Сотник Харко

У Паволочі була у нього хрещена мати, з великого покоління пані; то він надіявся, що його там не займуть, то напившись добре, ліг спати. Тоді та пані:
– Тепер, – каже, – ляшки, маєте час, оступайте Харка!
То ляхи за нього.
Отже, ще б вони його не стратили, коли б його коня не прикували: кінь би його визволив, не дав би йому пропасти; він би й губи, й зуби усім порозбивав і будинок розвалив, бо то кінь був лицарський. А то взяли бісові ляхи та й прикували за чотири ноги у стайні. То кінь, як почув Харкову кров, то давай іржати; та вже нічого не врадив. А ляхи, як стали Харка рубати, то рубали аж три дні, та ніяк не порубають; і шабля зазубрилася гірш, як об залізо; то вже дорозумувалися, щоб рубати його – його ж шаблею. А в нього шабля була лицарська; то та шабля його й скосила.

Comments are closed.