Світить місяць, світить ясний

Світить місяць, світить ясний,
Всю долину освітив,
І, освітивши всю долину,
Він знов за хмари заховавсь.

В тій долині є хатина,
В тій хатині три вікна, —
Там мати дочку научала,
Дочка засмучена була.

— Доню моя уродлива,
Доню, ясочко моя,
Не жди милого з походу,
Його на світі вже нема.

Багато хлопців вже вернулось,
Багато декого нема,
Багато пар уже звінчалось,
А ти сидиш усе сама.

Не чути тихої розмови,
Но чути тихий плач дочки.
На другий день вже за нелюба
Дочка готує рушники.

Готує, слізоньки втирає;
Згадала клятву, що клялась
Любити милого до смерті,
Та клятва їй не справдилась.

Іде дівчина аж до моря
Рішати доленьку свою…
На другім боці кінь вороний
Заржав в зеленому гаю.

Дівчина кинулась у море,
І срібні хвилі роздались,
Козак їй кинувся на поміч,
І руки їх переплелись.

Обнялись міцно й потонули
У синій морській глибині…
По морю плавають два трупи,
А мати плаче — по доні.

Світить місяць, світить ясний,
Всю долину освітив,
І, освітивши всю долину,
Він знов за хмари заховавсь.

Comments are closed.