Ой чиї ж то воли по горі ходили?

Ой чиї ж то воли по горі ходили?Ой чиї ж то воли
По горі ходили?
— Ой тож того чумаченька,
Що ми в трьох любили.
Що перва любила —
Правду говорила,
А друга любила —
Перстінь подарила,
А третя любила —
Білу постіль слала,
Білу постіль слала,
Та й причарувала:
Як летіла зозуленька,
Через сад кувала…
Ой на горі жито,
І в долині жито, —
Під білою березою
Чумаченька вбито;
Ой убито, вбито,
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Личенько прикрито.
Приходить дівчина
3 карими очима,
Та підняла китаечку —
Та й заголосила…
Приходить другая,
Та вже не такая —
Та підняла китаечку,
Та й поцілувала..
Приходить ще й третя
3 рубленої хати:
“Було б тобі, вражий сину,
Нас трьох не кохати!”
— Ой Боже ж мій, Боже,
Де мій милий дівся?
Ой чи його звірі з’їли,
Чи він утопився?..
Як-би звірі з’їли,
То б ліси шуміли;
Як-би утопився,
То б Дунай розлився…

Від’їзд чумака

Від'їзд чумакаЇхавъ чумак у дорогу,
За ним жінка у погоню
Жінка, діти плачуть,
Да отець, мати тужить,
Що хортуна не служить!
Ой послужи, хуртовино!
Да не багацько, тілько мало,
Ой заким козак коня осідлає,
Да кониченька осідлає,
Да поїде, погуляє.
— «Вийду на гороньку, гляну в долиноньку,
А в долині калина,
В долині червона,
Аж до землі віти гнуться;
Чому мій милий, мій голубъ сивенький
Да до мене не горнеться!
Да пригорнися, мій миленький,
Хоть на часок маленький.
Нехай буду знати, да не буду тужити
Да по тобі, мій миленький!»

Ой не стелися, хрещатий барвінку

Ой не стелися, хрещатий барвінкуОй не стелися, хрещатий барвінку,
Та і по крутій горі, —
Гей, не втішайтесь, злії воріженьки,
Та пригодоньці моїй!
Бо моя пригода — козацькая врода —
Гей, як ранняя роса:
Що вітер повіє, сонечко пригріє, —
Роса на землю впаде, —
Що вітер повіє, сонечко пригріє
Роса на землю впаде:
Так моя неслава — людська поговірка
Марно собі пропаде!
Наїхали жиди, жиди-орандарі,
Воли й вози цінувать…
Ой беріте ж ви усю худобоньку,
Не маю вам що і казать!
А як я жив буду, то все те добуду:
Воли й вози покуплю,
Мережані ярма, тернові занози
Я сам собі пороблю, —
Мережаві ярма, тернові занози
Ще ж бо я й сам пороблю; —
На людськую славу, на ту поговірку,
Ще не раз й у Крим схожу.
Повні вози солі; повні мажі риби
Ще додому привезу!

І любила, і кохала, покіль Одеса сприяла

І любила, і кохала, покіль Одеса сприялаІ любила, і кохала,
Покіль Одеса сприяла;
Тепер любить багатаго.
Мене мина нещасного.
Ой Одеса моя мила,
Що ти мені наробила!
З хазяїна — п’яницею,
Гулякою, бурлакою…
Або піду утоплюся,
Або де до хур наймуся:
Буду чужі воли гнати,
Бо хочу чумаковати!
I біс біду перебуде,
Одна згине, десять буде!..
Бодай пани тиї жили,
Що гуральні построїли:
Як-би не тая сивуха,
Давно б згинув, як та муха!
Потиль буду її нити,
Поки на світі буду жити.

Ой ходив чумак сім рік по Дону

Ой ходив чумак сім рік по ДонуОй ходив чумак
Сім рік по Дону,
Та не було пригодоньки
Ніколи йому.
Ой їхав чумак
3 Криму до-дому,
Сталась йому пригодонька
За всю дорогу..
Сталась йому пригодонька
Не в день, а в ночі —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
Занедужав чумаченько,
3 Криму ідучи, —
При широкій доріженьці
Воли пасучи.
Ой ішов чумак.
В Самар на базар,
Червоною китайкою
Головку зв’язав.
Ой упав чумак,
Упав, та й лежить, —
Ніхто його не спитав,
Що в його болить…
Ой болить в його
Серце й голова, —
Помирав чумаченько,
А роду нема!
Прийшов до його
Отаман його,
Бере його за рученьку.
Жалує його…
«Отамане мій!
Жалуєш мене,
Скидай кожух з мене,
Та укрий мене;
Бери мої воли, вози —
Поховай мене;
Бери мое срібло, злото —
Поминай мене!»
Ой скинув чумак
Свиту і кожух,
Припадав к сирій земл! —
Теплий зводе дух…
Ой скинув чумак
Із себе й каптан:
«Воли мої половії,
Хто ваш буде пан?»
Та вдарили зразу
У великий дзвін:
Це ж по тому чумаков!,
Що ходив на Дін!
Та вдарили зразу
В дзвони у во всі:
Це ж по тому чумакові,
Що ходив по сіль!
Ой ішли воли
Та в вісьмерику:
Задзвоиили в усі дзвони
По тім чумаку!
Ревнули воли
У новім ярмі:
Поховали чумаченька
В чужій стороні;
Ревнули воли,
Степом ідучи:
Поховали чумаченька
Із Криму йдучи.

Там на горі сонце гріє, там приятний вітер віє

Там на горі сонце гріє, там приятний вітер вієТам на горі сонце гріє,
Там приятний вітеръ віє;
Ой там ходить чумак гожий,
Що на личко красний, хороший;
Скоро його увидала,
Зараз кохати зачала,
Зараз стала старатися,
Щоб з чумаком познатися;
Я-м щаслива щиталася,
Що з чумакомъ спізналася.
А він теє повторяє,
Що коханку з неї має.
Їде чумакъ у дорогу,
Кидає мене, небогу:
Всі вороги раді з того,
Що нема чумака мого,
І говорять всі сусіди,
Що чумак уже не прийде;
І говорять усі люде,
Що вже чумака не буде:
Ажъ я чую — повертає
І на воликів гукає:
— «Гей же воли, гей до хати,
Щоб ся з милов привітати!»
Скоро мила теє вчула,
Зараз к йому прискочила:
— «Як ся маеш, муй чумаче:
Нехай тепер ворог плаче!»

З Береслава до Перекопу

З Береслава до ПерекопуЗ Береслава до Перекопу
Все мальовані версти:
Заслаб чумак, заслаб молоденький,
Та либонь хоче вмерти.
Помер чумак, помер молоденький
В мальованім возі; —
Поховали чумака молодого
При зеленій діброві.
“Ой їдну пару сірих волів
Даймо старому попові,
Другу — дякові,
Що поховали чумака молодого
При зеленій діброві;
Третю пару — пану-орендару;
Четверту — орендарці,
Що готували чумацьку приправу —
На людську славу!”
Ой ревнули сірі воли,
Під круту гору йдучи….
Чи не здихне наша хазяюшка,
Дома пшениченьку жнучи?!

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до Лугу

Збирайтеся, чумаченьки, зимовати до ЛугуСидить пугач на могилі,
Та все: пугу, пугу!
Збирайтеся, славні чумаченьки,
Зимовати до Лугу.
Которі умні-розумні,
До Лугу припирали,
А которі не розумні —
В Кримськім степу пропадали.
Лежить чумак межи возами,
На важницю схилився.
Рученькою лиш правенькою
За серденько вхопився:
“Коли б же я знав, що тут мені помирати,
Свому роду б уклонився, —
Вийшов на той битий шляшок,
Слізоньками б облився!”
Ой ви чумаченьки, славні бурлаченьки,
Ви хлопці вгожі,
Робіть тому чумакові
Домовину з рогожі —
В субітоньку, проти неділеньки,
Цілу нічку не спали:
Через той Лиман-річеньку
Переправу й мали,—
Переправляли вози з волами,
Ще й казьонні гармати…
Біжить Вингородський козак
Гренадера рятувати.
Йшли чумаки, славні бурлаки,
Та дивилися в воду:
“Коли б нам побачити
Гренадера на вроду!”
Йшли чумаченьки, славні бурлаченьки,
На них жупани сині, —
Поки приставали до вармії,
Нічого не осталось на спині.
Лежить чумак межи возами
Та все думає та гадає;
Дере поли, дере рукава.
Та все поли латає.

Ой загули чорні галинята

Ой загули чорні галинята Ой загули чорні галинята
Та у темному лузі;
Болить, болить моя голівонька,
Ще й серденько в тузі.
Росчешу я чорні кудрі,
А ти, дівчино, русую косу..,
Виганяв чумак сірі воли
Та на раннюю росу:
“Пасітеся, сірі воли,
Та будете воду пити!”
Лучче було хазяювати,
Ніж по дорогах ходити:
Хто дома хазяює,
Той спить на білім ложі;
Хто ходить по тіх дорогах,
На лютім морозі;
Хто дома хазяює,
Стелить постіленьку,
Білу-біленьку,
В голови кладе подушечку
Пуховую м’якеньку.
Хто ходить по тіх дорогах,
Стелить постілоньку —
Зеленую травицю,
В голови кладе —
Безщасну важницю.
Спить чумак нічку, спить другу,
На третю треба встати:
Прийде безчасна та варта —
Тра її отстояти.
І стукотить, и грумотить,
І за комір вода льется,—
Поки прийдеш на той сопочивок,
Превража вош нагризеться!..
Ой в полі, полі криниченька;
В ній вода блищиться:
Не ходили б ми по тіх дорогах,
Як-би було чим оплатиться!..

Зажурився бідний сірома

Зажурився бідний сіромаЗажурився бідний сірома —
Отець-ненька помирае,
Та побила лихая година,
Та побила й не одна.
“Ой запряжу я воли
У всі чотири вози,
Піду на Дін риби брать!”
За ним соцький, ще й отаман
Хотять у некрути взять…
Ой летіло три голубоньки,
А летячи ще й гудуть:
Пораділи вражі воріженьки,
Що сірому ведуть.
“Розливайся, ти сухий Лимане,
Кругом вода обтекла:
Гей, не радійте, вражі воріженьки,
Вже сірома й утекла, —
Ой утекла бідна сірома,
Та все одно думала:
Як піду я у чужу країну —
Коновоем приженуть;
Як вернуся я, козак, до-дому,
То в салдати отдадуть…
Як-би мені отець, рідна ненька,
То б порадили мене;
Як-би мені ще й вірна дружина,
Щоб розважила мене!”