Як пан бороду фарбував

Як пан бороду фарбувавЯкось на базарі за рогом крамниці варив один чоловік смолу з воском — чоботи чорнити.
От підходить панок та й питає:
— Що це ти, чоловіче, вариш?
А той дивиться, що в пана руда та погана борода, та й каже:
— А це бороди фарбувати.
Пан так і підскочив від радості, бо дуже вже хотів мати чорну бороду.
— Пофарбуй і мені,—каже,
— Платіть гроші.
Заплатив пан чоловікові добрі гроші, а той і каже:
— Встромляйте, пане, бороду в горщик і тримайте так хвилин із двадцять, поки я розміняю в крамниці
гроші, а то нема здачі.
— А як твоє прізвище? — кинув пан наздогін.
— Моє прізвище Таке! —відказав чоловік, поклав гроші в кишеню і пішов собі геть.
Пан тримав бороду в горщику, аж поки смола загускла, а чоловіка все немає.
Кинувсь пан виймати бороду —не відірве. Біжить він щодуху базаром, горщик під бородою тримає та й питає перехожих:
— Чи ви бачили Таке? і
— Ні, не бачили,—кажуть люди.
Біжить пан далі та знов питає:
— Чи ви бачили Таке?
Бігав, бігав, та й довелося йому відрізати горщик разом з бородою.

За шию, за шию накидай!

За шию, за шию накидайПереправляли якось селяни пана через річку. Течія була дуже швидкою, а човен малий, хиткий. Коли вони вибралися на середину, човен почало перехиляти, і пан упав у воду. Кинулись на порятунок. Почали кидати мотузка. А один селянин і кричить другому:
— За шию, за шию накидай, а то втопиться!

Ворожбита

ВорожбитаУкрали раз у пана кучер та двірник гроші. Ото вони і радяться:
— Треба,— кажуть,— нам там-то ті гроші забрать, що ми у пана вкрали.
А якась баба підслухала та до пана:
— Я,— каже, — пане, знаю, де ваші гроші.
— Як же ти знаєш?
— Та я, — каже, — ворожбита.
— А коли ти ворожбита, так і угадай.
Та баба помимрила, помимрила собі під ніс та й каже:
— От там-то, пане, ваші гроші.
Пішли туди — аж так і є, найшлись гроші.
— Що ж ти,— каже пан, — така добра ворожбита, а таїш себе, тобі треба людям помагать.
А та баба вже і носа дере:
— Я,—каже,—усе можу взнать.
Пан і дума: «Дай таки я довідаюсь, чи таки ж вона усе те і може, що каже». Та взяв і вкинув у колодязь
камінь та косу, тоді покликав її та й пита:
— А угадай, що у цьому колодязі є?
Та баба мрикала-мрикала, нічого їй казати, вона наче собі і говоре:
— Оце наскочила коса на камінь!
А пан думав, що вона на ту косу та камінь натяка, що він укинув, та:
— Так,— каже,— бабо, угадала.
Дає він тоді їй повозку й коня, наклав їй у ту повозку усякого добра, та дякує їй, а далі дума: «Дай я ще її спробую». Та й поставив, де їй саме сідати, кошик з яйцями. «Це, — дума, — як угада вже, то і прямо вона ворожбита». Ось і пита її, як та сіла вже:
— А на чому ти, бабо, сидиш?
— Та на чому б там, пане, не сіла, аі вже розсілась — як квочка на яйцях.
«Так,—дума пан,—угадала і на цей раз».

Суддя і бандит

Суддя і бандитВ старий час був суддя, і попався до нього великий бандит.
Суддя знав, що у бандитів водяться гроші. Настав суд. Злодій і каже до судді:
— Суди, суди і сюди гляди!— А сам лапнувсь рукою за груди, ніби серце в нього болить, а там
тримав великий камінь на всякий випадок.
Суддя побачив та й думає: «Оце ц нього грошенят, тут можна підживитись». Та й звільнив його. А потім доганяє його на вулиці та питає:
— Щось ти там на суді показував, чому тепер не даєш?
А бандит каже:
— Та то я каменюку тримав. Якби ти мене не освободив, то я б тебе добре нею лупнув.

Два куми і суддя

Два куми і суддяДва куми поїхали в ліс в’яз рубать та завелись битись. Тоді пішли вони до судді.
— Як же у вас там було? — сказав суддя.
— Так було, паничку: поїхали ми удвох з кумом в ліс та понравилось нам одно дерево — він за в’яз і я за в’яз, і зачали битись.
— Та яким образом ви побилися, що ти зав’яз і він зав’яз?
— Та де ж таки образом! Хіба ж можна іконою?! Залізною лопатою!
— А вас много буде таких дураков?
А кум дума, що бураков, та й каже:
— Повна бочка, паничку.
Суддя розсердився та й каже:
— Одійди, бо як заїду!
А він дума, що приїде по буряки, та каже:
– Приїдете, паничку, то й вам відер п’ятеро дам!

Чи пан собака, чи пан пес

Чи пан собака, чи пан песСелянин розгнівався на пана й обізвав його собакою. А той подав до суду. Ото ж суддя й питає селянина:
— Сознайтєсь, подсудімий, за что ви обозвалі ясновельможного пана Халявського псом?
Подивився селянин на пана, похитав головою та й каже:
— Ех, і собака ж ти, собака. Коли ж я тебе псом обзивав?..

Піп і дяк

Піп і дякПрийшов піп до церкви та й прийшла його коханка-білявка. Подивився піп, що людей багато нема — троє-четверо стареньких, та й думає собі: «Вони не зрозуміють, а може, й не почують, подумають, що я по-латині правлю». І починає:
— Марусениє! Марусениє! Приступи до священиє!
А дяк теж любив цю молодицю. Сховався він на хори та й попові відспівує:
— Священиє! Священиє! Не роби баламучениє!
Попові стало прикро й він співає:
— Дячениє! Дячиниє! Роби мовчениє, дістанеш полотна на сорочениє!
Дяк зрадів і подає голос:
— На сорочениє! На сорочениє! Коби ще й на ногавиці, то підемо оба, отче, увечері на молодиці!..
А ті, що були в церкві, думали, піп з дяком правлять.

Щедрий піп

Щедрий піпЯкось один піп у великий піст каже служниці:
— Звари мені двоє яєць, а поливку можеш сама випити.
— Айбо…— почала вона, бо хотіла сказати, що гріх у піст яйця їсти.
— Що?—перебив її піп.— Якщо тобі мало поливки з двох яєць, то звари мені троє.

Циганове тягло

Циганове тяглоВ одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган… Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!

Солдат на службі у попа

Солдат на службі у попаВ одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від’їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
– Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас усіх!
– А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.