Косить мужик у полі сіно

Косить мужик у полі сіно,
Да з його кривавий піт ллється.
Сидить чумак в холодку під возом
Та й з мужика сміється.
Прийшов мужик, прийшов до чумака
Да й зняв перед чумаком шапку:
— Ой помагай бі, але, помагай бі,
Ой ти мій же рідний батьку!
Ходи ж ти до мене косити,
Буду ж тобі, ти мій рідний батьку,
По піврубля в день платити.
— Ой не піду ж я, ти мій рідний батьку,
Та ж до тебе косити,
Ой а їй-богу, ще й присяй-богу,
Я ж не вмію вдома робити!
Прийшла зима, лихая година,
Забирає чумак мотузки,
Забира чумак налигач — мотузки,
Іде в село сіна просити.
Іде чумак селом-вулицею,
Йому вустілка волочеться,
Сидить мужик в корчмі за столом
Та з чумака сміється.
Прийшов чумак у село до корчми
Та й зняв перед мужиком шапку:
— Ой помагай бі, помагай бі,
Ой ти мій рідний батьку!
Дай же мені в’язку сіна
Та ще й в’язку соломи!
Не для мене, ти мій рідний батьку,
Та для меї сірой худоби!
— Дам я тобі, ти превражий сину,
В’язку сіна та в’язку соломи.
Не для тебе, ти превражий сину,
Та для твеї сірой худоби!
Виліз мужик із-за стола,
Взяв чумака за чуприну:
— Отак косити, а так — громадити,
Отак робити, превражий сину!

Ой у неділеньку рано-пораненьку а сонечко заходить

Ой у неділеньку рано-пораненьку а сонечко заходить,
Ей, уже син, син Гавриленко, у дорогу виходить.
Ой як прийшов же син Гавриленко а до чумаків до валки:
— Здорові будьте, молоді чумаки, прийміть до своєї валки!
— Ей, який же ти, та син Гавриленку, такий дурень уродився,
Що ти прийшов та до становища та не перехрестився!
Як рушили молоді чумаки, ей, по трахтирах пити, —
Ей, тільки та син Гавриленко сам волики доглядав.

Гей, була собі та бондарочка та мала собі сина

Гей, була собі та бондарочка та мала собі сина,
Гей, виряджався та той син в дорогу, а вона не пустила.
— Ой пускай мене, моя рідна нене, бо на те я вродився,
Гей, виряджай мене з вірним товариством, щоб я не журився.
Ой іде чумак та дорогою та пилом припадає,
Ой за ним, за ним молода дівчина білі ручки ламає.
— Гей ти, чумаче, молодий козаче, та вволи ж мою волю:
Ой переночуй, молодий козаче, ти хоть нічку зо мною.
— Ой рад би ж я, моє серденько, та й дві ночувати,
Та вже пригнали сіренькії воли і велять запрягати
Ой вже пригнали сіренькії воли і велять запрягати
А тебе, серце, молода дівчино, навіки покидати.

Лиман-річка та й розливається

Лиман-річка та й розливається,
Чумак в трактирі напивається.
Прийшла його стара мати
Та стала єго ругати.
— Ой ти, стара мати, не ругай мене,
В далеку дорогу випроводжай мене.
Бо я, молод чумак, дороги не знаю,
Як вийду на степ, та й спати лягаю,
А сірії воли в дубину пускаю.
Десь ся взяли турки і татари,
Мої воли в полон зайняли.
Нехай займають воли — другі будуть,
А як чумака займуть, то вже другий не буде.

Пішов би я чумакувати

Пішов би я чумакувати,
Та й доріженьки не знаю.
Ой у полі, в полі, в полі при дорозі —
Там дівчина жито жала,
Вона ж мені, парню молодому,
Три доріженьки вказала:
— То ж тобі, козаче, то ж тобі, молодий,
Три доріженьки зряду:
Одна на Дін, друга у Крим,
Третя в запорожці!
— Спасибі ж тобі, молода дівчино,
Я ж тебе не забуду:
Як повернуся восени з волами
Та й сватати тебе буду!

Задумали чумаки в дорогу

Задумали чумаки в дорогу,
Покупили собі нові вози,
Поробили ярма кленові,
Поробили занози дубові,
Покупили воли половії.
Покупивши, да й попаровали,
Попаровавши, да й повиїжджали.
Приїхали да й до перевозу —
До Марусі шинкарки.
Один каже: «Марусю-шинкарко,
Сип кварту горілки!»
А Маруся каже: «Нема тобі мірки».

Стоять верби конець греблі

Стоять верби конець греблі
Зеленесенькі,
Збирайтеся, хлопці-молодці,
Молодесенькі.
Збирайтеся, хлопці-молодці,
Півтораста молодців,
Да зробимо-змайструємо
Півтораста возів.
А будемо, хлопці-молодці,
Різний товар набирать,
Да поїдем, хлопці-молодці,
У той город торгувать.
Наступає чорна хмара,
Щось у небі гуде,
Ой щось же нам, хлопці-молодці,
За пригода й буде.