Стоїть явір над воротами, аж і вітер не хиляє

Стоїть явір над воротами, аж і вітер не хиляє,
Мила до милого на Вкраїночку листи посилає.
— Хочі шли, мила, листи, хоч не шли, — не буду і в руки брати,
Да приїдь до мене на Вкраїночку, аж до моєї хати.
Да приїдь, миленька, дорога гладенька і шляшок дуже битий!
— Да не приїду, милий, на Вкраїночку, бо будуть люди судити.
Да запряжу ж я коня вороного, запряжу ж я й другого
Да поїду ж я да на Вкраїноньку аж до милого свого.
Приїхала в село, щось невесело, приїду на подвір’я:
В милого мого, у милесенького, аж у його весілля.
Устала з воза, як повная рожа, ще й наговорилась, —
Тихая мова, сама хороша, з личенька змінилась.
А друга мила в вікно всмотріла, аж на стіл похилилась, —
Тихая мова, сама хороша, аж і мова одмінилась.
— Ой ти, Михайло, ой ти, Михайло! Щось до нас да й приїхало:
А чи родина, а чи чужина, ой чи твоя перша мила?
— Ох і не родина, ані чужина, то ж моя сестра рідна.
Да запрягай коня, виїжджай з двора, ти ж мені не потрібна.
— Запряжу я коня, виїду з двора, не буду ж на тебе дивиться, —
Будеш ти, да мій миленький, да щомісяця жениться.

Comments are closed.