Лев та Мавпи

Лев та МавпиЛев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:
— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.
Сила: Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. “Бог наш на небi i на землi…” I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:
“Згори мудрствуйте… Не тут”
А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:
“Розженуться  вороги її…” Ось чому Василiй Великий каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.
Іуда, син Яков, замiсть Лева образом невидимого царя  i Бога лежить, а тому й написано: “Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?” Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає  Христос:  “Бо  не  вмерло  дiвча,  але спить…”
Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: “Ти вподобав собi свою землю”, “Якщо краснi будинки твої, Якове…”
Описувачi  звiрiв  кажуть, що  лев, народившись,  лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший  образ для  божественної книги?

Верблюд і Олень

Верблюд і ОленьАфриканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.
— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.
Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила: Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: “Рада в серцi людини – глибока вода, i розумна людина її повичерпує” (Прип., 18 i 20)“.
Хто верблюд, той збурення потопної мови п’є, не сягаючи джерельної голови. “Голови ти моєї оливою не намастив”. А Олень до чистої води бiжить з Давидом: “Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)”. Слово, iм’я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито”. Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш…” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити,  завжди каламутить  воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Свiтлу недiлю пiсля полудня 1774 року в Бабаях.

Кріт і Лінкс

Кріт і ЛінксЗа казками, звiр Лiнкс (рись) має настiльки гострий зiр, що проглядає землю на кiлька аршинiв. Забачив вiн якось у землi Крота i почав насмiхатися над його слiпотою:
— Коли б ти, мiзерна тваринко, мав би мой прозiрливостi хоч на соту частку, то мiг би проникнути навiть крiзь центр землi. А натомiсть усе вимацуєш, слiпий, як нiч без мiсяця.
— Будь ласка, не вельми хвались, — вiдповiв Крiт.— Зiр твiй гострий, зате розум — зовсiм слiпий. Ти маєш те, чого позбавлений я, а я — чого немає в тебе. Коли хвалишся своїм гострим зором, не забувай про мiй не менш гострий слух. Можливо, i я давно мав би вже очi, коли б були вони менi потрiбнi. Вiковiчна правда блаженної натури нiколи не образить. Вона, рiвняючи всi нерiвностi, гостротою слуху замiстила менi силу очей.
Сила: Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар’ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв;  менше наук  — менше  дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху;  менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров’я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров’я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п’явок, котрi висмоктують погану  кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров’ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум’ї власної печалi, аби збулось у тiм: “А невiруючий все осуджений є”. Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям  i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. “I не дасть йов безумства Боговi”. “Благословлю Господа у всякий час”. Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. “Ви є свiтло свiту”. “Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир…” “Святи їх у iстину свою”.

Нетопир і двоє пташат – горленя та голубок

Нетопир і двоє пташат - горленя та голубокВеликий пiдземельний звiр, що живе в землi так, як крiт, коротко кажучи, великий Крiт, писав найсолодкомовнiше послання до звiрiв, котрi живуть на землi, i до повiтряних птахiв. Сила була така:
“Дивуюся iз забобону вашого, що в свiтi знайшли те, чого нiколи нiде нема й не бувало,— хто вам посiяв божевiлля, начебто у свiтi є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в дiлi, визначає закiнчення, всолоджує життя, оживлює живнiсть, освiчує темряву, випромiнює свiтло, оновлює час. Що за час? У свiтi є одна лише тьма, один лише час, а iнший час — дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурiсть є плодовита матiр iнших недоладностей. Скрiзь у вас брешуть: свiтло, день, вiк, промiнь, блискавка, веселка, iстина. А найсмiшнiше — пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свiчадо свiту, товариш свiтла, вмiстилище радостi, дверi істини… Ото варварство!
Люб’язнi мої друзi! Годi тлiти у простацтвi, скиньмо ярмо забобону, не вiрте нiчому, доки не вiзьмете у кулак. Повiрте менi: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.
Вiд дня 18, квiтня 1774 року.
З пiдземельного свiту.”
Цей лист сподобався багатьом звiрам та пташкам, наприклад, Совi, Дремлюзi, Сичу, Одуду,  Яструбу, Пугачу,  окрiм Орла та Сокола. найбiльше вподобав цей догмат Нетопир i, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цiєю високоштильною фiлософiю.
Але Горличеня сказало:
— Батьки нашi кращi за тебе вчителi. Вони народили нас у тьмi, але для свiтла.
А Голубеня вiдповiло:
— Не можу повiрити дуросмановi. Ти менi й ранiше  повiдав, що сонця на свiтi нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї недiлi побачив зрана схiд прегарного всесвiтнього ока. Та й сморiд, який чути вiд тебе й Одуда, свiдчить, що всерединi у вас недобрий дух.
Сила: Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.

Собака і Вовк

Собака і ВовкУ Тiтира, пастуха, жили Левкон та Фирiдам, два пси, у великiй дружбi. Вони прославились i серед диких  i серед  домашнiх звiрiв. Вовк од заздростi на їхню славу вишукав момент i став набиватися до них у друзi.
— Прошу мене любити та жалувати, панове  мої,— сказав  Вовк iз придворною чемнiстю. — Ви мене надзвичайно ущасливите,  коли дозволите менi, на вашу ласку, бути третiм вашим товаришем, що вважатиму собi за велику честь.
Потiм понарозказував їм про славетних i багатих своїх предкiв, про моднi науки, в яких стараннями батькiв був вихований.
— Коли ж, — додав Вовк, — станом та науками хвалитись у розумних сердець вважається за дурноту, то можу ще краще сказати, аби ви мене полюбили. Я зовсім цiлком схожий на вас обох, а голосом i шерстиною — на пана Фирiдама. Є стародавня приказка: Simile ducit deus ad simileа (Бог веде подібне до подібного). В одному лише не криюсь — маю лисячий хвiст, а погляд — вовчий“.
Левкон вiдповiв Вовковi, що хоч Тiтир на них зовсiм не схожий, але є їхнiм третiм товаришем i що вiн без Фирiдама нiчого не починає й не вирiшує.
Тодi Фирiдам сказав таке:
— Голосом та шерстиною ти справдi на нас схожий, але серце твоє стоїть далеко. Ми стережемо вiвцi, задоволенi вовною й молоком, а ви шкуру дерете i їсте їх замiсть хлiба. Найбiльше ж не подобається нам свiчадо душi твоєї — хитрий погляд твiй, що косо зирить на баранця, який ходить ген недалеко вiд тебе.
Сила:
I походження, i багатство, i чин, i спорiдненiсть, i тiлесне обдарування, i науки безсильнi ствердити дружбу. Але серця; в думках узгодженi, й однакова чеснiсть людинолюбної душi, що живе у двох, а то й у трьох тiлах, — ось справдешня любов та єднiсть, про що погляньте на главу 4, вiрш 32 у Дiях i про що Павло каже: “Нема юдея, нi грека…”, “Бо всi ви один у Христi Iсусi…” (До галатiв, 111, 28).

Собака та Кобила

Собака та КобилаКобила, що привчена була носити поноску, надмiрно цим чванилася.
Вона смертно ненавидiла Меркурiя — так звався вижель (гончак, мисливський собака),— i, прагнучи його забити, щораз намiрялася на нього заднiми копитами.
— Чим я  завинив, панi  Дiано? —  спитав вижель  кобилу.— Чому я вам такий бридкий?
— Негiднику! .. Тiльки я починаю носити при гостях поноску, як ти бiльше за всiх регочеш. Хiба моє вмiння смiшне?
— Перепрошую, панi, мене, не ховаюсь у своїм природнiм грiху, завжди смiшить навiть добре дiло, коли воно не дане природою.
— Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невiгласе!
Хiба не знаєш, що я вчилась у Парижi? І чи тобi втямити те, що вченi кажуть: Аrs реrficit naturam (мистецтво вдосконалює природу)? А де i в кого навчався ти?
— Матiнко! Коли вас учив славний патер Пiфикс, то мене навчав спiльний нам отець небесний, давши менi до цього схильнiсть, а схильнiсть принесла бажання, бажання – знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смiшне, але похвальне.
Дiана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути  собаку, та вижель подався геть.
Сила: Без природи — як на манiвцях: чим далi йдеш, тим бiльше заплутуєшся. Природа — вiчне джерело бажання. Ця ж воля (за прислiв’ям) гiрша всiлякої неволi. Вона тягне до вузького досвiду. Досвiд — батько мистецтва, знання та звички. Звiдси народились усi науки, книги, i вправностi. Цей головний i єдиний учитель навчає птаство лiтати, а рибу — плавати. Премудра ходить в Малоросi приказка: “Без Бога нi до порога, а з ним хоч на море”.
Бог, природа i Мiнерва — одне i те ж. Так само, як сiль без солону, як колiр без природного свого духу, а око без зiницi, так i неприродне дiяння завжди позбавлене свой таємної принади. Це таємне — голова i не залежить од науки, а наука залежить од неї. Панi Дiана, як надмiр навчена, але не досить добророзумна тварина, дозволяє собi протиставлення: Аrs реrficit naturam. Але коли немає спорiдненостi, тодi скажи, що може дати досконале навчання? Слово реrficit означає те саме: веде до досконалостi чи завершення. Адже кiнець, як у кiльцi, завжди з’єднаний зi своїм початком, залежить од нього, як плiд од свого сiменi. Варто знати те, що свiтлиця без фундаменту та стiн покрiвлею своею не зможе увiнчатися.

Гній і Діамант

Гній і ДіамантТой самий Гнiй, у якому в давнину Езопiв пiвень вирив коштовний камiнь, дивувався Дiаманту й зацiкавлено розпитував:
— Скажи менi, будь ласка, чого це тебе так цiнять? I за вiщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи i є, власне, творець краси й користi, але навiть на дещицю не можу до тебе дорiвнятися.
— Сам не знаю, — вiдповiв Дiамант. — Я так само, як i ти, — земля, чи навiть гiрший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужiль. Але в сухих моїх водах величною красою вiдбивається полиск сонячного свiтла, без якого всi твої удобрення стають порожнi, а проростi мертвi, як каже стародавня приказка: в полi пшениця роком родиться, а не нивою, нi гноєм.