Яка різниця між мужиком і свинею

Колись одному мужикові треба було кудись поїхати залізницею. Поїхав він, але на якомусь вокзалі, де він пересідав на другий поїзд, хотілось йому поїсти. Шукав, шукав місце коло столу — ледве знайшов, бо народу була сила.
Тільки почав там їсти, як тут де не візьмись якийсь вертлявий панок з склянкою чаю в руці. Став біля мужика та й дивиться на нього, ніби каже: «А уступи-но, мужиче, місце для пана».
Але мужик був собі не з боязких — їсть, і ні гадки. Тоді панок і каже голосно, так, щоб мужик почув, до інших панків, що сиділи кругом:
— А скажіть-но, вельможні панове, яка різниця між мужиком і свинею? — І, сьорбаючи чай навстоячки, дивиться на мужика.
А мужик, не довго думаючи, та:
— Різниця є, пане!
— Яка?
— Та така, що мужик їсть сидячи, а свиня стоячи.

Який товар, така і плата

Увійшов мужик у крамницю та й гука до крамаря:
— А подай лиш мені оту баньку з цукерками!
Той і подав. Мужик понюхав-понюхав та:
— Ні, не такі! Подай оту!
Той перемінив Мужик знову, понюхавши, не вподобав.
— Подай аж он ту! — знов гукає.
Крамар уже розсердився, але перемінив і третю. Не донюхався й звідсіль нічого мужик, поставив баньку та йде з крамниці. Взяло зло крамаря, що дурно панькався стільки часу, та й кричить до мужика:
— Куди ж ти, а гроші давай!
— За що? — питає мужик.
— А за те, що нюхав, — відказує крамар.
Мужик вернувсь, дістав гроші з кишені та й стука об стіл. Постукав, постукав та й сховав. А крамар тоді:
— На що ж ти сховав гроші?
— А як же, — відказує той, — яка купля, така й плата: я понюхав, ти послухав, от і квити!

Панам всюди добре

Іде бідний мужик дорогою, а пан їде шістьма кіньми. І питає його пан:
— А звідки ти, чоловіче?
А він каже:
— З тамтого світу.
— А що наші батьки там роблять?
— А що ж, вельможний пане? Панам всюди добре: в котлах сидять, люльки палять, а бідний мужик дрова рубає і під ними палить!

Лакейська точність

Приїхав пан на вокзал і кинувся, що немає скриньки.
— Піди подивися, чи не дома залишилася, — каже пан до лакея.
Лакей побіг і скоро вернувся.
— Ну, що?
— Стоїть скринька на столі.
— Чому ж ти не приніс?
— Та ви ж казали «подивися, чи не дома залишилася».

Сюди, Микито! Туди, Микито!

Якась пані, не дуже то багата, хотіла поводитись зовсім по-панському. От одного разу наїхали гості, вона й покликала Микиту, що рубав там дрова, чи біля волів порався, і звеліла розносити чай, а щоб Микита не помилився, кому попереду, а кому потім, то пані його раз по раз смик та смик за поли:
— Сюди, Микито! Туди, Микито!
Носить Микита чай…
А далі пані якось не потрапила за полу та за очкур її смикнула, а він, гаспидів, та був із зашморгом… Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь спутаний, та, повернувшись до пані:
— Сюди, — каже, — Микито! Туди, Микито! От тепер вже ні сюди, Микито, ні туди, Микито.

Зате ж аршин малий

Один багач орендував у пана млина, де й хліб молов і сукно валив. За помол брав він з людей міру — корець збіжжя, а за сукно — платню від аршина.
Корець був у нього дуже великий. Люди стогнали та скаржились, а він і слухати нічого не хотів.
От пішли люди скаржитись до пана. Викликає пан багача та й виговорює його:
— Що ж ти, такий-сякий, зазнався: більше від пана береш! Чому в тебе такий корець великий?
— Та ж, пане, — каже багач, — що з того, що в мене корець великий, зате ж аршин малий!
— Бачите? Чого ж ви хочете? — звертається пан до скаржників. — За те ж у нього аршин малий!

Котра мудріша

А трапилося це, як над’їхало дві пані графині, і обидві їхали чотирма кіньми й одна другу не хотіли обминути.
А то було близько міста, а вони обидві послали лакеїв до судді, аби їх розсудив, котра має обминути.
Суддя не міг розсудити, бо обидві були великі магнатки, аби й ту не образити й ту не образити. І ходить по канцелярії і голосно викрикує…
А Іван замітав підсіння та й казав:
— Напишіть їм так: котра мудріша, хай вступить з дороги.
Як дістали той наказ, то кожна уступала дорогу і обидві плескали в долоні.
І одна на другу казала, що ти немудра. А розминутися не могли.