Та повій, вітре буйнесенький, з восточного моря

Та повій, вітре буйнесенький, з восточного моря!
Минулася та бурлаченькам та поза Доном воля.
Було шумно по чуланах, тепер стало тихо;
Було добре та поза Доном, а тепер стало лихо.
Парували та бурлаченьки все воли рябії,
Малювали бурлаченьки все вози новії.
Та наїхали реведони бурлак у службу брати:
— А що будем, та милеє браття, думати-гадати?
Та куди будем, та милеє браття, будемо писаться?
Запишемось у панськеє — будем панів знати.
Запишемось у казеннеє — будем подать давати,
Будем подать давати, та й у службу будуть брати,

Ой по горах сніги лежать

Ой по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То не маки, а чумаки
З Криму ідуть, рибу везуть.
Чумаченьки-козаченьки каші наварили,
Вони, пісень співаючи, округи посіли.
Ходить пуга по лугу, гнеться тур-вол у дугу.
Ходить пуга у гаю, кличе дівчину Галю.
Ходить пуга по балках, кохається в чумаках.
Ой калина зацвіла да пустила квітки,
Мусить чумак кидати жінку і маленькі дітки.
Там чумакувати добре, поки було ровно,
Да вже ж через ті білети і ходить невольно.
Гей, в степу криниченька, в єї вода лосниться,
Ой вернувсь би я до жінки, нічим розплатиться.

Косе мужик зеленую травку

Косе мужик зеленую травку,
Аж у три ряди піт ллється.
Гей, сидить чумак в холодку під возом
Та із мужика сміється.
Смійся, смійся, превражий чумаче,
Та за сміх тобі буде.
Прийде осінь, холодноє врем’я,
Ніде чумакові діться,
Бере з воза ремінную шкуру,
Хоче під нею нагріться.
Годі тобі, превражий чумаче,
Під шкурою парувати,
Бери з волів ремінний налигач
Та йди сіна купувати.
Гей, іде чумак уздовж вулицею,
Та вустілка волочеться.
Сидить мужик та край віконечка
Та із чумака сміється.
Та вже чумак дочумакувався:
Штанів нема, очкур перервався,
Ще й вустілка волочеться.
— Здоров, здоров, дядьку, продай сіна в’язку,
А хоч соломи, травиці,
А я тобі за в’язку соломи
Та наберу мішок солі.
— Ой не треба, превражий чумаче,
Мішка солі набирати.
Бери вози, вози із волами,
Та будемо заставляти.
А як прийде весна, все теплоє врем’я,
Тоді будем викупати.
Ой помер отець, померла матуся,
Треба їхать поховати.

Та запив чумак, та запив бурлак, запив, зажурився

Та запив чумак, та запив бурлак, запив, зажурився,
Що без щастя та без доленьки козак уродився.
Нема щастя, та нема долі, нема йому й волі.
Пішов козак, та пішов бурлак доленьки шукати,
Та не найшов щастя-долі, найшов синє море:
— Прийми мене, синє море, тепер мені горе!
Як став чумак, як став бурлак в морі потопати,
Ніхто його не рятує, тільки рідна мати.
Біжить мати, кричить мати тонким голосочком
І зустріла та рибалочок з тонким неводочком.
— Прошу я вас, та рибалочки, вчиніть мою волю:
Закиньте ви та тонкий невод по синьому морю.
Рибалочки та молодії та воленьку вчинили:
Закинули та тонкий невод, сина не вловили.
— Ой дам я вам, та рибалочки, срібла-злота много,
Ой витягніте та мого сина, хотя й неживого.
Ой дам я вам, та рибалочки, горілки напиться,
Ой витягніте мого сина, хотя й подивиться.
Ой витягли сина Івана — вода з рота ллється,
Ходить мати по бережку, як горлиця, б’ється.

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки ніколи йому.
Стала пригода, з Криму ідучи:
Заболіла голівонька, воли пасучи.
Болить голова, та ще й не сама,
Та вже ж мою голівоньку журба обняла.
Ой прийшов до його отаман його,
Бере його за рученьку, жалує його.
— Отамане мій, не жалуй мене,
Бери мої воли й вози, поховай мене.
— Нащо ж мені, козаченьку, твої воли брать,
Єсть у мене гроші свої, буде поховать.
Ой ішов чумак через Крим-базар,
Червоною хустиною головку зв’язав.
Ой скинув чумак із себе жупан:
— Воли ж мої половії, хто ж вам буде пан?
Ой скинув чумак із себе кожух,
Припадає к сирій землі, чи зводиться дух.
Ой ревуть воли у новім возі,
Поховали чумака в степу в дорозі.
Ой ревуть воли у новім ярмі,
Поховали чумака в степу в стороні.
Що ударили у великий дзвін,
Та вже ж тому чумаченьку не ходить на Дін.

Що й у полі, в широкім роздоллі

Що й у полі, в широкім роздоллі —
Там косарі траву косять.
Там косарі траву косять,
Аж кривавий піт з них ллється.
Та лежить чумак в холодку під возом
Та з косарів сміється.
— Ой не смійся, чумаче Макаре,
За сміх тобі горе буде.
Та прийде зима люта, холодна,
Нічим буде волів годувати.
Та й бере чумак з волів налигач,
Та йде сіна купувати.
— Ой дай сіна або хоч соломи,
А я тобі продам солі.

Молодий чумаченько воли запрягає

Молодий чумаченько воли запрягає,
Перед ним чорнявая у ногах упадає..
«Хоть упадай, дівчинонько, мій невінчаний друже,
Бо як піду у Крим по сіль, забарюся дуже.
Сподівайся, дівчинонько, мене ік покрові,
Не буду к покрові, буду к Миколі,
Не буду на Миколи, то не буду ніколи».
Вишенька-черешенька з корня гладенька;
Кажуть люди, що чумак буде, а дівчина раденька.
Вишенька-черешенька висихать стала;
Ждала дівка чумаченька да й плакати стала.
«Туди, лози, хилітеся, відкіль вітер віє;
Туди, очі, дивітеся, відкіль милий їде».
Хилилися густі лози, да вже перестали,
Дивилися карі очі, да й плакати стали.