Ой у полі криниченька, з неї вода протікає

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,
Ой там чумак, чумак молоденький сірі воли напуває.
— Напій, напій, чорнявая, мої сірі воли,
А я стану подивлюсь на твої чорні брови.
— Вчора була суботонька, сегодня ж неділя,
Чого ж в тебе, козаченьку, сорочка не біла?
— Ой чи біла, чи не біла, то не твоє діло,
Стара ненька не випрала, сестра ж не схотіла.
— Ой виперу, вималюю козачу сорочку.
Ой летіла зозуленька та й стала кувати.
— Годі, годі, чорнобрива, сороченьку прати,
Візьми серп, іди в степ пшениченьку жати.
Взяла вона серпа в руки, кинула за грубу:
— В свого батька я не жала, то й в тебе не буду.
Найду я собі корчмоньку й шинковати буду,
Справлю собі я коляску й проїжджати буду.

Ой хортуно-небого

Ой хортуно-небого,
Послужи ж ти хоть немного!
Служила в козацтві,
Да служила в чумацтві,—
Послужи ще й у бурлацтві!

Ой ішов я дорогою,
Да зайшов я на провалля.
Аж там чумаченьки
Да п’ють же, ще й гуляють,
А моє ж то безталання!

Ой ішов я дорогою,
Да зострівся я з бідою…
А я ж тую біду
Да за рученьку веду,
Під калиною спати кладу.
Ой ляж, бідо, спати,
Тут же тобі ночувати!

А я, молод козак,
Да й іще й не жонатий,
Піду я дівчини шукати!

Ой ішов я дорогою,
Да зайшов я на долину;
Аж там на долині
Да стоїть кущ калини,
Аж до землі гілля гнеться,
А дівчина плаче
Да як береза ллється,
Що з козаком розстається!

Їхав чумак у Крим на базар

Їхав чумак у Крим на базар,
Воли йому заболіли, й сам молод заслаб.
Ой заслаб, заслаб та й лежить,
Ніхто його не спитає, що його болить.
Болить його серце, болить голова,
Ой бідна моя голівонька — чужа сторона!
Прийшов до нього отаман його та й жалує його.
— Отамане мій, не жалуй мене,
Візьми гроші із кишені — поховаєш мене.
Нехай мене не ховають попи та дяки,
Нехай мене поховають наші чумаки.
Бо попи та дяки дорого деруть,
Нехай наші чумаченьки мед-горілку п’ють.
Ой ви, чумаки, ви, браття мої,
Як будете воли попасати, попасіть мої.
Як будете воли напувати, напійте й мої,
Як будете бичувати, бичуйте й мої.
Усіх чумаків воли ся пасуть,
А бідного чумаченька ярмами трясуть.
Усіх чумаків воли воду п’ють,
А бідного чумаченька слину ковтають.
Усі чумаки волів бичують,
А бідного чумаченька самі моцують.
Ой гей, гей, воли, та на край гори,
Як витягнули, та й полопали.

Нюхнув раз, два, три табаки

Нюхнув раз, два, три табаки,
Щоб забути жалі всякі.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
Прийшов чумак до шинкарки:
— Всип, шинкарко, зо дві чарки.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
Не став чарку-кватирочку,
Постав мені цілу бочку.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!
А в чересі сто червоних
Для молодих, чорнобрових.
Нехай чумак погуляє,
Бо велику журбу має!

Ой ходив же да чумаченько по крутій горі

Ой ходив же да чумаченько по крутій горі
Та розчесав свої кудроньки та й по голові.
То щіткою, то гребьонкою все приглажує
Та на чужих же молодичок все поглядує.
— А чужії да молодички, як рожевий цвіт,
Ох, а моя невдашечка зав’язала світ.
Ох, возьму я да невдашечку за білу ручку
Та поведу я невдашечку у бистру річку.
Пливи, пливи, да невдашечко, пливи за водою,
А я піду до молодичок з горем і бідою.
— Добрий вечір тобі, тестечку, дай свою ручку,
Утопив я да невдашечку у бистру річку.

Ішли чумаки через три городи

Ішли чумаки через три городи,
Та не знали чумаченьки жодної біди.
Стріла їх біда серед города,
Заболіла чумаченька вельми голова.
Головка болить, а чумак лежить,
Ніхто його не спитає, що в його болить.
Прийшов до його товариш його,
Взяв його за рученьку, питає його.
— Товаришу мій, питаєш мене,
Возьми мої білі гроші, поховай мене.
Як мало грошей, то возьми воли
Та поховай чумаченька в чужій стороні.
А тії воли розумні були,
Через село, через місто додому прийшли.
Прийшли додому та й стали рекать:
— Вийди, вийди, стара мати, волів заганять.
Як вийшла мати волів заганять,
Оглянеться туди-сюди — сина не видать.
— Ой ви, дітоньки, ждіть неділеньки,
Чи не прийде ваш татонько із доріженьки.
Неділька прийшла, татонька нема:
Десь прийняла сира земля, чужа сторона.

Ой їздили чумаченьки та й у Крим по сіль

Ой їздили чумаченьки та й у Крим по сіль,
Загубили хазяїна уже неділь сім.
Заболіла голівонька, заболів живіт,
Упав козак серед степу, упав та й лежить.
Умирає — наказує: «Чумаки мої, ви брати мої,
Як будете волів парувати, попаруйте й мої.
Чумаки мої, ви брати мої,
Як будете волів напувати, напійте й мої».
Ой усі воли та й по чотири йшли,
А бідного чумаченька та й у парі пішли.
Вийшли воли на круту гору,
Попадали на коліна, тяжко заревли.
Задзвонили у селі та й у один дзвін —
Це по тому чумакові, що ходив у Крим по сіль.