Два коштовні камені – Діамант і Смарагд

Два коштовні камені - Діамант і СмарагдВисокої якостi Смарагд, що перебував у славi при королiвськiм дворi, пише своєму приятелевi Дiамантiю таке:
“Люб’язний друже!
Шкодую, що не дбаєш за честь свою i живеш, похований у попелi.
Твоя вартiсть менi вiдома. Вона гiдна чесного й поважного мiсця, але нинi ти подiбний до свiчника, що свiтить сокровенним свiтлом, але схоронений під спудом. Навiщо це свiтло, коли воно не дивує i не звеселяє людськi погляди?
Цього тобi й бажаю, з шанобою — друг твiй Смарагд”.
“Дорогий друже! — вiдповiдає Дiамант. — Наше з видноти свiтло живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його вiдблиск. А цiна наша, чи ж бо честь, завжди лишається всерединi нас. Полiрувальники не дають її нам, а вiдкривають. Вона виднотою i людською похвалою не збiльшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшується.
Лишаюся з такими гадками — твiй друг Дiамантiй.
Сила: Цiна i честь — одне i те ж. Хто не має нiчого в собi, той прибирає зовнiшнього блиску, натягає маску фальшивого дiаманта i злодiйської монети. Назворот у народi кажуть так: “Зробили Абрама чесним чоловiком”. А варто було б казати так: “Засвiдчено перед людьми про Абрамову честь”. Освiта чи вiра Божа, милосердя, великодушнiсть, справедливiсть, постiйнiсть та цнотливiсть — ось цiна наша й честь! Давня приказка (свiдчить): “Дурень шукає мiсця, а розумного i в кутку видко”.

Жаби

ЖабиКоли висохло озеро, Жаби пострибали шукати собi нового житла.
Нарештi всi вигукнули:
— Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довiчним житлом!
І плеснулись разом у нього.
— А я,— сказала одна,— вирiшила жити в одному iз джерел, що наповнюють це озеро. Бачу онде зарослий лiсом горб, який посилає сюди струмки; сподiваюся отож, що знайду там i добре джерело.
— А навiщо, тiтонько? — спитала молоденька Жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в iнший бiк, а це озеро може, як i попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надiйнiше калюжi.
Сила: Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бiдного, але безпечного iснування. Який безлiк багатіїв щодня перетворюється на жебракiв! У цiм кораблетопленнi єдина лише гавань — ремесло. Найбiднiшi раби народжуються вiд предкiв, що жили в калюжi великих статкiв. I недаремно Платон сказав: “Усi королi — з рабiв, а всi раби походять з королiв”. Це буває тодi, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всiх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованiм на законi вiри й Божого страху, як на вiдправному пунктi. Це i є основа й джерело, що породжує струмки цивiльних законiв.
I є воно каменем для стiн тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердiсть мають у собi для користi всi посади й науки, а вони тримають суспiльство у гараздi.

Орел і Черепаха

Орел і ЧерепахаНа похилiм до води дубi сидiв Орел, а поблизу Черепаха своїй братi проповiдувала таке:
— Пропадай воно, оте лiтання! Покiйна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навiки згинула, як видно з переказiв, за те, що почала цi гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..
— Слухайно, дурепо! — обiрвав її проповiдь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що лiтала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Лiтання нiколи не гiрше повзання.
Сила: Марнославство i прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкiдливiше для них буває, чим вищий стан. І зовсiм небагатьох мати зродила, примiром, до фiлософiї та янгольського життя.

Змія і Жаба

Змія і ЖабаУ час, коли Змiя скинула линовище, її побачила Жаба.
— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано.— Вiдмолодiли! Що за причина? Прошу сказати…
— Я вам залюбки можу порадити,— каже Змiя.— Ходiть за мною.
I повела Жабу до тiй щiлини, крiзь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкiру.
— Ну ось, панi Жабо, прошу пролiзти крiзь цей вузький прохiд.
А як пролiзете — вмент оновитесь, лишивши по цей бiк весь непотрiб.
— Ти що, хочеш зачавити мене тут? — скрикнула Жаба. — Та хоча б менi i вдалося сюди пролiзти, то здерла б я всю шкiру!
— Прошу не гнiватись,— вiдказала Змiя.— Окрiм цього шляху, годi вам дiстатися туди, куди вдалося менi.
Сила: Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той i до добра не прийде.

Оселка і Ніж

Оселка і НіжНiж розмовляв з Оселкою:
— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем…
— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не вiдмовилася б піти за вашою порадою i станом. Але нинi люблю вас саме тому, що не хочу бути мiж вас. Бо як не кажiть, а, ставши ножем, нiколи стiльки сама не перерiжу, скiльки всi тi ножi й мечi, якi за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж.
Сила: Народжуються i такi, що не хочуть женитися i йти на вiйськoву службу, щоб iнших вiльнiше навчати розумної чесностi, без котрої будь-який суспiльний стан нечинний.

Сова і Дрізд

Сова і ДріздТiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.
— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?
— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi.
Сила: Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв.

Вітер і філософ

Вітер і філософ— А щоб тебе чорт забрав, проклятий!..
— За що мене лаєш, пане Фiлософе? — спитав Вiтер.
— За те, — вiдповiв Мудрець, — що, як тiльки я вiдчинив вiкно, аби викинути часникове лушпиння, ти так вiйнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столi й свiтлицi. Окрiм того, ти перекинув i розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папiрця тютюн, засмітив усю тарiль зi стравою, яку я збирався по працi з’їсти…
— Та чи знаєш ти, — сказав Вiтер, — хто я такий?
— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фiлософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навiть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тiнь…
— А коли я,— каже Вiтер, — тiнь, то є при менi й тiло. Це достеменне — я тiнь, а невидима в менi Божа сила — мов тiло. Як же менi не вiяти, коли мене наш всезагальний творець i невидиме всемiстиме єство рухає.
— Знаю, — сказав Фiлософ, — що в тобi є живе єство i воно неповинне, оскiльки ти Вiтер.
— І я знаю, — каже Дух, — що в тобi стiльки ж розуму, скiльки у тих двох мужичкiв, з яких один, нахилившись, привiтав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли вiн вiяв її, а другий зробив менi такий же комплiмент, коли я не давав йому вивершити стiг сiна. Ти мiг би бути в них головою.
Сила: Хто на погоду i врожай сердиться, той замiряється на всетворящого Бога й гордіє.