Соловей, Жайворонок та Дрізд

Соловей, Жайворонок та Дрізд

Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов’їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов’я, сказав йому:
— Доброго дня, пане спiваку.
— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.
— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.
— А чому ти мене звеш спiваком?..
— Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм’я у стародавнiх грекiв було “спiвак”.
— А твоє iм’я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.
— Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.
— О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неї. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька: “Схоже до схожого веде Бог”
— Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.
— Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.
— А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.
— Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?
— Ой нi, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?
— Годi вам, товариство, дурiти, — сказав, сидячи недалеко, Дрiзд. — Бачу я, ви народженi до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобi до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелевi: тодi i я згоден бути третiм вашим другом.
Потiм кожен по-своєму заспiвали i затвердили цим вiчну в Бозi дружбу.
Сила: Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годi випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначенi — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов’єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з’єднає?
Премудра i прадавня є приказка: Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог”. Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов’євi жити в степу. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними.
Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: “Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм”, а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: “Ви друзi мої” (15, Іван, до євреїв).
Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: “В поле пшеница  годом родится,  а добрый  человек всегда пригодится”. “Де був?” — “У друга”.— “Що пив?” —  “Воду, але це краще ворожого меду”. Ходить i в Малоросiї приказка: “Не май сто рублiв, а одного друга”. Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань.  Соловей iм’я  своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон сказав: “Пропав той  день, що  пройшов без користi”. Але Траян (мало не Тит) iще яснiше: “O товариство! Згинув день мiй — нiкому я не прислужився!”
Будь-якiй владi, званню, чиновi, стану, ремеслу, наукам започаткування i кiнець — дружба, основа, вiнець i спiлка суспiльству. Вона сотворила небо i землю, зберiгаючи свiт свiтiв у красi, порядковi та злагодi. “Бог є любов…”
А хто захопився нею, той вищий цивiльних законiв i керується лише духом. “Кожен, хто в нiм пробуває, не грiшить” (І, Івана, глава 3, вiрш 7). “Закон не покладений для праведного, але для беззаконних” (1, до Тимофiя, глава 1, вiрш 9).
Нащо тягти труби водогону туди, де б’є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всiх струмкiв. “Для пана свого стоїть або падає” (До римлян, 14, (вiрш 4)).
До цього роздiлу приводить нас богослов’я — одна iз трьох головних наук, що тримають життя у благоденствi. Навчителi цих наук звуться в Европi doctores. Єдиним предметом їхнiм є людина. Медицина лiкує тiло, юриспруденцiя страхом приневолює кожного до повинностi, а богослов’я з рабiв робить людей синами i друзями Божими, вливаючи в їхнi серця вiльне бажання до того, до чого цивiльнi закони тягнуть силою. “Тому ти вже не раб, але син…” (До галатiв, 4, (вiрш 7)). Чим бiльше таких у життi, тим щасливiше воно, i недаремно каже приказка: “Добре братство краще багатства”.
А що мовлено про дружбу, те ж стосується i до стану. Як для того, так i для цього вiрним вождем є природа: щасливий той, хто наслiдує його. Мiж iншим, як згаданi  пташки визначають  вiрного, вибраного за природою друга, так i друг є образом i подобою священної Бiблi. Глянь на главу 6, вiрш 14 Сираха. Читай далi i зрозумiй, що Христос — усiх тих слiв мета. Вiн i є та верховна премудрiсть, котра каже нам: “Ви мої друзi… Ось мати моя i брати” (Марко, глава 3, (вiрш 34)).
І як тi, що творять волю Божу — мати i брати Христовi, так їм належить i Бiблiя. Заглянь у кiнець 14 глави i на початок 15-ї Сираха. Це саме про Бiблiю мова: “З’єднує його, як мати…”
Скажи менi: що таке друг? Слуга i добродiйник. Яка є краща послуга, нiж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостiйне й нетверде, окрiм Бога. Але Бiблiя вчить про Бога: “Я на те народився… щоб засвiдчити правду” (глава 18, (вiрш 37)). “Слово твоє — то правда” (глава 1, (вiрш 17), Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжi, стану, дружби… Найменша  справа без такого керування приречена на невдачу. “Без мене не можете…” Хто знає Бога, той знає план i шлях свого життя. Що таке життя? Це снiп усiх справ i рухiв твоїх. Бачиш, що той, хто пiзнав природу, все свое розуміє. Ось навiщо сказано: “Друг вiрний, захист мiцний…”
Нiчому iншому нас Бiблiя не вчить, окрiм богознання, але тим усьому навчає. I як той, хто має очi, все бачить, так той, хто вiдчуває Бога, все розумiє i все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахiв потрiбнi. Не в тому найвища мудрiсть, щоб увесь свiт пiзнати. Кому це пiд силу? А неможливе й непотрiбне — одне i те ж. Проте коли знаєш усе, що тобi необхiдне, це й означає найвищу мудрiсть. Передивившись усi планети i придбавши усi свiти, не маючи i не знаючи того, що потрiбне для тебе, будеш бiдний, i незнавець, i невеселий так само, як пройшовши всi дороги, але не забачивши свой, нiчого не знатимеш, i не матимеш, i не збадьоришся. Та й хiба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхiдного тобi? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впiзнавши?  А як упiзнаєш, коли позбавлений  найсолодшого i найблаженнiшого  свого  керманича  — свiту Божого? Старовинна приказка  каже: “Бажання  согiрш неволi”. Лихе бажання побуджує злодiя до жахливих зачинiв. Але  не менш потужне i святе бажання. Бажання, любов, свiтло, вогонь, полум’я, очищення вогнем — одне i те ж. “Бог є любов…”
Ця думка розпалила й повела апостольськi, пророчi серця i серця мученикiв на лютi муки, а пустельникiв та iсникiв до гiркезних запалила подвигiв i надихала їх.  Про цей  просвiтний i  розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у “Пiснi над пiснями” сказав:
Сильне кохання, як смерть,
Заздрощi непереможнi, немов той шеолд,
Його жар — жар огню,
Воно полум’я Господа (глава 8, (вiрш б)).
Цей божественний змiст просвiчував темряву, зiгрiвав вiдчай, охолоджував спеку, всолоджував прикростi, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Бiблiя — наш верховний товариш i ближнiй — i приводить нас до єдиного, найдорожчого i найлюб’язнiшого. Вона —  нашими предками залишений заповiт, що ховає в собi скарб iстини. Богознання, вiра, страх Божий, премудрiсть — це одне i те ж. Це справжня мудрiсть. Це скрiплюють i друзi Божi, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й). “Її полюбив i шукав вiд юностi моєї”. “Вона ще краснiша за сонце”. “Прониклива, як ранок, добра, як мiсяць, вибрана, як сонце”. “Праця її — це чесноти; цнотливостi-бо й розуму вчить, правдi та мужностi, — а необхiднiшого за них нiчого немає в людськiм життi” (Пiсня над пiснями i Премудрий Соломон, глава 7 i глава 8).

Comments are closed.