімъ боці ліс рубають,
А на сей бік тріски летять;
Козаченьки в Волощині
Господарити хотять.
По тімъ боці огонь горить,
А на сей бікъ луна йде;
Пан отаман що Серпяга
В Волощину Січ веде.

По тім боці дзвони дзвонять.
А на сей бікъ гомін йде;
Пан отаман що Серпяга
У Волощину іде.
Заржав коник на Вкраїні,
Чути ржаннє на Запоріжжі…
Гей Серпягу молодого… ,
Що погинув… сжалься Боже!
Ой у Львові сенатори
Серпягові смерть судили
І козака молодого
Да ізрадою вловили.

По дорозі вітер віє,
А із Львова віз іде;
То козацтво отамана
На Україну везе!
А всі дзвони задзвонили,
А всі сурми засурмили,
Як Серпягу молодого
Та в Каньові положили.