Як багач покаявся

Жили два сусіди — бідний і багатий. Бідний ходив голодний та й пірваний. А одного разу він пішов до міста, побув там якийсь час та й купив корівчину.
Багач нагнувся через пліт — питає?
— Звідки маєш корівку?
— Заробив у місті грошей і купив на ярмарку. За три тижні куплю собі й коника. Тоді стану газдою!
«Ади, і жаба пнеться у воли!» — подумав багач.
І через три тижні газда сказав жінці:
— Ходімо у хащу. Як наш сусід буде вертатися з міста, то вб’ємо його й заберемо гроші…
Засіли вони в лісі. Чекали цілий день і добре зголодніли.
Надвечір уздріли бідного сусіда, що вертався з міста. Багач вискочив з корчів, ударив його сокирою — вбив. Забрали торбу і втекли у яр. Там одразу обмацали торбу, вивернули її, але знайшли лише окраєць хліба і кусень солонини.
Багач і його жінка зраділи і тому, бо дуже зголодніли. Їли, скільки їли, коли раптом жінка схопилася:
— Йой, чоловічку, зараз піст святий — великий гріх солонину їсти!
— Правду кажеш, жінко! Най бог простить… — і чоловік виплюнув із рота солонину та й перехрестився.

Проповідь

А то раз якийсь піп дуже не любив казання говорити. То однієї неділі виходить на казальницю та й каже:
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казання казати?
— Ні, не знаємо! — кажуть люди.
— Га, коли ви не знаєте, то й я не знаю, — каже пїп та й зліз з казальниці.
На другу неділю — знов піп на казальниці:
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про їдо я вам нині буду казати казання?
— Знаємо! — кажуть люди.
— Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати!
Приходять на третю неділю та й змовились собі Вилазить піп на казальницю.
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати?
То одна половина людей у церкві каже:
— Знаємо,— а друга каже: — Не знаємо.
— Так, — каже піп. — Ну, то добре! Най ті, що знають, та скажуть тим, що не знають! Благодєнствіє господнє на всіх вас!
Та й закінчив на цьому.

Та пішов я, хло’, до попа

Та пішов я, хло’, до попа, піп читає книжку,
Та як єму гріх ісказав —він мене по писку.
Та пішов я, хло’ , до попа, богу ся молити.
А мене, хло’ , піп заставив кобилу лупити.
Гой пішов я та до попа гріхів ся іспасти,
В попа гріхів сорок міхів — ніде мої класти.

Люди добрі, робіть так…

Один піп любив щоразу нову проповідь говорити. Але одної суботи написав він собі проповідь та й вложив її в кишеню, щоб не забути в неділю прочитати парафіянам. Ну, вложити то вложив, але в неділю взяв нові штани, а старі штани, де була проповідь, лишив вдома.
Але в церкві вже по службі божій виходить він, щоб проповідь казати, та й каже:
— Люди добрі, робіть так… — та й лап в кишеню, щоб проповідь взяти. А її нема, а тут треба говорити, та й він знов: — Люди добрі, робіть так… — та й знов до кишені і не перестає говорити, але згадав, що проповідь в старих штанах забув, та й з опалу ляп: — Люди добрі, робіть так, як у моїх старих штанах написано.

Сповідав піп молодиці

Ой на горі у каплиці
Сповідав піп молодиці.
Усмішительно, усмішительно, усмішительно!

— Молодиці, котра краща,
Іди перша до причастя.
Утішительно, утішительно, утішительно!

— Котра із вас неволяща,
Не вистане тій причастя.
Укорительно, укорительно, укорительно!

Боже чудо

Казав одного разу піп на проповіді:
– Мої милі парафіяни! Який то бог добрий! То раз заблудили четверо людей в лісі, блудили цілий день, а мали з собою лише сім хлібів та й тим жили!

Прийшла жона до церковці гріхи сповідати

Прийшла жона до церковці гріхи сповідати,
Піп на неї подивився — лиш би обнімати.
— Послухайте, святий отче, щось маю казати.
А чи можна попри мужа і другого мати.
А піп каже: — Можна, можна, лиш най буде тайно,
Бо взнає муж — буде бити, а тото нефайно.
А піп каже: — Молодице, в мене грошей много,
Як ти хочеш других мати — люби ня самого.
Жона каже: — Святий отче, я нині в сповіді!
А піп каже: — Молодице, прийдеш по обіді.
Дома жона чоловіку зачала казати:
— Йду до попа за покуту пшениченьку жати.