Щука і Рак

Щука і РакЩука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:
— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?
— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для  веселощiв попливти з Кременчука в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.
— А я знаю джерело вашого суму, —  вiдказав Рак. —  Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр, нi золотi крильця.
Сила: Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: “Закон духовний”.
Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко  увiйти у  беззаконня. “Грiхопадiння  хто зрозумiє?” Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.
Марнославство веде тебе до грiха? Воно  той ласощ,  що приховує гачка.  Плотська  рознiженiсть тебе  полонила? Проковтнув  ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав’язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: “Жало ж смертi — грiх”. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая: “Для безбожних спокою нема”, “Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога…” Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей “: “Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi…” Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: “Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть”. Грiх, отже, — жити за законом плотських  пут i  пристрастей наших,  котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного  раба! “Ще хотiти менi належить, а робити — нi!”
Ось i правдешнiй полон! “Всякий грiшник є раб свого грiха!”

Comments are closed.